Фактор науково-технічного прогресу

 

Науково-технічний прогрес (НТП) – безперервний розвиток науки і техніки, зумовлений потребами виробництва, зростанням та ускладненням суспільних потреб. НТП складається з двох паралельних процесів: науковий прогрес – як оновлення знань; технічний (технологічний) прогрес – як зміна характеру фактично використовуваного обладнання й устаткування.

Існують дві форми НТП: еволюційна – поступовий розвиток науки і техніки, впровадження досконаліших, передовіших надбань; революційна – науково-технічна революція (НТР). НТР – це якісні зміни у науково-технічній сфері на основі використання фундаментальних наукових відкриттів і винаходів, що зумовлюють докорінні перетворення в усіх сферах діяльності (науці, техніці, виробництві, управлінні, соціальній інфраструктурі).

Зміни в технології й організації виробництва, якщо вони мають кардинальний характер, можуть істотно вплинути на розміщення продуктивних сил. На території деяких країн і регіонів може виникнути виробництво, що раніше було тут неефективним.

У науковій літературі зустрічається поняття науково-технічний потенціал країни – це сукупність національних ресурсів і засобів. Науково-технічний рівень країни визначається на основі її інноваційного потенціалу. Інноваційний потенціал країни –це здатність фундаментальної та прикладної науки забезпечити нововведеннями процес оновлення продукції.

G Наприклад, до середини XVІІІ ст. бавовняна промисловість Великобританії не могла конкурувати з індійською, котра спиралася на власну сировинну базу і відносно дешеву робочу силу. Але після винаходу прядильних, а згодом і ткацьких машин, виробництво тканини у Великобританії настільки здешевіло, що англійська бавовняна промисловість виявилася поза конкуренцією майже на півтора століття.

 

Рис. 1.70. Фактор науково-технічного прогресу в розміщенні продуктивних сил

 

G До XX ст. підприємства чорної металургії орієнтувалися переважно на вугілля, тому що потреба у ньому була більша, ніж руди на одиницю металу. Так з'явилися великі металургійні райони: Донбас, Рурський басейн. Але потім технологія змінилася. Руди стало потрібно більше, ніж вугілля, і чорна металургія почала пересуватися до залізорудних басейнів Криворіжжя, до припортових міст Німеччини (Гамбург), куди зручно підвозити імпортну руду.

 

Фактор кон'юнктури ринку

 

C Кон'юнктура ринку – умови реалізації продукту, що визначаються співвідношенням попиту та пропозиції на даний продукт, а також ступенем впливу держави на ринок.

Фактор кон'юнктури ринку визначає рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості тощо. Якщо попит перевищує пропозицію, створюються стимули для розвитку виробництва. У протилежному випадку з'являється необхідність скорочення виробництва.

Якщо коливання кон'юнктури короткострокові, то вплив незначний, але якщо підвищення або зниження попиту на окремі товари має довгострокову тенденцію, то зміни в розміщенні продуктивних сил неминучі.

Рис. 1.71. Фактор кон'юнктури ринку в розміщенні продуктивних сил

 

G Наприклад, на початку ХХ ст. головним паливним ресурсом було вугілля – його питома вага в паливному балансі економічно розвинутих країн досягала 75 – 80 %. Вугільна промисловість була тоді могутнім районоформівним фактором (така ситуація склалася ще в XІХ ст.). Проте поступово більш економічні види палива – нафта і газ – почали витісняти вугілля в паливно-енергетичному балансі. Нові нафтохімічні комплекси почали визначати економіку багатьох країн світу, залучаючи капітали, матеріальні і трудові ресурси. Тим часом у деяких країнах економіка традиційних вугільних районів почала занепадати. Вугілля виявилося неконкурентоспроможним, тому що в перерахунку на умовне паливо його вартість у 5 разів перевищує собівартість нафти й у 10 разів – газу.

 

Екологічний фактор

 

З розвитком світової економіки, збільшенням кількості підприємств і їх потужностей, використанням усе більших обсягів природних ресурсів у виробництві зростає значення екологічного фактора в розміщенні продуктивних сил.

G Будь-які економічні вигоди не можуть бути виправдані, якщо їх досягнення супроводжується загрозою для навколишнього середовища.

 

В Україні вже досить давно відбулися структурні деформації народного господарства, коли перевага віддавалася розвитку сировинно-видобувних галузей промисловості – найбільш екологічно небезпечних. Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, використання яких у промисловості та сільському господарстві здійснювалося в “найдешевший” спосіб – без будівництва відповідних очисних споруд. Відсутність ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів захисту навколишнього природного середовища, низька економічна свідомість суспільства, високий рівень концентрації промисловості та інтенсивне сільське господарство, непродумане, екологічно не обгрунтоване розміщення й нарощування виробничих потужностей, фінансування і здійснення природоохоронних заходів за залишковим принципом призвели до високого техногенного навантаження на природне середовище, до його деградації, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у величезних кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до значного погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, що загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією всього народу України.

Незважаючи на зниження рівня забруднення навколишнього середовища внаслідок закриття та простоювання частини промислових підприємств, і досі в багатьох промислових регіонах залишається високим рівнень забруднення атмосферного повітря, водного басейну, землі та продуктів харчування. Триває виснаження та руйнування біологічних ресурсів, ландшафтів та інших цінних природних комплексів.

 

Рис. 1.72. Екологічний фактор розміщення продуктивних сил

 

Основні шляхи вирішення екологічних проблем в Україні: з ниження матеріалоємності виробництва, зменшення витрат сировини на одиницю продукції (цей процес уже відбувається в індустріально розвинутих країнах), зниження енергоємності виробництва (зменшення витрат енергії на одиницю продукції), структурна перебудова виробництва, що супроводжується зменшенням питомої ваги традиційних галузей виробництва (чорна металургія, важке машинобудування, основна хімія) і підвищенням нематеріалоємних, наукомістких виробництв (електроніка, біотехнологія); впровадження технологій з повним циклом виробництва.