Основні сфери взаємодії РСАДПЗ та ЄС

Для РСАДПЗ розвиток відносин з ЄС має особливе значення, забезпечуючи багатополюсність у сучасній системі міжнародних відносин. Розвиток зв'язків з такою великою регіональною організацією, як ЄС, повинен стати противагою намаганням США бути єдиним гарантом безпеки і стабільності в регіоні Перської затоки. РСАДПЗ зацікавлена в тому, щоб мати широкі можливості для маневрування, тому прагне до розвитку збалансованих відносин зі всіма провідними світовими державами. Це відповідає її інтересам у підтримці внутрішньополітичної стабільності і досягненні економічного процвітання. ЄС, зі своєї сторони, готовий до розвитку відносин з РСАДПЗ як однієї з регіональних організацій. Як відзначалось у документах ЄС, "підтримка регіональної інтеграції і регіональних організацій сприяє підтримці стабільності". Це особливо важливо стосовно регіону Перської затоки, де знаходяться великі запаси нафти та газу, від постачання яких на європейські ринки залежить економічне благополуччя держав ЄС

Співпраця між РСАДПЗ та ЄС ґрунтується, в першу чергу, на співпадінні їх економічних інтересів: ЄС необхідне постачання нафти і газу з країн РСАДПЗ, а ті, в свою чергу, хотіли б отримати доступ до європейських технологій та допомогу у підготовці висококваліфікованих спеціалістів. У березні 1983 року офіційна делегація ЄС відвідала Саудівську Аравію, де вперше були проведені переговори з керівниками РСАДПЗ, в результаті яких досягнуто домовленості про обмін інформацією між цими регіональними організаціями щодо їх діяльності.

У листопаді 1984 року розпочалися попередні переговори між комісією ЄС і Генеральним секретаріатом РСАДПЗ про розвиток економічної співпраці, яка б охоплювала торгівлю, інвестиції, промисловість, обмін технологіями, підготовку кадрів і енергетичну галузь. Ці переговори не дали позитивних результатів, тому що країни РСАДПЗ прагнули укласти такий договір, що містив би статтю про запровадження пільгового митного тарифу щодо їхніх промислових товарів. Однак держави-члени ЄС відмовилися включити таку статтю в текст договору.

Другий раунд переговорів про укладення всеохоплюючого договору про співпрацю між РСАДПЗ та ЄС відбувся в березні 1985 року в Бахрейні. Дві сторони так і не змогли досягнути домовленості щодо умов торговельного обміну між ними. Намагаючись продовжити переговори, торговельна делегація ЄС в квітні 1985 року відвідала всі країни-члени РСАДПЗ. У жовтні 1985 року була скликана нарада керівників держав ЄС та РСАДПЗ у Люксембурзі для проведення офіційних переговорів щодо всіх конфліктних проблем. Однією з таких проблем було рішення ЄС про запровадження митних зборів в розмірі 13,5 % на імпорт у країни ЄС метанолу і поліетилену, які вироблялися на заводах країн-членів РСАДПЗ. Але представники ЄС на цій нараді так і не погодилися відмінити високі тарифи на метанол.

Керівники РСАДПЗ охарактеризували такі дії ЄС політикою "промислового протекціонізму". Вони наполягали на вільному доступі своїх товарів на ринки ЄС. В свою чергу, представники ЄС вимагали укладення такого договору, який би обмежував експорт з країн-членів Ради продукції нафтопереробної і нафтохімічної промисловості, оскільки аналогічні підприємства Західної Європи нездатні конкурувати з основними виробниками цих товарів.

Протиріччя між ЄС та РСАДПЗ були, в основному, продовженням старої системи взаємовідносин між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Вони відображали небажання індустріальних держав змінювати традиційну структуру міжнародного розподілу праці, в якій країни, що розвиваються, виступали лише в ролі постачальників сировини для розвинутих країн.

РСАДПЗ домагалася сприятливих умов продажу своєї продукції на ринках ЄС. Моделлю бажаної співпраці між двома регіональними організаціями вважаються відносини, які існують між ЄС та країнами Африки, Карибського моря і Тихого океану (АКТ). Перша Ломейська конвенція (лютий 1975) і друга Ломейська конвенція (лютий 1980), укладені між ЄС та країнами АКТ, забезпечили вільний доступ всієї промислової продукції і 94 % сільськогосподарських товарів, ввезених з держав АКТ, у країни ЄС. Для решти 6 % сільськогосподарських товарів ЄС погодився на зниження податків чи зменшення розмірів імпортних компенсаційних зборів.

Крім обговорення умов товарообміну між країнами-членами обох регіональних організацій, на переговорах з ЄС представники РСАДПЗ підняли питання про необхідність прийняття закону, який гарантував би взаємний захист капіталовкладень, а також налагодження обміну інформацією про можливості співпраці в промисловій галузі та створення спільних підприємств. РСАДПЗ виявила зацікавленість у розвитку співробітництва з ЄС у сфері наукових досліджень, включно з обміном інформацією про їх результати і реалізацію спільних наукових проектів. Керівники Ради запропонували включити у договір статтю про зобов'язання ЄС брати участь у підготовці кваліфікованих кадрів для країн-членів РСАДПЗ. Взаємодія в сфері наукових досліджень і підготовці кадрів повинна сприяти передачі технологій державам-членам РСАДПЗ. Переговори 1985 року між керівниками РСАДПЗ та ЄС не дали позитивних результатів. Потрібна була довга і кропітка спільна робота керівництва двох організацій, перш ніж обидві сторони 5 червня 1988 року підписали договір про співпрацю.

Це був перший договір, укладений РСАДПЗ з іншою регіональною організацією. Він дав поштовх до розвитку взаємовідносин. Були відкриті постійні дипломатичні представництва РСАДПЗ та ЄС. Хоча договір про вільну торгівлю не ввійшов у текст договору, його 11 пункт передбачав необхідність укладення подібного договору в майбутньому. Однак, згідно з умовами договору, ЄС надав державам Ради співробітництва в торгівлі найбільш сприятливий режим, відповідно до якого частина товарів імпортується в країни співтовариства без сплати митних зборів. У вересні 1991 року керівництво ЄС прийняло рішення укласти договір про вільну торгівлю з РСАДПЗ. Підготовчий період для реалізації цього положення не повинен перевищувати 12 років. Європейські партнери РСАДПЗ вважають, що запровадження режиму вільної торгівлі між ЄС та РСАДПЗ сприятиме досягненню порозуміння між державами-членами Ради щодо створення єдиної системи зовнішньої торгівлі та уніфікації їхньої митної політики.

Незважаючи на вагомі протиріччя між РСАДПЗ та ЄС з питань спільної торгівлі, торговельний обмін між двома організаціями постійно зростає. Для держав Ради країни ЄС є основними торговельними партнерами. Керівники РСАДПЗ намагаються розширити торговельні стосунки з ЄС і ставлять питання про необхідність зниження від'ємного сальдо в товарообігу держав-членів двох організацій.

Однією з форм взаємодії між РСАДПЗ та ЄС є так зване тристороннє співробітництво, тобто спільне використання західноєвропейських технологій, з одного боку, капіталу та сировини країн-членів РСАДПЗ, з другого, і трудових ресурсів країн, що розвиваються, з третього. Ідея "тристоронньої співпраці"була запропонована ще в 1974 році тодішнім президентом Франції Ж. Помпіду. Передбачалося налагодити зв'язки між державами ЄС, нафтопереробними країнами-членами РСАДПЗ та державами Африки, в яких європейці почали втрачати свої позиції. Хоча в той час ця ідея ие знайшла підтримки, Франція намагалася її втілити в життя, а вже в 1980 році Італія та Німеччина підтримали пропозицію скликання євро-афро-арабської наради. Практика "тристороннього співробітництва" поширюється, причому в якості країн-реципієнтів починають виступати не лише африканські, але й азіатські, в першу чергу, арабські держави.

Однією з найбільш перспективних форм співпраці між двома регіональними організаціями є також створення спільних підприємств. Розвитку такої форми співпраці сприяє проведення нарад за участю промисловців країн РСАДПЗ та ЄС. Перша подібна нарада була проведена в Іспанії в 1990 році.

Взаємне бажання керівництва Ради та Співтовариства розвивати співпрацю в сфері фінансів є важливим елементом їхньої взаємодії. Форми вкладання капіталу держав РСАДПЗ в економіку країн ЄС надзвичайно різноманітні: вкладання в цінні папери, у фінансові та промислові компанії, депозити. Громадяни держав-членів РСАДПЗ активно купують у країнах Західної Європи нерухомість. Дуже поширеною стала практика привласнення державами Перської затоки підприємств нафтопереробної та нафтохімічної промисловості в країнах ЄС. Одним з таких прикладів є придбання кувейтською компанією "Kuwait Petroleum Company" декількох нафтопереробних комплексів і нафтового устаткування в країнах Бенелюксу та в Італії.

Валютно-фінансова співпраця між державами РСАДПЗ і ЄС охоплює також банківський сектор. Великі банки країн Затоки мають відділення в європейських столицях. Особливе становище займає Бахрейн, де була створена розгалужена банківська система, до складу якої ввійшли представництва десятків провідних європейських банків.

Економіка і торгівля є важливими сферами співпраці між РСАДПЗ та ЄС. Одночасно політичні зв'язки між ними починають відігравати все вагомішу роль. Криза в регіоні Перської затоки на початку 90-х років XX ст. стала поштовхом для їхньої активізації. Співтовариство виробило спільну позицію підтримки Кувейту і неприйняття агресії. Держави ЄС взяли активну участь у діяльності антиіракської коаліції. Вони підтримували всі резолюції Ради Безпеки ООН, спрямовані на усунення наслідків агресії та покарання агресора. Більшість країн-членів ЄС брала участь у військових діях багатонаціональних сил для визволення Кувейту.

Підтримка країн ЄС, надана державам РСАДПЗ у період кризи в Перській затоці 1990—1991 років, сприяла активізації відносин між державами-членами двох організацій у всіх галузях їх співпраці. РСАДПЗ отримала підтримку зі сторони Європейського Союзу в намаганні домогтися від Іраку виконання всіх вимог резолюцій Ради Безпеки ООН, спрямованих на ліквідацію наслідків агресії. На спільній нараді міністрів закордонних справ держав-членів РСАДПЗ і ЄС, що проходила в травні 1992 року в Кувейті, наголошувалось на необхідності швидкого звільнення полонених в Іраку кувейтських громадян і громадян інших держав. Учасники наради підтримали також вимоги щодо виплати іракським урядом компенсації Кувейту за збитки, завдані в результаті агресії.

РСАДПЗ виступає за розширення участі ЄС в процесі підтримання регіональної безпеки. її держави-члени зацікавлені втому, щоб сприяти участі якомога більшої кількості держав. Члени Ради співробітництва вважають необхідним залучення ЄС до системи міжнародних гарантій збереження миру і стабільності в регіоні Перської затоки. Такий підхід дозволить уникнути критики зі сторони тих політичних сил в арабських країнах, які не погоджуються із вже сформованою системою, де США виступають як основний гарант збереження регіональної безпеки.

Але серед країн-членів ЄС немає єдності в підході до цієї проблеми. Деякі з них готові відігравати більш суттєву роль у збереженні безпеки регіону Затоки і навіть прагнуть конкурувати з США за вплив у ньому. Водночас європейські країни не мають структур, необхідних для ведення військових дій за межами європейського континенту, хоча здійснюються спроби їх створення.

Політичні протиріччя всередині ЄС ускладнюють вироблення єдиної стратегії держав-членів щодо питання підтримки регіональної стабільності в зоні Перської затоки. В цілому, держави ЄС схильні розглядати проблему безпеки регіону через призму своїх політичних і економічних інтересів, та вони не готові брати участь у воєнних акціях для захисту спільних інтересів Заходу в цьому регіоні.

Одночасно держави-члени ЄС розширюють воєнну співпрацю з країнами РСАДПЗ. Метою цього співробітництва є збільшення обороноздатності держав-членів Ради для проведення самостійних дій, спрямованих на забезпечення регіональної безпеки. Країни ЄС беруть' активну участь у вдосконаленні інфраструктури збройних сил РСАДПЗ, будівництві різних військових об'єктів. Вони надають суттєву допомогу цій групі держав у підготовці військових спеціалістів і створенні основи власної військової промисловості.

Після війни в Затоці 1990—1991 років держави-члени РСАДПЗ почали укладати оборонні договори з країнами ЄС. Найбільшу активність тут виявляє Велика Британія, яка уклала такі договори зі всіма державами-членами РСАДПЗ. Франція також дотримується такого курсу, а в лютому 1993 року Італія уклала договір про військове співробітництво з Саудівською Аравією і Кувейтом. Ці договори передбачають не лише розширення постачання зброї, але й проведення регулярних спільних маневрів.