Рівні і типи політичної участі

· Рядовий член суспільства і громадянин з мінімальним політичним впливом;

· громадянин, який є членом громадянського суспільства і опосередковано залучений до сфери політичної практики;

· громадянин, що є членом організації, яка має яскраво виражений політичний характер;

· професіональний політик, для якого спеціальністю, головним заняттям і змістом життя є політична діяльність – політичний лідер.

Типи політичної участі

· Реакція на імпульси, що надходять з політичної системи і не пов’язані з неохідністю високої активності людини – епізодична участь в політиці;

· діяльність, яка пов’язана з делегуванням повноважень і участі у виборах і референдумах;

· участь у діяльності громадянського суспільства;

· виконання політичних функцій в межах державних інститутів;

· професійна, керівна політико-ідеологічна діяльність;

· участь у позаінституційних політичних рухах, яка спрямована на докорінну перебудову існуючої політичної системи.

 

Політичний лідер – найбільш авторитетний член організації, особистий вплив якого дозволяє йому грати суттєву роль в політичних процесах.

Риси політичного лідера:

· гострий розум і політична інтуіція;

· організаційний талант і організаторські здібності;

· політична воля і відповідальність;

· популярність, вміння подобатися людям і завойовувати їхні симпатії;

· наявність яскравої політичної програми, що відповідає інтересам більшості політичних груп.

Макіавелі в роботі “Государь” розробив теорію ефективного лідерства:

· влада лідера тримається на підтримці прихильників;

· піддані мають знати, на що чекати від лідера, і чого він чекає від них;

· лідер повинен мати волю до виживання;

· правитель – завжди зразок мудрості і справедливості для своїх послідовників.

 

Теорії лідерства

· Теорія рис. Лідерство – видатна якість людини.

· Ситуаційна теорія – конкретні умови, що склалися, місце і час визначає відбір політичного лідера і його поведінку.

· Теорія конституентів. Лідерство – відносини особистого роду: виборці-послідовники-активісти-обрані.

· Психологічна теорія – володіння керівними позиціями дозволяє подолати різні комплекси. В основі лідерства – несвідомий сексуальний потяг, в процесі сублімації він проявляється в прагненні до творчості, в т.ч до лідерства.

· Інтегративна. В основі інтегративного аналізу лідерства – вплив цілого ряду факторів і системи їх взаємодії:

риси лідера,

послідовники і консультанти,

завдання, які покликаний виконувати лідер.

Класифікація політичних лідерів (Вебер):

· традиційний – влада в спадщину і віра в святість традицій;

· раціонально-легальний – формальні правила вибору чи призначення лідера і передача йому управлінських функцій;

· харизматичний – віра людей в надприродні здібності лідера, від якого вони чекають дива.

Їм характерні:

· імідж – послідовники вірять в його якості чи цінності;

· згода – прибічники вірять заявам, які зробив лідер тільки тому, що він лідер;

· згуртованість – прихильники згуртовуються тому, що дав команду лідер;

· емоції – вони відповідають лідеру своєю відданістю.

Харизматичне лідерство найхарактерніше при екстримальних ситуаціях в суспільстві.

За маштабом лідерство поділяють:

· на загальнонаціональне,

· певного класу,

· певних верств, груп і етносів, організацій, рухів і партій.

За ставленням керівника до підлеглих воно поділяється на тоталітарне і демократичне.

 

Стилі лідерства (Херман)

· Лідер-“пожежник” – орієнтується на найактуальніші проблеми, вимоги моменту;

· лідер-“торговець” – йому характерне вміння привабливо подати ідеї, плани і залучити маси до їх здійснення;

· лідер-“знаменосець” – власне бачення дійсності, ідеалу, мрії, здатність потягти за собою маси (Ленін, Ганді);

· лідер-“служитель” – завжди прагне вирижати інтереси своїх прибічників і виборців.

Діяльність лідера передбачає:

політичну діагностику (аналіз і оцінку ситуації);

визначення напрямів і програми діяльності, що служить вирішенню спільних проблем;

мобілізацію виконавців на реалізацію цілей.

Функції лідера:

· ініціювання оновлення, генерування оптимізму і соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію цілей, поставлених владою

· інтеграція суспільства і об’єднання народних мас;

· легітимація політичного ладу;

· комунікація влади і мас;

· знаходження і прийняття оптимальних політичних рішень;

· гарантія справедливості, законності і порядку, соціальний арбітраж і патронаж.

За типами кар’єри лідерів поділяють:

· на прагматики – збалансована наявність господарської, управлінської, адміністративної практики, виробничого і партійного досвіду – 59 років /6%/;

· господарників – керівники підприємств – 57 років /12%/;

· директорів – керівники великих підприємств, голови адміністрацій /20%/;

· партійних функціонерів – нові комуністи /23%/;

· адміністраторів – мають досвід адміністративно-управлінської діяльності – 52 роки / 13%/;

· викладачів – гуманітарна інтелігенція і наукові працівники – 53 роки /14%/;

· комсомольців – досвід керівництва комсомольськими організаціями – 39 років /6%/;

· прорабів – працівники промислових підприємств, інженери без досвіду керівної діяльности /6%/.

Еліта – кращий, відбірний, вибраний. З 17 сторіччя термін використовувався для позначення товарів найіищої якості, а пізніше и видатних людей / знаті/.

Політична еліта:

· організована меншість суспільства;

· найбільш активні і в політичному відношенні особи, що орієнтуються на владу;

· це меншість, що здійснює найбільш важливі функції в суспільстві і має найбільший вплив;

· “богонатхненні“ харизматичні особи, що відгукуються на “вищий поклик”;

· найбільш кваліфіковані менеджери, спеціалісти і вищі службовці в системі бюрократичного управління.

Еліта – люди, що отримують найвищий індекс в галузі іх діяльності;

люди, що мають інтелектуальну і моральну перевагу над масами;

творча меншість, що протистоїть творчій більшості;

люди, що влодіють позиціями влади;

люди що приймають в рамках політики, політичної системи головні рішення, віддають накази і контролюють їх при допомозі бюрократичного апарату;

це відносно організована меншість;

найбільш активні в політичному відношенні люди, що орієнтуцються на владу.

Причини існування політичної еліти:

· псіхологічна і соціальна нерівність людей, їхні неоднакові здібності, можливість і бажання прймати участь в політиці;

· закон розподілу праці, котрий вимагає професійного заняття управлінською працею як умови його ефективності;

· висока громадська значимість управліньскої праці і ії відповідно стимулювання;

· широкі можливості використання управлінської діяльності для отримання різних соціальних прівілеїв;

· практична неможливість здійснювати контроль за політичними керівниками;

· політична пасивність широких мас населення, головні життєві інтереси, які лежать поза сферою політики.

Функції політичної еліти:

· створення механізму втілення політичних замислів;

· аналіз інтересів різних соціальних груп, її обличчя, склад в політичній діяльності і субординація інтересів різних соціальних груп;

· вироблення політичної ідеології /програми, доктрини, конституції, закони/;

· створення і корекція інститутів політичної системи;

· призначення кадрового апарату і організація управління;

· висунення політичних лідерів.

Типологія політичних еліт

· Ієрархічні типи еліт;

· правляча – беспосередньо володіє державною владою;

· вища – приймає значні для всієї держави рішення /1на 20 тисяч населення/;

· середня – / барометр / громадської думки /5% населення/;

· адміністративна – службовці, управлянці, бюрократія.

Історично – еволюційні типи еліт

· У доіндустріальному суспільстві:

еліта крові – за походженням, аристократія.

· Індустріальне суспільство:

еліта багатства / фінансова олігархія/.

· Постіндустріальне суспільство:

еліта знань /меритократія/.

Теорія еліт

· Теорія Макіавеллі: еліта – правляча група, що здійснює керівництво суспільством. В залежності від форми і здійснення влади еліта поділяється на “львів” – прихильників неприкритого насилля і “лисиць”, які надають перевагу більш гнучким методам управління.

· Концепція еліт Моске, Парето, Міхельса /маківеалістська школа/:

суспільство закономірно поділяється на правлячу меншість і керовану більшість. В основі цього поділу лежить природна нерівність людини за талантом і здібностями, інтелектом, багатством; еліта являє собою згуртовану групу, що відрізняється виключними якостями і здібностями, яка усвідомлює свою перевагу над іншими; розвиток будь якого суспільства залежить від політичної еліти.

Народ – біологічна єдність людей, яка поєднана кровними зв’язками (сім’я, родина, рід, плем’я, народ).

Етнос (національна меншина) – стійка сукупність людей, що належать до певного народу, проживають на території чи в складі іншого народу, зберігає культурні, побутові, мовні, психологічні особливості.

Нація –політично і державно організований народ

Національні відносини – відносини між суб’єктами національного розвитку.

Націоналізм – теорія і практика етнічних відносин, грунтування на самоідентифікації або самовизначені націі у вирішенні своїх проблем. Реалізується в різноманітних формах діяльності, зумовлених специфікою розвитку націй.

Види націоналізму

1. Громадянський – базується на принципах вільного самовизначення особистості. Іноді дорівнює патріотизму. Спрямований на консолідацію населення за допомогою права, культури і ідеології.

2. Етнічно-політичний – заснований на розумінні нації як політичної сутності. Його мета – боротьба за утримання державності з урахуванням політичної системи. Його критикують за спрямованість на досягнення переваг для одного народу. Політичний націоналізм домінуючих народів призводить до дискримінації нетитулованних, узурпації влади.

Націоналізм недомінуючих етносів в екстримальному розвитку дбає про сепаратистські цілі, домагається вирішення проблеми етнічної нерівності будь-якими засобами.

У сфері культури спрямований на збереження цілісьності народу, розвиток його мови, культури, і самосвідомості

Частина маржинальних груп, що не можуть себе ідентифікувати, мають дуже низький чи дуже високий статус, їм характарна пасивна форма націоналізму, яка проявляється тільки в стресових сітуаціях.

3 Класичний – реалізується як спроба досягнення повної незалежності, притаманний пострадянським країнам.

4 Паритетний – виявляється в прагнені до повної незалежності, яка обмежена внутрішніми чи зовнішними показниками.

5 Економічний – прагнення до економічної незалежності етнонаціональних утворень.

6 Захисний – характерна ідея про необхідність відсічі “зовішнім силам”, збереження культури, мови, території.

7 Ліберальний – відстоює права і свободи особистості, виступає за додержання базових европейських цінностей.

 

Принципи національного розвитку:

· право на існування (заперечує геноцид),

· право на самоідентифікацію,

· право на суверенітет (самовизначення і самоврядування),

· право на збереження культурної самобутності,

· право на контроль за використанняя природних ресурсів,

· право на використання досягнень сучасної цівілізації.

 

Питання для самопідготовки

1) Людина (особистість) – це:

a.

 

 

2) Політична соціалізація – це:

 

 

Яких форм набуває процес політичної соціалізації

 

3) Вказати типи політичної соціалізації:

 

4) Вказати риси політичного лідера:

 

 

5) Яких форм набуває процес політичної соціалізації:

 

 

Вказати типи політичної соціалізації

 

6) Який тип політичної соціалізації відображає психологічно-нормальну взаємодію людей й інститутів влади, раціональне ставлення людини до правопорядку держави, усвідомлення нею своїх громадських обов’язків:

 

7) Який тип особистості категорично не бере участь у політиці:

 

 

Що означає Лідерство за теорією рис

 

 

Який тип політичної соціалізації відображає психологічно-нормальну взаємодію людей й інститутів влади, раціональне ставлення людини до правопорядку держави, усвідомлення нею своїх громадських обов’язків:

 

Який тип політичної соціалізації відображає негативне ставлення людини до будь-яких соціальних і політичних систем, крім “своєї”:

 

Які є типи особистості

 

Визначити рівні політичної участі

класифікація політичних лідерів може бути

 

 

Які є типи особистості

 

Який тип особистості категорично не бере участь у політиці

 

У якому вигляді може здійснюватися політична діяльність

 

Хто є найбільш авторитетним членом організації, особистий вплив якого дозволяє йому грати

 

суттєву роль в політиці

 

Які функції повинен виконувати лідер

8) У якому вигляді може здійснюватися політична діяльність:

 

9) Визначити типи політичної участі:

 

10)Вказати риси політичного лідера:

 

11)Що означає Лідерство за теорією рис:

a.

 

12)класифікація політичних лідерів може бути:

 

13) Які функції повинен виконувати лідер:

 

14)Визначити рівні політичної участі:

a.

 

15)Хто є найбільш авторитетним членом організації, особистий вплив якого дозволяє йому грати суттєву роль в політиці:

 

16)Яку теорію ефективного лідерства розробив Макіавелі в роботі “Государь”:

a.

 

17)За якою теорією Лідерство є видатною якістю людини:

a.

 

18)Вказати стилі лідерства за Германом:

 

19) Еліта - це:

 

20)Визначити типи політичної участі:

a.

 

21)Хто є найбільш авторитетним членом організації, особистий вплив якого дозволяє йому грати суттєву роль в політиці:

a.

 

22)Яку теорію ефективного лідерства розробив Макіавелі в роботі “Государь”:

a.

 

23)За якою теорією Лідерство є видатною якістю людини:

a.

 

24)Вказати стилі лідерства за Германом:

25)Яку теорію ефективного лідерства розробив Макіавелі в роботі “Государь”:

a.

 

26)За якою теорією Лідерство є видатною якістю людини:

a.

 

27) Людина (особистість) – це:

a.

 

28)Яких форм набуває процес політичної соціалізації:

a.

 

29)Які функції повинен виконувати лідер:

30) Політична соціалізація – це:

a.

 

31)Вказати типи політичної соціалізації:

 

32)Який тип політичної соціалізації відображає негативне ставлення людини до будь-яких соціальних і політичних систем, крім “своєї”:

 

33)Яку теорію ефективного лідерства розробив Макіавелі в роботі “Государь”:

 

34)Визначити типи політичної участі:

a.

 

35)Вказати риси політичного лідера:

 

СВІТОВА ПОЛІТИЧНА ДУМКА

 

Міжнародна політика як засіб взаємодії, взаємовідносин різних суспільних груп, націй, держав, союзів та ін. фор­мується разом із виникненням і розвитком названих груп. Уже в ранніх рабовласницьких державах існували військово-політичні відносини. Головними регуляторами цих взаємовідносин були звичаї й традиції.

За Середньовіччя війни та протиборство залишалися го­ловним елементом міжнародної політики, а феодальне міжна­родне право визначало війну як засіб вирішення міждержавних проблем. У практику впроваджувалися ва­лютні операції, укладалися консульські угоди.

Інтенсифікації міжнародних відносин у сучасному їх ро­зумінні значною мірою сприяли буржуазні революції XVIII ст. Широко ви­користовувався інститут міжнародного арбітражу для вирішен­ня міжнародних суперечок. Одначе й тоді практика міжнарод­них відносин, попри проголошення демократичних принципів (свободи, рівності, суверенітету та ін.), відзначалася бороть­бою за сфери впливу, джерела сировини, ринки збуту та їх переділ. Задоволення інтересів держав через війни залишало­ся нормою міжнародного права і навіть закріплювалося в низці міжнародних угод. Анексії (загарбання чужих земель внаслідок війн) і контрибуції (данина, яку переможець накладав на пе­реможеного) вважалися правовим засобом нарощування тери­торій і державного збагачення. Сьогодні дійшли висновку щодо неприпустимості, згубності використання воєнних засобів для розв'язання конфлік­тів. Нині неухильно формується розуміння того, що в сучасному світі застосування сили неминуче тягне за собою загибель усього людства. Набуває визнання велика гуманістична ідея про при­родні і невід'ємні права людини, насамперед право на життя.

У 50-х рр. формується розуміння того, що війна не може бути раціональним інструментом міжнародної політики, яку належить здійснювати політичними, дипломатичними засобами.

Міжнародна політика – це система історично визначених форм ітеграційних тенденцій, що відбуваються в розвитку людського співтовариства, форма взаємодії, взаємозв'язку його частин, яка охоплює всі види суспільних або приватних, політичних або інших відносин, котрі передбачають перехід державного кордону людьми, товарами чи ідеями.

Риси міжнародної політики:

1) визначення й реалізація її мети завжди детерміновані певним етапом розвитку міжнародних відносин і конкретною політичною ситуацією, діяльністю й цілями певних суверен­них держав;

2) успіх її залежить не лише від держави, а й від рівня улагодженості конфлікту інтересів владних груп даної держави з інтересами й прагненнями владних груп держави-парт­нера;

3) вона здійснюється владними органами та інститутами, завданням яких є аналіз об'єктивних і суб'єктивних чинників міжнародної політики інших держав, вироблення рекоменда­цій для практичної діяльності уряду держави, реалізація влад­них розпоряджень уряду, збір та аналіз даних про політичні процеси у державах-партнерах.

Форми міжнародної політики

· Пасивна форма. Вона властива слаборозвиненим державам і означає відмову від частини суверенітету на користь інших держав.

· Агресивна форма. Їй властиві формування експансіоніс­тських цілей, втручання в зовнішню і внутрішню політику інших держав.

· Активна форма. Вона характеризується динамічними пошу­ками рівноваги між зовнішньою та внутрішньою політикою.

· Консервативна форма. Їй притаманна активна, навіть дещо агресивна, політика, спрямована на захист досягнутого раніше балансу між внутрішньою та зовнішньою політикою

Сучасна практика цих принципів передбачає, невтручання у внутрішні справи, рівноправність, повагу суверенітету, сумлінність у виконанні державами міжнародних зобов’язань.

Нині держави в міжнародній політиці орієнтуються на такі основні принципи: суве­ренна рівноправність, сумлінне виконання міжнародних обов'язків, вирішення спірних питань виключно мирними засобами, незастосування сили чи загрози силою, невтручання у внутрішні справи, рівноправність народів і самовизначення, взаємовигідне співробітництво держав. Із названих вище при­нципів постають такі сучасні ідеї міжнародної політики держав, як ідеї мирного співіснування, колективної безпеки, територіальної не­доторканності й політичної незалежності, відповідальності аг­ресора, рівноправності й самовизначення народів і націй, по­важання їх основних прав, прав і свобод людини.

Міжнародній політиці держави властиві три основні функції:

· захисна, яка пов'язана із захистом прав та інтересів дер­жави та її громадян за кордоном;

· інформаційно-представницька;

· організаційно-посередницька, що базується на втіленні в життя зовнішньо- та внутрішньополітичної концепцій, доктрин і програм держави. В межах цієї функції відбувається практич­не пристосування засобів великої політики до цілей держави, а також одержання останньою певних вигод і переваг.

Чотири види: інформаційно-пропаган­дистські, політичні, економічні та військові. ^-

Основною формою міжнародної політики є дипломатія.

Загальне керівництво дипломатичною діяльністю здійснює уряд держави, безпосереднє — спеціальне відомство. В Україні таким відомством є Міністерство закордонних справ. Із проголо­шенням України незалежною державою зросла й роль вітчизняної дипломатії. Нині (1997 р.) Україна має 32 посольства.

Міжнародні організації виникли в середині XIX ст., і до кінця століття їхня діяльність досягла рівня, який дав підста­ви говорити про них як про важливі центри міжнародного життя (утворення Організації Об'єднаних Націй). У червні 1945 р. на конференції в Сан-Франциско було підписано Статут 00Н. (в якому зазначені відділення. Це Продовольча й сільськогосподарська організація 00Н (ФАО), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) Підтримання миру та безпеки: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африкансь­кої єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СЕНТОУ)

Міжнародна (міждержавна) організація — це об'єднання держав, яке утворене на основі міжнародного договору для до­сягнення певних цілей, що мають відповідну систему пос­тійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктивністю та утворені згідно з міжнародним правом.

Класифікація міжнародних організацій може здійснюва­тися за різними ознаками: за юридичною природою; за масштабом діяльності; за предметом діяльності; за соціально-еко­номічною сутністю держав, що є членами міжнародної організації.

Однією з важливих універсальних засад діяльності міжнародних організацій є поширення інформації:

1) кожна організація публікує серії документів щодо її структури, цілей і основних напрямів діяльності;

2) організація публікує спеціальні матеріали, доповіді, ог­ляди, реферати з актуальних питань міжнародних відносин, підготовка яких служить одним з видів діяльності організації.

Для міжнародних організацій як суб'єктів міжнародного права, на відміну від суверенних держав, не є необхідним во­лодіння територією й населенням та здійснення територіаль­ного верховенства.

Ряд привілеїв та імунітетів одержала у перше в Статуті Ліга Націй. Привелеї та імунітети міжнародник організацій мають функціональний характер, тобто діють тоді, коли посадова особа виконує свої службові обов'язки.

Цілі 00Н і принципи її діяльності відображено в преамбулі та ст. 1—2 Статуту. Цілями 00Н є підтримання міцного міжнародного миру та безпеки, розвиток дружніх відносин між націями; розвиток міжнародного економічного, соціального, культурного й гуманітарного співробітництва; погодження дій держав у досягненні цих спільних цілей (ст. 1 Статуту). Членами Організації Об'єднаних Націй є суверенні держави, що утво­рили Організацію, а також прийняті до неї згодом. Організація Об'єднаних Націй виконує свої функції через створені нею органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соці­альну Ради, Раду з опіки, Секретаріат і Міжнародний Суд (ст. 7).

Генеральна Асамблея має право обговорювати питання в межах Статуту або функцій будь-якого органу 00Н і давати від­повідні рекомендації. Рада Безпеки несе головну відповідаль­ність за підтримання міжнародного миру та безпеки (ст.24). Рішення Ради Безпеки вважаються схваленими, коли за них подано голоси 8 членів з 15, в тому числі всіх 5 постійних членів (Росії, США, Великобританії, Франції, Китаю). У випадках загрози миру, порушень миру або актів агресії Рада Безпеки має право використовувати збройні сили Держав-членів 00Н, які надані в її розпорядження. Економічна і Соціальна Ради 00Н здійснюють свої функції в царині економічного й соціального співробітництва під керівництвом Генеральної Асамблеї. Рада з опіки покликана наглядати за здійсненням державами, що управляють підопічними територіями, основ­них завдань системи міжнародної опіки. Міжнародній Суд — головний судовий орган 00Н. Секретаріат 00Н складається з Генерального секретаря і персоналу міжнародних посадових осіб. 00Н має 17 спеціалізованих установ. Штаб-квартира 00Н розташована в Нью-Йорку. Офіційні мови Організації — ан­глійська, французька, іспанська, російська й китайська. До скла­ду 00Н нині входять 136 держав-членів. До спеціалізованих організацій належать: Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, Всесвітній пошто­вий союз, Всесвітня організація інтелектуальної власності та ін. Взаємовідносини спеціалізованих установ 00Н визначаються Статутом 00Н, статутами спеціалізованих установ, угодами спеціалізованих установ з 00Н.

Зараз Україна як співзасновник Організації Об'єднаних Націй є членом 20 її органі­зацій, а також 60 постійних або тимчасових органів. З 1954р. Україна стала членом відділення ООН з питань освіти, науки і культу­ри (ЮНЕСКО), створеного 1946 р.

Завдання ЮНЕСКО — розвивати міжнародне співробітництво в царині освіти, науки і культури з метою сприяння досягнен­ню міцного миру і підвищення добробуту народів. Для вико­нання цих завдань у межах ЮНЕСКО проводяться міжна­родні конференції, наради, симпозіуми, надається допомога країнам у створенні навчальних і навчально-дослідних уста­нов, ведеться інформаційна, статистична і видавнича діяль­ність, здійснюється співробітництво з понад 400 міжнародни­ми організаціями. Основні органи ЮНЕСКО: Генеральна кон­ференція —вищий орган, що обирається на своїй сесії раз на два роки, визначає напрями і загальну лінію діяльності орга­нізації; Виконавчий комітет, до якого входять 45 держав-чле­нів; Секретаріат на чолі з Генеральним директором. Місцепе­ребування ЮНЕСКО — місто Париж.

Міжнародна політика: суть, цілі, функції.

Міжнародна політика – це світовий політичний процес, це сукупна цілеспрямована діяльність народів, держав, їхніх інститутів, соціальних спільнот, об'єд­нань громадян у сфері міжнародного життя.

Структура світового політичного процесу складається з наступних основних типів суб'єктів політичпого життя:

• національні держави;

• організації регіонального, міжрегіонального, міждержавного харак­теру, наприклад: Європейський Союз;

• міжнародні урядові організації та їхні органи, наприклад: Організація об'єднаних націй, Європейський парламент;

• недержавні суспільно-політичні, громадські організації, наприклад:

Міжнародна організація охорони здоров'я.

При реалізації завдань міжнародної політики держава здійснює ряд функцій, зокрема, оборонну, регулятивну, інформаційно-представницьку, інтегративну та ін.

Реалізація оборонної функції спрямована на запо­бігання загрози для держави і пошуки мирного врегулювання проблем.

Регулятивна функція полягає у необхідності дотримання суб'єктами міжнародних відносин норм, принципів, традицій міжнародного спілкування, закріплених міжнародними нормативно-право­вими актами.

Інформаційно-представницька функція реалізується у діяльності офі­ційних органів, які представляють позицію уряду своєї держави на міжнародній арені, а також інформують керівні органи держави про діяльність і наміри урядів інших держав.

Інтегративна функція поля­гає у тому, що через міжнародні відносини забезпечується існування міжнародного співтовариства.

При реалізації міжнародної політики держави використовують політичні, економічні, воєнні, ідеологічні засоби. Найважливішу роль відіграють політичні засоби, зокрема дипломатія. Серед ідеоло­гічних засобів міжнародної політики перш за все виділяють, засоби впливу на світову громадськість шляхом зовнішньополітичної пропа­ганди та розвитку культурних зв'язків між державами. До економіч­них засобів відносяться товарні фонди держави, її грошові ресурси, досягнення науки і техніки, які держава може продавати чи надавати іншим країнам як допомогу чи кредит, і таким чином впливати на міжнародні стосунки. Серед воєнних засобів провідне місце займають збройні сили держави.

Як зауважує С. Рябов, зміст української зовнішньої політики у першій половині 90-х рр. зводився до розв'язання проблем ядерного роззброєння нашої держави, до з'ясування стосунків з Росією щодо Криму та Чорно­морського флоту, до заохочення іноземних інвестицій, до міжнародної участі у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи й запобігання її поширення та до отримання гуманітарної допомоги. Сьогодні для України великий інтерес мають інтеграційні процеси у Європі і побудова нової ар­хітектури безпеки на континенті.

Для суверенної України важливим геополітичним чинником є процес входження до Європейського і світового загалу.

Україна не заперечує легітимності своєх кордонів.Розширення відносин Києва з більшістю Європейських і міжнародних організацій має не лише дружній, а й передбачливий характер.

Новим важливим виміром для України є те, що вона виконала зобов’язання про без`ядерний статус держави.

У середині 90-х років наш континент став безпечнішим, ніж раніше, оскільки зник ризик великої глобальної війни.

В 1994 році було підписано угоду про співробітництво з Україною ЄС, що передбачає пільги для нашої країни. Хоча ця угода не надає статусу асоційованого членства, вона сприяє розширенню взаємодії обох сторін.

Вже кілька років Україна докладає зусиль для розширення стосунків у рамках центрально-європейської ініціативи. Важливим зрушенням у цьому напрямку стало набуття нашою державою у 1996 році статусу повноправного члена ЦЄІ.

Важлива подія у відносинах Україна – НАТО сталася 7 травня 1997 року. У Києві було відкрито Інформаційний центр НАТО.

Україна впевнено розриває відносини з іншими колишніми республіками СРСР, а нині незалежними державами. Водночас Києв виступає проти перетворення СНД на конфедерацію чи федерацію нового типу, розглядаючи її як міждержавний форум для багатостороннього співробітництва, передусім економічного характеру.

Україна послідовно інтегрується до загальноєвропейської спільноти і розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, утвердження нового геополітичного простору.

 

Питання для самопідготовки

1.Міжнародна політика:

2.Структура світового політичного процесу складається з наступних основних типів суб'єктів політичпого життя:

3.При реалізації завдань міжнародної політики держава здійснює ряд функцій:

4.Яка функція полягає у необхідності дотримання суб'єктами міжнародних відносин норм, принципів, традицій міжнародного спілкування:

5.Рішення Ради Безпеки вважаються схваленими:

6.Вона властива слаборозвиненим державам і означає відмову від частини суверенітету на користь інших держав:

7.Для суверенної України важливим геополітичним чинником є:

8.В якому році було підписано угоду про співробітництво з Україною ЄС:

9.Що було головнім регулятором взаємовідносин різних суспільних груп, в ранніх рабовласницьких державах:

10.Що визначало феодальне міжнародне право як засіб вирішення міждержавних проблем:

11.Вона характеризується динамічними пошуками рівноваги між зовнішньою та внутрішньою політикою:

12.Функція що базується на втіленні в життя зовнішньо та внутрішньополітичної концепцій:

13.Однією з важливих універсальних засад діяльності міжнародних організацій є:

14.Генеральна Асамблея має право обговорювати питання в межах:

15.У випадках загрози миру, порушень миру або актів агресії Рада Безпеки має право використовувати:

16.Міжнародній Суд:

17.До складу 00Н нині входять:

18.До спеціалізованих організацій належать:

19.Генеральна конференція:

20.Суб'єкт використання за для вирішення міжнародних суперечок:

21.Інтенсифікації міжнародних відносин у сучасному їх розумінні значною мірою сприяли на:

22.Що вважалося правовим засобом нарощування територій і державного збагачення:

23.Набуває визнання велика гуманістична ідея про природні і невід'ємні права людини, насамперед право на:

24.Система історично визначених форм ітеграційних тенденцій, що відбуваються в розвитку людського співтовариства це:

25.Яка функція реалізується у діяльності офіційних органів, які представляють позицію уряду своєї держави на міжнародній арені:

26.Форми міжнародної політики:

27.Держави в міжнародній політиці орієнтуються на такі основні принципи: