Перша п’ятирічка (1928-1932 рр.):
- форсований ривок у розвитку важкої промисловості;
- створення енергетичної бази;
- розширення та реконструкція металургійної бази (будівництво заводів «Запоріжсталь», «Азовсталь»; «Криворіжсталь», реконструкція металургійних заводів у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Макіївці, Комунарську);
- ліквідація безробіття;
- розвиток сільськогосподарського машинобудування (будівництво Харківського тракторного заводу та випуск перших тракторів, виробництво на харківському заводі «Серп і молот» складних молотилок, випуск на запорізькому заводі «Комунар» комбайнів);
- розгортання соціалістичного змагання;
- запровадження карткової системи.
Соціалістичні змагання (соцзмагання) – різноманітні заходи підвищення продуктивності праці засновані не на матеріальній зацікавленості, а на моральній свідомості. Наприклад, між заводами влаштовувалися змагання, хто більше виробу продукції. Робітники вимушені були працювати понад норму безкоштовно, щоб перемогти в змаганнях.
Карткова система – система розподілу продуктів, товарів та послуг за картками, що індивідуально видаються державою населенню.
Друга п’ятирічка (1933-1938 рр.):
- подальше наростання індустріалізації (хоча темпи росту знижені до 13-14% на рік);
- будівництво нових підприємств – Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування, азотний завод у Горлівці та ін.;
- розгортання стахановського руху, початок якому поклав вибійник шахти «Центральна-Ірміне» Олексій Стаханов, який у ніч з 30 на 31 серпня 1935 р., застосувавши новий метод роботи, встановив рекорд з видобування вугілля;
- скасування карткової системи (1935 р.);
- апогей соціалістичного змагання.
Наслідки індустріалізації:
- перетворення України із аграрної країни в індустріально-аграрну;
- збільшення промислового потенціалу в 7 разів;
- залучення в промисловість України значної частини загальносоюзних коштів (20%);
- виникнення в українській промисловості нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія, маргаринова промисловість тощо);
- здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства, що спричинило перехід до насильницької колективізації;
- низький життєвий рівень населення;
- ліквідація ринкових відносин, створення командно-адміністративної економіки.
Промисловість України напередодні Другої світової війни
- збільшення асигнувань на оборону;
- збільшення видобутку вугілля, нарощування потужностей машинобудівної промисловості, хімічних підприємств, електроенергетики;
- введення в дію в УРСР 600 нових промислових підприємств (1938 – червень 1941 р.);
- встановлення надзвичайно жорсткої трудової дисципліни.
СУЦІЛЬНА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ
Грудень 1927 р. — XV з’їзд ВКП(б) взяв курс на кооперування села (колективізацію). Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр.
Колективізація – примусова система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи).
Завдання колективізації:
- перекачування коштів із села до міста на потреби індустріалізації;
- забезпечення населення країни дешевими продуктами харчування та сировиною;
- перетворення неконтрольованих державою індивідуальних селянських господарств на велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному керівництву;
- ліквідація дрібнотоварного селянського укладу, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі, а отже, ліквідація куркульства як класу.
Хід колективізації
Січень 1928 р. – рішення політбюро ЦК ВКП(б) про примусове вилучення в селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації.
1928 р. – створення першої машинно-тракторної станції (МТС) в Україні. Основне завдання МТС – виробничо-технічне обслуговування колгоспів, посилення впливу держави на село.
Листопад 1929 р. – курс на суцільну колективізацію села. Пленум ЦК ВКП(б) заслухав доповідь першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора «Про сільське господарство України й про роботу на селі», у якій зазначалося, що Україна повинна у найкоротший строк впровадити колективізацію й показати приклад іншим республікам (колективізація в Україні мала завершитися восени 1931 р. або навесні 1932 р.)
Лютий 1930 р. – лист-директива С. Косіора місцевим партійним організаціям, у якому ставилося завдання колективізувати степ за час весняної посівної кампанії, а всю Україну – до осені 1930 р., що призвело до застосування насильницьких методів колективізації (до 1 березня 1930 р. було примусово колективізовано 62,8 % селянських господарств).
