Основні положення і принципи організації та діяльності Європейського суду з прав людини.

4. Виконання рішень Європейського суду з прав людини.

1.Європейський суд з прав людини як вища міжнародна інстанція. Історія його формування. Через чотири роки після закінчення Другої світової війни, 5 травня 1949 р., було підписано Статут Ради Європи, у ст. 3 якого записано, що кожна держава – член Ради Європи визнає принцип верховенства права та принцип, згідно з яким кожна особа, яка знаходиться під її юрисдикцією, повинна користуватися всіма правами людини і основними свободами. З цього дня для Ради Європи настав час якнайшвидшої підготовки Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), яка й була підписана в Римі 4 листопада 1950 р. У п. 2 ст. 66 Конвенції було передбачено, що вона набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот. Ця подія відбулась 3 вересня 1953.

Раніше звернення до органів Ради Європи розглядались спочатку Комісією. Вона була утворена у 1954 р. (перший голова – Г. Водлок, Велика Британія), а почала працювати у 1955 р. Комісія складалася з такої кількості держав – учасниць Конвенції. Члени Комісії обиралися Комітетом Міністрів абсолютною більшістю голосів строком на шість років із можливістю подальшого переобрання. Вони брали участь у роботі Комісії особисто та не могли протягом строку своїх повноважень виконувати будь-які функції, несумісні з незалежністю, неупередженістю, готовністю приступити до виконання своїх обов’язків у Комісії або з вимогами, що випливають із мандата члена Комісії. Комісія працювала у режимі пленарних засідань, вона готувала висновок про підставність та прийнятність звернення. У разі позитивного висновку щодо предмета звернення комісія докладала зусиль до врегулювання спору шляхом дружнього примирення сторін. У випадках коли цього досягти не вдавалося, вона встановлювала за матеріалами звернення факти і робила висновок щодо порушення норм Конвенції та прав людини, після чого передавала матеріали до Комітету міністрів Ради Європи.

Комісія діяла до 31 жовтня 1999 р. Припинення її існування є результатом проведення реформи Суду та перетворення його на постійно діючий орган міжнародної юрисдикції. Так з 1 листопада 1998 р. набрав чинності Протокол № 11 Європейської Конвенції. На підставі положень Протоколу, який став невід’ємною частино Конвенції, було внесено істотні зміни в діяльність органів, які контролюють захист прав людини в європейському просторі. Реформа мала на меті насамперед підвищення ефективності правового захисту, скорочення процесуальних строків розгляду судових справ та забезпечення надійного захисту прав людини. З початку листопада 1998 р. замість двох колишніх органів – Комісії та Європейського суду, які працювали на сесійній основі, -- постійно діє єдиний Європейський суд з прав людині громадянина. Першим Головою Суду став А. Макнейр (Велика Британія), а перше рішення Європейський суд прийняв 1 липня 1961 р. у справі “Лоулес проти Ірландії” – про адміністративне тримання під вартою. До речі, постановляючи його, Суд відмовив заявникові, зазначивши, що норми Конвенції порушено не було.

3 листопада 1998 р. у Страсбурзі відбулась офіційна інавгурація нового Європейського суду. Серед високих гостей, запрошених на цю церемонію, були члени парламентських делегацій, нинішні та колишні судді Європейського суду, члени Європейської комісії, Голови Верховних та Конституційних Судів держав – членів Ради Європи і міжнародних судів, інші гості. Україну представляли члени української парламентської делегації, Голова Верховного Суду України І.Тимченко, Голова Вищого арбітражного суду України Д.Притика, відповідальні працівники Міністерств юстиції, Міністерства закордонних справ та інші офіційні особи.

Дуже важливо зазначити, що протягом 44 років існування старої конвенційної системи (до 1998 року) Комісія і Суд винесли в загальному підсумку 38 389 ухвал і рішень. За п’ять років після того, як 1998 р. набрав чинності Протокол № 11, Суд один виніс 61 633 рішення та ухвали. Але, починаючи з 1990 р., спостерігається значне й постійне зростання кількості поданих індивідуальних заяв, що, зокрема, пояснюється зростанням кількості держав – членів Ради Європи.

Протокол № 14, прийнятий на 114-му засіданні Комітету міністрів, яке відбулося 12 – 13 травня 2004 р. є новим порадником із нового реформування Європейського Суду. Цей протокол передбачає деякі заходи для вирішення проблеми роботи Суду в умовах зростання потоку заяв до нього. Серед нововведень, що їх передбачає Протокол № 14, -- можливість проведення засідання у складі одного судді, якому надають допомогу доповідачі, що не є суддями Суду: запровадження нових критеріїв прийнятності (наприклад, відсутність суттєвої шкоди, завданої заявникові); надане Комітетові міністрів нове повноваження звертатися до Суду з питанням про додержання певною Високою Договірною Стороною свого зобов’язання з виконання остаточного рішення Суду у справі; нові повноваження комітетів у складі трьох суддів; можливість оголосити заяву прийнятною і водночас постановити рішення по суті. Ці нововведення можна вважати засадами, на яких Європейський суд зможе вирішити проблему зменшення своєї дедалі більшої завантаженості та запобігти надходженню до Страсбурга справ, аналогічні яким Суд уже розглядав.

2.Порядок звернення до Європейського суду з прав людини, процедура розгляду ним заяви (скарги). Європейський суд є міжнародним органом, який розглядає заяви, що подаються особами щодо порушення їхніх прав, викладених у Конвенції. Вона є міжнародним договором, відповідно до якого більша частина європейських держав зобов’язалася дотримуватися визначених у ній основних прав людини. Ці права викладено у Конвенції та у чотирьох додаткових протоколах до неї.

Якщо особа вважає, що одна з держав, яка ратифікувала Конвенцію, порушила стосовно неї одне з цих основних прав, то слід звернутися до Європейського суду. Він розглядає лише ті заяви, у яких йдеться про гарантовані Конвенцією та протоколами до неї права, і не розглядає інших заяв. Європейський суд не є апеляційним щодо національних судових інстанцій, він не може ні скасовувати, ні змінювати їхнього рішення і безпосередньо захищати особу перед національною судовою інстанцією, рішення якої нею оскаржується.

Європейський суд може розглядати лише ті заяви, у яких йдеться про держави, що ратифікували Конвенцію. Також не розглядаються заяви, що стосуються подій, які мали місце до певної дати. Ця дата змінюється залежно від країни і від факту. Вона залежить від того, чи йдеться у заяві про апеляцію до права, яке визначене у самій Конвенції чи в одному з протоколів до неї.

В відповідності до ст. 34, 35 Конвенції, Суд може приймати заяви від будь-якої фізичної особи, будь-якої неурядової організації чи будь-якої групи приватних осіб, які стверджують, що являються жертвами порушень прав, одної з Високих Домовляючихся Сторін, признаних дійсною Конвенцією, чи Протоколами до неї. Індивідуальні позивачі (заявники) мають право подавати свої скарги самостійно, але рекомендується звертатись до юридичних представництв. Суд приймає лише ті заяви, які надіслані поштою (а не по телефону). Якщо заявник надсилає свою заяву електронною поштою або факсом, її обов’язково потрібно продублювати звичайною поштою.

Процедура в суді є змагальною та відкритою. Але публічні слухання справи призначаються у рідкісних випадках. Постанови Суду виносяться на його офіційних мовах (англійській та французькій), але скарга може представлятись на одній з офіційних мов країн-учасниць.

Заяву до Європейського суду необхідно подати у шестимісячний термін від дня винесення рішення вищою національною судовою інстанцією (в Україні – це Верховний Суд). Якщо заява стосується судового вироку, тоді шестимісячний термін починається з моменту винесення вироку в рамках установленої процедури апеляції (в Україні – це розгляд скарги касаційною інстанцією, тобто термін буде починатися з моменту оголошення рішення суду касаційної інстанції). Європейський суд не зможе розглянути таку заяву, якщо протягом цих шести місяців не буде подано, принаймні у скороченому вигляді, чітко сформульованої скарги.

Датою прийняття заяви, як правило, вважається дата першого повідомлення від заявника, в якому було викладено, принаймні у стислій формі, предмет заяви. Проте за наявності достатніх підстав Суд може вирішити, що датою прийняття заяви має вважатися інша дата. Заявники мають повідомляти Суд про будь-які зміни щодо адреси та інших обставин, які стосуються заяви. Будь-яка заява, подана згідно зі статтями 33 чи 34 Конвенції, оформляється письмово і підписується заявником або представником заявника. Якщо заяву подано неурядовою організацією або групою осіб, її підписують особи, уповноважені представляти цю організацію чи групу. Палата або відповідна комісія вирішує питання про те, чи є повноважними особи, які підписали цю заяву.

Важливим моментом судового розгляду є процедура дружнього врегулювання, яка передбачає досудове вирішення справи шляхом узгодження позицій сторін з питань, викладених у заяві в Суд. Комісія з'ясовує факти і прагне досягти мирової угоди. Якщо ці спроби не вдаються, Комісія складає доповідь, яка визначає фактичний бік справи, і висновок, чи згадані факти виявили порушення відповідною державою її зобов'язань відповідно до Конвенції. Доповідь передається Комітетові міністрів Ради Європи, після чого справа може бути передана до судового розгляду протягом трьох місяців самою Комісією або зацікавленою державою – учасницею. Якщо цього не сталося, саме Комітет міністрів вирішує, чи була порушена Конвенція. Діяльність Суду фінансується за рахунок бюджетних коштів Ради Європи. Процедура розгляду скарг (заяв) є безкоштовною і не вимагає суттєвих витрат з боку заявника. А взагалі всі витрати на утримання Суду несе Рада Європи.

3.Основні положення і принципи організації та діяльності Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини є нервовим центром системи захисту прав людини, розгалуженої через національні системи правопорядку понад сорока європейських країн. Він встановлює єдині правові критерії, які визначають правовий порядок країн – учасниць, впливають на формування національного законодавства і судову практику в таких галузях, як кримінальне право, судочинство з карних, цивільних та адміністративних питань, сімейне право, законодавство щодо іноземців, законодавство про ЗМІ, майнове законодавство. Через прецеденти судової практики Суду Європейська Конвенція з прав людини глибоко вкорінилася у правовому і духовному підґрунті країн – членів Ради Європи, і подібний процес відбувається в тих країнах, які нещодавно стали членами Ради Європи.

Європейський суд неодноразово приймав рішення у справах, коли особа дає обґрунтовані свідчення того, що вона зазнала поводження, яке порушує статтю 3 (заборона тортур, нелюдського або принизливого ставлення) з боку поліції або інших представників держави. Таке положення, переглянуте разом з основним обов’язком держави, встановленим ст.. 1 Конвенції, опосередковано вимагає, що повинно бути проведено розслідування згідно зі ст.2, яке має визначити винних та привести до їх покарання. Коли такі справи потрапляють до Страсбурга, Суд опиняється у складній ситуації, оскільки він має діяти як суд першої інстанції, що означає відхід від субсидіарного принципу і небезпеку підірвати структуру системи Конвенції. Брак ефективного розслідування нерідко робить неефективними будь-які доступні національні засоби судового захисту і таким чином унеможливлює виконання положення про використання всіх національних засобів судового захисту.

Місцезнаходженням Європейського суду з прав людини є місцезнаходження Ради Європи у Страсбурзі. Проте, якщо Суд вважатиме за доцільне, він може здійснювати свої функції будь – де на території держав – членів Ради Європи. На будь-якому етапі розгляду заяви Суд може прийняти рішення про те, що йому або одному чи кільком із його членів необхідно виконати слідчі дії чи будь-яку іншу функцію в якомусь іншому місці. Порядок формування та діяльності Суду, його компетенція, процедура розгляду ним справ тощо регламентуються розділом ІІ Конвенції та Регламентом Суду (нова редакція Регламенту набрала чинності 1 листопада 2003 р.). До складу Суду входить така сама кількість суддів, як і кількість держав — членів Ради Європи (ст. 20 Конвенції). Нині в Суді налічується 46 суддів, тоді як кількість держав Ради Європи — 47. Найближчим часом буде обраний суддя від Монако. Крім того, після набуття чинності Протоколом № 14 до Конвенції та Лісабонським договором ЄС 2007 р. (Договір про реформу) до складу Суду ввійде суддя від Європейського Союзу.

Судді обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ) більшістю поданих голосів з трьох кандидатів, представлених державами-учасницями на цю посаду, строком на шість років. Вони можуть бути переобрані. Та сама процедура застосовується під час довиборів як результат приєднання до Конвенції нових держав. Відповідно до вимог 14 Протоколу судді обиратимуться лише на один дев'ятирічний строк.

Упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, що є не сумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або з вимогами щодо виконання посадових обов'язків на постійній основі; усі питання, що виникають внаслідок застосування цього пункту, вирішуються Судом. Строк перебування судді на посаді закінчується зі сплином строку, на який його обрано, або коли судді виповниться 70 років.

У межах секцій Суду діють комітети у складі трьох суддів. Відповідно до ст. 28 Конвенції Комітет може одностайним голосуванням оголосити неприйнятною або вилучити з реєстру справ індивідуальну заяву, якщо таке рішення може бути прийняте без додаткового вивчення. Таке рішення є остаточним. Отже, основне завдання Комітету — вилучати від розгляду справи, які є «явно неприйнятними», тобто не відповідають критеріям прийнятності, встановленим у ст. 35 Конвенції. Повноваження Комітету поширюються лише на індивідуальні заяви. Якщо згідно зі ст. 28 Конвенції жодної ухвали не винесено, палата приймає рішення щодо прийнятності по суті індивідуальних заяв, поданих згідно зі ст. 34 Конвенції. Палата також приймає рішення щодо прийнятності по суті міждержавних заяв, що подані згідно зі ст. 33 Конвенції. Відповідно до Протоколу № 14 ці функції щодо попередньої фільтрації покладатимуться на одного судцю.

Стаття 28 Конвенції також передбачила проведення пленарних засідань Суду, які скликаються його Головою з метою виконання функцій Суду згідно з Конвенцією та Регламентом. Кворум пленарного засідання складається із двох третин обраних суддів, що заступили на посаду. За відсутності кворуму Голова Суду переносить засідання. На пленарних засіданнях обираються Голова Суду та його заступники строком на три роки, вони можуть бути переобрані; створюються секції Суду на встановлений строк та обираються їх голови; приймається Регламент та зміни до нього, а також надається тлумачення його положень; обирається секретар Суду та його заступники; звільняються судді з посад, якщо є факти про втрату високих моральних якостей або з інших дискредитуючих підстав.

Бюро Суду складається з Голови Суду, його заступників і голів секцій. Якщо заступник Голови або голова секції не в змозі бути присутнім на засіданні бюро, замість нього на засіданні має бути присутній заступник голови цієї секції або, у разі неможливості такої заміни, член цієї секції, наступний за порядком старшинства. Роботі бюро допомагають секретар та його заступники.

Голова (Президент) Суду здійснює організаційно-управлінські, представницькі та судові (головує на пленарних засіданнях, на засіданнях Великої палати та на засіданнях комітетів, причому його голос має вирішальне значення, якщо голоси поділяються пополам). З 19 січня 2007 р. Президентом Суду є Жан-Поль Коста (Франція). Суддею від України з 1996 р. є відомий вчений та громадський діяч професор Володимир Буткевич.

Будівництво нового приміщення для Суду було завершено у грудні 1994 р. (архітектор — Р. Роджерс, Велика Британія), його вартість на той час склала 455 мільйонів французьких франків. Бюджет самого Суду на 2008 р. складає 53 мільйони 460 тисяч Євро. Суд має Секретаріат, функції та організація якого визначаються у Регламенті Суду (ст. 25 Конвенції). Його очолює секретар, який, як і його заступники, обираються на пленарному засіданні Суду строком на п'ять років з правом переобрання. Інших працівників секретаріату призначає Генеральний секретар Ради Європи за погодженням з Головою Суду або із секретарем, якщо він діє за вказівками Голови.

Секретаріат Суду складається з канцелярій секцій (відповідно до кількості створених Європейським судом з прав людини секцій) та управлінь. Працівники цих підрозділів надають правові, адміністративні та інформаційні послуги, необхідні для забезпечення діяльності Суду. На сьогодні Секретаріат нараховує близько 500 співробітників, серед них близько 205 юристів та 295 інших співробітників, на яких покладається робота з розгляду заяв від усіх держав - учасниць Конвенції.

На секретаря Суду покладається відповідальність за організацію та роботу Секретаріату. У його віданні перебувають усі архіви Суду; через нього проходить все листування з заявниками та інші документи, необхідні для забезпечення розгляду справи; він також відповідає на інформаційні запити щодо діяльності Суду, здійснює взаємодію з засобами масової інформації тощо. Юридичні секретарі Секретаріату Суду допомагають суддям у підготовці та розгляді заяв з погляду застосування Конвенції та з питань, пов'язаних із аналізом національного законодавства та практики його застосування. Юридичні секретарі діють незалежно від сторін у справі (заявника та уряду), на підставі вказівок виключно Суду та його Секретаріату. Вони обираються зі спеціалістів, що мають належну мовну та юридичну підготовку, шляхом відкритого конкурсного відбору, що проводиться Радою Європи. Юридичні секретарі не розглядають справи по суті та не приймають рішення щодо їх прийнятності.

Лекція № 7. Суд європейських співтовариств