Про політику, Релігію і дещо з історії

Давид Кагана, головний рабін Тель Авіву, зустрів мене у своїй скромній, але гарній віллі на передмістю Тель Авіву, найбільшого міста Ізраїлю, що донедавна був столицею. (Більшість держав, у тому й ЗСА, не визнали перенесення столиці Ізраїлю до Єрусалиму й визнають далі столицею Тель Авів і тут, в Тель Авіві вдержують свої амбасади). З ним провели ми обидва, в присутності теж проф. Сусленського, живу дискусію про політику, релігію, історію та дещо інше пів дня. Як колишній головний рабін жидів у польській армії з рангою полковника, він свобідно говорить по-польськи, тому тою мовою ми й вели нашу розмову. Українську мову він колись знав, але за сорок літ призабув. Вже на вступі просить виразно вимовляти й писати його прізвище "Кагана" ("а" на кінці), щоб не мішати з прізвищем нюйоркського рабіна Кагане, голосного і в ЗСА, і в Ізраїлю.

- Це два різні прізвища, два різні роди, дві різні особи з дуже різними характерами й політичними та релігійними поглядами.

Причина й ціль моїх відвідин йому вже відомі.

- Граф Шептицький? - рабін з видним зворушенням гладить бороду - це найшляхетніша людина, яку я коли-небудь зустрічав у своєму життю. Як би я мав вірити в християнських святих, то тим святим, в якого я вірю, є граф Андрей Шептицький. Про це я й пишу у своїх споминах, виданих єврейською мовою. Він врятував життя мені, кільканадцятьом іншим рабінам з їх родинами і сотням жидів. З чисто ідейних мотивів, гуманітарних, з любови до людини навіть тоді, коли він, Шептицький, християнин, а той кого він рятував з риском власного життя - жид. Кожному іншому, що рятував жидів чи помагав їм у ті страшні часи, можна причепити, що він то робив за гроші, за якусь винагороду, за надію скапіталізувати це, якби ситуація змінилася. Але нічого такого не можна й подумати про графа Шептицького. На схилку свого благородного життя він не потребував сам уже нічого: ні нагороди, ні грошей, ні слави, ні спекуляцій "якби все змінилося". Такі моральнодуховні велетні з'являються в історії людства раз на тисячу літ. Йому належиться від жидів назва не "праведника", але "принца праведних"! Йому належиться не одно дерево в Яд Вашем, а цілий парк в Яд Вашем у Єрусалимі, і в Тель Авіві, і в усіх святих місцях Ізраїлю. Цього не заперечує ніхто. Але - зупинився в потоці признання й похвал рабин і потер в задумі бороду.

- Про оце "але" я й хочу почути від вас, - пригадую.

- Справа в тому, що граф Андрей Шептицький був митрополитом, головою української католицької Церкви, а ви хочете, щоб ми дали наше найвище признання не графові Андрею Шептицькому, але митрополитові Андрієві, голові української католицької церкви, так?

- Так, раббі! Адже він писав протести проти винищування жидів до Гітлера, Гімлера й інших не як "граф Шептицький" але як голова української католицької Церкви, не як граф у своїх графських маєтках він переховував рабінів та інших жидів, але в підземеллях церкви св. Юра та в інших українських монастирях, не як "граф" доручав він українським священникам, українським монахам і монахиням рятувати жидів, їх жінок і дітей, але як голова української католицької Церкви, їх церковний зверхник і тільки як своєму церковному зверхникові, а не "графові" вони повинувалися, ішли за ним готові своє життя віддати на німецькій шибениці.

- Знаю, і у цьому й суть справи, що ми не можемо признати, що українська католицька Церква помагала жидам. Вона помагала німцям. Всі українці колябурували, і сам ваш митрополит теж. Він писав пастирські листи з закликом, щоб українці здавали німцям контингенти харчів, збіжжя, щоб їхали на роботи до Німеччини і так помагали Гітлерові виграти війну. Ваш митрополит доручав своєму помічникові, тодішньому ректорові Й.Сліпому вітати хлібом-сіллю губернатора Франка, коли той приїхав до Львова з наказами повного винищення жидів. Тому митрополитові української католицької Церкви Андреєві Шептицькому, ми не можемо звання "праведника" й засадити деревце в Яд Вашем. Ніколи, ніколи, ніколи! - рабін встає схвильований.

 

- Раббі, звертаю йому увагу, - в цьому дразливому питанні нам треба відділити дві справи: перше - подяка жидів митрополитові Шептицькому за врятування сотень жидів, рабінів, мущин, жінок, дітей перед смертю з рук німецьких нацистів; друге - питання, чи українська католицька Церква і її голова митрополит Шептицький справді "коляборували" з нацистами. Розгляньмо спокійно перше питання. Вам жидам, здається, мабуть, що признанням комусь звання "праведника" і засадженням деревця у Яд Вашем ви робите йому ласку й даруєте якісь особливі почесті. А мені здається, що тут іде про зовсім просту справу: Чи вміють жиди подякувати тому, хто рискуючи власним життям рятував у страшні часи життя жидів. Ви самі раббі, свідчили на початку нашої розмови, що Шептицький рятував жидів не ради якихось похвал, признань, медалів, дипломів.

- Так, я так казав і ще раз кажу!

- Ось бачите, йому навіть вашого "дякую" не треба. Але нам, українцям, які повинувалися дорученням нашого великого митрополита, щоб шанувати людину навіть тоді, коли вона жид, і тому рятували жидів у страшній для них небезпеці, нам хочеться знати, чи жиди вміють сказати йому за те "дякую".

- Що значить "навіть якщо та людина - жид"? Що ви цим хотіли сказати?

- Ось що: Ви як рабін знаєте дуже добре, що згідно з вашою релігією є жиди, "діти Божі", яких Єгова створив і з якими різні договори робив. І є нежиди, "гоїм", щось гірше.

Рабін здригнувся і хотів щось сказати, але я його здержав.

- Раббі! З цим питанням я знайомий дуже добре завдяки тим жидам, з якими я чекав нашої черги смерти в Авшвіці. А ви як рабін знаєте це ще краще, тому не пробуймо один одного обдурювати. Так ото таке ваше становище до поняття "людина". Німецькі нацисти обернули це: вони "іберменші" а жиди "унтерменші" найнижчої категорії, які повинні бути винищені. А наш великий митрополит Андрей Шептицький вчив нас, що всі люди в Бога рівні, всі однакові Його діти і тому навіть той знецінений, знеславлений німцями жид - теж людина, яку він поручає нашій опіці.

- Ну я вже два рази казав і втретє кажу: граф Шептицький, це найбільша людина-гуманіст, для якого в мене найбільші похвали і признання.

- А я втретє кажу вам, що ніякий граф, а митрополит української католицької Церкви виявив неперевершений героїзм у рятуванні жидів. В Европі, як знаєте, графами, баронами, князями - хоч гать гати. А чи можете назвати мені, який безкорисно з нараженням власного життя рятував жидів? Але вертаймося до нашого другого питання: Як на вашу думку, українська католицька Церква коляборувала з німецькими нацистами?

- Я вже казав. Митрополит, а за ним священники закликали усіх українців бути послушними німецьким наказам, здавати контингенти, їхати на працю...

- А ви, рабіни, не закликали всіх жидів слухняно виконувати всі доручення німецьких властей? Казав вам Гітлер, Гімлер чи Айхман створити гета і ви, рабіни, закликали всіх жидів слухняно виконувати це. Доручали вам зігнати всіх жидів до гета і ви закликали всіх жидів, щоб слухняно йшли всі до гета. Казали вам створити Юденрати і жидівську поліцію, ви їх створили і рабіни закликали всіх жидів, щоб слухняно виконували всі накази юденрату та жидівської поліції навіть тоді, коли треба було їхати до газових камер чи йти на розстріл...

Рабін нервово засувався на кріслі:

- Йой, йой, а що ж ми мали робити? Ми мусіли! То були страшні часи. Смерть, усюди смерть, що ми мали робити?

- А українцям не грозила смерть за невиконання німецьких наказів? Українці здавали контингенти збіжжя, їхали на невільничі роботи, щоб рятувати себе, інших українців, свою рідню від шибениці, від розстрілів. Кого ж ви, жиди, думали врятувати коляборуванням з нацистами в винищувані жидів? Ви ж знали, що вони і вас, рабінів, знищать.Українців не чіпали ще тоді поголовно.

- Але жидів нищили! Усіх! Мордували!

- І ви хотіли б, щоб українці вас рятували, ставали з голими руками проти німецьких танків, скорострілів, літаків, виставляючи на смерть своїх рідних, себе, весь український нарід? Хай загинуть всі українці, щоб лиш врятувати жидів? Ми, українці, творили повстанські загони, що збройно боролися проти німців. Чому ви, жиди, не схопили за зброю, щоб самим себе захищати? Із шістьох мільйонів жидів у Европі можна було створити півмільйонову жидівську армію, а якби й жидівські дівчата включилися, то мільйонову армію.

- Де ж ми мали взяти зброю?

- А де брали українці? На початок взяти від німців, як ми робили. А тоді вам скинули б парашутами англійці, американці і совєти. Нам ніхто не хотів помагати, а жидам були б помогли зброєю, амуніцією і грішми. З Америки були б прийшли жидівські командири, адже в Америці було тоді п'ять мільйонів жидів і багато з них були в американській армії полковниками, генералами...

Рабін схопився за голову.

- Йой, не говоріть таке! Нам ніхто не помагав, ніхто не хотів, ніхто. Усі були проти нас. В Европі всі християни, а кожний християнин хотів, щоб усі жиди пропали...

 

"ХРИСТИЯНСТВО ВИННЕ..."

- Раббі, - здивувався я, - то не лиш українці, але всі християни ненавидять жидів і винні в вашому нещастю?

- Так, усі християни. Християни від самих початків свого існування стали страшними антисемітами. Вже апостол Павло підбурював проповідував проти жидів, хотів нашого знищення.

- Читав я такий закид у книжці жида Равла Гільберга "Дестракшин оф де Юропієн Джус", в якій він на початку книжки зіставив витяги з писань Лютера і постанови католицької Церкви з протижидівськими декретами гітлерівської Німеччини з висновком, що гітлерівські акції проти жидів були продовженням дій християнсьтва. Але я думав, що це видумка жидівського суперпатріота. А тепер чую те саме від вас, раббі! Виходить, що ви всі так думаєте.

- Очевидно, бо це свята правда! Християнство винне в нещастях жидівського народу!

- Вибачте, раббі, але християнство існує лише дві тисячі років, а жидів били й винищували відколи ви існуєте. Старинний Єгипет, Вавилон, Ассирія, Персія, филистинці, римляни...

- Ні, то все було вислідом історичних подій, Країна Ізраїлю лежить на шляху між месопотамією і Єгиптом, тому імперії, які існували в давні часи, хотіли володіти їх землею і вимагали від жидів послуху. Жиди бунтувалися і поносили консеквенції. Але ні римляни, ні вавилонці, ні асирійці, ні єгиптяни не були антисемітами, не хотіли знищення жидів. А християни проголосили нас Христоубийцями, проклятими, які повинні бути знищені бо ми, кажуть християни, вбили Бога. Як ми могли вбити Бога, коли Бог безсмертний?

- Тут, раббі, конечне уточнення: Кажуть християни, що жиди "вбили Бога", чи що "розпняли Христа"?

- Хіба ж це не те саме? Кажуть же Християни, що Христос Бог. А Бог є один, чи так?

- Очевидно! Кожна інтелігентна людина вірить, що Бог є один. Але таке ствердження дуже цікаво було почути від жидівського рабіна.

- Ов, а це чому? - здивувався страшенно рабін. - Таж усі знають, що жиди були перші, що стали вірити в одного Бога!

- Трошки не так, раббі! Історія старовинного Єгипту повчає, що першим визнавцем одного, єдиного Бога був єгипетський фараон Ахнатон. Він же поверх сто років перед Мойсеєм запровадив в Єгипті як обов'язуючу віру в одного бога, Адона. Це від нього перебрав Мойсей сто літ пізніше віру в єдиного бога і навіть назву Адон впровадив у жидівську Релігію як "Адонай".

- То ви заперечуєте старий Заповіт Святого Письма?

- Я вже на початку нашої розмови на цю тему сказав вам, що одна справа релігія, а друга - наука, знання. Як історики, ми мусимо підходити до даного питання з наукової точки зору. Але вертаймося до запитання віри жидів в одного Бога.

- Ну, цього вже хіба не заперечите!

- Так, і щодо цього я маю дуже глибокі сумніви!

- Ви бачите, жиди, завжди говорите про вашого Бога, Адонаї, Єгову, чи як там ще ви звете Його. Як то? Не є він богом всіх народів? Має кожен нарід свого Бога? Якщо ви, жиди, таку віру визнаєте, то це значить, що ви вірите не в одного Бога, а в стільки, скільки народів є на світі. Якщо ви дійсно вірите в одного Бога, то мусите вірити, що він є Богом, творцем і батьком кожного народу і кожної окремої людини. Кожний нарід має лише своє власне слово, свою власну назву Бога і своє власне розуміння Бога: Хто Він, який Він і чого від нас вимагає. Так, і тільки так вірять усі, хто вірить в одного бога.

- Ну так і ми, жиди, віримо. Тільки той один Бог особливо полюбив жидів і вибрав собі жидів за своїх дітей, за свій вибраний нарід.

- Це абсурд. Бог є батьком всіх народів, кожної людини. Як може добрий батько одного сина ставити понад усіх інших? Чому?

- Це дуже складне питання, теологічне. В кожному разі, повторюю, ми ніякого Бога не вбили, як це нам закидають християни.

- Але розіп'яли Христа, творця християнської релігії.

- То не правда! То не жиди його розіп'яли, то римляни, бо Христос проголосив себе царем Юдейським, а Юдея і вся решта жидівської землі підлягала Римові. Римський цісар призначив намісників для Юдеї. Римське право, римська влада рішала про все, жидів ніхто не питався.

- Але ж римський намісник Пилат вмив руки і заявив, що він не бачить в Ісусі ніякої вини, а жиди кричали "Розпни, розпни його, хай його кров впаде на нас і на дітей наших!"

- Ні, ні! - пристрасно заперечив рабін. Це все вигадки християн. Це й стало джерелом антисемітизму. Найвищий час, щоб папа викинув цю вигадку з християнських книг, бо від цього почався антисемітизм. Римляни навіть за кару жидів що повстали проти Риму, лиш вигнали з Палестини. Аж двіста літ після смерті Христа, коли Костянтин зробив Християнство урядовою релігією римської імперії, почався антисемітизм, намагання знищити всіх жидів, Свята Інквизиція, антисемітський нацизм...

- Виходить, що все християнство винне у вашому лиху, кожний християнин.

- Так християнство є джерелом антисемітизму, голокостів...

- Значить, для добра жидів треба було б знищити християнство до основ.

- Я того не кажу.

- Але ви так думаєте, бо такий логічний висновок.

Рабін глибоко задумався і відповіді не дав.