Л. Леві-Брюль про ментальности первісної й сучасної людини.

Концепцію Л. Леві-Брюля (1857-1939) зазвичай називають гіпотезою про якісні відмінності між первісним і сучасним мисленням. Термін «ментальність» використаний нами не тому, що в наші дні він став настільки модним як у всіх науках про людину, так і в повсякденному житті. І навіть не тому, що це - калька з употреблявшегося Леві-брюле французького слова mentalite, яке означає не лише мислення, а й умонастрій, і розумову установку, і уява, і склад розуму (див. Шкуратов, 1997). Причина в тому, що в своїх роботах він більшою мірою аналізував не мислення, тобто процес пізнавальної діяльності, а саме ментальність, понимаемую сучасними дослідниками як сукупність емоційно забарвлених соціальних уявлень ^1.

У своїх наукових пошуках Леві-Брюль виходив з ідей засновника соціологічного напряму в етнологічної науки Е. Дюркгейма. Він використовував одне з базових понять дюркгеймовских «колективні уявлення», що визначаються як система вірувань і почуттів, загальна для членів одного суспільства і не залежить від буття окремої особистості. Як підкреслював Леві-Брюль, колективні уявлення передаються з покоління в покоління і «нав'язують себе особистості, тобто стають для неї продуктом не міркування, а віри »(Леві-Брюл', 1994, с. 20).

Але далі погляди двох французьких мислителів розходяться. Дюркгейм з універсалістських позицій аналізував насамперед те загальне, що, на його думку, переважає в житті різних товариств, стверджуючи, зокрема, що немає прірви між логікою первісного і сучасної людини. А Леві-Брюль на основі величезного емпіричного матеріалу - звітів етнологів, записів мандрівників, місіонерів і т.п. - Прагнув виявити відмінності між суто пізнавальними індивідуальними уявленнями і колективними уявленнями «примітивних народів». Останні, за його словами, - «набагато складніше явище, в якому те, що вважається у нас«поданням», змішано ще з Іншими елементами емоційного чи вольового порядку, пофарбовано і просякнуте ними» (Там само, с. 28).

Отже, першою особливістю колективних уявлень французький вчений розглядає їх крайню емоційну інтенсивність: «первісна людина в даний момент не тільки має образ об'єкта і вважає його реальним, але й сподівається на що-небудь або боїться чогось» (Леві-Брюль, 1994, с. 29).

Другий - центральної - особливістю колективних уявлень Леві-Брюль вважає нечутливість до логічних протиріч, тоді як наукове мислення їх уникає. Іншими словами, у колективних уявленнях предмети, істоти, явища можуть бути одночасно і самими собою, і чимось іншим, можуть перебувати тут і одночасно в іншому місці. Леві-Брюль наводить багато прикладів того, що для первісних людей сон настільки ж реальний, як і те, що вони бачать наяву. Вони не розрізняють предмети та їх зображення; людини і його ім'я, представляючи імена як щось конкретне, реальне і часто священне; людини і його тінь, розглядаючи посягання на тінь як посягання на нього самого; людини і його групу, ототожнюючи їх.

З нечутливістю до логічних суперечностей пов'язана третя особливість колективних уявлень - непроникність для об'єктивного досвіду. Досвід не в змозі ні переконати первісних людей в їх уявленнях, ні навчити чому-небудь: невдача магічного обряду не може збентежити тих, хто в нього вірить; завжди знайдеться пояснення того, чому не допомогли фетиші, нібито роблять людей невразливими.

Перераховані особливості можна розуміти як негативні, як відсутність у «дикунів» логічного мислення. Але Леві-Брюль інтерпретує їх з позицій культурного релятивізму і вводить нове поняття - пралогическое мислення (або Прале-гічна ментальність). Його він не вважає алогічним або антілогічним і не розглядає як стадію, що передує появі логічного мислення.

Слід уточнити, що пралогічнимі Леві-Брюль вважає тільки колективні уявлення, які, на його думку, не є думкою у власному розумінні слова. Французький дослідник особливо підкреслює, що в практичному житті, коли «примітив» мислить і діє незалежно від колективних уявлень, він цілком логічний: «Якщо його захопить зненацька дощ, то він стане шукати притулку. Якщо він зустріне дикого звіра, то постарається втекти від нього і т. д. і т. п.»(Там само, с. 64). Цього чомусь не помітили критики Леві-Брюля, які стверджували, що пралогическое мислення неможливо, так як воно заважало б людині орієнтуватися у світі.

Колективні уявлення мають власні закони, найбільш загальним з яких є закон причетності ^1. Формулюючи цей закон, Леві-Брюль ще раз підкреслює емоційну насиченість колективних уявлень, що заражають емоціями кожного окремого індивіда, в душі якого «перемішуються страх, надія, релігійний жах, полум'яне бажання і гостра потреба злитися воєдино з "загальним початком" »(Леві-Брюль, 1994, с.28). Це насамперед потреба в причетності своєї соціальної групи, то, що ми назвали б потребою в соціальній ідентичності. У самій цієї потреби не було б нічого пралогічного, якби Леві-Брюль не виділяв містичного змісту колективних уявлень, розуміючи містичність як віру в таємничі сили і у спілкування з ними:

«Ні одна істота, жоден предмет, жодне явище природи не виступають у колективних уявленнях первісних людей тим, чим вони здаються нам. Майже все те, що ми бачимо в цих явищах і предметах, вислизає від уваги первісних людей або байдуже ім. Зате останні бачать багато того в них, про що ми не здогадуємося. Наприклад, для первісної людини, який належить до тотемічних суспільству, всяка тварина, всяка рослина, всякий об'єкт, хоча б такою, як зірки, сонце і місяць, являє собою частину тотема, класу або підкласу. Тому кожен об'єкт наділений певними спорідненістю, правами на членів свого тотема, класу або підкласу, зобов'язаннями щодо їх, містичними відносинами з іншими тотемами і т.д.»(Там само, с.29-30).

Леві-Брюль наводить численні приклади того, що в примітивних культурах люди в певних обставин не проводять межу між можливим і неймовірним, реальним і уявним, об'єктивним і містичним. Вони можуть ототожнювати свою соціальну групу з твариною чи рослиною, ім'я якого носять, вірити «в інтимний зв'язок між людською суспільною групою та крокодилячої або зміїної суспільною групою» (Леві-Брюл', 1994, с. 363). Саме містична причетність змушує представника південноамериканського племені гуічолов надягати на голову пір'я орла і таким чином долучатися до пильності, прозорливості і мудрості цього птаха.

Отже, відповідно до концепції Леві-Брюля, для людей з архаїчних культур не існує двох світів - видимого, відчутного, фізичного і невидимого, невловимого, «духовного». Для них існує тільки один - містично реальний - світ, якому вони причетні. У «примітивів» відсутня потреба в пізнанні навколишнього світу, їх єдине прагнення - жити в тісній єдності з ним.

Історичний розвиток по Леві-Брюлю полягає в тому, що колективні уявлення все більше наближаються до індивідуальних уявленням: «інтелектуальний пізнавальний елемент займає в них все більше і більше місця» (Там само, с. 361). Основною умовою звільнення мислення з-під влади закону містичної співпричетності французький вчений вважає виділення людиною себе з групи, до якої він відчуває себе приналежним, тобто розвиток особистісної ідентичності. Одночасно з пізнанням себе у людини виникає і потреба в поясненні світу, в якому він живе, в пізнанні всього того, що раніше безпосередньо переживалося. Можна було б припустити, що прогрес логічної думки повинен привести до загибелі колективних уявлень, які утворені за законом причетності, а значить, містять в собі протиріччя і не сумісні з досвідом.

Але загальні для соціальних груп уявлення, що виражають інтенсивно переживається причетність, не зникли і в наші дні. Наукове пізнання навколишнього світу не може повністю замінити безпосереднього спілкування з ним. Зберігається і прагнення підтримувати емоційно забарвлену ідентичність зі своєю соціальною групою. До цих висновків прийшов і Леві-Брюль, який у своїх пізніх роботах висунув ідею про наявність та індивідуальних, і колективних уявлень в будь-якій культурі, у будь-якої людини, тобто про гетерогенність мислення. Він спробував звести відмінності між «їх» і «нашим» мисленням до відмінностей в ступені його емоційності, в частці колективних уявлень серед всіх інших, хоча і продовжував стверджувати, що ці відмінності носять якісний характер.

У науковому середовищі завжди переважало критичне ставлення до ідеї французького вченого про якісні відмінності між примітивним і логічним мисленням. З точки зору загальної психології, в працях Леві-Брюля дійсно слабо проаналізовано особливості логічного мислення, що необхідно було б зробити, намагаючись порівнювати пралогическое мислення з науковим.

Але якщо і можна зарахувати французького мислителя до спільноти психологів, то швидше соціальних, ніж загальних. У представників примітивних культур його цікавило те, що в різних науках і різними авторами називається «соціальним сприйняттям», «переживанням» (згадаймо Г. Г. Шпета), «менталь-ністю» (цей термін, втім, і використовував Леві-Брюль) і навіть «соціальним пізнанням», хоча сам він і відмовляв «примітивам» у здатності пізнавати навколишній світ. Леві-Брюль дає глибокий аналіз колективних уявлень, до яких мислення не зводиться. Але порівнює він - і протиставляє один одному - непорівнянні явища: наукове мислення та колективні уявлення. Якщо ж пралогіче-ську ментальність порівнювати не з науковим мисленням, а з соціальним сприйняттям сучасної людини, то виявиться, що між соціальними уявленнями в різні історичні епохи більше схожості, ніж відмінностей.

По-перше, соціальними психологами в наші дні підкреслюється метафоричність терміну «соціальне сприйняття», яке включає в себе не тільки сприйняття соціальних об'єктів, але й елементи мислення, і інтенсивну емоційне забарвлення (див. Андрєєва, 1997). Звідси - безсумнівну подібність уявлень, що складають ментальність первісного і сучасної людини. А їх відмінності носять скоріше кількісний характер, так як у первісному суспільстві, де природний космос антропоморфен, а світ людини становить єдине ціле зі світом природи, частка соціальних уявлень набагато вище.

По-друге, при порівнянні пралогічне ментальності з точки зору ступеня суб'єктивності в сприйнятті світу не з науковим мисленням, що прагнуть до об'єктивності, а з соціальними уявленнями сучасної людини, також не буде виявлено якісних відмінностей. Соціальні уявлення, незважаючи на накопичені людством наукові знання, вкрай суб'єктивні. Ув'язнені в них стереотипи, забобони, ілюзорні кореляції заважають індивідам адекватно сприймати світ. Багато уявлення не втратили і містичного змісту.

Найбільш очевидно це стосовно уявлень релігійного характеру, на що вказував і сам Леві-Брюль, відзначаючи, що віра безлічі культурних умов в воскресіння Лазаря не менше несумісна з природою, ніж віра в тотожність між людською та крокодилячої громадськими групами. До речі кажучи, в цьому випадку він бачить лише кількісні відмінності, стверджуючи, що «для пралогического мислення все - чудо, тобто, вірніше, ніщо не є ним, значить, для нього ніщо не здається неможливим або безглуздим» (Леві-Брюль, 1994, с. 363).

По-третє, сумнівно і останнє відмінність, на якісному характері якого наполягав французький вчений: відсутність пізнавального елементу в колективних уявленнях. Леві-Брюль вважав, що неадекватне, що не відповідає реальності сприйняття навколишнього світу не призводить до його пізнання, ототожнюючи останнє лише з пізнанням науковим. Насправді, якщо людина емоційно сопричастя світу, в якому він живе, і кожному його окремого елементу, будь то зірка чи травинка, це зовсім не означає, що він його не пізнає. Просто він пізнає себе і весь навколишній світ у нерозривній єдності, в тому числі не розділяючи «соціальний космос» і «природний космос». Так, для сучасної людини характерно використання безлічі категорій, які включають ділення на природне і надприродне, на природу і культуру. Але чи був світ первісної людини менш диференційованим? На це питання, полемізуючи з Леві-брюле, постарався відповісти інший французький вчений - наш сучасник, хоча й народився в далекому 1908 році, К. Леві-Строс.