Справа Митрополита Андрія Шептицького

Окремою справою, яка вимагала поїздки до Ізраїлю, щоб вияснити її, була справа Митрополита Української Католицької Церкви Андрія Шептицького. Точніше - питання, чому Митрополитові Шептицькому компетентні чинники Ізраїлю ще й досі не признали звання "праведника", щоб цим офіційно висловити подяку всего жидівського народу за те, що український Митрополит одинокий в тодішній Европі окремим листом до Гітлера і Гімлера запротестував проти жорстокого переслідування й винищування жидів, а вслід за тим у своїй резиденції у Львові, в підземеллях катедри св. Юра, врятував життя кільканадцять рабінам з їхніми родинами і доручив усім українським священникам, монахам і монахиням помагати жидам і рятувати їх від смерти.

Геройська постава Митрополита Шептицького і його гуманітарна дія в користь жидів широко відома серед самих жидів. Жидівський вчений Леон Гайман у статті, поміщеній у Ukrainian Quarterly наводить свдчення про це рабіна др. Давида Кагана:

"Я присягаю на Біблію, що граф Шептицький був одним із найбільших в історії всего людства гуманітарних чоловіколюбців і найкращим приятелем жидів. Оце я свідчу не тільки тому, що він врятував мені життя самому, моїй дружині і моїй дитині і не тільки тому, що він поміг врятувати від певної смерти з рук нацистів безліч інших жидів. Прошу мати на увазі не тільки те, що він зробив, але й мотиви його дії. В тому часі граф Шептицький був уже старшою людиною, немічний тілесно, але велет духом. Віком понад 80 років, спараліжований і напередодні смерти, він зовсім певно не шукав якихось політичних користей чи респекту до себе. Усе це було вже за ним. Якщо б німецькі нацисти були знайшли в підземеллях катедри св.Юра, або в монастирях жидів, вони б на місці постріляли чи повішали священиків, монахів чи монахинь і спалили б церкву чи монастир, або здемолювали б і перемінили б у стайню для своїх коней. І якщо Митрополит готов був ризикувати життям власним, своїх священиків, монахів і монахинь, то робив це виключно з мотивів правдивого, шляхетного християнства, приязні до жидівського народу і з почуття національної гідности".

З таким признанням свідчить про дію Митрополита УКЦ Андрея Шептицького й другий рабін, др. Курт Лєвін, що теж завдячує своє життя українському Митрополитові:

"Ізраїль знаходив мало приятелів у критичних моментах своєї історії. Місцеве населення було звичайно байдуже до долі жидів. Мало хто виявляв співчуття, а ще менше відважувалися помагати. І в тій то годині жаху жиди знайшли правдивого приятеля в особі Його Ексцеленції, Митрополита Андрея Шептицького..."

"Резиденція Митрополита це була мала палата барокового стилю поруч катедри св.Юра... Двері митрополичої резиденції були завжди відкриті для кожного, хто бажав зайти до Митрополита. Бувало нераз, що й жидівська делегація з котрогось містечка коло дібр Шептицького заходила сюди з проханням, щоб великий Митрополит дав пожертву на жидівські харитативні чи релігійні потреби. Фактично, неодна синагога у тих місцевостях була збудована подарованим деревом з лісів Митрополита Шептицького..."

"Жиди віддячувалися за те виявом найвищої пошани і вдячности. Як Митрополит візитував якесь місто, чи село, його витала числена українська громада, на чолі якої йшли українські священики і обовязково місцевий рабін..."

"В час німецької окупації Митрополит помагав жидам і переховував їх, та в ім'я Христа закликав до такої постави супроти жидів всіх вірних Української Католицької Церкви. Він видав спеціяльний Пастирський лист у справі жидів під дуже промовистим заголовком: "Не вбивай!" Він пішов так далеко, що вислав протестного листа проти переслідування жидів до "Ката Европи" Гімлера..."

 

Андрей Граф Шептицький (1865-1944)

Митрополит Галичини 1900-1944 рр.

Митрополит Андрій Шептицький одинокий на всю окуповану гітлерівською Німеччиною Европу виступив відкрито в обороні жидів. Як голова Української Католицької Церкви він вислав листа до Гітлера й Гімлера гостро протестуючи проти винищування жидів. Окремим пастирським листом він заборонив під загрозою екскомунікації всім українцям брати участь в переслідуванню жидів. Всім українським священикам, монахам і монахиням доручив помагати переслідуваним жидам і рятувати їх від смерти. Один із врятованих самим Шептицьким рабінів заявив: "Андрей Шептицький повинен дістати від жидів почесне ім'я "Князь Праведників". Але...

"Але найважливішим було те, що він дав моральну піддержку всім тим, кого він і на його доручення українські священики, монахи й монахині переховували. Гнані й переслідувані жиди, позбавлені всяких людських прав і будьякої правної охорони під впливом дії Митрополита відзискували віру й гуманність і в людство. І всі ті монахи і монахині та священики зберігали мовчазно таємницю. На протязі поверх двох років ніхто сторонній не знав про те, скільки то жидів переховується в кожнім українськім монастирі і навіть у приватнім помешканню самого Митрополита".

На підставі таких свідчень самих жидівських рабінів про Митрополита Української Католицької Церкви Андрея Шептицького здавалося, що коли створений у Єрусалимі "ЯД ВАШЕМ", музей жидівського голокосту, почав відзначувати із вдячности іменем "праведника" кожного, хто в час гітлерівського винищування жидів врятував життя комусь із жидів, то першим з відзначених буде власне Митрополит Української Католицької Церкви Андрій Шептицький а за ним, всі ті українські священики, монахи й монахині, що на доручення свого великого Митрополита врятували сотням жидів.

На диво - цього не сталося. Хоч "Сад Праведників" у ЯД ВАШЕМ у Єрусалимі начисляє вже сотні деревець, засаджений в честь визнаних "праведників" і кожного дня збільшується, звання "праведника" ні Митрополит Андрей Шептицький, ні інші українські священики, монахи й монахині й досі не одержали і нікому з них деревця вдячности в саді ЯД ВАШЕМ не засаджено. Навпаки більшість членів Комісії рішуче противиться тому.

Чому?

Відповідь на це питання може було дістати тільки в безпосередній, особистій зустрічі й вичерпній розмові з членами Комісії ЯД ВАШЕМ у Єрусалимі.

Тому то я відбув в жовтні 1981 р. три тижневу поїздку до Ізраїлю.

 

ПЕРЕД ПОЇЗДКОЮ

Про плян моєї поїздки до Ізраїлю я з головою Товариства єврейсько-української співпраці проф. Яковом Сусленським в часі його побування в ЗСА. Це товариство прийняло мене в члени вже раніше, але з певною резервою. Цю резерву висловив проф. Сусленський у своїх доповідях в ЗСА і при особистій зустрічі пояснив її мені. Не подобалися йому мої виступи в судах ЗСА і в пресі в обороні суджених українців з виразним виясненням, що то не українці, але самі таки жиди коляборували з німецькими нацистами у винищуванню жидів: жидівські "Юденрати", жидівська поліція, жидівські інформатори і зложені з самих молодих жидів у конц. таборі "зондеркоманда".

- Навіщо говорити про це? - питав він невдоволено. -Ізраїльська преса, що не хоче містити нічого доброго про українців, отаке відразу помістила на доказ українського антисемітизму.

- А хіба я сказав якусь неправду? Чи не було це справді так, як я свідчив? Де ж якийсь антисемітизм?

- Та це правда, але краще того не згадувати, щоб не дразнити жидів.

- А чого жиди не тільки словами, але й у пресі напастують українців та ще й використовують свої впливи в ЗСА для того, щоб робити з українців жертовних козлів як "воєнних злочинців", щоб ще раз і ще раз показувати американцям, як то жидів винищували в Европі в часі війни. Не українці ж то робили.

- Ну це окремі випадки, і ви на них не звертайте уваги.

- Тобто як? Коли жиди напастують українців і їх провокативно знеславлюють, то українці повинні на це не звертати уваги, а як українці обороняють себе і виявляють немилу жидам правду, то це антисемітизм, це дразнить жидів і цього робити не треба. Така постава виключає співпрацю з жидами як рівні з рівними, а йде фактично про збирання "шебесгоїв" для використовування їх жидами для їхніх потреб. Я вважаю передумовою для щирої співпраці прочищення атмосфери шляхом відвертого обговорення конфліктової ситуації. Це моє становище і тільки згідно з ним я діятиму для поліпшення жидівсько-українських взаємин. Якщо це вам сприємливе, я залишуся членом товариства, а як ні, то відразу викресліть мене зі списка своїх членів.

- Я респектую вашу поставу, - відповів Я. Сусленський - і повторюю запрошення приїхати до Ізраїлю. Буде змога краще взаємно себе пізнати.

Запрошення проф. Сусленського було щире. Це я бачив у часі мого побування в Ізраїлюю Він і його молода дружина прийняли мене незвичайно гостинно, помагали в чому могли, він сам завжди помагав організувати зустрічі, з ким треба було і сам брав у них участь.

Щиру приязнь виявив теж д-р Ізраель Клейнер, який кілька літ тому приїхав з України і на Українському Вільному Університеті закінчив студії й одержав ступінь доктора філософії.

Тільки ж - ясно, що особисте відношення невільно ніколи утотожнювати з політичними поглядами й політичною настановою.

 

ІЗРАЇЛЬ

На вступі подам дуже коротенько загальну характеристику сьогоднішнього Ізраїлю як держави й нації.

В Українській пресі було вже багато описів "Святої Землі", тобто старого Єрусалиму, місць страстей і смерти Христової. Тому цю частину мого репортажу я пропускаю.

Держава "Ізраїль" постала в 1948 році. Перед першою світовою війною Палестина, де в старовинних часах існувала жидівська держава "Ізраїль", була під владою Туреччини. В 1917 році, коли Англія була в стані війни з Туреччиною, вона проголосила так званою "деклярацією Бальфура", що Палестина по відібранню її від Туреччини повинна стати жидівською державою. Ліга Націй у 1922 піддержала цю деклярацію і в 1923 передала Палестину як мандат Ліги Націй Англії під опіку на 25 років. Але на протязі тих 25 років жидам не вдалося створити з Палестини жидівської держави, бо такий їх плян зустрівся з дуже сильним опором всіх арабів, і Англія не хотіла конфлікту з Арабами. У травні 1948 року мандат Англії скінчився і 14 травня 1948 року жиди проголосили переміну Палестини в самостійну жидівську державу "Ізраїль". Це викликало першу жидівсько-арабську війну, яку закінчила інтервенція Організації Об'єднаних націй. Рішенням ООН Палестину поділили на дві частини: жидівську, під назвою Ізраїль, та арабську, що стала в основному частиною Трансйорданії під новою назвою "Йорданія". Місто Єрусалим було поділено на "східний", арабський і західний, або новий Єрусалим, жидівський. Згідно з рішенням ООН цілий Єрусалим повинен був стати міжнародною територією, але жиди вже при проголошенню самостійного Ізраїлю проголосили Єрусалим столицею Ізраїлю. Фактично столицею зразу було місто Тель Авів, але після захоплення в 1967р. східної частини Єрусалиму уряд Ізраїлю проголосив цілий Єрусалим неподільною столицею Ізраїлю.

Територія Ізраїлю займає простір 8,000 кв. миль, приблизно такий, як стейт Ню Джерзі, з того білше як половину займає майже безлюдна пустиня Негев. Північна частина, основна частина Ізраїлю, теж мало врожайна, з вапнякуватими горами й горбами, що ще й сьогодні в більшості зеленіють тільки в дощову погоду. Мінеральних покладів дуже мало, нафтових джерел немає зовсім. До часу постання Ізраїлю тільки невеликі смуги коло Назарету, коло Вифлеєму і над морем надавалися до збіжевого хліборобства, решту використовували для випасу овець.

Але Ізраїль, як з гордістю говорять жиди, зробив три чуда: розбудував зразкове хліборобство, зорганізував найкращу в світі армію і привернув жидам національну гордість і віру в свої сили. Багаті води Галилейського озера, що віками плили собі спокійно до Мертвого моря, мусіли працювати для хліборобства країни: бетонними, залізними і плястиковими рурами вода розходиться з озера по всім ІзраїлюЮ при чому доплив до кожного господарства регулюють автоматично компюторами. Завдяки тому все морське побережжя вкрилося овочевими деревами, головно виноградниками і помаранчевими садами та збіжевими полями. При використанню найновішої технології вся країна покрита модерними дорогами, на диво широко розбудовані міста. Розбудовують індустрію, напр. обрібка діямантів, привожених з Південної Африки, є найбільша і найкраща в усьому світі. Для електрики побудовані атомові реактори.

Ця імпозантна розбудова ведеться головно завдяки дуже сильній фінансовій допомозі ЗСА, жидівської громади в ЗСА і федерального уряду ЗСА. Та мимо цього економічне положення країни важке, податки дуже високі, а валюта паде на вартості 130% річно (тому то зразу були "ізраїльські фунти", потім "ліри", а тепер "шекелі"). Соціяльна опіка розбудована зразково, але вона є теж важким тягаром для державних фінансів. Державне заборговання - п'ять більйонів долярів (пропорційно до населення - таке, як у Польщі).

Населення самого Ізраїлю становить сьогодні кругло чотири мільйони, з того два мільйони і 800 тисяч жидів, а мільйон двісті тисяч арабів. Згідно з конституцією, араби є повноправними й рівноправними громадянами Ізраїлю, й арабська мова є другою мовою Ізраїлю. У війні в 1967 році Ізраїль окупував зайорданську частину Йорданії, що її жиди звуть Галилея і Самарія, та смугу Газа, а від Сирії Голянські пагорбки, разом з населенням мільйон триста тисяч, повністю арабським. Захоплення тих частин колишньої Палестини збільшило територію Ізраїлюі, головно, вирівняло кордони вздовж ріки Йордану і забезпечило Галилейське озеро Голянськими пагорбками.

Захоплення Трансйорданії на західному березі Йордану прийняли жиди як звільнення "споконвічно жидівської" землі, даної їм Єговою в домовленню з Мойсеєм. Тому й настанова всіх жидів без виїмку, є - ніколи її арабам не віддавати.

Але це створило дуже важкі зовнішньо-політичні і внутрішні проблеми. Навіть найкращі союзники Ізраїлю, ЗСА, такої інтерпретації ніяк визнати не хочуть і піддержують вимогу арабів, що ці терени мають бути повернені арабам. На тому тлі постав і збільшується конфлікт між Ізраїлем і ЗСА. Тепер питання цієї території особливо болюча проблема для Ізраїлю, і її в ізраїльській пресі, в політичних дискусіях і приватно дуже пристрасно обговорюють. З одної сторони, всі жиди згідні в тому, щоб не віддати, а з другої, страх перед розривом із ЗСА, без допомоги яких економічне становище Ізраїлю стало б відразу катастрофільним.

Внутрі ж Ізраїлю - що робити з чисто арабським населенням цієї території, яке сьогодні становить 1.3 мільйона. Якщо залишити його як повноправних громадян Ізраїлю, визнавши офіційно цю територію як невідємну частину Ізраїлю, Самарію і Галілею, то в додатку до1.2 мільйона арабів у самому Ізраїлю становило б майже стільки, що жидів: 2.5 мільйона арабів і 2.8 мільйона жидів, при чому майже 300 тисяч жидів, громадян Ізраїлю, які мають подвійне громадянство - ізраїльське і американське, живе постійно в ЗСА. Природний прирість арабського населення дуже великий - їх родиться два рази більше, як жидів. А приплив жидів до Ізраїлю не лише припинився, але зменшився: два рази стільки жидів в останніх п'ятьох роках виїжджає з Ізраїлю, як приїжджає: а з тих, що приіжджають із СССР менше як третина залишається в Ізраїлю, решта з поспіхом переїжджає до ЗСА або куди інде. При такому розвитку жиди скоро стануть в Ізраїлю меншістю.

То що робити?

А що якби Ізраїль мусів дозволити вернутися на його територію хочби частині тих трьох мільйонів арабів, що їх при постанню Ізраїлю прогнали?

Нюйорський рабін д-р Кагане, що є одночасно американським та ізраїльським громадянином і діячем (він творець "Джуіш Дефенс Ліг") має дуже просту розв'язку - вигнати одного дня всіх арабів і кінець, світ покричить і привикне до того. Така пропозиція подобається всім жидам, але в теперішній ситуації її не тільки неможливо здійснювати, але й отверто говорити про неї не в інтересі Ізраїлю. Тому д-р Кагане попросив уряд Ізраїлю повернутися "на час" до ЗСА. Та сама проблема загострюється і про неї пристрасно дискутують. Тим більше, що для нікого з жидів не є таємницею, що навіть ті араби, що від 1948 року є громадянами Ізраїлю є явно вороже наставлені до жидів.

Для ілюстрації настанови арабів такий епізод: я сидів в ресторані в сорочці з короткими рукавами, і один з присутніх арабів побачив на моєму рамені число в'язня Авшвіцу.

- Ти жид? - звернувся він до мене, здивований, що я говорю з дружиною і сином нежидівською і неангліською мовою.

- Ні, - кажу, - я українець. У німецьких концтаборах були українці й інші християни. А ти хіба, знаєш, що це таке?

- Знаю, - каже молодий араб. - То Гітлер знищив у другій світовій війні шість мільйонів жидів, а ми, араби, знищимо тепер дванадцять мільйонів жидів. - Я посміхнувся здивовано: Чи не забагато? Їх в усьому світі дванадцять мільйонів, а тут, в Ізраїлю, лише три.

- Ми це знаємо. Тому я й кажу дванадцять мільйонів ми знищимо так, щоб у всьому світі ніодин з них більше не залишився в живих!

Горячою проблемою є питання мирового договору з Єгиптом. Президент Єгипту Садат геніяльним маневром пропозиції миру заскочив ізраїльських політиків з Бегеном включно, у справу вмішалася Америка, і Бегін не спам'ятався, як мимо його героїчної впертості в Кемп Девіді його таки притиснули погодитись віддати Єгиптові увесь Синай за підписання миру з Ізраїлем. В тодішній важкій атмосфері окруження Ізраїлю ворожим арабським світом підписання мирового договору з визнанням Ізраїлю Єгиптом виглядало в першій хвилі успіхом Ізраїлю, зломанням одностайного фронту арабів. Але згодом жиди почали критично аналізувати, що це за "бизнес". Захопити увесь Синай і задержати його на завжди як частину Ізраїлю було мрією жидів: стратегічно Синай становить виміряне забороло для Ізраїлю проти Єгипту, а економічно - присутність Ізраїлю вздовж східного берега Суєзького каналу дало б змогу стати поволі співвласником каналу і крок за кроком перебрати в свої руки "бизнеси" з усіми, хто вживає Суезький канал. А ще й виявилося, що на Синаю є поважні поклади нафти, якої Ізраїль дуже потребує. Але все це треба перекреслити, віддати все Єгиптові. За яку ціну? Мировий договір? Яке нині в світі значіння мають договори? Єгипет хоче миру, поки не дістане назад увесь Синай. А як дістане, за кілька днів може зірвати договір і що?

Найболючіше віддати тепер останню частину Синаю, бо на ній є два наймодерніші жидівські воєнні летовища. Віддавати їх не нарушеними? Загальна думка така, щоб забрати все, що можна, а решту знищити і віддати голі скали. Тільки ж американці обіцяли два більйони долярів Ізраїлеві на побудову тих самих летовищ на території Ізраїлю з вимогою, щоб Ізраїль за те віддав Єгиптові синайські летовища ненарушеними. Іти на явний конфлікт з Америкою? А що як озлоблені американці не дадуть тоді ні цента?

А взаємини ЗСА і Ізраїлю стали в останньому часі взагалі "проблемою проблем" для Ізраїлю. Всім відомо, що Ізраїль виріс економічно, політично й мілітарно завдяки велетенській допомозі ЗСА. Американські президенти часто повторяли, що ЗСА мають "спеціяльні зобов'язання супроти Ізраїлю". Один з ізраїльських політиків окреслив це так: "Ізраїль є непереможний, бо має колонію, що є найбільшою світовою потугою і називається ЗСА". Вирішний вплив жидівської громади в ЗСА на уряд ЗСА вважався безсумнівним і незламним. І ось несподівано той вплив почав зменшуватися. Якраз в часі мого перебування в Ізраїлю, у Вашінгтоні відбулися важлива проба сил між тими впливами і президентом ЗСА Регеном в справі продажі Савдійській Арабії наймодерніших літаків: хто має більший вплив, вірніше вирішний вплив на американський сенат - президент ЗСА чи жидівське "лабі"? Президент переміг з великим трудом, але переміг! Ізраїль прийняв це з переляком як грізну осторогу, що ЗСА, точніше, уряд ЗСА починає мати власні пляни і, як треба для інтересів ЗСА йти проти вимог Ізраїлю й американських жидів, спеціяльно у відношенню до арабів. Це кидає грізну тінь на питання, а що зробить ЗСА у випадку нової війни Ізраїлю проти арабів?

Ізраїль має найкращу в світі армію. Найкраще вишколену завдяки системі, згідно з якою кожний мужчина від 18 до 21 року життя мусить відбути трирічний військовий вишкіл, а кожна дівчина дворічний, і завдяки пристрасному патріотизмові всієї жидівської молоді і найкраще вивінувану завдяки великанській допомозі ЗСА. Власне, завдяки ЗСА. В останній війні, званій "Йом-Кіпур", якби не велетенська, неймовірно швидка допомога ЗСА модерними танками, літаками й амуніцією, то саме існування Ізраїлю було б під знаком питання. Така допомога ЗСА для Ізраїлю конечна в кожній майбутній війні з арабами. А що буде як "збунтований" уряд ЗСА при найближчій потребі відмовиться її дати?

В Ізраїлю діє двадцять кілька партій (кілька більше, як має українська політична еміграція). Усі вони "жеруться" між собою - у внутрішньо-жидівських справах. Що ж до зовнішнього світу, всі вони об'єднані. Дрібні розходження виринають тільки в питаннях тактики. Всі згадані проблеми обговорюються всесторонньо в ізраїльській пресі, особливо в дуже добре редагованім щоденнику англійською мовою "Джерузалем Пост".

Цей коротенький перегляд дає ясний образ того, які проблеми стоять перед державними і політичними діячами Ізраїлю, проблеми, що заторкують саме існування Ізраїлю, тому й не дивно, що між ними немає місця для зацікавлення українськими справами. Жиди наскрізь практичний нарід. Вони рахуються тільки з наявною силою. Що їм можуть дати сьогодні українці? Власне, нічого. Протиукраїнська настанова й дія зовсім певно зустрінеться з апробатою Москви, і Варшави, а навіть мадярів та румунів. З Москвою можна українцями торгувати... Чи важливе становище України як вільної держави в майбутньому? Безперечно, але як українська держава постане, то Ізраїль відразу нав'яже з нею якнайкращі взаємини. Українці тоді пригадають, як жиди ставляться до українців тепер? Нічого подібного! Українці лише між собою один одному до смерти не простять, що той не так "добрий день" сказав; чужинцям вони за кілька днів прощають усе. Хіба ж не забули вони за кілька днів по програній гітлерівської Німеччини всі злочини і звірства проти українців? А татарам, які віками пустошили Україну, хіба не раді б сьогодні українці віддати увесь Крим і шукати за ними по всім Сибірі, щоб привезти назад на Крим?..

Коротко: В державно-політичних колах Ізраїлю місця для зацікавлення українською справою немає.

Для ясности мушу спростувати подану минулого року в українській пресі в ЗСА інформацію, нібито "вперше в історії українсько-жидівських взаємин" уряд Ізраїлю запросив троє українців з Чікага відвідати Ізраїль. Ніякого запрошення представників українців від уряду Ізраїлю не було. Це відділ пропаганди Ізраїлю у співпраці з жидівською організацією в Чікагу зорганізувало поїздку до Ізраїлю 15 мешканців Чікага, між якими опинилося й троє українців. Тому й ніякої зустрічі їх як представників українців з будь-ким з уряду Ізраїлю не було. Публіковане в українській пресі інтерв'ю одного з тих українців було проведене із згаданим на початку д-ром Клейнером, членом товариства жидівсько-української співпраці, недавно прибулим з України, що на УВУ в Мюнхені закінчив свої студії. До уряду й урядових чинників Ізраїлю він абсолютно ніякого стосунку не має.

Інша справа - ставлення жидів в Ізраїлю до українців як окремих людей, жидівських громадських, культурних і наукових установ.

 

“ЯД ВАШЕМ”

Ми б назвали це поукраїнські “Музей мучеництва”. Так звичайно перекладають цю назву жиди, коли їх питати про дослівне значення слів “Яд Вашем”.

Але рабін, професор єврейської теології пояснив мені, що воно не так. Дослівно треба б перекласти це так: “Яд” - рука, “ва” - і, “шем” - ім’я, отже ціла назва “Рука й імя”. Ці два слова взяті з псальму старого завіту, в якім говориться про те як жиди попали були в важку вавилонську неволю і Єгова потішив їх: “Утратиш ти, Ізраїлю, синів і дочок. Але я дам тобі руку (рамя) і ім’я (славу) і буде твоє рамя і твоя слава важніші як сини і дочки” Отже ці двоє слів незрозумілі тому, хто не знає того псальму, є символічною пригадкою, що хоч загинуло мільйони синів і дочок Ізраїля, то залишилося таки жида міцне рамя і імя вибраного народу. От чому “Яд Ва-Шем” - “Рука й імя”.

Яд Ва-Шем займає кілька гектарів на перемістю Єрусалиму. Скелясті раніше невжитки вирівняли й перетворили в велику площу з кількома будинками, де міститься адміністрація, музей, бібліотека, архіви, мавзолей, великий обеліск і пам’ятники на просторій площі, велика паркова площа і “сад праведних”, тобто ряд деревець, засаджених для тих “праведних”, що з нараженням власного життя врятували в окупованій гітлерівською Німеччиною Европі життя комусь із жидів. При кожному деревці плитка з іменем і прізвищем “праведного” і поданням його національності і країни.

Усю шкільну дітвору привозять оглянути “Яд Вашем” з усіх закутин Ізраїлю.

Головні відкриті кімнати музею вкриті рисунками й різьбами сцен винищування жидів у гітлерівській Німеччині із статистичними даними.

В часі моїх оглядин цієї частини “Яд Вашем” увагу усіх звернули дві молодих студентки, одна з них гістерично ридла, а її товаришка намагалася її заспокоїти. Я підійшов до них і запитав, чому вона плаче.

- Як я можу спокійно дивитися на оце? То там, в Авшвіці загинула моя бабка, мій дідусь, моя тета, стрийко, вуйко... Це страшне варварство! Жахіття! Тобі, може, важко повірити в те!.. Ти не годен уявити собі…

- Не тільки можу собі уявити, алей це все бачив власними очима, сам пережив то особисто - кажу й показав своє кацетівське число на руці.

Вона зірвалася, кинулась мені на шию, почала пристрасно віцільовувати.

- Ти там був? Ти один з них? Ти сам пережив те пекло?!..!

- Так, але я не жид, я українець.

Вона остовпіла, вухам своїм не довіряючи. Відсахнулася, руки опали.

- Якто українець? Ти ж був в'язнем, маєш число на руці, а українці були есесами, що помагали гестапові мордувати жидів! - Вона, її товаришка й інші вдивлялися в мене з виразом найбільшого здивовання й недовір'я.

- Ти, мабуть, український жид, або твій тато чи мама були жиди...

- Ні - кажу. - Я чистокровний українець і всі мої предки від часів Мойсея були чистокровні українці. Ви є жертви протиукраїнської пропаганди. Гітлерівці вели таку пропаганду, що жиди мордують кожного року християнського хлопця, щоб брати його кров на "мацу". А московські й інші нацисти ведуть пропаганду проти українців, нібіто українці помагали мордувати жидів. Я сам був чотири роки в гітлерівських тюрмах і конц.таборах. Таких як я, були тисячі українців. І тисячі їх згинуло. Німці знищили, як ось тут читаєте, шість мільйонів жидів. І три мільйони українців. Жидів стріляли на відлюддях і газували в конц.таборах, українців заморювали насмерть у таборах полонених, стріляли, вішали прилюдно по всіх містах і селах України... Я знаю, що вам важко в це вірити. В америці є багато таких, що не вірять в існування жидівського "голокосту". В Каліфорнії є нібинаукове американське товариство, яке каже, що німці ні одного жида ніколи не газували й не розстріляли...

Я бачив по обличчях усіх, що слухали, що їм справді дуже важко сприйняти правду, яку я їм подавав. На мене дивилися, як на істоту з Марса. Українець - чотирирічний в'язень німецьких гітлерівських тюрем і концтаборів, з тавром Авшвіцу на руці?... І таких було тисячі - українців?

Сад "праведних", це ряди дерев попри головний будинок "Яд Вашем" і позад нього. Разом з дружиною уважно придивляюся табличкам поруч кожного дерева, шукаємо українців. Знайшли тільки один напис "Україна": ім'я - Олена Вітер. Аналізуємо прізвища тих в яких є окреслення "Польща" або "СССР". Віднотовуємо прізвища, на нашу думку українські: Марія Бабич, Олена Григоришин, Михайло Яцюк, Теодор Калинчук,Домка Семенюк, Охрим Сирочук, Андрій Станко, Василь Свистун, Ісидор і Ярослава Волосянські, Богдан Загайкевич з родиною, Катерина Шевченко. В секретаріяті зі списка тих, що їм призначено і буде посаджене деревце винотовуємо: Ляхович із Льос Анджелесу, що врятував жида д-ра Йосиповича і Качмар.

Директорка "офісу" Віра Правсніц дуже привітно нас прийняла, побачивши на моїм рамені число Авшвіцу, а почувши, що я українець, заскочено і з недовір'ям потрясла головою.Коротко пояснюю. Ввічливо слухає і хотіла б усьому помогти. Українці між "праведними"? Ніколи такого питання їй ніхто не ставив і над ним ніколи не думала. Окремої рубрики "українці" нема, бо для цього не було потреби. Олена виразно подала "Україна" і це їй так написали. Іншим ніхто цього питання не ставив. Про признання назви "праведника" митрополиту Андреєві Шептицькому знає, бо на комісії кілька разів про це була мова, і секретарка бачила живу кореспонденцію в цій справі. Знає, що митрополит Шептицький життя багатьом жидам. Але чому ще й досі не признали йому імені "праведника", не знає. Може знає директор східноевропейського відділу д-р Лівія Роткірхен.

Заходжу до неї. Зовсім подібна сцена, як у секретаріяті. Приязна усмішка і співчутлива чемність, коли почула, що я колишній "авшвіцяк" і побачила "число" на руці, і констернація, коли кажу, що я укpаїнець.

- Українець? Ну, то ми сусіди, ви українець, а я румунка, і обоє - жиди.

- Ні, - поправляю, - ви румунська жидівка, а я український українець. Ви хіба знаєте багато про українців.

- Так, знаю, але, на жаль, нічого доброго. Знаєте, я жидівка, а Хмельницький, гайдамаки, Петлюра... А недавно українська поліція... Я родилася в Румунії, приготовляю тепер працю про винищування жидів у Румунії і все в рапортах стрічаю звіти, як то українська поліція помагала німецьким нацистам винищувати жидів.

- В Румунії? Українська поліція в Румунії? Звідки ж там узялася українська поліція?

- Ну, ви знаєте, що в Румунії, на Буковині й Бесарабії дуже багато українців. Казали, що більше як один мільйон.

- І вони там жили завжди, так? І завжди мали там свій уряд, свою поліцію?

- Та ні, то була Румунія, румунська влада і румунська поліція.

- І ви не чували, що румуни дуже переслідували українців, саджали до тюрем.

- Ну, чула. Знаєте, українці були одні націоналісти, другі комуністи й одні хотіли забрати Буковину й Бесарабію, щоб прилучити її до самостійної України, а другі до СССР. То румуни їх переслідували. Вони не вірили ніяким українцям.

- Цікаво: не вірили, не любили, переслідували українців, а як почалася німецько-московська війна, то відразу створили з тих українців румунську поліцію, яку ще й назвали "українська поліція"? А не боялися, що та українська поліція помститься тепер, маючи зброю в руках, на румунах за переслідування?

- Гм... Над таким питанням ніколи не задумувалась. Гадаю, що не боялися, тому що старшини в тій поліції були все німці й румуни, а українці лише рядовики.

- Як же вони порозумівалися? Прості українці не знали ані німецької, ані румунської мови. І як же це так: прості рядовики, українці з української поліції в Румунії, організували на терені Румунії гетта й винищували жидів? А румунський уряд на таке дозволяв украхнцям?

- Ну над такими питаннями я ніколи не застановлялася. Але, ви знаєте, всі українці є антисеміти, вони все били жидів, в Галичині, на Україні...

- А за що? Як же це так - жиди українців все любили, а українці за те жидів били? Чому?

- Не знаю. Нас у жидівській школі так учили, в наших книжках так пишуть.

- А про українського митрополита Шептицького чули?

- Чула. Знаю, що він багато жидівських родин врятував перед смертю з рук німців, кільканадцять рабінів врятував.

- Ви простудіювали справу жидів у Румунії в часі другої світової війни. Чи румунський православний патріярх, румунський католицький митрополит чи єпископ або хтось з румунських священників складали письмові протести проти винищування жидів німцями й румунами? Чи вони активно помагали жидам, рятували їх життя ризикуючи власним життям і румунськими церквами?

- Ні, про таке я ніколи не чула, ніяких документів, що потверджували б таке не бачила. Навпаки, ми маємо документи, що румунський уряд і особливо румунська партія "Залізна гвардія" помагали німцям винищувати жидів.

- От і бачите! І все одно ви кажете, що не румунський уряд, не румунська "Залізна гвардія", які ненавиділи українців гірше, як жидів, але українці "гірше, як німці" винищували жидів. Чому така українофобія?

- Не знаю. Я тільки повторюю те, що думають і говорять про українців усі жиди. Я сама перший раз бачу перед собою українця, що був в'язнем Авшвіцу. Я вам вірю, що таких, як ви були тисячі українців, але я ніколи про таке не чула.

- Але про митрополита Шептицького чули? Чому про нього жиди не говорять. І ви тут в "Яд Вашем", навіть не хочете йому подякувкати і визнати його "праведником". Таж його портрет повинен бути тут, в першій кімнаті музею з виразним зазначенням що він, митрополит української католицької Церкви, єдиний в Европі письмово протестував перед Гітлером і Гімлером проти винищування жидів і сам, а з його доручення сотні українських священників, монахів і монахинь рятували життя жидам, рискуючи власним. Чому того нема?

- Не знаю. Про справу Шептицького говоріть з Комісією голокосту, з директором Яд Вашем і його заступником.

Директор Яд Вашем д-р Іцак Арад і його заступник д-р Гедеон Гавзнер виразніше протиукраїнсько наставлені. Але чемні і здержливі. Моя Авшвіцька "виказка" на рамені - несподіванка для кожного жида і спинює протиукраїнську напасливість. Вони - кажуть,- ніякої різниці між тими, хто рятував жидів, з уваги на їх національність, не роблять. Якщо хтось подав, що він українець чи українка при розгляді внеску на визнання його чи її "праведником", то так на таблиці біля деревця і подано. Обидва пригадують, що на таблиці Олени Вітер виразно подано "Україна" бо так вона подала.

- Поможіть нам розшукати тих українців, що врятували життя жидам, хай врятовані внесуть зголошення, щоб їм признали їх спасителіназви "праведника", хай ті виразно подають, що вони українці і вимагають, щоб на їх дощинці було позначено "українець" чи "українка", то так і буде подано. Це буде добре й для всіх українців, коли тут, у Яд Вашем, будуть відвідувачі читати, скільки то українців рятувало жидів.

Із справою митрополита Шептицького ознайомлені обидва. Цю справу вже сім разів розглядала комісія, але позитивного рішення не видала ніколи. Найкраще знають про причини такого стану голова комісії д-р Мойше Бейськи і його заступник, голова справ східньої Европи, головний рабін Тель Авіву д-р Давид Кагана. Він жив у Львові, він знав Митрополита Шептицького особисто і він справу тут веде.