Лекція № 3. Нюрнбергський та Токійський військові трибунали

1. Заснування Нюрнберзького воєнного трибуналу

2. Юрисдикція Нюрнберзького воєнного трибуналу.

3. Заснування та діяльність Токійського воєнного трибуналу.

1. Заснування Нюрнберзького воєнного трибуналу. Впродовж 1943-1944 рр. майже на всіх зустрічах і конференціях, в комісіях і підкомітетах, скрізь, де обговорювалася майбутня доля Німеччини і створення передумов для міцного світу, поряд з іншими питаннями вставало питання про суд і покарання військових злочинців. Але аж до кінця 1944 р. уряди США і Англії неохоче йшли на практичні дії з підготовки суду і покарання військових злочинців. Це можна пояснити тим, що союзники по-різному відносилися до війни. "Для Радянського Союзу його противником була не просто Німеччина, але перш за все німецький фашизм, найбільш реакційна, шовініст форма імперіалізму. Для правлячих кіл Заходу це була боротьба за збереження своєї державності, за усунення Німеччини і Японії як імперіалістичних конкурентів і відновлення там старих порядків, вільних від крайнощів фашизму".

В розробці питань, що визначають відповідальність воєнних злочинців. брали участь міжсоюзницькі органи, зокрема: Лондонська Міжнародна асамблея, Міжнародна комісія по реформі й розвитку кримінального права, Комісія ООН по воєнним злочинам. На основі Московської декларації урядами США, СРСР, Великобританії та Франції була підписана Лондонська угода про створення Міжнародного воєнного трибуналу над головними військовими злочинцями, дії яких не були пов’язані з визначеним географічним місцем. Поряд з цим діяв і територіальний принцип, у відповідності з ним злочинці повинні були притягатися до відповідальності на території тих країн, де вони здійснювали злочини, за національними законами. Була створена в Лондоні Міжнародна комісія для розробки питання про відповідальність головних воєнних злочинців. Комісія складалася з представників чотирьох держав - головних обвинувачів злочинності - від США - член федерального Верховного суду Р.Х. Дікексон, від СРСР - заступник голови Верховного суду СРСР І.Т. Нікітченко і член-кореспондент Академії Наук СРСР професор карного права А.Н. Трайнін. Від Великобританії - генеральний прокурор Д.М. Файф, від Франції - член Кассаційного суду Ф. Фалько та професор міжнародного права Гро. Генеральний прокурор Великобританії був членом Уряду, тому коли замість консервативного уряду прийшов до влади уряд лейбористів, вибув із комісії голосуючий в ній Файф, а його місце зайняв лорд-канцлер, голова палати лордів Уільям Аллєн Джоуітт.

Організація Міжнародного трибуналу було новим і складним завданням, що й поставило питання про розробку спеціального Статуту, який передбачав порядок і принципи організації і діяльності трибуналу, включав в себе основи міжнародного карного права і карного судопроводження, визначав організацію, юрисдикцію і функцію трибуналу. Зокрема, стаття 6 Статуту Нюрнбурзького Міжнародного трибуналу чітко зазначала, що "…являються злочинами, які належать юрисдикції трибуналу та передбачають індивідуальну відповідальність, наступні чи будь-які з них дії:

а) злочини проти світу, а саме: планування, підготовка, розв’язування чи ведення агресивної війни або війни з порушенням міжнародних угод, узгоджень чи завірянь, або участь в загальному плані чи змові, спрямованими на здійснення будь-якої з вищеназваних дій;

б) військові злочини, а саме: порушення закону і звичаїв війни. До цих порушень відносяться вбивства, тортури, захоплення в рабство чи для іншої мети громадського населення окупованих територій; вбивство заручників; пограбування громадської чи особистої власності; безглузді зруйнування міст та сіл; розорення, не виправдані воєнною необхідністю, та інші злочини;

с) злочини проти людства, а саме: вбивства, винищення, захоплення в рабство, заслання та інші жорстокості, здійснені проти громадянського населення до чи після війни, або переслідування за політичними, расовими та релігійними мотивами з метою здійснення або у зв’язку з будь-яким злочином, який підлягає юрисдикції трибуналу, незалежно від того, чи являлись ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були заподіяні, чи ні.

Керівники, організатори, які брали участь у здійсненні загального заколоту, спрямованого до скоєння будь-яких з вище зазначених злочинів, несуть відповідальність за всі діяння, здійснені будь-якими особами з метою втілення в життя такого плану.

Таким чином, суду Міжнародного військового трибуналу були передані 24 воєнних злочинці. Всі вони обвинувачувалися в злочинах проти світу, військових злочинах, в злочинах проти людства і в створенні загального плану або змови для здійснення даних злочинів.

2. Юрисдикція Нюрнберзького воєнного трибуналу

Принципи міжнародного трибуналу - загальновизнані принципи сучасного міжнародного права. Нюрнберзький процес фактично підтвердив головний висновок про суть фашизму, як відкритої терористичної диктатури. Трибунал перед всім світом розкрив людиноненависницьку суть нацизму, його ідеологічних і політичних установок. Трибунал викрив злочинний характер расової доктрини гітлеризму, ідейною основою якої була підготовка й розв'язання агресивної війни, масове винищування людства. Матеріали процесу розкрили також агресивну суть концепції "життєвого простору", широко використаної для виправдання загарбницької політики німецького фашизму. Нюрнберзький процес з усією переконливістю показав, що фашизм у владі - це війна, це розгул жорстокого масового терору, це геноцид відносно слов'янських та інших народів, це знищення мільйонів ні в чому не повинних людей. Він наочно і переконливо продемонстрував всю небезпеку відродження фашизму і по праву увійшов до історії як процесу антифашистського. Суд Народів з'явився однією з найважливіших віх на шляху розвитку прогресивних принципів міжнародно-правових угод, поклав початок формуванню "нюрнберзького права", тобто системи юридичних норм, які покликані охороняти світ, вести боротьбу з агресією, як з найбільшим злочином, а у випадку, якщо вона розв'язана, здійснювати захист жертв війни і притягувати до відповідальності винуватців агресії і військових злочинців.

У резолюції, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1983 року, було знов підтверджено, що притягнення до відповідальності і покарання за нацистські злочини є обов’язком для всіх держав.

Всі ці вирішення міжнародних організацій виробили основні принципи, на яких повинне ґрунтуватися вирішення питання про видачу нацистських злочинців.

1. При розгляді вимог про видачу осіб, винних в скоєнні нацистських злочинів, непридатні положення національного законодавства, якщо вони суперечать правовим нормам, закріпленим у Статуті Нюрнберзького трибуналу.

2. До осіб, що скоїли нацистські злочини, непридатне правило про невидачу власних громадян.

3. Нацистські злочини ні за яких умов не можуть розглядатися як політичні злочини.

4. До нацистських злочинів непридатні встановлені національним законодавством терміни давності.

5. Жодна держава не має права в однобічному порядку оголосити про амністії за нацистські злочини.

3. Заснування та діяльність Токійського воєнного трибуналу

3 травня 1946 в Токіо приступив до роботи Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу. Це був другий судовий процес над головними військовими злочинцями, винними у розв'язанні другої світової війни. Перший міжнародний суд - над німецькими військовими злочинцями - почався 20 листопада 1945 в Нюрнберзі. Тепер настав час відплати і для японських агресорів.

Питання про покарання військових злочинців виникло на початку другої світової війни. Ще 4 грудня 1941 уряд СРСР виступив з Декларацією, в якій вперше в історії було заявлено, що покарання гітлерівських злочинців нерозривно пов'язане із забезпеченням міцного справедливого світу. «Після переможної війни, - зазначалося в Декларації, - і відповідного покарання гітлерівських злочинців завданням союзних держав буде забезпечення міцного та справедливого миру».

Вимогу про створення суду над японськими військовими злочинцями було сформульовано в Потсдамської декларації про беззастережну капітуляцію Японії. Пункт 10-й цієї декларації був такий: «Ми не прагнемо до поневолення японців як раси чи знищення їх як нації, однак повинно бути здійснене суворе правосуддя по відношенню до всіх військових злочинців, включаючи тих, хто здійснював звірства проти наших військовополонених».

Основні положення Статуту Міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу

Статут Токійського трибуналу увібрав у себе найважливіші положення статуту Нюрнберзького трибуналу. Однак на відміну від останнього в ньому не був дотриманий принцип паритету, тобто рівноправної участі країн в організації і проведенні процесу. Якщо в Нюрнберзі члени трибуналу вибирали головуючого за взаємною згодою, головні обвинувачі розподіляли обов'язки по підтримці звинувачення також за домовленістю, а процес вівся на чотирьох мовах (за кількістю країн, які брали участь у суді), то в Токіо все було інакше.

Статут був розроблений американськими юристами відповідно до норм англосаксонської процедури, і деякі дуже суттєві питання судового процесу виявилися не передбаченими ні статутом, ні правилами процедури. Питання, що виникали в ході судової процедури, вирішувалися так, як ніби справа розглядалася в англійському чи американському суді.

Статут визначав структуру Трибуналу, юрисдикцію і загальні умови,

що забезпечують справедливий суд над обвинуваченими. Крім того, були затверджені правила процедури Міжнародного Військового Трибуналу для Далекого Сходу, що регламентували: повідомлення підсудних, подання додаткових документів, порядок ведення процесу, допит свідків, розгляд клопотань, ведення протоколу і т. д.