Лекція 2. Держава як основний інститут політико-правової системи України

План лекції

 

2.1. Принципи поділу державної влади в Україні. Законодавча влада в Україні.

2.2. Конституційно-правовий статус Президента України.

2.3. Виконавча влада в Україні.

2.4. Судова влада в Україні.

 

Принципи поділу державної влади в Україні.

Законодавча влада в Україні

Державна влада – особливий різновид соціальної влади, яка поширюється на все суспільство, має публічно-політичний характер, здійснюється від імені держави спеціальними суб’єктами (органами держави та їх посадовими особами), які здатні регулювати і впливати на поведінку людей та відповідними засобами домагатися здійснення своєї волі.

Державна влада в Україні будує свою організацію і діяльність на підставі двох основоположних принципів, які закріплені в Конституції.

Перший з них стосується організації державної влади, яка згідно ст.6 Конституції України здійснюється на засадах поділу її на законодавчу, виконавчу та судову. Як зазначив у середині XVIII ст. французький вчений Шарль Монтеск’є в своєї праці “Про дух законів» основна мета цього поділу полягає в тому, щоб уникнути зосередження влади в одних руках і зловживання нею. Необхідно, щоб різні гілки влади могли взаємно стримувати одна одну.

Відповідно до поділу державної влади визначається і система державних органів: єдиний законодавчий орган, органи виконавчої та судової влади. Саме ці державні органи є суб’єктами конституційно-правових відносин з приводу організації і здійснення державної влади в Україні.

Другий принцип стосується переважно діяльності даних органів. Згідно зі ст.8 Конституції, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Це означає, по-перше, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. І, по-друге, оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, то всі закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй.

Слід виділити наступні види органів державної влади України:

1) за способом формування виділяють виборні (Верховна Рада України, Президент України) та призначені (Кабінет Міністрів України, судді) органи державної влади;

2) за обсягом владних повноважень виділяють всеукраїнські (Верховна Рада України, Президент України) та місцеві (місцеві державні адміністрації) органи державної влади;

3) за характером компетенції виділяють органи державної влади загальної (Кабінет Міністрів України) та спеціальної (міністерства, державні комітети) компетенції;

4) за порядком вирішення питань виділяють одноособові (Президент України) та колегіальні (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) органи державної влади;

5) за принципом поділу влади виділяють законодавчі, виконавчі та судові органи.

Особливе місце в системі органів державної влади посідає Президент України, який згідно Конституції є главою держави і виступає від її імені. Хоча Президент України не належить до жодної з гілок влади, він має суттєвий вплив на формування і функціонування кожної з гілок влади.

У відповідності до принципу розподілу державної влади кожна гілка влади має бути відносно самостійною, незалежною. Для узгодження їх дій Конституцією України передбачена система стримувань і противаг, таких як різні строки повноважень Верховної Ради і Президента, різні строки їх виборів, право Верховної Ради на імпічмент і право Президента „на вето”, на дострокове припинення повноважень Верховної Ради, участь Президента і Верховної Ради у формуванні органів виконавчої, судової влади та інше.

Розподіл влади вкрай необхідний, бо влада без внутрішніх противаг не може зберегти демократичну форму правління і неминуче еволюціонує до авторитаризму.

Державна влада в Україні реалізується на засадах централізації та децентралізації. Тому розподіл державної влади здійснюється не лише по горизонталі між вищими органами влади, але і по вертикалі між місцевими і центральними органами державної влади. Так, центральні органи влади передають частину владних функцій органам влади на місцях, а ті, в свою чергу, частину своїх повноважень передають центральним органам, яким вони підзвітні і підконтрольні.

Кожна гілка влади має свою владну вертикаль. Так, крім Верховної Ради, як вищого представницького органу влади, існують місцеві ради, представницькі органи влади на місцях. Виконавча влада реалізує частину своїх повноважень через місцеві районні та обласні адміністрації. Судова влада розподіляє свої повноваження між центральними органами судової влади і місцевими судами.

Такий горизонтальний і вертикальний розподіл державної влади традиційно властивий демократичній моделі держави і забезпечує її оптимальне функціонування.

Законодавча влада в Україні представлена єдиним органом – Верховною Радою України. Статус Верховної Ради України та порядок її діяльності визначено ст.75 Конституції України, Законами України „Про постійні комісії Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 року, „Про статус народного депутата України” від 22 березня 2002 року та іншими законодавчими актами.

Конституцією України визначається сутність Верховної Ради як єдиного загальнонаціонального, представницького, колегіального органу державної законодавчої влади в Україні. Виключно до її компетенції входить прийняття законів на території України. Ніякого іншого органу законодавчої влади в Україні на сьогодні не існує.

За Конституцією України – Верховна РадаУкраїни – парламент однопалатний, що обумовлено унітарним характером нашої держави.

Верховна РадаУкраїни формується шляхом виборів. Конституційний склад Верховної Ради – 450 депутатів, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням строком на 5 років. Верховна РадаУкраїни є повноважною за умови обрання не менш ніж двох третин від її конституційного складу, тобто 300 депутатів.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть бути на державній службі або мати інший представницький мандат.

Верховна РадаУкраїни здійснює ряд функцій, які в сукупності виражають основні напрямки її діяльності.

Основними функціями Верховної Ради України є:

1) представницька функція (представляє весь український народ і виступає від його імені);

2) законодавча функція (внесення змін до Конституції України, прийняття законів, внесення до них змін, скасування або призупинення їх чинності);

3) установча функція (формування органів виконавчої та судової влади, формування власних парламентських структур, призначення або обрання на посади, звільнення з посад інших органів державної влади, вирішення питань, що стосуються територіального устрою, Збройних Сил України, забезпечення формування органів місцевого самоврядування);

4) функція парламентського контролю (контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист, бюджетно-фінансовий контроль, парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури тощо).

Кожна функція має свій особливий порядок, спеціальну процедуру здійснення (процес).

Конституція України закріплює за Верховною Радоюшироке коло повноважень у різних сферах управління.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради України є:

1) у законодавчій сфері – внесення змін до Конституції України, прийняття законів, затвердження Державного бюджету України;

2) у зовнішньополітичній сфері – оголошення за поданням Президента України стану війни та укладання миру, ратифікація і денонсація міжнародних договорів;

3) участь у формуванні органів виконавчої влади. Призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України й інших вищих посадових осіб;

4) участь у формуванні органів судової влади. Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду України, обирає суддів судів загальної юрисдикції;

5) здійснення парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, прийняття резолюції недовіри Кабінету Міністрів. Формою парламентського контролю є також діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

6) усунення Президента України з посади в порядку особливої процедури (імпічменту).

Верховна РадаУкраїни здійснює і інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її видання.

Основною організаційною формою роботи Верховної Ради є сесія, яка складається з пленарних засідань, засідань комітетів, тимчасових слідчих і спеціальних комісій Верховної Ради. Засідання проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради.

Як вже зазначалось, однією з найважливіших функцій парламенту є законодавча функція, тобто прийняття, зміна та скасування законів.

Процес створення, зміни і скасування законів називається законодавчим процесом, складається з таких стадій:

1) законодавча ініціатива, тобто внесення офіційної пропозиції про прийняття, зміну чи скасування закону до Верховної Ради України. Таке право належить:

- Президенту України;

- народним депутатам України;

- Кабінету Міністрів України;

2) розробка законопроекту, яка може бути доручена парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, міністерствам, колективам вчених – фахівців. Найчастіше перша і друга стадії законодавчого процесу збігаються, і тоді на розгляд Верховної Ради України вносять готовий законопроект;

3) попереднє обговорення законопроекту. Прийнятий до розгляду законопроект обговорюється в комітетах Верховної Ради. При цьому для підготовки висновків визначається головний комітет, якому інші подають свої результати обговорення законопроекту;

4) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради (читання законопроекту).

- При першому читанні законопроекту Верховна Радазаслуховує доповідь його ініціатора, співдоповідь ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту (якщо такі є), співдоповідь головного комітету, обговорює основні положення законопроекту і його структур (частини, розділи, статті, повноту і послідовність їх викладання);

- Під час другого читання (який є основним у розгляді законопроекту) Верховна Радапроводить постатейне обговорення законопроекту та здійснює постатейне голосування. У разі необхідності можуть обговорюватися і ставитися на голосування частини статті, її підпункти або речення;

- Третє читання законопроекту (яке є необов’язковим) проводиться лише тоді, коли необхідні редакційні виправлення і узгодження розглянутого законопроекту з іншими законами;

5) прийняття закону (у результаті другого чи третього читання) здійснюється голосуванням. За загальним правилом, закон має одержати схвалення простої більшості членів парламенту (тобто 50 відсотків + 1 голос). Деякі закони мають бути схвалені двома третинами голосів парламентарів (кваліфікована більшість). Прийнятий закон підписується Головою Верховної Ради України;

6) підписання закону Президентом України, який протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання та офіційного оприлюднення або повертає закон зі своїми зауваженнями і сформульованими пропозиціями до Верховної Радидля повторного розгляду. Таке право Президента називається правом відкладального вето. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається ним схваленим і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон знов прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів;

7) оприлюднення закону. Підписані Президентом України закони та інші акти, прийняті Верховною Радою, публікуються в офіційних друкованих виданнях, якими є „Офіційний вісник України”, „Відомості Верховної Ради України”, «Відомості Президента України», а також газети – „Голос України” і „Урядовий кур’єр”. Значення цієї стадії полягає в тому, що неоприлюднені та, таким чином, не доведені до відома людей закони не застосовуються;

8) набрання законом чинності. Відповідно до ст.94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування.