До спеціально-юридичних функцій права належать:
1) регулятивна - це функція, яка спрямована на врегулювання суспільних відносин шляхом закріплення бажаної поведінки суб'єктів в тих чи інших галузях права;
2) охоронна -це функція, яка спрямована на захист відповідної системи суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей та їх об'єднань, відновлення порушених прав суб'єктів.
Регулятивна й охоронна функції тісно пов'язані між собою. Охоронна функція права покликала забезпечити нормальну дію регулятивної функції.
Функції політико-правової системи з урахуванням особливостей політичного простору й часу, конкретно-історичної ситуації та умов, досягнутого рівня розвитку економіки держави, політико-правової культури населення та політичної стабільності у суспільстві постійно змінюються, виникають нові та трансформуються ті, що вже існували.
Кожна політико-правова система у різних історичних і національно-державних умовах, у кожній конкретній країні має свої певні особливості, форми і типи. З метою виокремлення різних груп систем, з’ясування спільного і відмінного між ними, закономірностей переходу від одних типів політичних чи правових систем до інших існує типологія (класифікація) політико-правових систем.
Так, перші спроби типології політичних систем у вигляді розрізнення форм державного правління започаткував ще давньогрецький філософ Платон, який вирізняв монархію, аристократію, тимократію, олігархію, демократію і тиранію. При цьому він вважав кожну наступну із цих форм гіршою за попередні.
Розширив класифікацію форм державного правління учень Платона Аристотель, який залежно від кількості правителів у державі та мети, яку вони переслідують, запропонував шестичленну систему. При цьому він виокремив три правильні форми правління – монархію, аристократію, політію, тобто коли правління здійснюється на благо всього населення на основі закону і три неправильні форми – тиранію, олігархію, демократію (охлократію), тобто коли правління здійснюється на благо правлячих груп не на основі закону, а на основі волі.
Значно пізніше, К.Маркс, спираючись на класові пріоритети, виокремив політичні системи рабовласницького, феодального, буржуазного (капіталістичного) і соціалістичного (комуністичного) суспільства. При цьому основним критерієм класифікації політичних систем виступає суспільно-економічна формація, а в її межах – економічний спосіб виробництва, який є домінуючим у конкретному суспільстві.
За типом легітимного політичного панування М.Вебер виокремив такі політичні системи: традиційні, харизматичні та раціонально-легальні. У політичних системах традиційного типу легітимність влади ґрунтується на стійкому переконанні у непорушності традицій і необхідністі підкорення правителям, які здійснюють владу згідно з традиціями. У системах із харизматичним типом політичного панування основою легітимності влади є віра у виняткові особисті риси правителів, що об’єднуються поняттям «харизма». За раціонально-легального типу легітимності влади у політичній системі грунтується на переконанні населення країни в тому, що правління здійснюється на законних підставах і у найкращий спосіб.
За характером політичних цінностей, що становить основу правління, Ж.Блондель вирізняє п’ять типів політичних систем: ліберальні демократії; традиційні (збереження наявних соціальних відносин); радикально-авторитарні (комуністичні); авторитарно-консервативні; популістські (властиві країнам третього світу).
Залежно від особливостей політичної культури і характеру взаємодії різних політичних інститутів Г.Алмонд виокремив чотири типи політичних систем:
1) англо-американський тип діє у Великобританії, США, Канаді, Австралії та багатьох інших англомовних країнах. Його характерними рисами є: прагматизм, раціоналізм, а основними цінностями – свобода особистості, індивідуалізм, добробут та безпека. Для цього типу характерна однорідність політичної культури, яка полягає у тому, що більшість членів суспільства поділяють основні цілі і зміст політики держави, висока стабільність, ефективність та оптимально реалізується принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, чітко візничено їх функції. Багатоманітність соціальних інтересів представлена у політичній системі незалежними політичними партіями, громадськими організаціями, засобами масової інформації, які функціонують на демократичних засадах;
2) континентально-європейський тип притаманний країнам Західної Європи насамперед Італії, Німеччини, Франції. Він характеризується розмаїттям політичних культур, співіснуванням і взаємодією політичних субкультур із модернізованими інститутами; багатопартійністю, коли політичні партії виступають не лише з різних, а й із протилежних ідеологічних позицій, які знаходять підтримку в суспільстві. Політичні партії мають значний вплив у суспільстві. Все це зумовлює політичну нестабільність у суспільстві, яка може призводити до суттєвих змін політичної системи (наприклад, у 20-30- ті рр. ХХ ст. в Італії та Німеччині відбулися зміни політичних систем);
3) доіндустріальний (або частково індустріальний) тип існує у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Він характеризується неоднорідністю політичної культури, тобто є поєднанням різноманітних і нерідко несумісних елементів – західних і східних, традиційних і сучасних цінностей, племенних, національних, расових, релігійних особливостей. Відсутність чіткого поділу владних повноважень призводить до того, що законодавчі функції виконують управлінські структури або армія. У свою чергу законодавчі органи втручаються у судові процеси тощо. Цьому типу властива узурпація влади, панування однієї якоїсь політичної партії, а також обмеження участі населення у політичному житті країни. При цьому широко застосовується насильство. Труднощі комунікації і координації, різко відмінні політичні орієнтації, слабка диверсифікація ролей усіх ланок політичної системи зумовлюють її політичну нестабільність;
4) тоталітарний тип вирізняється надзвичайною централізацією влади і високим ступенем насильства, заїдеологізованістю. Він був притаманний фашистській Італії, нацистській Німеччині, франкістській Іспанії, а також до початку 90-х рр. ХХ ст. країнам Східної та Центральної Європи. Ця система характеризується зосередженням державної влади в руках правлячої верхівки або однієї особи, здійсненням диктатури однієї політичної партії та забороною діяльності опозиційних партій та організацій, відсутністю реальних прав і свобод громадян, принципу поділу влади, наявністю всеохоплюючого контролю з боку держави над усіма сферами суспільного та особистого життя, нав’язуванням єдиної офіційної державної ідеології, відсутністю вільного волевиявлення та врахуванням інтересів усіх групп і верств населення.
На сьогодні, однією з найпоширеніших у сучасній політичній науці є класифікація політичних систем залежно від типу політичного режиму на демократичні та недемократичні.
Основними типами правових систем є:
1) романо-германський тип діє в країнах континентальної Європи.У його межах виділяють два підтипи або дві правові групи:
1.1. романська, яка побудована на принципах національної правової системи Франції. До цієї групи входять також Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Італія, Португалія та Іспанія;
1.2. германська, яка побудована на принципах національної правової системи Німеччина. До цієї групи також входять Австрія, Швейцарія та інші;
2) англо-американський тип діє у Великобританії, США, Канаді, Австраліі, Нової Зеландії та в інших колишніх колоніях Британської імперії. У його межах виділяють два підтипи або дві правові групи:
2.1) англійське загальне право (Великобританія);
2.2) американське право (США);
3) змішаний тип виник на стику романо-германського та англо-американського типів.
У його межах виділяють два підтипи або дві правові групи:
3.1) скандинавська (Данія, Швеція,Норвегія, Фінляндія);
3.2) латиноамериканська (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.);
4) релігійний тип об’єднує мусульманське право, індуїстське право, іудейське (єврейське) право;
5) традиційний тип об’єднує далекосхідну (традиційно-ідеологічну) групу (Китай, Японія) та африканську (звичаєво-правову) групу (країни Африки).
Існує ще один тип правової системи - Соціалістичний тип, який хоча в цілому і пішов в історію, але і сьогодні є ряд держав (Куба, В’єтнам, КНДР), що зберегли ознаки соціалістичного типу.
Зазначені типи правових систем, незважаючи на відмінності в історичному розвитку, доктринальних поглядах і стилі практики, дуже часто вирішують ті ж самі проблеми, аж до окремих дрібниць, - однаково.
Виходячи з наданої класифікації Україну можна віднести до східноєвропейської групи романо-германського типу правової системи.
Слід зазначити, що всі наведені типології є умовними. Є також і інші типології політичних і правових систем. Але у світі практично не існує «чистого» типу політичних і правових систем, оскільки всі вони є результатом свідомої діяльності людей, які живуть у певний час і у певному місці.
