Філософія в системі культури

 

 

Як би ми не визначали культуру – чи то як спосіб діяльності людини, чи як систему цінностей (культура надзвичайно складне утворення, і дати їй однозначне визначення просто неможливо) – безсумнівно, що філософія є найважливішою її частиною. При цьому не просто частиною поряд з іншими частинами, а ядром духовної культури суспільства. Безсумнівно, що філософія сама є породженням культури. Культура існувала до філософії. Більш того, культура того або іншого народу накладає свій відбиток на філософію, її проблематику, способи підходу до вирішення проблем, її бачення світу.

Досить указати на розходження між західноєвропейською, індійською, китайською, російською філософіями, щоб зрозуміти безперечність цього положення. Але, виникнувши, філософія сама вже сприяє перетворенню культури в цілому. Раніше уже підкреслювався вплив давньогрецької філософії на європейську, та й усю світову культуру. І з тих пір, як виникла філософія, розвиток культур різних народів, їхня зміна багато в чому обумовлені розвитком самої філософії. Перехід від Середньовіччя до Нового часу був обумовлений не тільки змінами в структурі продуктивних сил, але і змінами у світорозумінні, відображенні самої картини світу у свідомості людей, їхнього бачення, оцінки як самих себе, так і свого ставлення до природи. І цей перехід був підготовлений значною мірою філософами Франції, Англії й інших європейських країн.

І в цьому немає нічого дивного. Адже філософія, як уже відзначалося, є основою світогляду, а останній, у свою чергу, є «душею» культури. Узагальнюючи не тільки досвід розвитку науки, але і досвід усіх інших форм людської життєдіяльності, філософія сприяє усвідомленню, критичному осмисленню цього досвіду, і тим самим установленню одних поглядів, норм, принципів і відкиданню інших. Вона допомагає осмислити саму культуру.

Раніше уже зазначалося, однією з найважливіших функцій філософії є «розроблення» категорій, але останні є не тільки формами наукового мислення, але і формами думки взагалі, універсаліями культури. Не тільки наукове мислення (тут категорії застосовуються усвідомлено), але і повсякденне (тут, як правило, вони застосовуються неусвідомлено) використовує їх для вирішення своїх задач. А якщо врахувати, що філософія виробляє не тільки інтелектуальні, але й морально-емоційні універсалії, то стає ще більш очевидним її велике значення в системі культури.

Особливого розгляду заслуговує питання про взаємозв’язки філософії і практично перетворювальної діяльності людини, діяльності з перетворення природи й особливо суспільних відносин. Це питання заслуговує на особливу увагу у світлі відомого положення К. Маркса: «Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа в тому, щоб змінити його». Тим самим Маркс найважливішою функцією філософії вважав зміну, перетворення суспільного світу людини. Він прямо заявляв, що його філософія повинна стати духовною зброєю пролетаріату в перетворенні суспільства.

Сама по собі ця формула навряд чи може викликати якісь заперечення. Адже, у кінцевому підсумку, уся наука, у тому числі й філософія, служить людині, допомагає їй усвідомити світ і саму себе з метою перетворення світу і себе. Але, як показав досвід, утилітарне ставлення до філософії, зрощування її з політикою, перетворення в ідеологію веде до догматизації самої філософії, збіднює її зміст, перетворює в «служницю» панівних політичних сил. Тим самим спотворюється сама суть філософії бути інструментом критично-рефлексивного осмислення досвіду людини.

На закінчення доречно навести слова російського філософа П. Лаврова: «...Філософія, відрізняючи від інших діяльностей людського духу, оживлює їх усі, надає їм людських рис, осмислює їх для людини. Без неї наука – збірник фактів, мистецтво – питання техніки, життя – механізм. Філософствувати – це розвивати в собі людину як злагоджену єдину істоту (сутність)» [1, с. 577].

 

Література

 

1 Лавров, П. Л. Три беседы о современном значении философии / Лавров П. Л. // Философия и социология. – М.: МГУ, 1965. – Т. 1. – С. 549–580.

2 Мамардашвили, М. Как я понимаю философию / М. Мамардашвили. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.

3 Рассел, Б. История западной философии / Рассел Б. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 991 с.

4 Чанышев, А. Н. Эгейская предфилософия / Чанышев А. Н. – М.: МГУ, 1970. – 240 с.

5 Энгельс, Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии / Энгельс Ф. // К. Маркс, Ф. Энгельс. Соч. – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1961. – Т. 21. – С. 269–317.

6 Ясперс, К. Философская вера / К. Ясперс // Смысл и назначение истории. – М.: Политиздат, 1991. – С. 420–508.

 

 

Антична філософія

 

 

Тема «Антична філософія» посідає особливе місце в курсі філософії. Античність, точніше давньогрецька філософія і культура в цілому (Античність включає давньогрецький і давньоримський періоди історії), є колискою європейської філософії і культури, що вже давно переступила границі Європи. Німецький філософ ХХ століття Карл Ясперс називає період виникнення філософії (в історичному аспекті, одночасно з давньогрецькою філософією, філософія виникає й у інших центрах культури – Індії і Китаї) осьовим часом світової історії, тому що саме тоді сформувалася людина такого типу, який ми маємо і сьогодні.