Тема 1. Формування системи світової економіки

 

1.1. Структура сучасного світового суспільства

 

У сучасній світовій науковій літературі сформувалася певна парадигма дослідження складних предметів і явищ на основі системного підходу. Зазнавши тривалої історичної еволюції, поняття “система” у ХХ ст. стає одним із ключових філософсько-методологічних і спеціально-наукових категорій. Система – це сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один з одним і утворюють певну цілісність, єдність. Тобто система являє собою сукупність окремих частин, об'єднаних у ціле, що породжує нову якість, якої не мають частини, з яких складається система.

Формування уявлення про системи почалося ще в епоху Античності. Платон, Аристотель, Євклід, стоїки розробляли системність знань стосовно упорядкованості та цілісності світу. Ці погляди щодо системності буття та запровадження принципу системності при дослідженнях отримали подальший розвиток у працях Б. Спінози, Г. Лейбніца, К. Ліннея, Е. Кондильяка, І. Ламберта, І. Канта, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля, К. Маркса, Ч. Дарвіна, А. Богданова, В. Вернадського, Т. Котарбинського,
Л. Берталанфі. Вже з середини 20-х років ХХ ст. термін ”система” стає одним із ключових філософсько-методологічних і спеціально-наукових понять, а наприкінці 1960-х – початку 1970-х років в англомовній та російській філософській і системній літературі почав використовуватися термін ”системний підхід”, у межах якого зазначалася доцільність дослідження об'єктів як систем. У сучасному науковому і технічному знанні розробка проблематики, пов'язаної з дослідженням і конструюванням систем різного роду, проводиться в рамках системного підходу.

Згідно із системною парадигмою, людське суспільство може бути розглянуте й у вигляді складної суперсистеми, яка є сукупністю глобальних загальносуспільних систем. Глобальними загальносуспільними системами Всесвіту є: природна, біологічна, технічна, економічна, соціальна й управлінська системи (рис. 3.1).

 

Рис. 3.1. Склад глобальних загальносуспільних систем

Під природною системою розуміється уся сукупність матерії, яка у різних формах за допомогою міри утворює відчутну та невідчутну людиною субстанцію Всесвіту. У спрощеному вигляді до природної системи доцільно віднести матеріальну речовину та її перехідні форми (енергію), які утворюються шляхом хімічних, фізичних, геологічних, механічних, термодинамічних та інших процесів перетворення матерії. Фактично до цієї системи можна віднести неживі природні ресурси: територію, мінеральні копалини, водні та повітряні ресурси, клімат тощо, що використовуються людством і розподілені між суб’єктами господарювання. Зміни у природній системі (землетруси, коливання температури повітря, повені тощо) суттєво впливають на побут регіонів.

Біологічну систему утворює сукупність живих істот, які населяють Землю: люди, тварини, рослини, мікроорганізми. Спільною ознакою усіх живих істот є змінність їх форми внаслідок безупинного спрямованого розвитку. Кожен із цих суб’єктів з’являється, маючи певний потенціал (який треба живити іншими істотами з біологічної системи та компонентами природної системи) і знищується, існуючи проіснувавши певний термін у межах середовища свого існування. І якщо в природній системі спостерігається стала циклічність розвитку (день – ніч – день – ніч або рідина – газ – рідина – газ і т. д.), то у біологічній системі для кожної окремої істоти спостерігається односпрямований життєвий цикл (народження – зростання – старіння – смерть). Тому ця особливість примушує людство враховувати час свого існування на Землі, нівелювати вплив зовнішнього середовища на стан і параметри свого організму, контролювати процес розвитку свого організму тощо, що, насамкінець, призводить до певної замкнутості та обмеження людської свободи у межах біологічної системи. Фактично людство залежить від своїх біологічних потреб (потреба у необхідності повітря, їжі, сну тощо) і від наявності та впливу інших живих істот (бактерій, вірусів, рослин і тварин), тому і процес прийняття будь-якого рішення неодмінно залежить від стану кожної окремої людини.

Технічна система є сукупністю створених людством речовинних виробів, послуг, ідей, технологій та інформаційних продуктів. Вона є похідною від взаємодії природної та біологічної системи. Люди, завдяки своїй творчій діяльності, створюють речовинні вироби (готові вироби та засоби виробництва) для здобування засобів існування, для полегшення побутових умов, спілкування, розваг, безпеки та творчості. Розвиток технічного середовища людства спрямований у бік поліпшення функціональних і естетичних показників виробів. У сучасному світі вже сформувалося штучне середовище для проживання людини – техносфера. Переважна більшість населення нашої планети вже цілком залежна від технічного середовища і навіть при бажанні не зможе від нього відмовитися та вести традиційний спосіб господарства (внаслідок обмеженості територій і нестачі природних ресурсів). При цьому головною проблемою суспільного розвитку є мінімізація негативного впливу технічної системи на природну та біологічну. Сучасні дослідження науковців доводять, що діяльність людства у сфері розвитку технологічного середовища призводить до негативних і навіть фатальних наслідків. Збільшення видобутку корисних копалин, забруднення вод і повітря внаслідок промислової діяльності або бойових дій спричинюють до поступове погіршення умов існування людства і навіть повне знищення усієї іоносфери.

Економічна система є сферою суспільних відносин щодо виробництва, обміну, розподілу та споживання результатів людської діяльності та їх ефективного використання. Фактично вона базується на трьох попередніх системах і є нерозривно пов’язаною з ними економічними важелями (гроші, ціни, податки тощо), інститутами (організації, органи, заклади, уряд) та інституціальними заходами (управління, регулювання, перебудова, реформи). Загальна спрямованість розвитку економічної системи виявляється у прагненні суб’єктів господарювання збільшити обсяг підконтрольних природних, біологічних, технічних і економічних ресурсів. Задля досягнення цього люди часто завдають шкоди складовим інших систем. Фактично існує ситуація, коли через конкуренцію в економічній системі відбувається перерозподіл ресурсів і сфери впливу, внаслідок чого створюється певна нерівність, яка і зумовлює багато суспільних протиріч, які фактично і зумовлюють економічний розвиток у вигляді циклу: прогрес – стагнація – регрес.

Соціальна система охоплює інтереси усіх верств населення, відносини суспільства і особи, які складаються в процесі життєдіяльності, умови праці й побуту, спілкування, здоров’я, відпочинку. Соціальне середовище формує суспільні цінності, культуру, ментальність. Соціальна система будується на основі взаємодії природної, біологічної і технічної систем, а живиться економічною системою. Розвиток соціальної системи зумовлює прийняття нераціональних, з точки зору економіки, рішень, коли деякі ресурси витрачаються на загальний розвиток (освіта, наука, спорт тощо), рекреацію (термінове або профілактичне лікування тощо), або розваги (розваги нейтрального характеру, розваги, пов’язані з небезпекою для життя, розваги руйнівної дії) людини.

Управлінська система – це організація влади в суспільстві. Вона складається з різного роду інститутів, які здійснюють вплив на суспільство (релігійні конфесії, міжнародні організації, органи державної влади країн і регіональних об’єднань, громадські партії, організації, підприємства тощо) за допомогою певних конкретних підсистем управління: релігії, влади, ідеології, політичної системи, законодавства, суспільних норм, традицій, свят тощо. Управлінська система фактично формує розвиток усіх інших систем шляхом використання управлінських важелів (закони, методи, принципи управління), визначаючи стратегічні орієнтири розвитку (місію, бачення, концепції, цілі) та міру задіяння ресурсів п’ятьох вищенаведених систем протягом визначеного часу.

Розуміння наявності глобальних загальних систем дає можливість проведення подальшого аналізу організації суспільного життя регіонів та створює певне підґрунтя для їх комплексної оцінки.

 

1.2. Виникнення та розвиток світової економіки

 

Глобальну економічну систему можна подати у вигляді світової економіки. Світова економіка є самостійною системою, яка складається із сукупності національних економік, об’єднаних стійкими світогосподарськими зв’язками. Світовій економіці притаманні власні ознаки, але на її розвиток впливають й інші загальні глобальні системи. Світову економіку характеризують: світове господарство, світовий ринок, міжнародна торгівля (рис. 3.2). Розглянемо історію зародження і формування системи сучасної світової економіки.

Люди, які з’явилися на Землі багато тисяч років тому, спочатку вели примітивну економічну діяльність. Господарство того періоду було збиральницьким, і люди брали у природи тільки те, що вона їм пропонувала. Але корінним моментом, який зумовив початок НТП, був перехід частини людства від збирання і полювання до землеробства й приручення диких тварин. Тобто на деяких територіях люди стали одержувати висококалорійну їжу впродовж цілого року, що дало їм можливість виділити частину свого часу на освоєння навколишнього світу.

 

 

Рис. 3.2. Схема взаємозв’язку економічних категорій

 

Сучасна наука виділяє три етапи суспільного поділу праці. Перший етап полягає у відділенні скотарства від землеробства, другий – у відділенні ремісництва від тваринництва і землеробства, а третій – у виділенні торгівлі як окремої системи в патріархальній світовій економіці. Саме розвиток підприємницького ресурсу (підприємницького потенціалу, підприємницьких здібностей) в особі купецтва – його носіїв, зумовиво необхідність розвитку інструментарію ефективного ведення торгівельної діяльності суб'єктів господарювання. Почала формуватися і специфічна мова цього класу, елементи якої використовують і сучасні економісти. У цей період почали формуватися централізовані ринки, які з часом трансформувалися у світовий ринок.

Протягом тисячоліть основи ведення підприємницької діяльності передавалися винятково в рамках касти або окремого класу, представники якого займалися даним ремеслом, а також членів їхніх родин, що регулювалося панівною релігією, постановами світських законів і нормами етикету. Так, аж до ХІХ століття у Західній Європі дворяни особисто не займалися торгівлею як ремеслом, а уповноважували на це своїх управлінців. Але розвиток НТП, явкий зумовив появу нових виробів і технологій, відкриття нових територій (насамперед, Америки) і збільшення чисельності людей, зайнятих у сфері торгівлі, призводив до поступового руйнування системи існуючих класів, що знайшло свій прояв у поділі праці та спеціалізації видів економічної діяльності, якими почали займатися люди, незалежно від їх соціального походження. Наприклад, першим головним фактором руйнування класів, соціалізації суспільства і розвитку нових держав був винахід вогнепальної зброї. Якщо за своїми фізіологічними особливостями стати лучником могла далеко не кожна людина, а процес підготовки починався з дитинства і тривав не менше п'яти років, то стріляти з вогнепальної зброї міг навчитися практично кожний бажаючий протягом короткого часу. Наступними основними глобальними переломними віхами в розвитку людства були винахід парового двигуна, двигуна внутрішнього згоряння, електрики, атомної енергії, комп'ютера. На принципову зміну характеру економічних відносин вплинув відхід від “твердих носіїв інформації” – паперу або інших предметів), пов'язаний з появою телеграфу, телефону, радіо, телебачення, Інтернету, а також перехід на системи безготівкового розрахунку.

Фактично на базі світового ринку з кінця XIX – початку XX ст. почало формуватися світове господарство як особлива органічна цілісна система. Нині можна говорити про те, що світове господарство – це господарська система, яка грунтується на міжнародному і наднаціональному світогосподарському поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і обігу, яка функціонує за принципами ринкової економіки. Тобто сучасне світове господарство є цілісною системою. Але ця цілісність складалась поступово. Вона формувалася під час еволюції міжнародного поділу праці, процесу інтернаціоналізації господарського життя країн світового співтовариства, інтеграції груп країн у регіональні господарські комплекси (союзи) з міждержавним регулюванням соціально-економічних процесів, транснаціоналізації виробництва.

Сучасне світове господарство – це сукупність національних господарств, взаємопов'язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами в межах економічної системи. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка є поняттям більш широким, є глобальною загальносуспільною системою у житті людства, що враховує вплив чинників з боку природної, біологічної, технічної, соціальної та управлінської систем. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється, насамперед, через міжнародний рух факторів виробництва та товарів. Для світового ринку характерне міжнародне переміщення товару та міжнародна торгівля, тобто сфера обміну. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов'язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є: розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передусім у формах увезення – вивезення капіталу, робочої сили і технології; зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК; економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах; виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Кінець XX – початок XXI ст. – період формування нової системи світового господарства звластивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною рисою світового господарства стає не суперечність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Мова йде про нівелювання та зближення різних країн.

Система світового господарства має два рівні (рис. 3.3). Перший – це світове господарство як сукупність національних господарств. Другий рівень – це світове господарство як наднаціональний господарський простір регіонального і транснаціонального (глобального) рівнів. Кожен із зазначених рівнів сам по собі не відображає всієї гами відносин, що складаються в цій системі, а фіксує лише певний бік господарського буття світового співтовариства, певну грань його суті.

 

Рівні світового господарства	Структури світового господарства
Перший рівень	СУКУПНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ГОСПОДАРСТВ
Розвинуті країни з ринковою економікою	Країни, що розвиваються	Країни з перехідною економікою
Другий рівень	НАДНАЦІОНАЛЬНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ ПРОСТІР
Регіональний рівень	Транснаціональний (глобальний) рівень
Райони регіональної інтеграції: Європейський (ЄС, ЄАВТ, СНД, ЄЕП), Азіатсько-Тихоокеанський (АСЕАН, АТЕС), Північноамериканський (НАФТА), Латиноамериканський(МЕРКОСУР), Африканський (ЕКОВАС, КОМЕСА)	Міжнародні міждержавні організації: ООН, МВФ, СОТ, Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку й інші	Транснаціональні корпорації: General Electric, Citigroup, IBM, Microsoft, Bank of America Corp, Philip Morris та інші

 

Рис. 3.3. Схема системи світового господарства

 

Для характеристики світового господарства необхідно враховувати, що єдиний світогосподарський простір – це наднаціональне середовище підприємства (бізнесу), в рамках якого діють єдині економічні, технологічні, правові і соціально-культурні вимоги до суб'єктів виробничої та комерційної діяльності. Світове співтовариство поки що перебуває на самому початку формування єдиного світогосподарського простору. Аналізуючи структуру світової економіки, треба відзначити, що ця категорія розуміється як співвідношення різних елементів економічної системи, що відображає народногосподарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Фактично структура світової економіки формується на рівні національних економік.