1. Економічне стимулювання: надання пільгових експортних кредитів (зниження ставок та подовження термінів); страхування експортних операцій.
2. Фінансове стимулювання: податкові пільги (відстрочка, знижка, часткове або повне звільнення від податків тощо); субсидії.
3. Демпінгова політика (продаж товарів на ринках інших країн за цінами, нижчими від внутрішніх).
4. Адміністративні заходи щодо вивезення товарів.
5. Прогнозування (виявлення перспективних ринків).
6. Інформаційне, консультаційне обслуговування, організація виставок, ярмарків, підготовка кадрів.
7. Засоби морального заохочення (дипломатична підтримка).
12.2. Регіональні інтеграційні пріоритети України
Україна як незалежна країна розташована в геополітичному торговому просторі дев`яти прикордонних держав: Росії, Польщі, Білорусії, Словаччини, Болгарії, Угорщини, Румунії, Туреччини, Грузії. Це величезний потенційний ринок збуту української продукції. З цими країнами Україна має спільний кордон, а з Туреччиною і Грузією – морський, в акваторії Чорного моря.
Звичайно, умовою економічної інтеграції є забезпечення національних інтересів та національної безпеки. Але головними перешкодами на сучасному етапі залишаються питання визначення пріоритетного напряму та міри економічної інтеграції. Ці дуже важливі проблеми намагаються вирішити органи державної влади, організації та науковці. Але при розгляді цих проблем необхідно розуміти, що процеси економічної інтеграції дуже тривалі та не можуть мати вигляд остаточного “рецепта”, в якому надруковані частини складових компонентів. Трансформуються економічні відносини в нашій державі, змінюються й самі структури світового господарства. Тому потрібно чітко визначити чинники, що впливають на розвиток економічної інтеграції, та стратегію державної інтеграційної політики на різні терміни з урахуванням політичних, економічних, правових, соціальних, моральних та інших передумов, як у країні, так і в потенційному інтеграційному середовищі.
Наближення економіки України до світових та європейських господарських процесів детермінує необхідність подальшого поглиблення ринкових реформ, здійснення широкомасштабних структурних перетворень, прискорення інституційних змін, відчутного скорочення тіньового сектора. Надзвичайно важливим є вивчення і глибокий аналіз провідних тенденцій розвитку світових ринків, міжнародного поділу праці з метою повнішого та ефективнішого включення економіки України в сучасні цивілізаційні процеси. На сучасному етапі розвитку зовнішньоекономічної політики нашої держави доцільним напрямом економічної інтеграції у короткостроковому періоді є одночасна співпраця з вищенаведеними структурами світового господарства.
Упродовж останніх років в Україні простежується відсутність консолідації суспільства щодо подальшого розвитку зовнішньоінтеграційних процесів. У державі мають місце різні громадські думки щодо вибору інтеграційних пріоритетів. Перша – це вступ до ЄС; друга – існування в межах СНД, ЄЕП, ГУАМ; третя – побудова нового регіонального угрупування або об’єднання з колишніми республіками СРСР на чолі з Росією; четверта – подальший розвиток України як позаблокової нейтральної держави. Усі вони мають своїх прихильників і противників з боку урядовців, політиків, бізнесменів, підприємців і звичайних громадян, які слушно та обгрунтовано визначають можливі позитивні та негативні наслідки кожного напряму.
Цю різнополярність поглядів можна пояснити різними причинами – відстоюванням своїх інтересів, очікуванням можливих ризиків, нерозумінням реалій сьогодення. Але фактично спостерігається загострення протиріч, що зумовлює щоденну втрату Україною її економічного потенціалу. На наш погляд, кожен із зазначених зовнішньоінтеграційних напрямів може стати реалією лише при одночасному створенні відповідних умов: певної спрямованості мегаекономічного оточення, рішучості вищих державних службовців, наявності фінансування з боку великого вітчизняного бізнесу, консолідації переважної частини населення. Тому забезпечити сталий економічний розвиток нашої держави та його складову – економічне зростання у довгостроковому періоді, можливо лише шляхом визначеності та руху країни в одному обраному напрямі.
Намір вступити до Європейського Союзу в України з'явився після її виходу з Радянського Союзу. Очевидно, така вже історична доля України – їй аж ніяк не вдається уникнути Союзу – чи то Радянського, чи то Європейського.
Про бажання України бути у Європейському Союзі вперше було офіційно проголошено у 1996 році.
Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом була укладена 16 червня 1994 р. у м. Лісабон. Набрала вона чинності 1 березня 1998 року.
Основні цілі Угоди:
* розвиток тісних політичних відносин шляхом постійного діалогу на політичні теми;
* сприяння торгівлі та інвестиціям і гармонійним економічним стосункам;
* створення основи для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;
* підтримка України у її зусиллях щодо зміцнення демократії та завершення переходу до ринкової економіки.
З 1 січня 1993 р. Україна користується перевагами Генералізованої схеми преференцій. Схема є переліком тарифів для промислових і сільськогосподарських товарів, які є навіть нижчими за тарифи, що надаються за статусом країни найбільшого сприяння.
Слід зазначити, що Україна стала першою з країн СНД, яка уклала Угоду про партнерство і співробітництво з ЄС. Угода визначила 28 сфер, у яких Україна і ЄС мають намір розвивати співробітництво. Наводимо перелік цих сфер:
* промисловість;
* захист та заохочення інвестицій;
* державні закупівлі;
* стандарти та оцінка відповідностей (сертифікація);
* гірничодобувна та сировинна промисловість;
* наука і техніка;
* освіта і навчання;
* сільське господарство;
* енергетика;
* цивільна ядерна галузь;
* охорона довкілля;
* транспорт;
* космічна промисловість;
* поштова служба та телекомунікації;
* фінансові послуги;
* боротьба з “відмиванням" грошей, одержаних злочинним шляхом;
* валютна політика;
* регіональний розвиток, включаючи контакти на регіональному рівні;
* соціальна сфера (охорона здоров'я та безпека, працевлаштування, соціальний захист);
* туризм;
* мале та середнє підприємництво;
* інформація та зв'язок;
* захист прав споживачів;
* митна справа;
* статистика;
* економіка;
* боротьба з наркотичним бізнесом;
* культура.
Стратегія ЄС щодо України була сформульована Європейською Комісією у квітні 1994 року. Рада Міністрів ЄС 31 жовтня 1994 року прийняла спеціальну резолюцію про ставлення до України. 28 листопада 1994 року держави-члени ЄС заявили про свою спільну позицію щодо України. Європейський Союз висловився за незалежність, територіальну цілісність та суверенітет України, її економічну стабілізацію та ринкові реформи, інтеграцію України у світовий економічний простір.
Для моніторингу економічного і торговельного співробітництва України і ЄС у березні 1995 року було створено Спільний комітет. Згодом його замінила Рада зі співробітництва.
1 лютого 1996 року набрала чинності Тимчасова угода про торгівлю та питання, що стосуються торгівлі.
У травні 1996 року Європейський Союз оприлюднив Декларацію щодо України. Декларація визнавала Україну як державу з перехідною економікою. Цей крок допомагав Україні вирішувати проблеми у зв'язку зі вступом до COT і давав шанси для отримання фінансової допомоги і кредитів від європейських структур.
Рада Міністрів ЄС 6 грудня 1996 року ухвалила План дій ЄС щодо України.
Зусилля України у сфері політичних та економічних перетворень були схвалені у спільній заяві, яку США та Європейський Союз оприлюднили у Вашингтоні 5 грудня 1997 р.
30 червня 1999 р. Україна та ЄС підписали кредитну угоду та меморандум про взаєморозуміння, які спрямовувалися на розв'язання проблем України у зв'язку з мікрофінансовою допомогою та платіжним балансом.
У жовтні 2000 р. Рада ЄС прийняла постанову про вилучення України з переліку країн неринкової економіки та поширення на неї у рамках антидемпінгових розслідувань порядку визначення “нормальної вартості" згідно з правилами, що застосовуються до країн ринкової економіки.
Тепер поглянемо на заходи України.
Через чотири роки після укладення Лісабонської угоди Президент України своїм Указом від 11 червня 1998 року № 615/98 затвердив “Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу". У цьому документі членство України у Європейському Союзі зазначене як довгострокова стратегічна мета.
14 вересня 2000 р. Президент України Указом № 1072/2000 затвердив “Програму інтеграції України до Європейського Союзу". Рекомендуємо читачеві звернутися до навчального посібника І.І. Дахна “Міжнародне економічне право". У п'ятому розділі книги є рубрика “Європейський Союз", яка містить повний перелік нормативно-правових актів України, пов'язаних із вступом до ЄС.
У грудні 2000 р. між Україною та ЄС була укладена угода “Про торгівлю текстильною продукцією на 2001−2004 рр.". Вона не передбачає кількісних обмежень.
Україна зацікавлена в розширенні дії щодо неї Загальної системи преференцій ЄС і скорочення застосування до неї різноманітних обмежувальних процедур – ліцензування, квотування, антидемпінгових розслідувань.
Європейський Союз у 2004 р. став безпосереднім сусідом України. Україна – це ще не частина ЄС, але вона є частиною Європи.
Дискусію про ширшу Європу розпочала Великобританія у квітні 2002 року. Пострадянський простір (за винятком країн Балтії) диференціюється на Росію та три західні нові незалежні держави (Україна, Білорусь, Молдова).
Політика “особливого сусідства" була започаткована в Люксембурзі у квітні 2002 року у зв'язку з наближенням кордонів ЄС до Західних Нових Незалежних Держав.
У посланні Президента України Верховній Раді України від 21 квітня 2003 року зазначається, що євроінтеграція є стратегічною метою державної політики України.
Європейська комісія (тобто уряд ЄС) вважає, що Україна:
* своїм Законом “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції" від 17 липня 1997 року порушила ст. 14 Угоди про співробітництво, оскільки Закон передбачає можливість установлення квоти на імпорт в Україну продукції тваринництва;
* стимулюючи вітчизняне виробництво автомобілів, порушила ст. 10.1 та 15.49 Угоди про співробітництво.
Євросоюз також незадоволений тим, що Україна надає торговельні преференції країнам СНД та обмежує експорт чорного і кольорового металобрухту.
Важливою віхою для країни на шляху її вступу до Європейського Союзу вважається надання їй статусу асоційованого члена. Цей статус не розглядається як автоматична запорука прискореного прийняття країни до ЄС. У зв'язку з цим варто згадати про Туреччину. Такий статус вона має ще з 1964 року.
Керівництво України неодноразово заявляло про зацікавленість в одержанні статусу асоційованого члена ЄС. Станеться це, очевидно, не скоро. Україні не слід сподіватися на швидкий вступ до ЄС. Прийняття нових членів відбувається повільно. Зокрема, Іспанія і Португалія проводили переговори про вступ до ЄС упродовж семи років. Польща, Чехія, Словенія та Угорщина розпочали їх у 1993 p., а завершили – у 2003-му.
Основними формами співробітництва України і Європейського Союзу нині є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. Технічна допомога в рамках програми TACIS надається Україні переважно в таких сферах як ядерна безпека, захист довкілля, реструктуризація державних підприємств, розвиток приватного сектора економіки.
В експорті України до ЄС переважають товари з низьким ступенем обробки. Імпорт з ЄС представлений промисловими товарами, машинами, транспортним обладнанням.
Частка України в зовнішньоторговельному обороті незначна – вона становить менше 0,5 % загальної торгівлі ЄС. Обсяги прямих інвестицій з країн ЄС в економіку України мізерні.
Лібералізація виробничо-комерційної діяльності в цілому та експортно-імпортних операцій зокрема вважається запорукою успішного просування України до вступу в ЄС.
У сфері співробітництва України і ЄС нерідко виникають гострі проблеми. Для прикладу назвемо кілька з них.
Провідні країни-члени ЄС відмовилися від українського вантажного літака АН-70, незважаючи на очевидні його переваги над європейським аналогом як за ціною, так і за технічним рівнем.
На думку фахівців, шлях України до ЄС охопить три етапи:
1. Створення передумов для розвитку співробітництва та інтеграції.
2. Прискорення адаптації та початок входження до економічних структур Євросоюзу.
3. Комплексна інтеграція в економічну систему ЄС.
Перші два етапи потребуватимуть для своєї реалізації чотири − пять років кожен, а третій – одне чи два десятиліття.
Основними завданнями першого етапу мають бути:
* належне здійснення внутрішніх економічних реформ із метою створення ринкового середовища, адаптованого до умов взаємовигідного співробітництва з Європейським Союзом та його державами-членами;
* адаптація законодавства України до вимог Світової організації торгівлі та початок його пристосування до вимог гармонізованого й уніфікованого законодавства ЄС;
* визначення пріоритетних галузей (секторів) економіки України, які мають порівняні переваги уже з точки зору світової і європейської економіки;
* створення здатних до великомасштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп;
* вибіркове підключення до тих проектів співробітництва та інтеграції у рамках ЄС, у яких Україна здатна дотримуватися вимог міжнародних договорів і стандартів;
* апробація конкретних механізмів входження України до економічних структур Євросоюзу;
* розвиток договірних відносин з ЄС, зокрема одержання вільнішого доступу до Загальної системи преференцій європейських співтовариств (1971 p.);
* використання фінансової допомоги ЄС для вирішення проблем платіжного балансу, критичного імпорту, стабілізації грошової системи, приборкання інфляції тощо;
* зміцнення інституційних основ ринкової економіки та прискорення її прогресивних структурних зрушень.
На другому етапі потрібно:
* прискорити вихід на ринок ЄС та закріпитися на ньому тим виробникам вітчизняних товарів і послуг, які належать передусім до галузей української економіки експортної спеціалізації;
* суттєво розширити і поглибити процес вибіркового входження України в економічні структури Євросоюзу;
* диверсифікувати форми економічного і науково-технічного співробітництва з партнерами країн ЄС;
* укласти угоду між Україною та Євросоюзом про створення зони вільної торгівлі;
* досягти адаптації законодавства України до законодавства ЄС у таких сферах:
- мито;
- компанії;
- банки;
- бухоблік;
- податки;
- інтелектуальна власність;
- охорона праці;
- фінансові послуги;
- правила економічної конкуренції;
- державні закупівлі;
- охорона здоров'я та життя людей;
- охорона тварин і рослин;
- довкілля;
- захист прав споживачів;
- непрямі податки;
- технічні правила і стандарти;
- нормативне регулювання ядерної енергетики;
- транспорт;
* поступово створювати передумови для вільного пересування капіталів і робочої сили між Україною і ЄС;
* підвищити ступінь координації зовнішньоекономічної політики.
На третьому етапі потрібно досягти інтеграції економіки України в економічні структури Євросоюзу.
Щоб стати учасницею Європейського Союзу, країна-претендент має відповідати так званим Копенгагенським критеріям, тобто:
* бути демократичною країною;
* мати ринкову економіку;
* бути конкурентоспроможною.
Шанси вступу України до ЄС незначні. Вона належить до третьої групи країн-кандидатів. Окрім України, до неї належать Сербія, Хорватія, Македонія, Албанія і Росія. Зазначимо відверто – ці країни вважаються європейськими аутсайдерами. Обсяг ВВП у розрахунку на душу населення в Україні становив на початку XXI ст. 13 % від рівня середнього душового доходу у країнах ЄС. Якщо брати цей показник, то Папуа – Нова Гвінея має кращі шанси на членство в ЄС.
Потрібно зважати й на те, що вступ до ЄС пов'язаний не лише з економічними вигодами, а й з втратами. Про це свідчить, зокрема, процес вступу до ЄС у минулому соціалістичних країн Центральної та Східної Європи. Західноєвропейські країни-члени ЄС зобов'язували новачків зменшити експорт їх сільськогосподарської продукції до країнветеранів ЄС, повністю відмовитися від субсидування сільського господарства, виконати тотальну приватизацію суб'єктів господарювання, згорнути важку промисловість. Водночас окремі країни – ветерани ЄС (Німеччина, Франція, Австрія) надають підтримку своїм неконкурентоспроможним підприємствам, субсидують сільське господарство тощо. Звісно, рекомендувати сусіду відмовитися від протекціонізму набагато простіше, ніж зробити це самому.
Питання про напрям, у якому піде економічна інтеграція України – до Європи чи СНД, – на початку XXI ст. було актуальним, але не мало однозначної відповіді.
