У системі демократичного правління значна роль належить місцевому самоврядуванню. Воно є тією сферою публічної діяльності, у якій може взяти участь кожний громадянин. Провідним принципом самоврядування є організаційне і функціональне відокремлення його органів від структури державної влади: взаємовідносини між ними регулюються лише законом. У цьому сенсі воно є проміжною ланкою, важливим каналом взаємозв’язку між державою і громадянським суспільством.
У науковий обіг поняття «місцеве самоврядування» було введено у середині Х1Х ст. німецьким ученим Р.Гнейстом для позначення такого управління на місцях, при якому територіальні громади, що історично склалися, були наділені правом самостійно, у межах законів, вирішувати місцеві справи. При цьому діяльність громад залишалася вільною від втручання представників органів державної влади.
Загальне визначення поняттю «місцеве самоврядування», що фактично стало універсальним і прийняте всіма демократичними державами, надано в ч.1 ст. 3 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка була схвалена Радою Європи 15 жовтня 1985 р. і ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 р., що ввійшла таким чином, до складу національного законодавства України.
Місцеве самоврядування, за визначенням Європейської хартії місцевого самоврядування (ст. 3), є правом і реальною здатністю органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Згідно з Європейською хартією, це право здійснюється як виборними та виконавчими органами, так і безпосередньо територіальною громадою шляхом використання різних форм прямої демократії.
Відповідно до Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об ’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Це положення, яке закріплено в ч. 1 ст. 140 Конституції України корелюється з її ст.7, яка встановлює, що в Україні визнається й гарантується місцеве самоврядування.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. дає таке визначення: «Місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» (ст. 2). Таке визначення є більш деталізованим порівняно з поняттям, яке закріплено в Конституції України.
Місцеве самоврядування функціонує на основі відповідних загальних принципів. Вони є не тільки основоположними засадами, ідеями, що лежать в основі організації і діяльності місцевого самоврядування і його органів. Але вони звернені й до органів державної влади, які не мають права порушувати ці принципи. Місцеве самоврядування як інститут публічної влади виникає, формується і реалізує свої функції «в системі координат» усіх існуючих владних відносин в Україні.
Загальні принципи організації місцевого самоврядування в Україні — це закріплені в Конституції України і Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» засади, що визначають демократичну організацію місцевого самоврядування як інституту публічної влади, дотримання яких є обов’язковим для органів державної влади, населення, інших суб’єктів права.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в нашій державі здійснюється на принципах:
1) народовладдя. Місцеве самоврядування є формою участі населення в управлінні справами місцевого значення;
2) законності. Територіальні громади та їх органи зобов’язані діяти у строгій відповідності з чинним законодавством України й у межах своїх повноважень;
3) гласності. Діяльність органів місцевого самоврядування має висвітлюватися засобами масової інформації, були відкритою для критики і пропозицій;
4) колегіальності. Органи місцевого самоврядування є колегіальними, прийняті ними рішення мають колективний характер;
5) поєднання місцевих і державних інтересів. Територіальні громади та їхні органи існують і діють у межах Української держави. Через це неприпустиме протиставлення інтересів громади і всього українського народу. Місцеве самоврядування має діяти з врахуванням загальнодержавних програм соціально-економічного і культурного розвитку;
6) виборності. Всі органи місцевого самоврядування обираються громадянами відповідно до демократичних засад виборчого права України;
7) правової, організаційної і матеріально-фінансової самостійності. Місцеве самоврядування відділене від держави. Органи місцевого самоврядування мають право приймати статути територіальної громади, видавати загальнообов’язкові правові акти. Вони мають статус юридичної особи і діють на основі самофінансування;
8) підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб. Представницькі органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані періодично звітувати перед населенням про свою роботу;
9) державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. Держава підтримує місцеве самоврядування шляхом передачі йому майна, фінансування програм соціально – економічного і культурного розвитку, здійснюваних у межах територіальної громади;
10) судового захисту прав місцевого самоврядування. Порушення прав територіальної громади, її органів є підставою для судового розгляду.
Ці загальні принципи утворюють «правовий каркас» демократичної концепції місцевого самоврядування, яка базується на забезпеченні рівного права громадян на місцеве самоврядування. У своїй сукупності зазначені принципи відображають сутність місцевого самоврядування як своєрідної форми організації публічної влади.
Крім визначених у ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» принципів, існують і інші принципи, на яких базується місцеве самоврядування. До таких відносять: конституційно-правове визнання місцевого самоврядування як особливої форми публічної влади (статті 5, 7 Конституції України); гарантованість державою права громадян на місцеве самоврядування; врахування думки населення при визначенні і зміні меж адміністративно-територіальних утворень; поєднання представницької демократії з формами прямого волевиявлення громадян (місцевий референдум, збори, сходи); стабільність статусу місцевого самоврядування як складової засад конституційного ладу України тощо. Принципи місцевого самоврядування, що знайшли своє закріплення в конституційному законодавстві України, відповідають міжнародним стандартам, зокрема, Європейській хартії місцевого самоврядування.
Отже, місцеве самоврядування – це одна із форм народовладдя в Україні, сутність якої виявляється в самостійному вирішенні населенням питань місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Місцеве самоврядування – це різновид політичної, а не державної влади.
