Управління – це цілеспрямована дія на обʼєкт з метою змінити його стан або поведінку у звʼязку зі зміною обставин.
Менеджмент – це цілеспрямований вплив на коллектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.
Закони менеджменту – це "оптимізовані з урахуванням мінливості та перспектив розвитку зовнішнього середовища (сталі та незаперечні) ((канони, постулати, правила,....)) норми управління організаціями". Менеджмент ґрунтується на таких законах: спеціалізації управління, інтеграції управління, оптимального поєднання централізації і децентралізації управління, демократизації управління, економії часу в управлінні, пропорційного розвитку систем управління тощо.
Підприємець – це людина такого типу, яка готова йти на ризик, схильна до новаторства, примноження багатства; регулює створення чого-небудь нового, яке має цінність; бере на себе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та особисте задоволення від своїх досягнень.
Менеджер – це управлінець ринкової орієнтації, який активно впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни в міжнародних відносинах, своєчасно впливає на конʼюнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.
Рівні управління – це ієрархія управлінських посад: найвищий рівень управління – інституційний: директор та його заступники, президент та віце-президенти тощо; середній рівень управління – управлінський: начальник відділу, декан тощо; найнижчий рівень управління – технічний: начальник дільниці, старший майстер тощо.
Організації – це групи людей, діяльність яких свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.
Формальні організації – це групи працівників, діяльність яких свідомо планується, організується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Прикладами формальних організацій є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри тощо.
Неформальна організація – це група працівників, яка формується спонтанно на засадах соціальної взаємодії (за спільністю інтересів, потреб чи уподобань) та, як правило, входить до складу формальної організації. Прикладами неформальних організацій можуть бути групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, музики, економічних підходів тощо.
Формальні групи – створюються за бажанням керівника у результаті вертикального та горизонтального поділів праці з метою виконання певних завдань і досягнення конкретних цілей.
Неформальні групи – створюються спонтанно на засадах соціальної взаємодії.
Фактори внутрішнього середовища організації – це основні внутрішні змінні організації (цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ресурси), які впливають на її діяльність із середини.
Фактори зовнішнього середовища організації –це рушійні сили, що визначають функціонування організації у зовнішньому середовищі. Фактори зовнішнього середовища організації поділяють на дві групи: прямої дії (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності), непрямої дії (впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовідносини).
Функції менеджменту – це відокремлені види управлінської діяльності (трудові процеси у сфері управління), які забезпечують формування способів управлінського впливу.
Планування – це вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації.
Стратегія – це напрям розвитку організації, який відображений у комплексному плані, що призначений для здійснення її місії та досягнення цілей. Стратегії класифікують за такими ознаками: ієрархією, функціональним спрямуванням, термінами реалізації, стадіями економічного розвитку, напрямами можливого розвитку, місцем організації у конкурентній боротьбі, ступенем глобалізації, "наступальними діями", характеристиками виробничо-господарської діяльності, галузевою орієнтацією, експортно-імпортною політикою тощо.
Місія – це чітко виражена причина існування організації, яка може охоплювати такі напрями: турботу про працівників; турботу про виробництво; політику зростання та фінансування фірми; технології, які використовуватимуться у виробництві; методи виходу і функціонування на ринку, пошуку потенційних ринків; задоволення потреб споживачів; публічне проголошення переконань та цінностей тощо.
Цілі – це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації (групи).
Організування – це вид управлінської діяльності, який відображає створення структури управління організацією.
Повноваження –це обмежене право використовувати ресурси підприємства (матеріальні, фінансові, трудові тощо) і спрямувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань. Повноваження делегують посаді, а не особі.
Відповідальність – це покладений на посадову особу обовʼязок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їхнє позитивне вирішення.
Делегування – це передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їхнє виконання.
Організаційна структура управління – це впорядкована сукупність підрозділів, які формують рівні управління, їхні взаємозвʼязки та дають змогу керувати організацією.
Мотивування – це вид управлінської діяльності, який забезпечує спонукання себе та інших працівників до діяльності, що спрямована на досягнення особистих цілей та цілей організації.
Потреба – це відчуття фізіологічної або психологічної нестачі чого-небудь.
Винагорода – це те, що людина вважає цінним для себе та прагне отримати за затрачені зусилля та виконану роботу.
Форма оплати праці – це спосіб оплати праці працівників, основою якого є ідея стимулювання процесу та певних результатів трудової діяльності (продуктивності праці, використання робочого часу, зменшення собівартості, збільшення прибутку тощо). Розрізняють відрядну, почасову, комбіновану (почасово-відрядну), комісійну.
Контролювання –це вид управлінської діяльності щодо забезпечення процесу, за допомогою якого керівництво організації визначає, наскільки правильні його управлінські рішення, а також напрями здійснення необхідних коректив.
Регулювання – це вид управлінської діяльності, спрямований на усунення відхилень, збоїв, недоліків тощо в керованій системі за допомогою розроблення і впровадження керуючою системою відповідних заходів.
Методи менеджменту – це способи і прийоми впливу керуючої системи на керовану на різних рівнях і ланках управління (підприємство, підрозділ, служба тощо). Методи менеджменту класифікують за ознаками: напрям впливу, спосіб урахування інтересів працівників, форма впливу, характер впливу. Поділяються на економічні, адміністративні, технологічні та соціально-психологічні.
Управлінське рішення – це формалізований на альтернативних засадах метод менеджменту, за допомогою якого керуюча система організації отримує можливість безпосередньо впливати на керовану.
Оптимізація управлінських рішень – вибір найефективнішого варіанта рішення із можливих альтернатив (тобто раціонального рішення)
Комунікації – це обмін інформацією, її змістом між двома і більше людьми (працівниками).
Комунікаційний процес – це процес обміну інформацією між двома і більше людьми, працівниками з метою вирішення певної проблеми.
Керівництво – це вид управлінської діяльності, який на засадах лідерства та влади забезпечує виконання функцій менеджменту, формування методів менеджменту та їхню трансформацію в управлінські рішення за допомогою використання комунікацій.
Лідерство – це здатність за рахунок особистих якостей здійснювати вплив на поведінку окремих осіб та груп працівників з метою зосередження їхніх зусиль на досягненні цілей організації.
Влада – це можливість впливати на поведінку інших людей.
Вплив – це будь-яка поведінка одного працівника (наприклад, керівника), яка вносить зміни в поведінку, відносини, відчуття тощо іншого працівника (наприклад, підлеглого).
Автократичний стиль керівництва – передбачає, що керівник централізує повноваження, структурує роботу підлеглих, відмовляє їм в свободі прийняття рішень, здійснює психологічний тиск, застосовує погрози для забезпечення цілей організації.
Демократичний стиль керівництва – характеризується високим рівнем децентралізації повноважень, вільного прийняття рішень і виконання завдань, оцінкою роботи після її завершення, турботою про забезпечення працівників необхідними ресурсами, встановленням відповідності цілей організації і цілей груп працівників.
Комбінований (континіум) стиль керівництва – передбачає різні варіанти поєднання демократичного та автократичного стилів керівництва.
Відповідальність – це покладений на посадову особу обовʼязок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їхнє позитивне вирішення.
Конфлікт – це відсутність згоди між двома чи більше субʼєктами, зіткнення протилежних сторін, сил, які можуть бути конкретними особами або групами працівників, а також внутрішній дискомфорт однієї особи. Конфлікти класифікують за ознакою результатів (функціональні, дисфункціональні, безрезультатні) та за змістом (внутрішньоособові, міжособистісні, конфлікти між особою і групою, міжгрупові, конфлікти між керуючою та керованою системами організації).
Стрес – це явище, викликане великими або малими обсягами робіт, необхідністю пристосуватися один до одного, конфліктом ролей, їхньою невизначеністю, сумом, безцільністю існування, відсутністю важливої справи, фізичними, психологічними й іншими причинами.
Японська система менеджменту визнає пріоритетність людини як основного фактора виробничо-господарської діяльності.
Німецька система менеджменту передбачає використання ліберального стилю керівництва та делегування відповідальності і повноважень, що чітко зафіксовано у посадових інструкціях усіх працівників та в "Загальній директиві управління".
Шведська система менеджменту ґрунтується на тому, що увагу акцентують на постійному підвищенні кваліфікації та професійних навичок представників керуючої та керованої систем організації, для цього у державі та на підприємствах створено відповідні умови.
Фінська система менеджменту спрямовує управлінців на результативність. Управління за результатами – це сукупна система управління, мислення і розвитку, за допомогою якої досягаються цілі, що визначені та узгоджені усіма працівниками організації.
Французький менеджмент. Управління, на думку французьких економістів, починається з виконання елементарних завдань та закінчується визначенням основних напрямків фірми. Процес управління здійснюється у такій послідовності на засадах зворотної дії: завдання – інформація – рішення – виконання – оцінка.
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
| № з/п | Назви тем | Кількість годин | ||
| Лекції | Семі-нари | Прак-тичні заняття | ||
| 1. | Поняття, сутність та принципи менеджменту | – | ||
| 2. | Функції менеджменту | – | ||
| 3. | Методи менеджменту | – | ||
| Всього | – |
Форма підсумкового контролю – залік.
ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ
1. Абчук В.А. Азбука менеджмента. – СПб.: Союз, 1998. – 272 с.
2. Андрійчук В., Багер Л. Менеджмент. Прийняття рішень і ризик: Навч. посібник. для ВНЗ. – К, 1998. – 316 с.
3. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту: методологічні положення та прикладні механізми. – Тернопіль: Лілея, 1999. – 292 с.
4. Великий тлумачний словник української мови / Уклад. гол. ред.
В.Т. Буст. – К.: Ірпінь: ВТФ "Перун", 2002. – 1440 с.
5. Вітвицька Н.С., Кузмінська О.Є. Контроль і ревізія: Навч. Посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К., 2000. – 166 с.
6. Волгин Н.А. Японский опыт развития экономических и социальных проблем. – М.: ОАО Издательство "Экономика", 1998. – 255 с.
7. Голохова К.Г. "Государство благосостояния": шведская модель. – М.: Знание, 1994.
8. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник / Наук. ред. В. Яцура, Д. Олесневич. – Львів: Бак, 2001. – 642 с.
9. Дойль П. Менеджмент: стратегия и тактика. – СПб., 1999. – 560 с.
10. Друкер П. Практика менеджмента: Пер. с англ.: Уч. пос. – М.: Издательский дом "Вильяме", 2000. – 398 с.
11. Друкер П. Эффективное управление. Экономические задачи и оптимальные решения. – М.: Фаир-Пресс, 1998. – 288 с.
12. Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера / Під. ред. Р. Дяківа. – К.: Міжнародна економічна фундація, 2000. – 700 с.
13. Іванова І.В. Менеджер – Професійний керівник: Навч. посібник. – К.: Київ. нац. торг.- екон. ун-т, 2001. – 107 с.
14. Іванова І.В. Менеджмент підприємства. Практикум: Навч. посіб. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. – 247 с.
15. Корнеги Д. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей. Как развить уверенность в себе и добиться влияния на людей путем публичных выступлений. Как перестать беспокоиться и начать жить. – Екатеринбург: "ЛИТУР", 2001. – 720 с.
16. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. – К.: Т-во "Знання", К00, 2000. – 378 с.
17. Коропецький І.С. Українські економісти XIX століття та західна наука. – К.: Либідь, 1993. – 192 с.
18. Коротков Э.М. Концепция менеджмента: – М.: Издательско-Консалтинговая Компания "ДеКА", 1997. – 304 с.
19. Котлер Ф. Маркетинг. Менеджмент. The Millenium Edition: Учеб. для вузов. – СПб., 2000. – 752 с.
20. Кох Р. Менеджмент и финансы от А до Я. – СПб., 2000. – 496 с.
21. Кравченко А. История менеджмента. Учебное пособие. М.: Академический проект, 2000. – 352 с.
22. Кредисова А. История учений менеджмента. – К.: ВИРА-Р, 2000. – 336 с.
23. Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. – К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. – 556 с.
24. Кредісов А.І. Історія вчень менеджменту: Підручник для вищих навч. зал. – К.: Знання України, 2001. – 300 с.
25. Кредісов А.О., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. – К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. – 556 с.
26. Кузьмін О.Е., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. – К.: "Академвидав", 2003. – 411 с.
27. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Менеджмент японський. Економічна енциклопедія: У 3-х. Т. 2 / Відп. ред. С.В. Мочерний. – к.: Видавничий центр "Академія", 2001. – С. 315-317.
28. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Теоретичні та практичні засади менеджменту: Навчальний посібник. – Львів: Національний університет "Львівська політехніка" (Інформаційно-видавничий центр "ІНТЕЛЕКТ +" Інституту післядипломної освіти). "Інтелект – Захід", 2002. – 228 с.
29. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г., Мала Н.Т., Саніна О.Р. Менеджмент: Навчальний посібник. – Львів: Національний університет "Львівська політехніка", 2012. – 240 с.
30. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджмента. – М.: Дело, 1992. – 701 с.
31. Руданська О.В. та ін. Менеджмент: Навч. посібник: 2002. – 370 с.
32. Сухарський В. Менеджмент: Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. – 340 с.
33. Тарнавська Н.П. Пушкар P.M. Менеджмент: теорія та практика: Підручникдля вузів. Тернопіль: Карт-бланш. 1997. – 456 с.
34. Твердохліб М.Г. Інформаційне забезпечення менеджменту: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2000. – 208 с.
35. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. – К., "Академвидав", 2007. – 450 с.
36. Шипунов В. Основы управленческой деятельности. Учебник. – М.: Высшая школа, 2001. – 304 с.
37. Шкатулла В.И. Настольная книга менеджера по кадрам. – 2-е изд., изм. и доп. – М., 2001. – 560 с.
38. Шонесси О. Принципы организации управления фирмой. – М.: Бизнес-информ, 2000. – 296 с.
39. Щекин Г.В. Практическая психология менеджмента: Как делать карьеру. Как строить организацию: Научно-практическое пособие. – К.: Украина, 1994. – 399 с.
40. Экономика предприятия. / Под ред. Кантор Е. – СПб.: Питер, 2002. –
352 с.
41. Якокка Ли. Карьера менеджера: Пер. с англ. – М.: Прогресс. 1991. – 384 с.
ТЕМАТИКА І ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ
