2.1. Принципи та об'єкти охорони навколишнього природного середовища
Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – обов'язкова умова сталого економічного та соціального розвитку України.
З цією метою Україна проводить екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, на захист життя та здоров'я населення від негативного впливу забруднення навколишнього природного середовища, на досягнення гармонічної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання й відтворення природних ресурсів.
Рис. 2.4. Типи екологічної політики
У сучасних умовах розрізняють два типи екологічної політики: пасивну політику та активну.
Пасивна екологічна політика виходить з ідеології стримування зростання забруднення. Вона ґрунтується на використанні переважно адміністративно-розпорядчих (регламентаційних) інструментів, екологічних стандартів і норм, дозвільних процедур.
Активна екологічна політика орієнтована на послідовне скорочення забруднення. Для цього застосовуються економічні регулятори – емісійні нормативи поетапного зниження забруднення, тимчасові дозволи на викиди тощо.
Українська держава правовими важелями регулює відносини в галузі охорони, використання й відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище і ліквідації його наслідків.
Екологічне регулювання в Україні здійснюється через відповідні нормативно-правові акти. Упродовж 1991 − 1995 рр. ухвалено низку екологічних законів. Одним з основних нормативних актів є Закон України “Про охорону навколишнього середовища” (1991 p.). Закон визначає засади та рамки діяльності щодо захисту довкілля, передбачає реалізацію державних екологічних програм, стверджує право власності на природні ресурси. Законом визначено такі цілі: регулювання захисту довкілля, використання природних ресурсів і підтримання екологічної безпеки; запобігання можливої шкоди довкіллю від економічної та іншої діяльності; збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, які є частиною історичної та культурної спадщини України.
Іншими нормативно-правовими актами у цій сфері є: Земельний кодекс України (1992), Закони України “Про природно-заповідний фонд” (1992), “Про охорону атмосферного повітря” (1992), “Про тваринний світ” (1993), Лісовий кодекс України (1994), Кодекс України про надра (1994), Закони України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995), “Про екологічну експертизу” (1995), “Про виключну (морську) економічну зону України” (1995), Водний кодекс України (1995), Закони України “Про утилізацію радіоактивних відходів” (1995), “Про відходи” (1998) та ін.
Верховною Радою України ратифіковано значну кількість міжнародних екологічних угод. Ці угоди стосуються не лише глобальних питань захисту довкілля, а й питань захисту і збереження біологічного та генетичного різноманіття та природних екосистем.
Основними принципами охорони навколишнього природного середовища, проголошеними в Законі України “Про охорону навколишнього середовища”, є:
· пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності;
· гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей;
· запобіжний характер заходів з охорони навколишнього природного середовища;
· екологізація матеріального виробництва на засаді комплексності рішень з питань охорони навколишнього середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
· збереження просторової та видової різноманітності й цілісності природних об'єктів і комплексів;
· науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на підставі поєднання міждисциплінарних знань екологічних і технічних наук і прогнозування стану навколишнього природного середовища;
· обов'язковість екологічної експертизи;
· гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування в населення екологічного світогляду;
· науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;
· безкоштовність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;
· стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та псування якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
· вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням міри антропогенної змінності території, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;
· поєднання заходів стимулювання охорони й відповідальності за псування навколишнього середовища;
· вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.
Об'єктами правової охорони навколишнього природного середовища в Україні є:
· навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів;
· природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економічному процесі в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ);
· ландшафти та інші природні комплекси;
· території та об'єкти природно-заповідного фонду;
· здоров'я і життя людей.
2.2. Державне екологічне регулювання
Державне екологічне регулювання – це система активних законодавчих, адміністративних і економічних заходів і важелів впливу, які використовують державні органи різного рівня для примусу забруднювачів навколишнього середовища обмежити викиди шкідливих речовин у природні й техногенні середовища, а також для матеріального стимулювання сумлінних природокористувачів.
Важливу роль щодо цього відіграє інститут права, який чітко фіксує для фізичних і юридичних осіб межу припустимого в їх екологічній поведінці і передбачає юридичну відповідальність за порушення цієї межі. Однак основний обсяг забруднень та інших способів погіршення якості середовища, джерелом яких є матеріальне виробництво, транспорт тощо, не може бути усунений одномоментно через економічні і технологічні обмеження. Щодо цих джерел забруднень саме й застосовується екологічне регулювання, яке розраховане на більш-менш значний строк. Основи екологічного регулювання вводяться в дію законами про охорону навколишнього природного середовища.
Для ефективного екологічного регулювання першочергове значення має вибір правильного методу та інструментарію (важелів) регулювання. На ранніх стадіях екологічного регулювання, яке виходило з ідеології стримування зростання забруднення (пасивне регулювання), застосовувалися в основному адміністративно-розпорядчі (регламентаційні) інструменти, екологічні стандарти і норми, дозвільні процедури. Під час переходу до нової ідеології у політиці охорони навколишнього середовища, орієнтованої на послідовне зменшення забруднення (активне регулювання), застосовувалися деякі економічні регулятори – емісійні нормативи поетапного зниження забруднення, тимчасові дозволи на викиди тощо. У країнах із розвиненою ринковою економікою в структурі механізмів прямого регулювання (адміністративно-правового примусу) з'явилися нові й перспективні як адміністративно-розпорядчі, так і економічні інструменти.
Механізми прямого екологічного регулювання є гнучкими, тобто дають можливість диференційовано підходити до об'єкта регулювання й різних екологічних ситуацій, а також до визначення міри жорсткості регулювання. Ці механізми не виключають, а навпаки, передбачають надання державної допомоги підприємствам, зокрема на технічне переозброєння. Це дає задовільні результати щодо головного критерію економічної ефективності регулювання – величини питомих витрат для скорочення викидів. У реальній практиці екологічного регулювання країн Заходу величина державного стимулювання досягає, за найскромнішими оцінками, 0,1 % ВВП.
У країнах Заходу механізми екологічного регулювання суттєво змінилися, і процес цей триває. Головні вектори цієї еволюції – встановлення тісніших зв'язків між регулювальними органами і кожним об'єктом регулювання, а також удосконалення та збагачення арсеналу як регламентаційних, так і (особливо) економічних інструментів. В узагальненому вигляді механізм прямого екологічного регулювання, що застосовується нині у країнах із розвиненою ринковою економікою, має таку структуру:
1. Регуляційні інструменти
1.1. Спроби примусу:
1.1.1. Порядок обов'язкового оцінювання впливу на навколишнє середовище – екологічна експертиза.
1.1.2. Прогресивні нормативи зниження рівня викидів (емісійні нормативи).
1.1.3. Економічні санкції, адміністративна, цивільно-правова та кримінальна відповідальність за невиконання вимог емісійних нормативів.
1.2. Інструменти матеріального стимулювання і підтримки:
1.2.1. Інструменти природоохоронної діяльності держави.
1.2.2. Пряме й непряме державне стимулювання підприємств.
1.2.3. Багатофункціональні системи з елементами взаємостимулювання і взаємофункціонування (перерозподільні системи, порядок передачі дозволів на забруднення).
1.3. Важелі економічного спонукання (цінове регулювання товарів, виробів, продуктів):
1.3.1. Цінова диференціація.
1.3.2. Податки на вироби та продукти харчування.
1.3.3. Заставні системи.
2. Допоміжні (нерегуляційні) засоби:
2.1. Стандарти та норми-орієнтири граничних концентрацій і викидів.
2.2. Зонування територій, плани землекористування.
2.3. Відповідальність за правопорушення екологічного характеру, порядок покриття збитків у результаті забруднення середовища.
3. Асоційовані засоби:
3.1. Адміністративні податки.
3.2. Фондотвірні податки та платежі (на тимчасовій основі).
3.3. Порядок обов'язкового страхування екологічних ризиків (у сфері управління процесами з небезпечними й токсичними речовинами).
В Україні поліпшення стану природного середовища та використання природних ресурсів можливе лише у разі державної підтримки та регулювання цих процесів, особливо в умовах формування ринкових відносин, економічної свободи й безвідповідальності господарських структур та правового нігілізму, який поки що панує у свідомості підприємців.
Важливим засобом державного регулювання має бути Державна програма охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів, концепцію якої було створено в 1995 році.
Згідно з цією концепцією в Україні генеральною стратегічною метою щодо охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів визнано такий розвиток її сучасного соціально-господарського комплексу, за якого не було б суперечностей між економічними інтересами, природокористуванням, збереженням цілісності екосистеми та досягненням стабільного розвитку. Для здійснення цієї мети необхідне поступове вирішення низки стратегічних проблем. Це:
· Забезпечення екологічної безпеки нинішнього і прийдешніх поколінь поступовим досягненням для кожного конкретного регіону належної якості середовища проживання.
· Відновлення та збереження біосферної рівноваги (на локальному, регіональному і глобальному рівнях) генетичного фонду тваринного і рослинного світу, а також ландшафтної різноманітності території України.
· Раціональне комплексне використання природоресурсного потенціалу України, відтворення відновних природних ресурсів в інтересах забезпечення добробуту, фізичного та духовного розвитку народу.
· Поступове розв'язання проблем розвитку економіки України досягненням повної її біосферної сумісності.
· Створення системи екологічного законодавства та формування ефективного механізму його реалізації.
· Уведення в дію нового механізму регулювання природокористування на засадах поєднання адміністративних та економічних важелів: стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища та використання природних ресурсів.
· Значне підвищення дієвості адміністративних і штрафних санкцій за порушення природоохоронного законодавства, застосування заходів для запобігання екологічних правопорушень і злочинів.
Рис. 2.5. Сучасний механізм прямого екологічного регулювання
· Розробка нової концепції та схеми розвитку продуктивних сил України в цілому та її окремих регіонів з урахуванням їх екологічних можливостей, значне скорочення у структурі народного господарства галузей важкої промисловості.
· Розроблення найважливіших екологічних програм на підставі всебічного комплексного аналізу екологічного становища та перспектив розвитку економіки Україні в цілому та її окремих регіонах і містах.
· Визначення пріоритетних напрямів природоохоронної роботи, в тому числі: а) ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; б) вирішення проблем екологічного стану Дніпра та якості питної води; в) запобігання забрудненню вод Чорного моря; г) стабілізація екологічних умов у містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону; д) знешкодження, утилізація та захоронения промислових побутових токсичних відходів.
· Забезпечення ефективного функціонування та вдосконалення системи державного контролю за додержанням природоохоронного законодавства на засадах взаємодії всіх контрольно-інспекційних служб у цій галузі, відповідних підрозділів підприємств, організацій та установ.
· Організація виробництва сучасної контрольно-вимірювальної апаратури та оснащення відповідних служб природоохоронних органів цією апаратурою.
· Створення мережі стаціонарних і пересувних технічних станцій контролю за джерелами забруднення природного середовища.
· Організація збирання, систематизація та обробка інформації про стан природного середовища передусім за допомогою інвентаризації існуючих систем моніторингу.
· Визначення та оцінювання найбільш забруднених місць і основних джерел забруднення.
· Залучення до розв'язання екологічних проблем НАН України науково-дослідних й конструкторських колективів, науково-технічного потенціалу підприємств та організацій ВПК на базі єдиної науково-технічної політики.
· Запровадження пільгового оподаткування частини прибутків підприємств, спрямованої на реалізацію природоохоронних заходів, і пільгового державного кредитування. Розробка та впровадження екологічно безпечних і ресурсозберігальних технологій, засобів виробництва, очисного устаткування, приладів для контролю за станом навколишнього середовища, будівництва природоохоронних об'єктів.
· Залучення на пільгових умовах іноземного капіталу для формування додаткових фінансових ресурсів на природоохоронні заходи.
· Завершення розпочатого будівництва очисних споруд у найбільш забруднених промислових центрах.
· Створення систем екологічної інформації з широким застосуванням сучасних засобів зв'язку.
Концепція цієї програми передбачає також розробку та реалізацію інших комплексних програм, спрямованих на досягнення балансу між рівнем шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та його здатністю до відновлення. Основними завданнями цього етапу є:
· Створення державної системи розроблення екологічного протоку, збирання, систематизація, оптимізація та аналіз екологічної інформації, створення систем автоматизованого управління природоохоронною діяльністю.
· Перегляд і встановлення високих (на європейському рівні) екологічних нормативів й стандартів якості навколишнього середовища, вдосконалення методів екологічного контролю на базі досягнень науки і техніки, визнання пріоритетності вимог екологічної безпеки.
· Розв'язання проблем очищення питної води з доведенням її якості до світових стандартів, розширення мережі, підвищення потужності та ефективності роботи очисних споруд міських каналізаційних господарств.
· Поступове переселення людей, які проживають у санітарно-захисних зонах промислових підприємств та інших екологічно небезпечних об'єктів.
· Екологізація матеріального виробництва на підставі комплексних рішень з питань охорони навколишнього середовища, раціонального використання та відтворення відновлених природних ресурсів, запровадження нових технологій знешкодження й використання відходів, створення екологічно чистих джерел енергії та нових матеріалів.
· Науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на основах поєднання досягнень у галузі екологічних, соціальних, природних і технічних наук та прогнозування стану навколишнього середовища.
· Створення ринку купівлі-продажу прав на викиди забруднювальних речовин у природне середовище в межах установлених лімітів.
· Організація в сільському господарстві використання земель на ґрунтозахисній основі з відновленням родючості ґрунтів, рекультивації зіпсованих земель, повернення в сільгоспобіг підтоплених і засолених угідь, перехід на застосування переважно біологічних методів захисту рослин та стимуляторів росту.
У майбутньому планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на навколишнє природне середовище як складову управління загальним розвитком суспільства. Основними завданнями тут є:
· Подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища. Прогнозування шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій.
· Упровадження автоматизованих технологій управління природними ресурсами та продуктивними силами.
· Розв'язання проблем розвитку великих промислових міст, забезпечення в них сприятливих умов для проживання людей.
· Забезпечення екологізації економіки, переорієнтація народного господарства виходячи з потреб оздоровлення навколишнього середовища, на базі найновіших технологій.
Для запобігання шкоди навколишньому середовищу, а також нераціональному використанню природних ресурсів в Україні застосовуються такі екологічні процедури: екологічна експертиза, екологічний моніторинг та екологічна інспекція.
Рис. 2.6. Екологічні процедури
Екологічна експертиза є одним із важелів державного регулювання. В Україні здійснюється державна, громадська та інші види екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності.
Екологічній експертизі підлягають: проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова й передпроектна документація; техніко-економічні обґрунтування й розрахунки; проекти будівництва і реконструкції підприємств та інших об'єктів; проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність; документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі й тих, що купуються за кордоном; матеріали, речовини, системи та об'єкти, впровадження та реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище.
У межах екологічного моніторингу здійснюються: нагляд за якістю повітря, води, ґрунту; радіаційний моніторинг; нагляд за біологічними ресурсами тощо.
Державна екологічна інспекція здійснює контроль за впровадженням законодавчих актів, що регулюють питання захисту довкілля, раціонального використання природних ресурсів та ядерної безпеки. Обов'язки інспекції: контроль за використанням землі, наземних і ґрунтових водних ресурсів; захист біологічних видів і морських екосистем; контроль за дотриманням норм ядерної та радіаційної безпеки, лімітів на викиди та інших екологічних нормативів.
Одним з інструментів охорони навколишнього середовища є стандартизація і нормування.
Державні стандарти у сфері охорони навколишнього природного середовища є обов'язковими для виконання. Вони містять: поняття й терміни, режим використання та охорони природних ресурсів; методи контролю за станом навколишнього природного середовища; вимоги щодо запобігання шкідливого впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я людей; інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів.
Регулювання охорони навколишнього природного середовища забезпечується системою екологічних нормативів, яка включає:
· нормативи екологічної безпеки (гранично допустима концентрація забруднювальних речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);
· гранично допустимі норми викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднювальних хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.
Рис. 2.7. Система екологічних нормативів
Екологічні нормативи мають відповідати вимогам охорони навколишнього природного середовища та забезпечувати захист здоров'я людей від негативного впливу його забруднення. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих регіонів можуть установлюватися жорсткіші нормативи гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.
Екологічні нормативи розробляються й запроваджуються в дію Міністерством екології та природних ресурсів України, Міністерством охорони здоров'я України та іншими уповноваженими державними органами.
Найважливішим засобом розв'язання екологічних проблем є програмно-цільове планування, розроблення та реалізація екологічних ДЦП.
До засобів обліку природних ресурсів належать кадастри природних ресурсів – документи, які містять відомості про стан природних ресурсів. В Україні чинний Кадастр земельних ресурсів, який містить документи на правовий режим земель, розподіл їх між власниками та землекористувачами за категоріями земель, відомості про якісну характеристику й цінність земель. Запровадження земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень; реєстрацією землеволодінь, землекористувань, договорів на оренду землі; обліком кількості та якості землі; бонітуванням та економічною оцінкою земель. Державний земельний кадастр ведеться за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів.
Державному обліку підлягають об'єкти, які шкідливо впливають або можуть впливати на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, які потрапляють у навколишнє природне середовище, види та розміри шкідливих фізичних впливів на нього.
Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безкоштовно надають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.
До основних важелів державного регулювання відносять також екологічне страхування; підвищення норм амортизації основних природоохоронних виробничих фондів; договори на комплексне природокористування; оренду, передачу в постійне користування природоохоронних об'єктів тощо.
Комплекс природоохоронних заходів покликаний забезпечити одержання максимальної економічної ефективності від поліпшення стану навколишнього природного середовища.
Нині стало поширеним екологічне страхування. Воно забезпечує можливість компенсації частини завданих збитків і створює додаткові джерела фінансування природоохоронних заходів. Як збиток екологічне страхування розглядає шкоду, завдану несподіваною аварією, яка спричинила забруднення навколишнього середовища і виявилася в погіршанні якості основних фондів, здоров'я населення, продуктивності сільськогосподарського та лісового господарств, зменшенні корисності рекреаційних ресурсів.
2.3. Екологічний моніторинг, його сутність і види
Для розробки заходів, спрямованих на усунення наслідків втручання людини в навколишнє природне середовище, поліпшення екологічної ситуації, застосування методів оптимізації природокористування з одержанням достатньої кількості продукції при одночасному збереженні довкілля, необхідна організація екологічного моніторингу.
Моніторинг – це комплексна система спостережень, збирання, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.
Система державного моніторингу навколишнього середовища ґрунтується на таких принципах:
- об'єктивність і достовірність;
- систематичність спостережень за станом навколишнього середовища та об'єктами впливу на нього;
- багаторівневість;
- узгодженість нормативного та методичного забезпечень;
- узгодженість технічного і програмного забезпечень;
- комплексність в оцінці екологічної інформації;
- оперативність проходження інформації між окремими ланками системи та вчасне інформування органів державної виконавчої влади;
- доступність екологічної інформації для населення.
Актуальність і невідкладність вирішення проблем моніторингових досліджень полягають у тому, що хоча й існує низка відомчих спостережних систем за станом довкілля, але вони не зведені в єдиний комплекс і тому не можуть ефективно виконувати узагальнювальну функцію оцінки стану і рівня використання ресурсів із тим щоб прогнозувати зміни й розробляти рекомендації для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації господарської діяльності і природокористування в окремих регіонах.
Основними завданнями екологічного моніторингу є:
- організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища;
- налагодження автоматизованої системи збирання, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних);
- оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів;
- інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня антропогенного впливу на компоненти природного середовища;
- моделювання, прогноз змін екологічної ситуації та стану довкілля;
- розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.
Рис. 2.8. Принципи системи державного моніторингу навколишнього середовища
Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища.
Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища – це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об'єднаних у єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.
Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього середовища – це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об'єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій з екологічними наслідками, щоб забезпечити оперативне реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створити безпечні умови для населення.
Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього середовища – це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.
Комплекс екологічного моніторингу має такі підсистеми: геосферну, геохімічну і біологічну.
Геосферний моніторинг. Передбачає оцінку стану і прогнозування змін у літосфері (геологічне середовище, мінерально-сировинні ресурси), геофізсфері (гравітаційні, магнітні, радіаційні, сейсмічні та інші поля), геоморфосфері (рельєф і його порушення геодинамічними процесами – зсувами, ерозією, карстами, суфозією, осипанням тощо), гідросфері (водні ресурси, водоспоживання і водовідведення, несприятливі гідрологічні явища, рівень забруднення поверхневих і підземних вод), атмосфері (стан повітряного басейну та його забруднення, транскордонне перенесення, розподіл тепла і вологи, зміни клімату).
Геохімічний моніторинг. Включає дослідження й інвентаризацію джерел забруднення, встановлення об'ємів викидів і скидів, вивчення хімічного складу повітря, опадів, ґрунтів, наземної і водної рослинності, поверхневих і підземних вод, донних відкладів тощо. Передбачає також установлення “градієнта випадань” – кількість надходження на поверхню землі різних речовин з атмосферними опадами і пилом.
Біологічний моніторинг. Його основою є вивчення стану рослинності (фітосфера) за візуальними симптомами пошкодження листя (дефоліація, дехромація), розвитку епіфічних лишайників на деревах, динаміки змін видів рослин і структури рослинних угруповань (сукцесії, дигресії, демутації) під впливом природних і антропогенних факторів.
Європейською Економічною комісією ООН у рамках Конвенції з трансграничного перенесення атмосферних забруднень у 1985 р. прийнято рішення про створення Міжнародної спільної програми оцінки впливу забруднення на біосферу. Основою цієї програми є моніторинг лісів, що здійснюється в 24 європейських країнах, а також у США і Канаді.
У вузькому значенні його розглядають як комплексну систему перманентних спостережень за станом лісових екосистем і модифікувальними факторами що впливають на них, у першу чергу техногенними. Найповніше ця концепція розроблена Міжнародною спільною програмою моніторингу лісів, яка здійснюється в рамках Конвенції ООН з проблем перенесення атмосферних забруднень на далекі відстані.
У широкому значенні моніторинг лісів включає в оцінку впливу на ліс, крім забруднення атмосфери, також пожежі, рекреаційну роль шкідників, хвороби дерев та промислове використання лісу. В такому розумінні моніторинг виконує функції контролю і управління лісовими ресурсами. Об'єднання цих напрямів у єдину систему дозволяє оцінювати стан лісів як біологічного компонента біосфери і як відновного природного ресурсу. В біосферному просторі робиться також комплексна оцінка стану педосфери (земельні ресурси, динаміка землекористування, структура угідь, ерозії і забруднення ґрунтів, екологічні наслідки меліорації земель, застосування добрив і пестицидів) і зоосфери (тваринний світ, рибні ресурси, мікробіоценози в ґрунтах та ін.).
Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:
− локальному – на території окремих об'єктів (підприємств), ділянках ландшафтів, міст. Для ефективного контролю за забрудненням атмосфери в містах із населенням до 100 тис. осіб доцільно мати принаймні три контрольні станції; від 100 тис. до 300 тис. осіб – не менше п'яти, від 300 тис. до 500 тис. осіб – сім, у населеному пункті понад 1 млн. чоловік – 11−24 пункти. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них територій;
− регіональному – в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів. Здебільшого він отримує дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових контрольних станцій;
− національному – на території країни в цілому моніторинг означає статистичну обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників землі та космічних орбітальних станцій. Вони функціонують разом зі службою погоди Держкомгідромету України і прогнозують стан навколишнього середовища на великих територіях країни;
− глобальному – глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері. Більшість країн має мережу наземних станцій, на яких здійснюються безперервний відбір та аналіз проб на наявність в атмосфері забруднювальних речовин, СО2, СО, пилу, свинцю, радіонуклідів тощо.
Для збереження фонового рівня якості середовища, порівняно з яким визначався б і рівень впливу людини на атмосферу, створено мережу біосферних заповідників. Вона охоплює всі основні типи природних зон.
Однією з головних умов одержання об'єктивної інформації при проведенні моніторингових досліджень є визначення кордонів його об'єкта. В складних географічних умовах елементарною просторовою одиницею доцільно вважати територію водозбору (басейну) ріки. Просторова структура екологічного моніторингу на території області базується на мережі основних і додаткових пунктів постійного спостереження (ППС). Основні ППС розміщені в межах 16−60 км2 і формують регіональну моніторингову мережу, пов'язану з європейською мережею ППС. Кількість таких пунктів у кожній області визначається з урахуванням величини її території.
Рис. 2.9. Система екологічного моніторингу
У міській місцевості та для організації локального моніторингу навколо промислових підприємств зі значними викидами забруднювальних речовин в атмосферу закладаються додаткові ППС, наприклад, в Івано-Франківській області (Бурштинська ДРЕС, Калуська ТЕЦ, ВАТ “Оріана”, AT “Нафтохімік Прикарпаття”, фірма “Барва”). Додаткові ППС розміщуються в межах водозборів головних рік на екологічних профілях (трансектах) упоперек річкових долин на витоку (до 10 км), у верхній частині водозбору (10−20 км), середній (25−50 км), нижній (50−100 км) частинах водозбору на таких елементах рельєфу: вододіли, схили, надзаплавні тераси, заплави. Додаткові ППС локального моніторингу в зоні впливу промислових підприємств закладаються по мережі 1–2 км2 з урахуванням зон забруднення та з урахуванням “рози вітрів”.
На кожному пункті спостереження, залежно від ступеня мінливості показників, встановлюється періодичність їх вивчення.
Перша група показників – періодичність вивчення не менше трьох разів на місяць: хімічний склад повітря і атмосферних опадів, кислотність дощів і снігу.
Друга група (показники стійких змін) – періодичність 2−5 років:
1) маса опадів і підстилки;
2) видовий склад і маса трав'яного покриву;
3) видовий склад і маса мохів та лишайників на деревах;
4) інтенсивність дефоліації і дехромації;
5) кислотність ґрунтів; 6) хімічний склад поверхневих і підземних вод.
Третя група – періодичність 5−10 років:
1) потужність верхнього горизонту грунту і кількість гумусу;
2) фізичні параметри ґрунту;
3) вміст у грунті і рослинах шкідливих речовин;
4) наявність шкідників і хвороб;
5) продуктивність фітоценозів;
6) структура і співвідношення угідь на водозборі.
Основою робіт з автоматизованого моніторингу навколишнього середовища є системи автоматичного спостереження контролю навколишнього середовища – АСКНС спеціалізованих аналітичних станцій.
Значний комплекс робіт у галузі екологічного моніторингу проводиться переважно пересувними лабораторіями (ПЕЛ), які забезпечують збирання, обробку, накопичення та збереження інформації про параметри навколишнього середовища, а саме: атмосфери, ґрунтів, продуктів харчування. Така лабораторія, обладнана на базі автобуса ЛАЗ-699Р, в режимі екологічного патрулювання дає можливість значно зменшити витрати коштів порівняно зі стаціонарною системою контролю.
Вимірювальний комплекс ПЕЛ дозволяє контролювати:
- забруднення атмосфери окисами вуглецю, азоту, сірки і продуктами розпаду радону;
- концентрацію токсичних газів в атмосфері (понад 15 видів);
- концентрацію шкідливих елементів атомно-абсорбувальним експрес-методом у ґрунті, воді і продуктах харчування;
- потік, еквівалентну дозу і потужність еквівалентної дози радіоактивних випромінювань усіх видів;
- рівень шуму і параметри вібрації;
- щільність потоку електромагнітного випромінювання НВЧ та ін.
Значну допомогу в проведенні моніторингових спостережень надають пересувні лабораторії промислових викидів, які працюють на базі відповідного автомобіля, де розміщена апаратура для контролю валових викидів і масової концентрації основних забруднювачів атмосфери.
Існує ціла низка приладів у сфері контролю техногенних забруднень довкілля і технологічного контролю виробничих процесів, які допомагають здійснити оптимальну організацію системи моніторингу різних рівнів на базі локальних комп'ютерних мереж. У деяких областях Україна впроваджена дворівнева технологічна система збирання, опрацювання, збереження та аналізу інформації, яка дозволяє чітко розподілити функції різних підрозділів, оптимально використати технічні засоби та оперативно зібрати потрібну інформацію.
Системи моніторингу першого рівня призначені для вимірювання, реєстрації та первинного накопичення даних моніторингу навколишнього середовища.
Другий, вищий рівень системи моніторингу – це програмні комплекси на Центральній ЕОМ.
Призначення систем моніторингу:
- збирання з робочих станцій оперативної інформації з моніторингу;
- діалоговий режим уведення і ведення баз даних з усіх видів і сфер радіаційного контролю;
- інтеграція всіх даних на регіональному рівні та обробка, аналіз і узагальнення наявної інформації.
