Авторитет (лат. autoritas — вплив, влада) – вплив індивіда, заснований на займаній ним посаді; визнання за індивідом права на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності.
Активність – типовий для особистості узагальнений ціннісний спосіб відображення, вияву та реалізації її життєвих потреб; властивість особистості, що інтегрує і регулює в динаміці всю її особистісну структуру (потреби, здібності, волю, свідомість).
Активність особистості – прагнення розширювати сферу своєї діяльності, здатність нести в собі потенціал енергії, сили, творчості.
Анкета (фр. enquete) – опитувальний аркуш із переліком питань для виконання економічних, соціологічних та інших обстежень; листок з обліку кадрів, який заповнюють при прийнятті на роботу.
Афект (лат. affectus – хвилювання, пристрасть) – сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов’язаний з різкою зміною важливих для суб’єкта життєвих обставин.
Взаємодія – процеси впливу об’єктів один на одного, їх взаємна зумовленість, породження одним одного і зв’язок.
Відповідальність – усвідомлення індивідом, соціальною групою, народом свого обов’язку перед суспільством, людством, розгляд крізь призму цього обов’язку суті і значення своїх вчинків, діяльності, узгодження їх з обов’язками і завданнями, що виникають у зв’язку з потребами суспільного розвитку.
Віра – особливий стан психіки людини, що полягає в повному і беззастережному прийнятті будь-яких повідомлень, текстів, явищ, подій чи власних уявлень і висновків, які надалі можуть виступати основою людського “Я”, визначати вчинки, судження, норми поведінки і відносини.
Влада – здатність і можливість здійснювати певний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою різних засобів — волі, права, авторитету, насилля.
Владні відносини – можливість однієї частини панувати над іншою, впливати на неї, здійснювати свою волю у взаємодії.
Воля – здатність людини, що виявляється у самодетермінації й саморегуляції діяльності та різних психічних процесів.
Група – конкретна спільнота людей, залучених до типових для них різновидів і форм діяльності та об’єднаних системою відносин.
Групова згуртованість – процес групової динаміки, який характеризує міру (ступінь) прихильності до групи належних до неї осіб.
Групова норма – сукупність правил і вимог, вироблених реально функціонуючою спільністю і є важливим засобом регуляції поведінки осіб групи, характеру їх взаємин, взаємодії, взаємовпливу і спілкування.
Детермінанта (лат. determinans – який визначає, обмежує) – причина, що визначає виникнення явища.
Джерела управлінського розвитку – ті основи й орієнтири, які сприяють просуванню керівника в системі управління.
Ділове (управлінське) спілкування – двосторонній або багатосторонній процес, зумовлений необхідністю здійснення управлінських функцій шляхом встановлення відносин, налагодження зворотного зв’язку.
Емоції (лат. emoveo – хвилюю, збуджую) – психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвих явищ і ситуацій.
Емоційна задоволеність – показник ефективності діяльності, пов’язаний із системою міжособистісних відносин.
Етика (лат. ethica, від грец. ethos – вдача, звичка) – філософська дисципліна про походження і сутність моралі; норми поведінки, сукупність моральних правил соціальної спільноти.
Етнічні стереотипи – відносно стійкі уявлення про моральні, розумові, фізичні якості та способи поведінки, спілкування, притаманні представникам конкретної етнічної спільноти.
Етноцентризм (грец. ethnos – плем’я, народ і centrum – осердя) – психологічна схильність сприймати життєві події з позицій своєї етнічної групи, організації, маючи їх за еталон.
Задоволеність – показник ефективності діяльності, пов’язаний із виконанням спільного завдання та системою міжособистісних відносин.
Здібності – індивідуально-психологічні особливості особистості, що є передумовою успішного виконання нею певної діяльності.
Зрілість – сукупний стан високого розвитку фізіологічних, інтелектуальних, професійних, ділових, вольових, моральних, соціальних параметрів людини.
Імідж (англ. image – образ) особистості чи організацій – враження, яке організація та її співробітники справляють на людей і яке фіксується в їх свідомості у формі певних емоційно забарвлених стереотипних уявлень.
Індивід (лат. individuum – неподільне) — окрема людина, особа в групі або суспільстві, окремий представник людської спільноти.
“Індивідуальне” – здатність особистості бути суб’єктом, досягаючи при цьому найвищого рівня суб’єктивності.
Індивідуальний стиль діяльності — стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів здійснення певної діяльності.
Індивідуальність – сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої.
Керівник – особа, на яку офіційно покладено функції управління установою (підприємством) та організації її діяльності.
Когнітивний (лат. cognitio — знання, пізнання) дисонанс (лат. disono – різноголосий) – негативний спонукальний стан, що засвідчує наділеність суб’єкта одночасно двома психологічно суперечливими “знаннями” про один об’єкт.
Колективізм – особливість суспільств, у яких індивіди з моменту народження інтегровані у згуртовані групи.
Колективний суб ’ єкт управління – управлінський колектив, який характеризується системою інтегральних властивостей, притаманних соціальній групі, але опосередкованих специфікою управлінської діяльності.
Компетентність керівника – наявність у керівника спеціальної освіти, широкої загальної та спеціальної ерудиції, постійне підвищення ним своєї науково-професійної підготовки.
Комунікабельність керівника (лат. communico – з’єдную, повідомляю) — риса особистості, яка виявляється у здатності до встановлення контактів, спілкування, товариськості.
Комунікативний потенціал керівника – притаманні керівникові комунікативні можливості, які виступають внутрішнім резервом особистості, реалізуються як свідомо, так і стихійно.
Консультування (лат. consultatio – звертання за порадою) – спеціально організований процес спілкування психолога-консультанта з керівником, групою службовців, спрямований на розгортання та просування можливих для них змін у певний період.
Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення протилежних поглядів, інтересів і дій окремих людей та груп.
Культура ( лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) – властиві людині, набуті вихованням і суспільно санкціоновані способи діяльності та поведінки.
Культура управління — сукупність теоретичних та практичних положень, принципів, норм і цінностей, що мають загальний характер і стосуються певною мірою різних аспектів управлінської діяльності.
Лідерство (англ. leader – вести, керувати) – взаємини домінування і підкорення, влади і дотримання в системі міжособистісних відносин у групі.
Локус (лат. locus – місце, місцеположення) контролю (фр. controle – перевірка) – якість, яка характеризує схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам чи власним здібностям і зусиллям.
Людина – родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи – людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність.
Менеджер (англ. management – управління) – суб’єкт, що виконує управлінські функції; спеціаліст, який здійснює управлінську діяльність в економічних і виробничих структурах; особа, котра організовує конкретну роботу певної кількості працівників, керуючись сучасними методами.
Менеджмент (англ. management – управління) – цілеспрямований вплив на діяльність усіх працівників організації для успішного досягнення встановлених ними ринкових цілей у змінному середовищі шляхом продуктивного використання наявних ресурсів.
Метод дослідження – спосіб, шлях одержання необхідної інформації про психологічні явища у сфері праці й управління, психологічні особливості управлінської діяльності та учасників управлінського процесу.
Метод опитування – отримання інформації про об’єктивні чи суб’єктивні факти зі слів респондентів (опитуваних).
Метод спостереження – навмисне, систематичне й цілеспрямоване сприймання і фіксація психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін за певних умов, їх аналізу й використання у практичній діяльності.
Місія ( лат. missio – посилка, доручення) організації – лаконічно сформульована причина існування організації, особлива роль для ринку, споживача.
Моральна задоволеність – показник правильності морального вибору.
Моральна задоволеність керівника – показник ефективності управлінської діяльності, пов’язаний із системою морального вибору.
Моральні потреби – поняття, яке відтворює позитивне громадське оцінення індивідуальних запитів особистості; суспільно (зокрема морально) санкціонована міра потреб, що стосується як їх складу, рівня, так і способів задоволення.
Моральні якості – моральна характеристика найтиповіших рис поведінки індивіда.
Моральність – вимір, який визначає поведінку людини, її ставлення до суспільства, містить внутрішню потребу особистості здійснення моральних дій та вчинків.
Мотив (лат. moveo – штовхаю, рухаю) – стійка особистісна властивість, яка охоплює потреби, є спонукальною причиною дій і вчинків.
Мотивація – сукупність причин психологічного характеру (система мотивів), які зумовлюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість та активність.
Нововведення – заходи, спрямовані на перетворення будь-яких компонентів у структурі або функціонуванні організації.
Об ’ єкт психології управління – організована (індивідуальна і спільна) діяльність об’єднаних спільними інтересами і цілями, симпатіями і цінностями людей, підпорядкованих правилам і нормам організації.
Онтогенез (грец. ontos – єство і genesis – походження) – індивідуальний розвиток організму, сукупність перетворень, яких зазнає організм від зародження до кінця життя.
Організація – внутрішня упорядкованість, узгодженість, взаємодія диференційованих частин цілого; сукупність процесів чи дій, що мають своїм наслідком утворення і вдосконалення взаємозв’язків між частинами цілого; об’єднання людей, які спільно реалізують програму або мету і діють на підставі певних правил і процедур.
Організаційна структура управління – розгалужена система різноманітних ланок (підрозділів, рівнів тощо), між якими формуються і підтримуються зв’язки, що забезпечують злагодженість, погодженість і високу продуктивність спільної праці.
Ортобіоз (грец. ortos – прямий, правильний) – правильний, розумний спосіб життя людини.
Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного.
Оцінювання діяльності персоналу – систематичне вивчення процесу праці й досягнень керівників та їх підлеглих.
Переговори – спільна діяльність двох або більше суб’єктів, налаштована на ефективне розв’язання спірних питань з оптимальним урахуванням потреб кожної зі сторін.
Позиція (лат. positio – становище) – погляди, уявлення, установки особистості відносно умов її життєдіяльності.
Потреба – стан індивіда, пов’язаний з відчуттям необхідності в чомусь важливому для існування й розвитку людини.
Почуття – психічні стани і процеси, які відображають емоційний аспект духовного світу людини, її суб’єктивне переживання подій, емоційне ставлення до навколишньої дійсності.
Предмет психології управління – психологічні закономірності управлінської діяльності, сукупність психічних явищ і відносин в організації.
Прийняття управлінського рішення – вольовий акт формування послідовності дій, результатом яких є досягнення конкретної цілі на основі перетворення вихідної інформації.
Професіограма – опис соціально-економічних, виробничо-технічних, санітарно-гігієнічних, психологічних та інших особливостей професії.
Професіоналізм управлінської діяльності – сукупність загальнотеоретичних, спеціальних управлінських і психологічних знань, умінь і навичок, якими повинен володіти керівник для ефективного її здійснення й корекції.
Профпридатність – сукупність психічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних і достатніх для досягнення нею за наявності спеціальних знань і вмінь прийнятної ефективності праці.
Психограма – характеристика вимог, висунутих професією до людини, її психічних та інтелектуальних якостей; перелік та опис загальних і спеціальних умінь та навичок, необхідних для конкретної професійної діяльності.
Психологічна культура – комплекс елементів психологічної компетентності, що обслуговують управлінську практику й забезпечують застосування найефективніших способів, форм, методів роботи.
Психологічний бар ’ єр – наслідок невідповідності зовнішніх впливів (подразників) внутрішньому “Я” (інтересам, потребам, спрямованості особистості тощо), через що формується негативне ставлення до „подразників”, прагнення захиститися від нього.
Психологічний контракт (лат. contractus – угода) – комплекс усвідомлених зобов’язань, які мають індивіди один перед одним та організацією.
Психологічні перешкоди нововведенням – мотиваційні чинники, які ускладнюють пов’язану із нововведеннями діяльність.
Психологічні професійно важливі якості – якості індивіда, які безпосередньо стосуються трудового процесу і впливають на його ефективність.
Психологія реклами – галузь знання, яка вивчає психічні процеси, що сприяють взаємодії рекламодавця і споживача з метою ефективного задоволення попиту останнього.
Психологія управління – галузь психології, яка продукує психологічні знання про управлінську діяльність.
Психологія управління людськими ресурсами – галузь знань і практичної діяльності, завданням якої є врахування й ефективне використання психологічних особливостей і можливостей людей з метою підвищення задоволеності працівників роботою і результатів діяльності організації.
Психолого-акмеологічне консультування – спеціально організований процес спілкування психолога-консультанта з ієрархічно пов’язаною групою службовців сфери управління, керівників організації, спрямований на генерацію, розгортання можливих і бажаних для організації в певний період змін.
Регрес (лат. regressus – зворотний рух) – перехід від вищих форм до нижчих, зміна до гіршого, занепад.
Реклама (лат. reclamare – вигукувати, кликати) – популяризація товарів, видовищ, послуг тощо з метою привернути увагу покупців, споживачів, замовників, глядачів; поширення відомостей про кого-небудь, про щось з метою популяризації; плакат, оголошення тощо як засіб привернення уваги покупців, глядачів та ін.
Ризик – ситуативна характеристика діяльності, що поєднує невизначеність її результату і можливі несприятливі наслідки у разі невдачі. Розвиток особистості керівника – процес, під час якого він, засвоюючи соціальний, моральний, професійний досвід, набуває реального соціального, морального професійного статусу.
Роль (франц. role — перелік) — певна соціальна, психологічна характеристика особистості, спосіб поведінки залежно від її статусу і позиції у групі, суспільстві, в системі міжособистісних, суспільних відносин. Самоактуалізація — відчуття своєї внутрішньої природи, чесність і прийняття відповідальності за власні дії, можливість кращого життєвого вибору, постійний процес розвитку свого потенціалу до максимально можливого.
Самоспостереження – безпосереднє спостереження людиною за власними психічними процесами.
Ситуація – система зовнішніх умов стосовно суб’єкта діяльності, які спонукають чи опосередковують його активність.
Соціальна активність особистості – глибинні, різнобічні зв’язки особистості із соціумом, рівень реалізації як суб’єкта суспільних відносин.
Соціальна інформація – інформація, що стосується відносин людей, їхніх взаємодій, потреб, інтересів.
Соціальна установка – суб’єктивна орієнтація індивідів як представників групи на певні цінності.
Соціальне середовище – суспільні матеріальні та духовні умови існування й діяльності людини.
Соціальне управління – діяльність, спрямована на забезпечення впорядкованості та узгодженості в діях людей і організацій з метою досягнення окреслених суспільно значущих цілей.
Соціальний символізм (фр. symbolisme, від symbole – символ) — один із виявів взаємозв’язку соціальної структури і культури суспільства; регуляція соціальних відносин за допомогою символічних культурних засобів; загальноприйняті способи, за допомогою яких особистість може (і повинна) демонструвати своє прийняття соціальних відносин, у межах яких вона діє.
Спільна діяльність – організована система активності взаємодіючих між собою індивідів, яка спрямована на створення (відтворення) об’єктів матеріальної та духовної культури.
Статус (лат. status – стан, становище) – становище індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов’язки та привілеї.
Стиль керівництва – система принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей.
Стратегія (грец. strategia від stratos – військо і ago – веду) – довгостроковий курс розвитку організації, який ґрунтується на усвідомленні сутності її виробничо-господарської та соціальної діяльності, способів досягнення її цілей.
Страх – короткочасна чи стійка емоція, породжувана в людини дійсною чи уявною небезпекою.
Стрес (англ. stress – напруга) – емоційний стан людини, що виникає під дією сильних подразників і виявляється у напружених переживаннях.
Тактика (грец. taktika – мистецтво командування військом) – система послідовних дій, яка сприяє реалізації загального плану переговорів, досягненню мети.
Тактичний прийом – конкретна форма загальної системи послідовних дій, яка спрямована на реалізацію окремих завдань переговорів.
Темперамент (лат. temperamentum – узгодженість, устрій) – індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв.
Тип керівника – особистість, яка в узагальненій формі втілює певні характерологічні властивості.
Управління – функція, спеціальний вид діяльності в організації; певний прошарок людей, соціальна категорія тих, хто виконує роботу з управління; спеціальна галузь знань, яка допомагає здійснювати цю діяльність.
Управлінська діяльність – сукупність скоординованих дій та заходів, спрямованих на досягнення певної мети в межах організації.
Управлінська ситуація – форма сприйняття навколишньої дійсності, спосіб її розподілу на смислові утворення, які визначають поведінку суб’єкта й характеризуються відносинами складових елементів.
Управлінське консультування – системна допомога організаціям, управлінським кадрам у вдосконаленні практики управління, підвищенні як індивідуальної продуктивності, так і ефективності діяльності організації загалом.
Управлінські відносини – відносини між об’єктом і суб’єктом управління, між керівником та підлеглими.
Усвідомлення відповідальності – відображення в суб’єкті буття соціальної необхідності, тобто розуміння смислу і значення дій та їх наслідків.
Функції управління – сукупність особливих дій та операцій, які виражають психологічну специфіку управлінської діяльності, цілеспрямованого впливу на зв’язки і відносини людей у процесі життєдіяльності організації.
Характер (грец. charakter – риса, особливість) – сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкування, в типових обставинах і визначаються ставленням особистості до них.
Я-концепція – цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей, образ власного “Я”, який є установкою людини стосовно себе.
Якості особистості керівника — найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність.
Література
1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. – М.: Наука, 1991. – 299 с.
2. Агеев В. С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 240 с.
3. Акофф Р. Л., Эмери Ф. О целеустремленных системах. — М.: Советское радио, 1974. 265 с.
4. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977. – 380 с.
5. Ананьев Б. Г. Психология педагогической оценки // Избранные психологические труды: В 2-х т. – Т. 1. – М.: Педагогика, 1980. – С. 128–267.
6. Анциферова Л. И. Личность в динамике: некоторые итоги исследования // Психологический журнал. – 1992. – № 5. – С. 12–25.
7. Аргайл М. Язык взгляда // Наука и жизнь. – 1984. – № 1.
8. Арутюнов С. А Этносы и культуры. Проблемы взаимодействия. – М., 1988.
9. Атватер И. Я Вас слушаю... Советы руководителю, как правильно слушать собеседника: Сокр. пер. с англ. – М.: Экономика, 1984. – 112 с.
10. Афанасьев В. Г. Мир живого: системность, эволюция и управление. — М.: Политиздат, 1986. – 334 с.
11. Балл Г. А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопросы психологии. – 1989. – № 1. – С. 92–100.
12. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управления. — Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. – 464 с.
13. Бахтин М. М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники. Ежегодник. – М., 1984, 1985,1986.
14. Безносов С. П. Профессиональная деформация и воспитание личности // Экспериментальная и прикладная психология. – 1989. – № 13. – С. 69-74.
15. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. — М.: Прогресс, 1988. – 400 с.
16. Блейк Р., Моутон Дж. С. Научные методы управления / Пер. с англ. — К., 1996. – 247 с.
17. Бляхман Л. С. Маркин А. А. Организация управления социалистическим предприятием: Учебное пособие для студентов экономических специальностей. – М.: Высшая школа, 1983. – 247 с.
18. Богданов А. А Текстология. Всеобщая организационная наука. — М.: Экономика, 1989. – 303 с.
19. Бодалев А. А. Личность и общение: Избранные труды. – М.: Педагогика, 1983. – 272 с.
20. Бодди Д., Пэйтон Р. Основы менеджмента: Пер. с англ. – СПб.: Питер, 1999. – 816 с.
21. Бойко В. В., Ковалев А. Г., Панферов В. Н. Социально-психологический климат коллектива и личность. – М.: Мысль, 1983. – 206 с.
22. Боумэн К Основы стратегического менеджмента: Пер. с англ. — М.: Банки и биржи, 1997. – 175 с.
23. Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. – М.: Мысль, 1978. – 216 с.
24. Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. – Вип. 2. – К., 1996. – С. 90–93.
25. Бурменская Г. В. Современная американская психология развития. – М.: МГУ, 1986– 127 с.
26. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. – М.: Дело, 1991. – 312 с.
27. Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. – М.: МГУ, 1990. – 288 с.
28. Власов А., Росланцев В. Некоторые особенности японского стиля управления // Теоретические проблемы управления промышленным производством. Общетеоретические проблемы управления и научно-технический прогресс. – М., 1986. – С. 113–122.
29. Гаулд Г., Левинсон Д., Вейлант Д. Ступени жизни // Наука и жизнь. – 1977.– № 2. – С. 135–136.
30. Гвишиани Д. М. Организация и управление. – М.: Наука, 1972. – 536 с.
31. Генов Ф. Психология управления (основные проблемы). – М.: Прогресс, 1982. – 422 с.
32. Государство и управление в США / Ин-т США и Канады. Отв. ред. Л. И. Евенко. – М., 1985. – 303 с.
33. Грейсон Дж. К., О’Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI века. Пер. с англ. – М., 1991. – 319 с.
34. Дафт Р. Л. Менеджмент: Пер. с англ. – СПб.: Питер, 2000. – 832 с.
35. Денисенко Г. А. Диалоговое общение, условия и факторы его эффективности: Автореферат дис. канд. Психолог. наук. – М.: РАУ, 1992. – 25 с.
36. Деркач А. А., Орбан Л. Э. Акмеологические основы становления психологической и профессиональной зрелости личности. – М.: РАУ, 1995. – 208 с.
37. Деркач А. А., Ситников А. П. Формирование и развитие профессионального мастерства руководящих кадров: социально-психологический тренинг и прикладные психотехнологии. – М.: Луч, 1993. – 72 с.
38. Евланов Л. Г., Кутузов В. А. Экспертные оценки в управлении. – М.: Экономика, 1978. – 133 с.
39. Емельянов Ю. Н. Активные методы подготовки руководителей // Социально-психологические проблемы производственного коллектива. – М.: Наука, 1983. – С. 231–237.
40. Етнопсихологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. Е. Орбан, В. Д. Хруща. – Івано-Франківськ, 1994. – 83 с.
41. Журавлев А. Л., Рубахин В. Ф., Шорин В. Г. Индивидуальный стиль руководства производственным коллективом. – М., 1976. – 168 с.
42. Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. – М.: Экономика, 1990. – 357 с.
43. Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние. – СПб.: Питер, 2000. – 448 с.
44. Зимичев А. М. Психология политической борьбы. – К.: МЗУУП, 1992. – 182 с.
45. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2000. – 512 с.
46. Инженерная психология. Теория, методология, практическое применение. — М.: Наука, 1977. – 303 с.
47. Как работают японские предприятия. – М.: Экономика, 1989. – 262 с.
48. Карамушка Л. М. Психологія управління закладами середньої освіти: Монографія. – К.: Ніка-Центр, 2000. – 332 с.
49. Карамушка Л. М. Психологія управління. – К.: Міленіум, 2003. – 344 с.
50. Коломинский Я. Л. Психология взаимоотношений в малых группах. – Минск, 1976 – 350 с.
51. Коломінський Н. Л. Психологія менеджменту в освіті (соціально-психологічний аспект): Монографія. – К.: МАУП, 2000. – 286 с.
52. Кон И. С. Жизненный путь как предмет междисциплинарного исследования // Человек в системе наук. – М.: Наука, 1989. – С. 471–483.
53. Корицкий Э. Б., Нинциева Г. В., Шетов В. X. Научный менеджмент: российская история. – СПб.: Питер, 1999. – 384 с.
54. Кредісов А. І., Панченко Є. Г., Кредісов В. А. Менеджмент для керівників. – К.: Знання, 1999. – 556 с.
55. Крегер О., Тьюсон Дж. М. Типы людей и бизнес: Как 16 типов личности определяют ваши успехи на работе: Пер. с англ. – М.: Персей, 1995. – 560 с.
56. Кричевский Р.Л. Если Вы – руководитель…Элементы психологии менеджмента в повседневной работе – М.: Дело, 1996. – 384с.
57. Кудряшова Л. Д. Системно-психологическая оценка кадров руководителей и управленческих систем. – Кишинев: Штиинца, 1983. – 159 с.
58. Кудряшова Л. Д. Каким быть руководителю: психология управленческой деятельности. – Л.: Лениздат, 1986. – 158 с.
59. Кхолл И. Эффективность управленческих решений. – М.: Прогресс, 1975. – 207 с.
60. Ладанов И. Д. Практический менеджмент. В 3-х частях. – М., 1992. – 599 с.
61. Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1997. – 248 с.
62. Ложкин Г. В., Повякель Н. И. Практическая психология конфликта: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2000. – 256 с.
63. Лэнд П. Менеджмент – искусство управлять. Секреты и опыт практического менеджмента: Пер. с англ. – М.: Инфа, 1995. – 143 с.
64. Максименко С. Д. Общая психология. — М.: Рефлбук, К.: Ваклер, 1999. — 528 с.
65. Мельник Л. П. Психологія управління: Курс лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 176 с.
66. Мескон М. X., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. — М.: Дело, 1993. – 702 с.
67. Милтс А. А. Гармония и дисгармония личности. – М.: Политиздат, 1990. – 222 с.
68. Молл Е. Г. Менеджмент: организационное поведение. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 160 с.
69. Москвичев С. Г. О личности руководителя и мотивации его деятельности: Учеб. пособие. – К.: Респ. ин-т подг. менеджеров, 1991. – 96 с.
70. Наука управляти: з історії менеджменту. Хрестоматія: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1993. – 304 с.
71. Немов Р. С. Психология: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. В 3-х кн. – Кн. 1. Общие основы психологии. – 2-е изд. – М.: Просвещение, 1995. – 576 с.
72. Носов Н. А. Современные проблемы внутрифирменной подготовки кадров и виртуальный генезис управления человеческими ресурсами // Прикладная психология. – 1997. – ПВ. – С. 19–27.
73. Обозов Н. Н. Межличностные отношения. – Л.: ЛГУ, 1979. – 150 с.
74. Общение и оптимизация совместной деятельности / Под ред. Г. М. Андреевой, Я. Яноушека. – М.: МГУ, 1987. – 302 с.
75. Омаров А. М. Социальное управление: Некоторые вопросы теории и практики. – М.: Мысль, 1980. – 269 с.
76. Основи психології: Підручник / За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. – К.: Либідь, 1995. – 632 с.
77. Оучи У. Методы организации производства. Японско-американские подходы. – М., 1984. – 217 с.
78. Орбан Л. Э. Становление личности: Монография. – М.: Луч, 1992. – 112 с.
79. Орбан Л. Э., Гриджук Д. Н. Социально-психологические аспекты предпринимательства и управления. – Ивано-Франковск: Знание, 1995. – 164 с.
80. Орбан Л. Е., Гриджук Д. М. Соціальна психологія особистості: практичні поради діловим людям. – К.: Банк “Україна”, 1997. – 108 с.
81. Орбан Л. Е. Життєва перспектива особистості: акмеологічний аспект аналізу // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 1996. – Вип. 1. – Ч. 1. – С. 14–25.
82. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціально-психологічні особливості підприємницької діяльності // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 1998. – Вип. 2. – Ч. 1. – С. 3–10.
83. Орбан-Лембрик Л. Е. Вплив соціально-психологічних чинників на ефективність управлінської діяльності керівника // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – Вип. 3. – Ч. 1. – С. 23–34.
84. Орбан-Лембрик Л. Е. До питання про співвідношення “індивідуального” і “групового” в психології управління // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – Вип. 3. – Ч. 2. – С.3–14.
85. Орбан-Лембрик Л. Е. Основи психології управління: Монографія. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – 426 с.
86. Организация управления общественным производством: Учебник / Под ред. Г. X. Попова, Ю. И. Краснопояса. – 2-е изд. – М., 1984. – 256 с.
87. Панасюк А. Ю. Управленческое общение. – М.: Экономика, 1990. – 112 с.
88. Панфилова А. П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности. — СПб.: Знание, 1999. – 496 с.
89. Парсонс Т. Американская социология. Проблемы, перспективы, методы / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1972. 392 с.
90. Пачковський Ю. Ф. Соціопсихологія підприємницької діяльності і поведінки. – Львів: Світ, 2000. – 272 с.
91. Пиз А. Язык телодвижений: Пер. с англ. – Новгород, 1992. – 262 с.
92. Пірен М. І. Основи конфліктології: Навчальний посібник. – К., 1997. – 78 с.
93. Питере Т., Уотермен Р. В поисках эффективного управления. Опыт лучших компаний / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1986. – 418 с.
94. Психология. Учебник для экономических вузов / Под ред. В. Н. Дружинина. — СПб.: Питер, 2000. – 672 с.
95. Психология управления: Курс лекций / Отв. ред. М. В. Удальцова. – Новосибирск, 1997. – 150 с.
96. Психологія професійної діяльності і спілкування // За ред. Л. Е. Орбан, Д. М. Гриджука. – К.: Преса України, 1997. – 192 с.
97. Рейнвальд Н. И. Психология личности. – М.: Изд-во ун-та Дружбы народов, 1987. – 200 с.
98. Роджерс К. Р. Консультирование и психотерапия: Новейшие подходы в области практической работы: Пер. с англ. – М.: ЭКСМО–Пресс, 2000. – 264 с.
99. Розанова В. А. Психология управления // Управление персоналом. – 1996/97. – 176 с.
100. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1976. – 480 с.
101. Савчин М. В. Психологія відповідальної поведінки. – К.: Віта, 1996. – 130 с.
102. Соціальна психологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. Е. Орбан, В. Д. Хруща. – Івано-Франківськ: Прикарпатський ун-т, 1994. – 102 с.
103. Соціологія: Підручник / За заг. ред. В. П. Андрущенка, М. І. Горлача. – Харків – Київ, 1998. – 622 с.
104. Тейлор Ф. У. Принципы научного менеджмента: Пер. с англ. // Журнал “Контроллинг”, 1991. – 104 с.
105. Терещенко В. І. Організація і управління: Досвід США. – К.: Знання, 1990. – 48 с.
106. Третьяченко В. В. Колективні суб’єкти управління: формування, розвиток та психологічна підготовка. – К.: Стилос, 1997. – 585 с.
107. Филиппов А. В. Работа с кадрами: психологический аспект. – М.: Экономика, 1990. – 168 с.
108. Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения: Пер. с англ. – М.: Наука, 1992. – 158 с.
109. Фуллер Д. Управляй или подчиняйся. Проверенная техника эффективного менеджмента. – М., 1992. – 287 с.
110. Хекхаузен X. Мотивация и деятельность. Пер. с нем. – М.: Педагогика, 1986. – Т. 2. – 392 с.
111. Хилл Н. Думай и бо гатей / Пер. с англ. – М.: Начала-Пресс, 1992. – 160 с.
112. Хруцкий Е. А. Организация проведения деловых игр: Учеб. пособие. – М.: Высш. школа, 1991. – 320 с.
113. Цандер Е. Менеджмент малих і середніх підприємств: Пер. з нім. — К.: Основи, 1997. – 317 с.
114. Циба В. Т. Соціологія особистості: системний підхід (соціально-психологічний аналіз): Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. – 152 с.
115. Чалдини Р. Психология влияния. – СПб.: Питер, 2000. – 272 с.
116. Шакуров Р. X. Социально-психологические основы управления: руководитель и педагогический коллектив. – М.: Просвещение, 1980. – 208 с.
117. Швальбе Б., Швальбе X. Личность, карьера, успех. – М.: Прогресс, 1993. – 240 с.
118. Швалб Ю. М., Данчева О. В. Практична психологія в економіці та бізнесі. – К.: Лібра, 1998. – 270 с.
119. Шепель В. М. Настольная книга бизнесмена и менеджера (Управленческая гуманиторология). – М.: Финансы и статистика, 1992. – 240 с.
120. Шостром Э. Анти-Карнеги или человек-манипулятор: Пер. с англ. – М., 1994. – 128 с.
121. Шуванов В. И. Социальная психология менеджмента. – М.: ЗАО “Бизнес школа” “Интел-Синтез”, 1997. – 258 с.
122. Щёкин Г. В. Как читать людей по их внешнему облику. – К.: Украина, 1993. – 239 с.
123. Щёкин Г. В. Теория социального управления: Монография. – К.: МАУП, 1996. — 408 с.
124. Щёкин Г. В. Как эффективно управлять людьми: психология кадрового менеджмента. – К.: МАУП, 1999. – 400 с.
125. Юнг К. Г. Архетип и символ / Сост. и вступ. ст. А. М. Руткевича. – М., 1991.– 304 с.
126. Ярошевский М. Г. История психологии. – М.: Мысль, 1976. – 463 с.
127. Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1996. – 264 с.
[1] Edwards W. Behavioral Decision Theory // Amer. Rev. Psychol. 1961. V.12.
[2] Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Учебник. / Пер. с англ.– М.: Дело, 2000.– 704 с.
[3] Кованов В.В. Призвание. – М., 1973. – С.127-129.
[4] Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М., 1992.
[5] Карпов А.В. Психология менеджмента: Учеб. пособие. – М., 2006.
[6] 30 способов манипуляции и управления людьми / Авт.-сост. Д.И. Дудинский. – М.: АСТ: Мн.: Харвест, 2006. – 96 с.
[7] Геген Н. Психология манипуляции и подчинения. СПб.: Питер, 2005. – 203 с.
[8]Психологія управління / Л.Д. Столяренко. – Ростов н/Д, 2006. – С. 307.
[9] Психологія управління: Навчальний посібник / Л.Д. Столяренко. – Ростов н/Д., 2006. – С. 289.
[10] Карпов А. В. Психология менеджмента: Навч. пособие. – М., 2006. – 582 с.
[11] Chandler A. D. Strategy and Structure. Cambridge, 1964.
