Форсована індустріалізація

Л Е К Ц І Я-7а

Радянська модернізація України

Попередні поняття для засвоєння

Модернізація – осучаснення.

Радянська модернізація передбачала форсовану індустріалізацію та суцільну колективізацію.

Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни.

Форсована індустріалізація – індустріалізація шалено швидкими темпами.

Колективізація – примусова система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи).

Суцільна колективізація – масова колективізація, що охопила всі селянські господарства.

УКРАЇНА І ЗМІНА ПОЛІТИЧНОГО КУРСУ ВСЕСОЮЗНОЇ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ БІЛЬШОВИКІВ (ВКП(б))

21 січня 1924 р. помер В.Ленін (керівник більшовиків та лідер СРСР), після чого в партійно-державному керівництві СРСР розпочалася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Основна боротьба за лідерство в партії розгорнулася між Й.Сталіним та Л. Троцьким. Проти Л.Троцького виступили майже всі керівники України – Л.Каганович, Д.Манільський, Г.Петровський, М.Скрипник, В.Чубарь. У підтримку Л.Троцького виступили нечисленні його прихильники в Україні – І.Дашковський, Н.Гордон, М. Голубенко та ін. У грудні 1927 р. Л.Троцького було виключено з партії.

1927-1928рр. – хлібозаготівельна криза в СРСР, яка стала приводом для відходу від НЕПу.

У 1928 р. на пленумах ЦК ВКП(б), на яких виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна та М. Бухаріна до вирішення економічних проблем. М. Бухарін був одним із найпослідовніших прихильників НЕПу, а хлібозаготівельну кризу він пояснював недоліками в роботі державного апарату. А Й. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім селянства, а тому подолання труднощів соціально-економічного розвитку він зводив до боротьби з «внутрішніми ворогами».

1929 р. – посилення тиску Й. Сталіна на групу М. Бухаріна, у результаті були усунуті останні перепони на шляху до цілковитої відмови від НЕПу, створені передумови переходу до силових, адміністративно-командних методів управління економікою і суспільними процесами та утвердження сталінського єдиновладдя.

У 1929 р. Й. Сталін остаточно здобув усю повноту влади в СРСР.

КЕРІВНИКИ УСРР ЧАСІВ РАДЯНСЬКОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

1925 р. – призначення генеральним секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (ЦК КП(б)У) Л. Кагановича.

1928 р. – призначення генеральним секретарем ЦК КП(б)У С.Косіора.

ФОРСОВАНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ

У 1925 р. ВКП(б) проголосила курс на індустріалізацію.

У 1929 р. був прийнятий курс на форсовану індустріалізацію.

1929 р. Й. Сталін назвав роком «великого перелому» та «стрибком до соціалізму».

Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни.

Завдання індустріалізації:

- здобуття техніко-економічної незалежності СРСР;
- перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу;
- зміцнення оборонного потенціалу країни;
- підвищення технічної бази сільського господарства.

Джерела індустріалізації:

- перерозподіл коштів на користь промисловості за рахунок сільського господарства;
- експорт сировини та продовольства;
- залучення коштів громадян (державні позики, ощадкаси);
- «споживчий аскетизм» населення (тобто населення повинно було вгамовувати свої бажання);
- використання примусової праці політв’язнів.

Труднощі та особливості індустріалізації:

- можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування;
- перекіс у бік важкої промисловості (переважання промисловості групи «А» – важкої промисловості);
- нестача кваліфікованих кадрів;
- форсовані темпи;
- жорстка централізація економіки, директивне господарювання;
- «споживчий аскетизм» населення.

Економіка СРСР здійснювалася шляхом планування на кожні 5 років.

Командно-адміністративна економіка – це економічна система, в якій держава або ради керують економікою. В системі з командною економікою центральний уряд ухвалює всі рішення стосовно виробництва та споживання товарів та послуг. На відміну від ринкової економіки, де економіка існує і керується економічними законами ринку.