Головні держави регіону (особливо Японія, КНР, Індія) мають різне бачення інституціалізації співробітництва в Азії, що впливає на якість інтеграційних процесів.

Західна Азія

У Зах. Азії встановлені родовища багатьох видів мінеральної сировини. За запасами нафти, природного горючого газу і самородної сірки Зах. Азія займає 1-е місце в світі. Значні також запаси руд цинку, бариту, боратів, літію, корунду, ртуті, азбесту, фосфоритів, зал. руди, калійних солей, свинцю, вольфраму, міді, піриту, сурми, флюориту, целестину, бірюзи, лазуриту та ін.

Уперше промислові запаси нафти в Зах. А. виявлені на півд.-зах. Ірану в 1908 (родов. Мєсджєдє-Солейман). В кінці 20-х рр. почали експлуатуватися ряд родов. нафти, зокрема Киркук (Ірак), Гечсаран, Хефтгель (Іран). У 1932 відкрите гігантське газонафтове родов. Авалі на о. Бахрейн, а також гігантські газонафтові і нафтові родовища Пазенан і Агаджарі (Іран), Даммам, Абкайк Абу-Хадрія (Саудівська Аравія). У 1938 відкрите найбільше в світі родов. Вел. Бурган (Кувейт), в 1948 - Гавар (Саудівська Аравія). 50-60-і рр. виявлено понад 80 великих нафт. родов. У 70-х рр. виявлені гігантські газові родов. в півд.-сх. частині Перської затоки і на прилеглих до неї тер. Ірану, Катару, ОАЕ, Іраку. За запасами нафти Зах. А. займає провідне місце серед інш. регіонів світу: бл. 45 млрд. т нафти і понад 20 трлн. м³ газу. Переважна частина родов. нафти і газу пов'язана з найбільшим в світі нафтогазоносним басейном Перської затоки. Поодинокі поклади нафти і газу виявлені в інш. басейнах регіону (Іран, Афганістан, Ізраїль). До 90-х років ХХ ст. в країнах Зах. А. було відкрито 302 нафт. і газонафт. та 54 газових родовища. Основні розвідані запаси вуглеводнів знайдені в інтервалі глибин 1-3 км. Осн. продуктивні товщі - пермська, верхньоюрська, нижньокрейдова і олігоцен-нижньоміоценова.

Запаси кам. вугілля складають понад 23 млрд. т, бурого - 3,3 млрд. т. Всі розвідані запаси кам. вугілля сконцентровані в країнах Сер. Сходу - Туреччині, Ірані і Афганістані. Практично всі запаси бурого вугілля - в Туреччині (Анатолійський буровугільний бас.). Осн. родов. кам. вугілля в Туреччині зосереджені в півн.-зах. частині країни (бас. Зонгулдак). Більшість родов. вугілля в Ірані розташована в двох вугленосних бас. - Ельбурському і Тебеському (родов. Керманське, Бадаму та ін.).

Запаси урану в Зах. А. незначні і становлять бл. 9 тис. т (1998). Вони укладені в декількох родов. Туреччини (Саліхлі-Кьопрюбаші). Вміст в рудах U3O8 0,07-0,1 %. У турецькій частині Чорного моря відкриті великі скупчення уранових руд в донних осадах на глиб. 1-2 км.

Руди чорних металів. Загальні запаси зал. руди в Зах. А. складають бл. 14 млрд. т, в т. ч. розвідані – понад 3 млрд. т (1998). Найбільш важливі в пром. відношенні - контактово-метасоматичні родов. Туреччини (Діврігі, Хасанчелебі), Ірану (Чогарт і ін.), Іраку (Аснава) із запасами руди 100-500 млн. т (вміст Fe - 50-63%, S - 0,1-2%, P₂О₅ - 0,05-3,0%, SiO₂ - 2,0-33,0%). Великі родов. представлені залізистими кварцитами в Саудівській Аравії (Ваді-Сававін) та ін., а також залізорудними метасоматитами в теригенно-карбонатних породах в Афганістані (Хаджігек) і ін. Осадові родовища, як правило, невеликі і зосереджені в Саудівській Аравії, Іраку, Йорданії, Афганістані, Сірії (запаси - сотні тисяч, десятки, рідко сотні млн. т; вміст Fe - 23-64%, S - соті частки %, Р₂O₅ - 0,01-0,45%, Si0₂ - до 15%).

Титаномагнетитові родов. (Ємен) характеризуються значн. запасами руди - до 600 млн. т, але низьким вмістом корисних компонентів (Fe - 15%, TiO₂ - 5,3%) і високим вмістом шкідливих компонентів (Р₂O₅ - до 3,3%).

Запаси марганцевих руд невеликі і складають понад 5 млн. т. Запаси в основному зосереджені в осадових і докембрійських відкладах Йорданії (Ваді-Дана та ін.), в гідротермальних родов. Туреччини (Пероніт, Подіма, Улукьой і ін.) та Ірану, а також в металоносних мулах Саудівської Аравії - Атлантіс-11. Вміст Mn в осадових родов. - 38-43%, в жильних - 25-45%.

Запаси титану оцінюються 850 тис. т ільменіту, які зосереджені в невеликих ільменіт-цирконових прибережно-мор. розсипах Ємену. Вміст (кг/т): ільменіту 24-83, циркону 10-20, монациту 1-2. Запаси циркону становлять 130 тис. т, монациту 8 тис. т. В Ємені і Саудівській Аравії є також титаномагнетитові руди в основних породах, однак вміст TiO2 в них рідко перевищує 5%.

Запаси хромових руд складають біля 40 млн. т. - переважно в родов. Туреччини та Ірану. Невеликі родов. хромових руд є на Кіпрі (1 млн. т), в Афганістані і Омані (160 тис. т). Всі родов. представлені пласто- і лінзовидними покладами масивних і вкраплених руд в ультраосновних породах. У Туреччині вони групуються в районах Гулеман, Бурса-Ескішехір і Мугла; вміст Cr2O3 в межах 22-56%, Fe0 - 11-13,5%, Al2O3 - 9-11%, SiO2 - 5-11,5%, відношення Сг до Fe 2,88:3,1. У Ірані родов. хромітів сконцентровані в районі Мінаб (Шахріар).

Руди кольорових металів. Запаси бокситів невеликі і становлять 217,5 млн. т, в т. ч. розвідані - понад 140 млн. т. Основна частина загальних запасів (200 млн. т) укладена в родов., розташованих в Туреччині; дрібні родов. бокситів відомі також в Ірані і Афганістані. Всі родов. - осадового типу.

Запаси міді складають понад 22 млн. т. Бл. 50% запасів міді укладено в родов. Ірану, Афганістану, Туреччини, Саудівської Аравії, Оману, Йорданії, Кіпру, Ізраїлю. Найважливіші в пром. відношенні мідно-порфірові родов. - в Ірані (Серчешме, Чахар-Гонбад та ін.) і Туреччині. Великими є також стратиформні родов. Афганістану (Айнак та ін.), Йорданії та Ізраїлю. Менш значні за запасами - колчеданні родов. Туреччини, Оману, Саудівської Аравії, Кіпру та Ірану (запаси металу - до 680 тис. т, вміст Cu - 0,5-3,75%). Скарнові родов. Ірану і Афганістану і родов. жильного типу Ірану та Туреччини мають незначні запаси металу (біля 100 тис. т), але відрізняються високим вмістом міді. У металоносних мулах Червоного м. (родов. Атлантіс II) вміст Cu - 0,19-3,6%.

Запаси свинцю в Зах. А. складають близько 7,9 млн. т, цинку біля 26 млн. т. Прогнозні запаси відповідно перевищують 10 і 15 млн. т. Запаси свинцю та цинку, головним чином, зосереджені в Середземноморському геосинклінальному складчастому поясі, в межах Ірану. Цинк в значній кількості є в Саудівській Аравії, в меншій - в Іраку, Афганістані та Омані. Найбільш важливі в пром. відношенні гідротермально-метасоматичні і стратиформні родов. Ірану (Енгуран та ін.), а також колчеданно-поліметалічні і мідно-цинкові колчедані родов. Туреччини (Мургул, Лаханос та ін.), Ірану (Кушк, Чахміре та ін.), Саудівської Аравії (Нукра, Ель-Амар та ін.), Оману (Сухар, Раках та ін.), Афганістану (Шайда), в рудах яких присутні також срібло, золото, мідь, іноді кадмій. Жильні родов. Туреччини, Ірану, Іраку, Саудівської Аравії, як правило, характеризуються невеликими запасами свинцю і цинку при високих концентраціях їх в рудах (Pb - до 20%, Zn - до 15%). У родов. Атлантіс II в Червоному м. вміст цинку в мулах - від 0,9 до 9,8%.

Запаси нікелю складають біля 250 тис. т, більша частина з них – 160 тис. т (1998) в Туреччині та в комплексних мідно-цеолітових та гідротермальних жильних родов. Ірану (Тальмесі, Мескані, Чахміре), менша - в магматичному мідно-нікелевому родов. Ваді-Куатан (Саудівська Аравія). Вміст нікелю в рудах варіює від 0,4 до 4%.

Кобальт в кількості 35 тис. т при вмісті 0,27% присутній лише в рудах мідно-колчеданного родов. Ергані (Туреччина).

Родов. вольфраму - монометалічні і вольфрам-молібденові відомі лише в Туреччині. Заг. Запаси – 77 тис. т, підтверджені – 50 тис.т (1998). Родов. скарнового і жильного типів. Найбільше з скарнових - Улудаг. Непромислові вияви вольфраму є в Ірані і Афганістані.

Загальні запаси молібдену невеликі і оцінюються в 432 тис. т, підтверджені - 172 тис. т (1998) при вмісті Мо в руді 0,03-0,2%. Більша частина з них укладена в мідно-порфірових родов. Ірану (Серчешме та ін.), менша - в скарнових та жильних родов. Туреччини (Улудаг та ін.).

Родов. рідкісних металів (берилію, літію, танталу, ніобію, цезію та ін.) пегматитового типу поширені в Нурістані (Афганістан). У Саудівській Аравії відомі родов. ніобат-рідкісноземельних руд.

Стронцієві руди, представлені целестином, відомі в Афганістані (Кундуз), Ірані і Туреччині.

Запаси ртуті оцінюються в 12 тис. т (ресурси на 1998 – 23 тис.т). Всі вони укладені в родов. Зах. Туреччини (більше 50 родов.). Запаси ртуті на окремих родов. досягають 3 тис. т і більше при вмісті її в рудах 0,1-4,0% та більше. Окремі дрібні родов. ртуті зі стибієм і арсеном відомі в Ірані; численні непромислові прояви ртуті встановлені в Афганістані.

Запаси стибію оцінюються в до 170 тис. т. Осн. кількість їх знаходиться в Туреччині (90 тис.т на 1998), де відомо більше 45 родов. стибію. Комплексні арсеново-стибієві та ртутно-арсено-стибієві родов. відомі також в Ірані (Зерешуран, Бахарлу, Патіар, Торкеман, Кухе-Сорх та ін.).

Підтверджені запаси золота оцінюються в 170 т (1998). У гідротермальних жильних родов. Саудівської Аравії (Махд-ед-Дахаб та ін.) знаходиться 72 т підрахованих запасів, Ірану (Гольпаєган, Муте та ін.) – 15 т, Афганістану – 18 т, Туреччини – 58 т. Запаси золота в жильних родов. досягають 70 т при вмісті - 4-27 г/т.

Самостійних родов. срібла в Зах. А. немає. Срібло присутнє в жильних комплексних поліметалічних родов. Саудівської Аравії, Ірану (вміст Ag - 8-450 г/т) та золото-срібних жильних родов. Саудівської Аравії, Туреччини і Афганістану (25-140 г/т); крім того, воно встановлене в колчеданно-поліметалічних родов. Саудівської Аравії, Ірану (20-2000 г/т), свинцево-цинкових гідротермально-метасоматичних родов. в карбонатних породах Ірану, Афганістану (45-1000 г/т), комплексних мідно-цеолітових родов. Ірану (8-24 г/т), скарнових родов. Ірану, Афганістану (25-2000 г/т), металоносних мулах Червоного м. - Атлантіс II (53 г/т).

Гірничохімічна сировина представлена в країнах Зах. А. фосфоритами, сіркою, калійними солями, кам’яною сіллю, баритом, флюоритом, боратами, сульфатом натрію, піритом. Запаси фосфоритів оцінюються в 2500 млн. т. Вони укладені в осадових родов. Йорданії, Сірії, Туреччини, Іраку та Ізраїлю.

За запасами сірки регіон Зах. А. займає 1-е місце в світі - 373 млн. т; Майже 99% запасів сірки укладені в родов. Іраку (Мішрак, Лазага та ін.), її родов. відомі також в Афганістані, Туреччині, Ірані.

Основні запаси калійних солей пов'язані з Мертвим м. із загальними запасами в 600 млн. т, підтвердженими - 42 млн.т при вмісті K2O – 1,4% (1998). Родов. калійних солей є також в Ірані (Міане, Семнан та ін.).

Родов. кам’яної солі (запаси перевищують 4,5 млрд. т) відомі в Туреччині, Ємені, Саудівській Аравії, Ірані, Сірії, Афганістані та Йорданії.

Родов. сульфату натрію (запаси понад 10 млн. т) відомі в Туреччині та Ірані, родов. флюориту (підтв. запаси бл. 7 млн. т - 1998) - в Афганістані, Ірані, Туреччині і Саудівській Аравії, родов. піриту (запаси біля 0,7 млрд. т) - в Саудівській Аравії, Туреччині і на Кіпрі.

Великі запаси боратів, зосереджені головним чином в Туреччині (родов. Бандирма, Емет, Кірка, Бігадіч та ін.), оцінюються в 1 млрд. т при вмісті B2O3 в руді 15-50%.

Значні в регіоні також запаси бариту – заг. запаси оцінюються в 21 млн. т, підтв. – 6,8 млн.т (1998) – г.ч. в Туреччині (Сілір та ін.), а також Ірані (Кередж), Афганістані (Сангілян) і Саудівської Аравії.

Нерудна індустріальна сировина. Надра Зах. А. багаті різноманітними видами індустріальної сировини. Значні запаси (90-і роки ХХ ст.): азбесту - 6 млн. т (Туреччина, Афганістан, Іран, Кіпр), корунду - 9,2 млн. т (Туреччина, Іран), магнезиту - 95 млн. т (Туреччина, Афганістан, Саудівська Аравія, Іран, Ізраїль), каоліну - 40 млн. т (Іран, Туреччина, Йорданія, Саудівська Аравія), перліту - 4,7 млрд. т (Туреччина), алуніту - понад 1 млрд. т (Іран, Туреччина). Крім того, є родов. бентоніту в Сірії, Туреччині, Ірані, Ізраїлі (запаси 2 млн. т), діатоміту в Туреччині (130 млн. т), вогнетривких доломітів в Ірані, Іраку, Афганістані (25 млн. т), тальку в Афганістані, Туреччині, Саудівській Аравії (понад 10 млн. т), сепіоліту в Туреччині (1,2 млн. т), графіту в Туреччині і Афганістані, мусковіту в Афганістані, Ірані та Саудівській Аравії.

Нерудні буд. матеріали. Родов. буд. матеріалів представлені гіпсом - запаси понад 3 млрд. т (Туреччина, Афганістан, Ємен, Йорданія, Іран), різноманітними глинами (Туреччина, Ізраїль, Іран, Ірак, Афганістан, Саудівська Аравія, Ємен), вапняками цементними і будівельними (Туреччина, Ізраїль, Іран, Ірак, Афганістан, Саудівська Аравія, Ємен, ОАЕ), кварцовим піском (Ізраїль, Іран, Туреччина, Афганістан, Саудівська Аравія та ін.), мармуром (Туреччина, Іран, Ємен та ін.).

Родов. коштовного та виробного каменю. У Ірані відомі родов. бірюзи Нішапур в районі Мешхетак і ін. На родов. лазуриту скарнового типу Санг в Афганістані - кращі в світі сорти цього виробного каменю. У Афганістані також є родов. рубінів, смарагдів, кунциту, сурми, кришталю, турмаліну, аквамарину, мармурового оніксу.

Південна Азія

Південна Азія займає провідне положення в світі за запасами мусковіту, бариту, титану (рутилу, ільменіту), високоглиноземистих мінералів (кіаніту, силіманіту, андалузиту), піриту, берилу, графіту, залізних, марганцевих, хромових і алюмінієвих (бокситів) руд (1-5-е місця) та за запасами вугілля, азбесту, свинцево-цинкових і уранових руд (7-10-е місця). Країни Південної Азії мають також значні запаси нафти, природного газу, флюориту, фосфатної сировини, золота, мідних, нікелевих, вольфрамових руд (14-20-е місця) та інших корисних копалин.

Найбільше економічне значення в Південній Азії мають родовища корисних копалин, які пов'язані з докембрійськими комплексами фундаменту Індостанської платформи (залізо, марганець, мідь, свинець, цинк, мусковіт, графіт), а також родовища, приурочені до товщ осадового чохла і кори вивітрювання (нафта, газ, вугілля, боксити). Помітне місце займають к.к., приурочені до складчастих утворень Середземноморського геосинклінального поясу (хроміти, мідь) та до осадових товщ перед- та міжгірних прогинів (вугілля, кам’яна сіль, гіпс).

Енергетична сировина. Основні обсяги нафти і природного газу в Південній Азії виявлені і розвідані в 60-70-х рр. ХХ ст. У Пакистані, Індії та Бангладеш відомо понад 80 родов. Достовірні запаси нафти в цих родов. оцінюються в 623 млн. т, а газу - 1450 трлн.м³ (1998). Найбільші нафтогазоносні басейни Південній Азії - Камбейський (Індія), Бенгальський (Індія і Бангладеш) і Пенджабський (Пакистан). Перспективні площі відомі на шельфі Аравійського моря і Бенгальської затоки. Потенційно перспективними вважаються також Кач-Катхіяварський та інші платформні прогини. Найбільші родовища: Анклешвар, Нахоркатья, Бомбей-Хан (Індія); Суі, Дхуліян, Марі, Сарі-Синг, Хунді (Пакистан); Тітас, Сілхет, Чатак, Хабігандж (Бангладеш).

Вугілля. Найважливішою для Південній Азії енергетичною сировиною є кам’яне вугілля. Запаси вугілля, що залягає на глибині до 120 м в пластах потужністю > 0,5 м, оцінюються понад 115 млрд. т; запаси вугілля на глибині до 600 м в пластах потужністю >1,2 м оцінюються до 90 млрд. т. Переважна частина запасів припадає на антрацити та кам’яне вугілля, яке належить до верхньопалеозойських і нижньомезозойських (гондванських) відкладів. Коксівне та напівкоксівне вугілля є тільки в Індії. Значні запаси енергетичного кам’яного вугілля розвідані в Бангладеш (1,65 млрд. т) і Пакистані (1,96 млрд. т). У Бангладеш, в районі Джамалгандж, поблизу кордону з Індією, виявлені пласти кам’яного вугілля в пермських відкладах на глибині >900 м. Індія має значні запасами лігнітів та бурого вугілля, що використовується як енергетична сировина. Буре вугілля в палеогенових відкладах відоме також в Бангладеш (3 млн. т). Родов. торфу є в Бангладеш (родов. Чанда-Банхіла та Кола-Муза,1 млрд. т), та в Шрі-Ланці (50 млн. т).

Уранові руди в значних обсягах відомі тільки в Індії (заг. запаси 76,33 тис.т, ресурси 108,1 тис.т – на 1998 р). Переважна частина розвіданих запасів зосереджена в Сингхбхумській зоні зминання, де ведеться видобуток на копальнях родов. Джадугуда. Гідротермальна уранова мінералізація належить до зони дроблення в докембрійських метаморфічних породах і асоціює з мідним зруденінням. Руди родов. Сингхбхумської зони бідні (0,07% U3O8), частково комплексні мідно-уранові. Невеликі родов. урану відомі в Пакистані і Бангладеш.

Руди чорних металів. Країни Півд. А. мають великі заг. запаси зал. руд (понад 13,5 млрд. т), підтверджені запаси – понад 7 млрд.т, основна частина яких зосереджена у високоякісних гематитових залізистих кварцитах докембрію Індії, менша - в більш бідних магнетитових кварцитах, які легко збагачуються. Найбільші родовища гематитових руд в Індії - Кудремукх, Гоа, Байладила. Родов. високоякісних скарнових магнетитових та гематит-магнетитових руд відомі в Пакистані (Даммер-Ніссар та ін.), там же - велике родов. бідних осадових та латеритних зал. руд (Калабаг-Макервал). Дрібні родов. осадових і латеритних зал. руд виявлені у Непалі та Шрі-Ланці.

Марганцеві руди в значних кількостях здавна добуваються в Індії заг.запаси 176, а підтверджені – 105 млн.т – 1998), де докембрійські марганцевисті метаморфічні породи (гондити) в зоні вивітрювання збагачені оксидами марганцю. Невеликі родов. вулканогенних (Ласбела та ін.) і осадових (Абботтабад) марганцевих руд розробляються в Пакистані.

Більша частина запасів хромових руд зосереджена в Індії заг.запаси 135, а підтверджені – 85,6 млн.т – 1998), причому 90% - в шт. Орісса. Великі родов. високоякіс. хромових руд, запаси яких оцінюються в 3 млн. т, розробляються в Пакистані, в районі Хіндубаг (Малакінді).

Головна маса титанових руд знаходиться в прибережно-мор. ільменіт-рутил-монацит-цирконових розсипах Півд. А. Великі розсипи відомі в Індії (шт. Керала і Тамілнаду) і в Шрі-Ланці. Запаси ільменіту і рутилу оцінюються в Шрі-Ланці в 1,7 і 0,3 млн. т відповідно (90-і рр. ХХ ст.). Невеликі родов. титаномагнетитових ванадієвих руд є в Індії в Сингхбхумської зоні зминання (шт. Біхар).

Руди кольорових металів. В країнах Півд. А. зосереджені великі запаси алюмінієвих руд. Родов. належать до латеритного типу і в основному розташовуються в районах сх. узбережжя Індії (шт. Орісса і Андхра-Прадеш). Переважають ґібситові руди із вмістом глинозему від 40 до 65% і з низькими концентраціями кремнезему (1,1-4,4%), титану (1-7%) і заліза (4-11%). Латеритні родов. бокситів розробляються також в Пакистані (Равалпінді, Кветта).

Півд.А. має значні запаси берилію. Родов. берилу в пегматитах відомі в Пакистані, Непалі і Шрі-Ланці, але найбільші знаходяться в слюдоносних пегматитових поясах Індії (шт. Біхар і Раджастхан).

Мідні руди в Півд.А. є в обмежених кількостях. Більша частина запасів (46%) міді Індії зосереджена в родов. Сингхбхумського мідного поясу (Мосабоні, Ракха, Сурда і ін.), де гідротермальне орудніння локалізується в зоні зминання, і поясу Кхетрі (24% запасів), родов. якого представлені пластовими тілами мідистих пісковиків. Велике мідно-порфирове родов. Саїндак з високою концентрацією золота і молібдену виявлене в Пакистані (Белуджістан), запаси якого оцінюються в 250 млн. т руди; вміст Cu - 0,5%. Дрібні родов. руд міді відомі в Непалі (Бхат-Кхола) і Шрі-Ланці (Серувіла).

Силікатні нікелеві руди, пов’язані з корою вивітрювання на гіпербазитах, є в Індії (шт. Орісса) і Пакистані (район Кветти). Попутним компонентом в цих рудах є кобальт.

Великими запасами свинцю і цинку серед країн Півд. А. володіє тільки Індія, де 80% запасів сконцентровані в стратиформних родов. в докембрійських карбонатних породах рудного району Завар в шт. Раджастхан. Багаті свинцево-срібні руди є в Пакистані, в районе Сват. Багаточисл. дрібні гідротермальні родов. свинцю і цинку відомі в Непалі (Манджхіт-Кхола, Гунеш-Хімал). У країнах Півд. А. відомі поодинокі невеликі родов. руд вольфраму (Індія) і стибію (Пакистан). Запаси руд золота обмежені. Великі кварцово-жильні родов. (Колар, Хутті) є в Індії, дрібні родов. золота - в Пакистані (Нушкі) і Непалі (розсип Колі-Гундукі).

Гірничохім. сировина. У Півд. А. зосереджено біля 10% загальних запасів (біля 40 млн. т) бариту Азії. Великі родов. бариту є в Індії і Пакистані. У Пакистані знаходяться великі родов. галіту (Соляний кряж). У Непалі і Індії є родов. піриту (понад 82 млн. т). В Індії розробляються родов. флюориту Амба-Донгар і Мандо-Сіпал. Числ. родов. фосфатної сировини відомі в Індії, невеликі - в Непалі (Дхаран) і Пакистані (Хабібулах). У Сингхбхумській зоні зминання (Індія) розташовані також дрібні родов. апатиту. Великі його поклади розвідані в Еппавала (Шрі-Ланка).

Нерудна індустріальна сировина. Значні запаси хризотил-азбесту має тільки Індія. Найбільші родовища знаходяться в районах Кудапа (шт. Андхра-Прадеш); дрібні родов. тремоліт-азбесту відомі в шт. Біхар (Бара-Бана) і Карнатака (Каббур і Конур). Невеликі родов. вермікуліту є в Індії. Великі запаси гіпсу розвідані в Пакистані (Сулейманові гори). За запасами графіту одне з перших місць в світі займають Шрі-Ланка (20 млн. т) і Індія. У Шрі-Ланці жили кристаліч. графіту, що залягають в докембрійських метаморфіч. породах, групуються в 14 жильних зон, дуже багатих вуглецем (понад 99%). Найбільші родовища - Кахатагаха-Колонгаха, Богала, Рагедара, Рангала (розробляються з 1821). Родов. кіаніту та ін. глиноземних мінералів (силіманіту, андалузиту, корунду) відомі в Індії, в т. ч. одне з найнайбільших в світі родов. масивного кіаніту - Лапса-Буру і унікальне родов. силіманіту - Сонапахар. Великі родов. магнезиту є на півн. Індії (район Алмора) і в Непалі (Кхариджунга). В Півд. А. є значні запаси мусковіту. Він знаходиться в пегматитах Індії, пов'язаних з трьома гол. слюдоносними поясами в шт. Біхар (пояс Біхар), Раджастхан і Андхра-Прадеш (пояс Неллуру); невеликі родов. мусковіту є в Непалі і Шрі-Ланці. Багаточисл. дрібні родов. тальку і флогопіту відомі в Індії, Непалі і Шрі-Ланці.

Нерудні буд. матеріали. Їх родов. є у всіх країнах Півд. А. Це головним чином родов. глин, кварцових і буд. пісків, буд. каменю, доломіту, вапняків і мармурів. У Шрі-Ланці добувають ракушняки.

Дорогоцінне і виробне каміння. Алмази відомі тільки в Індії (район Панна та ін.). У розсипах зосереджені осн. запаси інш. дорогоцінних і виробних каменів, що добуваються в Індії і Шрі-Ланці - смарагдів, аквамаринів, сапфірів, рубінів, місячного каменя (польового шпату), ґранатів, аметисту, агатів.

Південно-Східна Азія

Займає 1-е місце в світі за запасами олова (більше 50%), має значні запаси нікелю, кобальту, вольфраму, міді, сурми, бариту, флюориту, а також нафти, газу, бокситів, хромітов та ін.

Енергетич. сировина. Пошуково-розвідувальні роботи на нафту і газ в регіоні ведуться з 60-х рр. ХІХ ст. З 1954 почато пошуково-розвідувальні роботи на континентальному шельфі регіону. За даними на поч. 90-х років ХХ ст., достовірні запаси нафти Півд.-Сх. А. складають біля 2000 млн. т (2,6% загальносвітових), запаси природного газу - 3000 млрд. м³ (4,6%). Осн. родов. нафти і газу пов’язані з кайнозойськими крайовими і внутрішньоскладчастими прогинами і частково пов'язані з прогинами і западинами геосинкліналей (Філіппіни). Встановлено 36 перспективних басейнів, 25 з яких - у Індонезії. Осн. нафтогазоносні бас. - в Півн.-Суматринському, Півн.-Яванському (Індонезія), Саравакському (Бруней) і Зах.-Палаванському (Філіппіни) крайових прогинах. Нафтове родовище-гігант - Мінас, великі - Серіа і Півд-Зах. Ампа.

Запаси кам. і бурого вугілля Півд.-Сх. А. складають біля 36 млрд. т(1998). Понад 85% запасів припадає на В'єтнам та Індонезію. Осн. вугільні родов. В'єтнаму розташовані біля Ханоя і пов'язані з мезозойськими відкладами (Куангнінський бас.), в Індонезії - в бас. Зах. і Півд. Суматри, Сх. Калімантану, де вони приурочені до палеогенових і неогенових відкладів.

Руди чорних металів. Підтв. запаси зал. руд складають понад 1300 млн. т. Найбільш поширені скарнові родов. - Панпе (Бірма), Тхатькхе (В’єтнам), Ертсберґ (Індонезія), Ларап, Сібугей, Маті (Філіппіни), Фуньйон, Фалек (Лаос), Пномдек (Камбоджа) і ін. Родов. за розмірами незначні. Велику цінність представляють залізисті піски (Філіппіни, Індонезія), що асоціюються з осадовими комплексами прибережних і підводних терас (о-ви Півн. Лусон, Лейте, Ява та ін.). Великі запаси зал. руд укладені в родов. залізистих латеритів (Індонезія, Філіппіни), пов'язаних з кайнозойськими корами вивітрювання.

Загальні запаси марганцевих руд складають біля 23 млн. т, підтв. – 14 млн.т (1998). Вони знаходяться у Індонезії, Таїланді і на Філіппінах. Марганцеві руди представлені піролюзитом, вадом, браунітом. Залягають в туфах або вулканіч. брекчіях ранньо- або середньоміоценового віку. Найбільше родов. - Карангнунгал (Індонезія).

Запаси хромових руд складають понад 36 млн. т, ресурси – 127 млн.т (1998). Руди представлені хромшпінелідами і різними домішками ільменіту та магнетиту. Найбільші родовища - Масинлок і Акохе (Філіппіни). Є родов. хромітів у В'єтнамі.

Руди кольорових металів. Алюмінієві руди Півд.-Сх. А. представлені в основному бокситами, запаси яких складають біля 1,7 млрд. т (1998). Родов. бокситів приурочені головним чином до кайнозойських кір вивітрювання і є в Індонезії, на Філіппінах і в Малайзії. Відомі боксити у В'єтнамі і Кампучії.

Запаси міді в Півд.-Сх. А. складають понад 33 500 тис. т. На долю Індонезії та Філіппін припадає бл. 90% доведених запасів міді, які зосереджені в родов. мідно-порфірового типу, що пов'язані з еоцен-олігоценовими і міоцен-пліоценовими інтрузіями діоритів, кварцових діоритів, діоритових порфірів і андезитів; найбільші родов. - Атлас, Сіпалай, Тавітаві та ін. Значні родов. міді відомі також в Малайзії, М’янмі і Таїланді.

Півд.-Сх. А. бідна на родов. свинцю (загальні запаси на 90-і рр.ХХ ст. - 1400 тис. т) і цинку (понад 3 млн. т). Понад 95% запасів свинцю припадає на М’янму, біля 70% цинку зосереджено в Таїланді. Найбільші родовища - Бодуін (свинець, цинк, мідь, срібло) в М’янмі, Паденг (цинк) в Таїланді, Тьод’єн (свинець, цинк) у В'єтнамі.

Запаси нікелю становлять біля 6 млн.т. 78 % з них - в Індонезії. Родов. приурочені до латеритної кори вивітрювання ультраосновних і основних інтрузивних порід. Найбільші родовища розташовані на о. Сулавесі. Родов. нікелю також відомі на Філіппінах.

Запаси кобальту становлять бл. 500 тис. т. 60% з них - в Індонезії. Родов. кобальту приурочені до латеритних кір вивітрювання і асоціюють з латеритними родов. нікелю і заліза. Аналогічні родов. відомі на Філіппінах.

Запаси вольфраму становлять бл. 80 тис. т(на 90-і рр.ХХ ст.). Майже 50% запасів зосереджені у М’янмі. Числ. невеликі родов. вольфраму відомі в Таїланді, а також в Малайзії. Вони, як правило, комплексні олово-вольфрамові.

Запаси олова в Півд-Сх. А. складають понад 2,5 млн. т (1998). 3-є місце в світі за підтв. запасами займає Малайзія (після Китаю і Бразилії), в першій 7-ці йдуть також Індонезія і Таїланд. Відомі родов. олова у М’янмі, В'єтнамі і Лаосі. Майже всі запаси укладені в розсипах. Найбільш важливі - розсипи алювіального, делювіального і елювіального типів. Широко розвинені в межах унікального по насиченості оловом Бірмано-Малайського поясу гранітоїдів.

У Півд.-Сх. А. є також родов. руд танталу і ніобію, пов'язані з оловоносними розсипами ртуті, стибію, золота, срібла. Велике родов. ртуті є на о. Палаван (запаси 7 тис. т). Є вияви ртуті у М’янмі і В'єтнамі. Запаси стибію становлять бл. 500 тис. т (1998); б.ч. з них (450 тис.т) зосереджена на зах. Таїланду, де вони утворюють смугу довж. 150 км і шир. 200 км. Невеликі родов. стибію відомі у М’янмі, В'єтнамі, Малайзії.

Осн. родов. золота Півд.-Сх. А. знаходяться в Індонезії (підтв. запаси 2400 т) і на Філіппінах (1100 т) – все на 1998. Найбільш поширені приповерхневі золото-срібні, скарнові і алювіальні родов. Золото вилучається також як побічний продукт при видобутку мідних руд. Самостійних родов. срібла немає. Осн. к-ть срібла одержують при розробці родов. золото-срібних і поліметаліч. руд (Індонезія, Філіппіни, М’янма).

Гірничохім. сировина представлена головним чином апатитом і флюоритом. Запаси апатитів зосереджені у В'єтнамі (в районі м. Лаокай), флюориту - в Таїланді. Родов. калійних солей є в Таїланді і в Лаосі. Відомі родовища сірки і піриту в Індонезії, на Філіппінах, в Таїланді.

Транспорт За винятком кількох країн транспорт Азії розвинений слабо. У багатьох країнах переважають один —два види транспорту. Наприклад, на Близькому Сході розвинений трубопровідний транспорт, в Індокитаї — морський. Велике значення мають традиційні види транспорту — в'ючний, гужовий, велосипедний. № 3. Міжнародні економічні зв’язки в рамках регіону Міжнародна торгівля У міжнародному поділі праці країни Азії є постачальниками продукції металургійної, машинобудівної, електротехнічної та інших галузей промисловості. Значна частка в експорті традиційно припадає на продукцію сільського господарства: чай, спеції, тропічні фрукти, натуральний каучук, джут. На 3-му місці за обсягом експорту — сировина: нафта, газ, марганець, олово, залізні руди, руди кольорових металів. Країни регіону імпортують сировину, товари промислового виробництва та продукти харчування. З окремими країнами Азії Україна має торговельно-економічні стосунки. Понад 90 % світового обсягу рису, каучуку, джуту, льону, бавовнику, тютюну дає світові Азія. Вона є також великим постачальником тропічної деревини і продукції гірничодобувної промисловості. Японія, країни Південно-Східної Азії та деякі інші є світовими постачальниками високотехнологічної продукції.

Інтеграційні процеси

Азіатський регіон є надзвичайно різнорідним без наявності формального загальноазіатського інтеграційного процесу. У двох субрегіонах, Південній та Південно-Східній Азії, повільно відбуваються інтеграційні процеси в рамках СААРК та АСЕАНвідповідно. При цьому у субрегіоні Північно-Східної Азії лише спостерігається зародженнямеханізму співпраці у формі Секретаріату тристороннього співробітництва КНР – Японія -Південна Корея, який може згодом стати основою для тіснішого співробітництва й інтеграції упевних сферах.

В якості ключової регіональної структури Азії варто розглядати АСЕАН, що виступає ядром, навколо якого відбувається створення регіональних інституцій, форумівтощо: АСЕАН+3 (Японія, КНР, Південна Корея), АСЕАН+6 або Східно-Азіатський саміт(АСЕАН+3, Австралія, Нова Зеландія, Індія), Регіональний Форум АСЕАН (АРФ). Наразійдеться рішення, прийняте у 2010 р. щодо розширення формату АСЕАН+6 (Східно-Азіатськогосаміту) до АСЕАН+8 з включенням США та РФ.

У політико-безпековому плані в Азії спостерігається конкуренція інтересів та політичних впливів КНР та Індії. У Південно-Східній Азії така конкуренція поступовонабуває форм боротьби за вплив. Через сприйняття державами Південно-Східної Азії зростаннявійськової могутності КНР як загрози їх безпеці жодна з країн АСЕАН тісно не співробітничає зКитаєм у військовій сфері (за винятком М’янми). Водночас Таїланд, Малайзія, Індонезія,Сінгапур здійснюють таке співробітництво з Індією. Певний вплив у трикутнику АСЕАН КНР - Індія відіграє також фактор США, чия присутність у регіоні пов’язана з розміщенням тутвійськових баз США та досить близькими стосунками з окремими державами АСЕАН.

В економічній площині формується інший трикутник: АСЕАН – КНР - Японія, де країни АСЕАН балансують між традиційним економічним партнером Японією тадинамічним Китаєм, роль якого у торгівлі АСЕАН із зовнішнім світом в останнє десятиліттярізко зросла.

Усі країни регіону єдині в розумінні того, що реальною альтернативною моделлю регіональної інтеграції в межах Азії може стати створення зон вільної торгівлі на двосторонньому та багатосторонньому рівнях. Різні за характером та обсягом охопленнятоварних груп зони вільної торгівлі включають практично всі без винятку азіатські держави.Часто створення таких зон має політико-стратегічні мотивації. У багатьох випадках такі зони єлише оформленням високого рівня взаємозалежності держав у сфері торгівлі та інвестицій, посуті не створюючи додаткового їх обсягу.

Формально дійсно азіатським форумом можна вважати заснований на базі АСЕАН АРФ, але через те, що до цього майданчика входить 26 країн з різним політичним системами (наприклад, США та КНДР), він не є місцем вироблення спільних рішень та спільної політики. Більше того, основний принцип АРФ – це “комфорт для всіх членів”, що передбачає уникнення протистояння у найбільш болючих питаннях розвитку регіону.Окремо від АСЕАН слід зазначити діяльність АТЕС як форуму, що був створений за ініціативи Японії та Австралії у 1989 р. для обговорення переважно економічних питань.

Щоправда, після терористичних атак 11 вересня 2001 р. до порядку денного АТЕС було додано питання боротьби з тероризмом, проте, слід визнати, що можливості цієї організації поки перебувають на недостатньому рівні для вирішення глобальних чи азіатських загальнорегіональних проблем. АТЕС швидше є майданчиком для зустрічей таконсультацій. У свою чергу, Шанхайська організація співробітництва (ШОС) має на меті розвиток партнерства в політико-безпековій та економічній сферах, але в останні роки демонструє тяжіння до економічної співпраці на противагу координації дій у безпековій сфері.

Азіатський мультилатералізм (багатовекторна багатосторонність) має дві головні риси:

· потяг до “азіацентризму”, тобто розвитку регіональних інституцій, куди б входили лише азіатські країни (проте, навіть країни регіону розуміють під цим різні речі);

· зростання кількості тимчасових механізмів з мінімальною кількістю країн з метою зібрання країн з спільними інтересами й цілями задля вирішення певної проблеми.

Головні держави регіону (особливо Японія, КНР, Індія) мають різне бачення інституціалізації співробітництва в Азії, що впливає на якість інтеграційних процесів.

Наприклад, КНР тяжіє до більш вузького розуміння “Азії” (“азіацентризму”), а Японія та Індія - навпаки, дотримуються ширшого визначення, що передбачає залучення до регіональних утворень таких країн як США, Австралія, Нова Зеландія т.д.). Країни АСЕАН, намагаючись зберігати статус кво та балансуючи між Японією, КНР та Індією, концентруються на власних ініціативах, самостійно формують власний порядок денний.

Якщо в економічній сфері певні риси інтеграційності простежуються, то у сфері безпеки проекти по формуванню азіатської системи безпеки відсутні.Причиною цього є збереженняпротиріч у відносинах між провідним державами та конкуренція між ними за регіональнелідерство. Все це дає підстави говорити про існування в регіоні кількох центрів тяжіння: КНР, Японії, Індії та АСЕАН.

Асоціація Країн Південно-Східної Азії.

Одним з найбільших угрупувань країн Південно-Східної Азії є АСЕАН - Асоціація держав Південно-Східної Азії, яку було засновано 8 серпня 1967 року в Бангкоку (Таїланд) разом із підписанням 5-ма країнами (Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Сінгапур) так званої «Декларації 7-ми пунктів».

На сьогоднішній день членами АСЕАН є члени-засновники Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Індонезія та Бруней (з 1984р.), В’єтнам (з липня 1995р.). Статус наглядача мають Папуа - Нова Гвінея, Лаос, Камбоджа, М’янма. 3 1989 року Південна Корея отримала особливий статус при АСЕАН, а з 1991 року КНР і Росія стали постійними гостями на конференціях Асоціації.

Згідно Статуту в рамках АСЕАН повинно здійснюватись економічне, соціальне та культурне співробітництво країн для укріплення миру у Південно-Східній Азії.

Головними органами організації є наступні:

1. Конференція голів держав та урядів (збирається раз на 3 роки);

2. Нарада Міністрів (на рівні Міністрів закордонних справ);

3. Постійний комітет;

4. Нарада міністрів економіки та праці;

5. Постійні спеціальні комітети з питань промисловості, економіки, торгівлі, туризму тощо;

6. Секретаріат на чолі із Генеральним Секретарем, який переобирається кожні 2 роки.

Головні цілі:

- прискорення економічного розвитку;

- взаємна допомога у сфері промисловості та сільського господарства;

- соціальний прогрес і культурний розвиток за допомогою спільних зусиль у дусі рівності та партнерства;

- забезпечення спільної допомоги у проведенні тренувань та досліджень у освітній, професійній, культурній та адміністративних сферах;

- сприяння політичній стабільності у Південно-Східній Азії;

- розвиток тісних зв’язків з іншими міжнародними та регіональними організаціями, що мають аналогічні цілі.

Найбільш значними є результати співробітництва країн АСЕАН у сфері зовнішньої торгівлі.

З метою активізації співробітництва в рамках АСЕАН, приймались рішення про вироблення спільної політики стосовно третіх країн, про стимулювання економічного розвитку регіону тощо. Крім того висловлювались думки про створення спільного ринку АСЕАН до 2003 р. (Сингапурська декларація 1992 р.)

Фінанси. Фонд АСЕАН, створений в 1969 році, з метою фінансування спільних проектів, погоджених міністрами закордонних справ країн АСЕАН. В процесі створення знаходиться Фонд соціального розвитку АСЕАН.

Важлива роль в інтеграційних процесах в Південній Азії належить Асоціації регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК). Вона була створена в 1985 році. До її складу входить 7 країн-членів: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдиви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка. Місцеперебування – Катманду, Непал.

Мета:

Прискорення економічного росту, соціального прогресу і культурного розвитку в регіоні,

Сприяння активному співробітництву в економічній, соціальній, культурній і науково-технічній областях.

Зміцнення співробітництва з країнами, що розвиваються.

Структура: Зустрічі глав держав і урядів; Рада міністрів; Постійний комітет; Технічні комітети, комітети дії; Комітет з економічного співробітництва; Міністерські зустрічі; Секретаріат СААРК.

Діяльність: Комплексна програма дій займає центральне місце в діяльності СААРК. Вона охоплює 12 галузей співробітництва: сільське господарство, комунікації, освіта і культура, охорона навколишнього середовища, охорона здоров'я і народонаселення, запобігання незаконного обороту наркотиків і зловживання наркотиками, розвиток сільських районів, наука і техніка, туризм, транспорт, участь у процесах розвитку.

Асоціація Регіонального Співробітництва Південної Азії

Асоціації регіонального співробітництва країн Південної Азії (СААРК) існує вже більш 16 років, однак до останнього часу її діяльність була вкрай пасивною. Замість 15 відбулося лише 10 саммітів глав держав. 11-й повинен був зібратися в Катманду в листопаду 1999 року, але був відстрочений через державний переворот у Пакистані, і ця відстрочка продовжується дотепер.

Частка внутрішньої торгівлі країн-членів СААРК складає лише 4,3 % від загального обсягу торгівлі регіону. Між учасниками угруповання вкрай мало двосторонніх торгово-економічних угод. Ще менше договорів про взаємні тарифні пільги, спрощення митних процедур, взаєморозрахунків.

Потенціал для аналогічного європейському процесу в Південній Азії, по оцінці фахівців, існує, але з деякими обмежуючими факторами. У рамках асоціації в грудні 1995 року була підписана Угода щодо торговий преференцій у Південній Азії. Вона покривала в цілому 226 товарних груп. Індія, як найбільший учасник угруповання, зобов'язалася знизити тарифи в межах від 10 до 100 % на 106 з них. Другий раунд торгових переговорів у листопаду 1996 року теж вселив оптимізм у прихильників південно-азіатського "загального ринку". Однак потім у силу вступила політика, а точніше – загострення індійсько-пакистанського конфлікту навколо Кашміру і процес зупинився. На самміті в Коломбо в липні 1998 року було прийнято рішення про створення до 2001 р. Зони вільної торгівлі Південної Азії (САФТА).

Рада зі Співробітництва Арабських Держав Персидської Затоки

Історична довідка

У січні 1981 року, невдовзі після саміту Організації "Ісламська Конференція" (ОІК) в Саудівській Аравії, її лідери офіційно оголосили про створення Ради співробітництва арабських держав Перської Затоки (РСАДПЗ, англійська назва — [Arab] Gulf Cooperation Council — [A]GCC). Ідея створення організації належала Саудівській Аравії, що об'єднала в Раді шість держав Аравійського півострова з подібними політичними інституціями, соціальними умовами та економічним рівнем розвитку: Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн та Оман.

Слід зазначити, що мабуть ще років за десять до створення РСАДПЗ у регіоні робилося кілька аналогічних спроб сформувати альянс приблизно з такого ж складу держав-учасниць. Його в різні часи пропонували незалежно один від одного, шах Ірану і президент Іраку. Але менші держави Затоки щоразу вбачали в тодішніх ініціативах іранського та іракського лідерів спроби нав'язати їм гегемонію та протекціоналізм, тому з прохолодою сприймали пропозиції. Початок війни між Іраком та Іраном у вересні 1980 року підтвердив їхні побоювання і зміцнив переконання у необхідності створення власного союзу. Іраксько-іранська війна водночас змусила малі держави регіону ще раз усвідомити свою вразливість і прискорити процес створення альянсу, зокрема збоку Саудівської Аравії. Сусідня Народна демократична республіка Ємен (Аден) перетворилася в зону підвищеної активності лівих сил. Там, за переконанням Саудівської Аравії, діяли центри з підготовки терористів. Водночас Північний Ємен (Сана) на початку 1980 року придбав значну кількість радянського озброєння і запросив до країни понад 300 військових радників. Радянський Союз, активно розігруючи єменську карту, заохочував об'єднання НДРЄ та ЄАР. Тогочасні засоби масової інформації обох країн рясніли політичними деклараціями та риторикою з приводу "зближення обох частин однієї Батьківщини" та їх об'єднання. Незважаючи на те, що таке об'єднання на той час було майже нереальним, Саудівська Аравія вбачала загрозу навіть у його гіпотетичній можливості.

Таким чином, на роль "поліцейського" в регіоні не міг претендувати ані революційний Іран, ані Єгипет, який надовго "дискредитував" себе серед арабських країн Затоки через підписання мирної угоди з Ізраїлем. Єдиною великою силою, на яку б могли опертися ці країни, залишалися США, але й ця альтернатива була проблемною. Навіть тісні зв'язки зі Сполученими Штатами додавали б масла у вогонь ненависті з боку Ірану до країн Затоки, особливо в контексті прямої підтримки Ізраїлю з боку США. До того ж деяким країнам Затоки американський альтруїзм у вирішенні близькосхідних проблем здавався більш ніж сумнівним. Як відзначав тоді англійський аналітик Джозеф Мелоун, що "араби Перської затоки, в яких довга пам'ять, мають схильність порівнювати британську політику в Затоці під час Другої світової війни з американською концепцією Сил швидкого реагування (СШР) у вісімдесятих роках... Незважаючи на визнання підтримки консервативних антикомуністичних режимів, Сполучені Штати — а відтак і СШР — викликають підозри, в основі яких лежать приховані наміри".

Ще одну загрозу напередодні створення РСАДПЗ для її членів становив Ізраїль, що діяв і самостійно, і разом зі США, відповідно до укладених з цією країною "секретних протоколів". Коли надбанням гласності стали ізраїльські військові поставки (спочатку запчастин для військових літаків) революційному Ірану, кілька газет у країнах Затоки написали про те, що готується ірано-ізраїльський альянс, спрямований насамперед проти них. Чимале занепокоєння арабських країн Перської затоки викликали і заяви самого аятолли Рухоллага Хомейні про начебто особливу місію Ірану щодо "експорту революції" до них. Велика концентрація шиїтів у нафтовидобувній Східній провінції (аш-Шаркия) Саудівської Аравії, а також домінуюче шиїтське населення Бахрейну були позитивним ґрунтом для ідей Хомейні у 1981 році в той час, коли там у грудні було здійснено спонсоровану Іраном спробу державного перевороту. Отже, створенню РСАДПЗ сприяли самі внутрішньо- і зовнішньополітичні обставини та геополітична ситуація в регіоні. Однак і перша реакція світового співтовариства на формування РСАДПЗ, відповідно, була переважно негативною.

Президент Іраку Саддам Хусейн, який також плекав ідею створення аналогічної організації, де Ірак мав би відігравати центральну роль, був явно незадоволений, особливо з огляду на значний сумарний фінансово-економічний потенціал країн Ради, який ставив Ірак у невигідне фінансове становище. Обидва Ємени — НДРЄ (Аден) і ЄАР (Сана) — відкрито опротестували створення РСАДПЗ, відзначивши, кожен зі свого боку, що з усіх держав Аравійського півострова тільки ці дві країни залишилися за межами організації. Вони, фактично, звинуватили РСАДПЗ у формуванні сили, яка може напасти на дві доведені до бідності єменські держави. ЄАР (Сана) з огляду на довгі та тривалі стосунки з Саудівською Аравією, образилась на неї. Організація визволення Палестини (ОВП) піддала РСАДПЗ нищівній критиці.

Перші роки свого існування РСАДПЗ відзначила підвищеною активністю. У 1981 році Міністерська рада уповноважила Султанат Оман підготувати дослідження з проблем національної безпеки, а Кувейт — з регіональних економічних питань. У тому ж році були на вищому рівні проведені конференції в травні (Абу Дабі) та листопаді (Ер-Ріяд), далі — в листопаді 1982 року (Бахрейн), листопаді 1983 року (Доха, Катар) тощо. Листопадовий саміт 1983 року схвалив попереднє рішення Міністерської ради, яке визначало щорічний бюджет організації в обсязі 25 млн. дол. США, а також затвердив штат працівників штаб-квартири РСАДПЗ в Ер-Ріяді (не враховуючи вище керівництво) у кількості 238 службовців. За оцінкою багатьох аналітиків, найбільшого тріумфу РСАДПЗ за перші три роки свого існування досягла в галузі зовнішньої політики. Саме під егідою Ради було підписано угоду між НДРЄ (Аденом) та Оманом (27 жовтня 1982 року). На той час вона означала, принаймні теоретично, повернення до зближення між сусідами, двосторонні відносини між якими були ворожими з 1967 року, коли Аден отримав незалежність і обрав марксистську орієнтацію. Південний Ємен спонсорував повстання в Дофарі (Оман), понад десять років продовжував антиоманську пропагандистську кампанію. Ще до офіційної інаугурації РСАДПЗ Кувейт і ОАЕ безуспішно намагались примирити близьких сусідів.

На сьогодні сумарне населення країн-членів РСАДПЗ становить понад 25 млн. осіб, сукупний ВНП перевищує 210 млрд дол. США, запаси нафти — 53,5 млрд тонн. Щорічні прибутки країн РСАДПЗ від продажу нафти і газу досягли в 1995 році 71 млрд дол. США, а в 2000 році — 114 млрд доларів США. Загальний обсяг іноземних інвестицій країн-учасниць РСАДПЗ складає, за оцінками, 342 млрд дол. США.

Статут РСАДПЗ

25 травня 1981 року на Першій спільній зустрічі глав урядів шести країн, якими були Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Бахрейн та Оман у столиці ОАЕ Абу-Дабі було підписано Статут і офіційно проголошено створення РСАДПЗ. Установчий договір Ради має 22 статті і підписаний в одному примірнику арабською мовою.

У Статуті йдеться про саму організацію, її структуру, мету і завдання, про порядок прийняття рішень. РСАДПЗ створювалася як організація закритого типу, тому в її Статуті не розкрито принцип входу членства та виходу з організації.

У статті II вказано, що штаб-квартира РСАДПЗ знаходиться в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія), а зустрічі Ради мають проводитися в ній або на території іншої країни-учасниці (ст.. III).

Стаття IV вказує, що головною метою створення цієї організації є взаємна координація політики її держав-членів у галузі економіки, промисловості, оборони тощо.

Про членство в Раді у статті V зазначено; "Державами-членами Ради є шість країн, які брали участь у зустрічі міністрів закордонних справ, що проводилась в Ер-Ріяді 4 лютого 1981 року".

Статті VI—XVI подають організаційну структуру РСАДПЗ. Стаття VI говорить, що керівними органами організації є:

1. Вища Рада з підпорядкованою їй Комісією з питання врегулювання суперечок.

2. Міністерська рада.

3. Генеральний Секретаріат.

Статті VII, VIII і IX визначають, що керівним органом організації є Вища Рада, яка складається з глав держав-учасниць. Основним завданням цього органу є визначення пріоритетів політики організації, прийняття рішень та доведення їх до виконання підпорядкованим органам.

У статті X зазначено, що для врегулювання диспутів створюється спеціальна Комісія з урегулювання суперечок, яка підпорядковується Вищій Раді і до якої можуть входити члени ВР.

Про виконавчий орган організації, яким є Міністерська рада, йдеться в статтях XI, XII і XIII. У них зазначається порядок прийняття рішень Міністерською радою, порядок проведення зустрічей, основні завдання та обов'язки, головними серед яких є прийняття конкретних рішень та рекомендацій щодо розширення і поглиблення співпраці між країнами-членами РСАДПЗ.

Статті XIV, XV і XVI присвячені Генеральному Секретаріату. У них зазначено, що Генеральний Секретаріат є виконавчим і адміністративно-технічним органом, що забезпечує роботу ВР і МР. Склад Секретаріату призначається Генеральним секретарем, хоча сам Генсек — Вищою Радою.

Для виконання своїх завдань і обов'язків організація та ід персонал користуються привілеями та імунітетами (ст. XVII). Рада та її інститути на території держав-учасниць мають привілеї та імунітети, необхідні для виконання функцій та завдань. Представники країн-членів в організації при виконанні своїх функцій, а також її персонал користуються дипломатичними привілеями.

Мета діяльності Ради

Згідно з Установчим договором метою та завданнями діяльності Ради є:

— взаємна координація політики в галузі економіки, промисловості та оборони;

— зміцнення зв'язків і розширення сфер співпраці між державами-членами Ради та їхніми народами;

— сприяння розвитку індустрії, сільського господарства, науки та технологій;

— створення науково-дослідницьких центрів;

— заохочення економічної та торгівельної співпраці між представниками приватних секторів країн-членів;

— співпраця між державами-членами з метою уніфікації їхніх законодавств у різних сферах;

— узгодження політик країн-членів в економічній, фінансовій галузях, сферах комунікації, освіти, науки та культури.

— узгодження законодавств країн-членів.