Застосування комплексних добрив

Застосування комплексних добрив порівняно із змішаними добривами дає можливість зменшити затрати на їх перевезен­ня, зберігання і внесення, підвищити ефективність і продуктив­ність праці.

Амофос NН₄Н₂Р0₄ + (NН₄)₂НР0₄. Масова частка засвоюва­ної фосфорної кислоти становить 46-55% Р₂O₅, в тому числі водорозчинної 34-48% Р₂O₅, 11 - 14% азоту. Вміст вологи не більш як 1%. Гранульований. Гранул розміром 1 - 4 мм не менш як 90-95%. Фізичні властивості добрі. Недоліком амофосу є широке співвідношення азоту й фосфору (1:4,1-5).

Як елемент живлення амонійний азот амофосу підсилює над­ходження фосфору у рослину. Агрохімічна ефективність близька до ефективності еквівалентної суміші простих добрив. Ефектив­ний на всіх ґрунтах, крім каштанових.

Діамофос (ІЧН₄)₂Н Р0₄ + МН₄Н₂Р0₄. Масова частка азоту становить 16-18%, загальної фосфорної кислоти 46-48%. Співвідношення N: Р₂O₅ = 1: 2,5. Білого кольору, добре розчин­ний у воді, гранульований, не злежується.

Амонійний азот швидко перетворюється на нітратний. При основному і рядковому внесенні під ярі зернові, льон, картоплю ефективність діамофосу вища, ніж суміші простих добрив, на чорноземних ґрунтах — дещо вища за суміш простих добрив, а на посівах просапних культур — однакова. Доцільно використову­вати це добриво як базисне для виготовлення змішаних добрив.

Селітра калієва КNO₃. Масова частка азоту становить 13 - 14% N, оксиду калію 46,5%. Добре розчинна у воді. Має вигляд кристалічного порошку або гранульована. Характеризується доб­рими фізичними властивостями, малою гігроскопічністю. Високоефективна під картоплю, тютюн, овочеві і цитрусові.

Нітрофоски. Д. М. Прянишников уперше запропонував обробляти фосфатну сировину азотною кислотою. При цьому утворюється складне добриво, яке містить азот і фосфор — нітрофос. Фосфатну сировину можна обробляти сумішшю азот­ної і сірчаної кислот. Після добавляння до нітрофосу калію отри­мують нітрофоску.

Головні елементи живлення рослин у нітрофосці входять до складу дикальційфосфату, фосфату і нітрату амонію, солей ка­лію. Оцінюють нітрофоски за вмістом не лише суми доступних сполук азоту, фосфору і калію, а й водорозчинних сполук фос­фору. Нітрофоски із вмістом 50% і більше водорозчинної фос­форної кислоти від засвоюваної кількості доцільно використову­вати для внесення в рядки і для підживлення.

Нітрофоска. Масова частка азоту становить не менш як 11 %, засвоюваних сполук фосфору — 10% Р₂O₅, у тому числі водо­розчинної — не менш як 55%, калію не менш ніж 11% K₂O. Сума поживних речовин 32-45%. Вміст вологи — до 1,5%. Гранули розміром 1 - 4 мм близько 90%. Заводи виробляють нітрофоски під марками 17:17:17 або 12:10:15, що вказує на вміст 17% і 12% азоту, 17% і 10% Р₂O₅, 17% і 15% K₂O.

Транспортуються у затареному вигляді або насипом. Викори­стовують для основного внесення, внесення в рядки та для підживлення. Нітрофоски ефективніші на Поліссі і в Лісостепу. Марки нітрофоски 1:1:1 застосовують під зернові, картоплю і трави. Для оптимізації їх умов живлення необхідно довносити азот, фосфор і калій у виді простих добрив.

Нітрофос. Масова частка азоту становить 21-25%, фос­фору — 5-23% Р₂O₅. Водорозчинної фосфорної кислоти міс­тить 55-65% від засвоюваної. Гранул розміром 1 -4 мм — не менш як 94%. Використовують для підживлення і рядкового внесення.

Діамофоска. Марка 10-25-25. Водорозчинної фосфорної кислоти містить 91-96% Р₂O₅ від загальної кількості сполук фос­фору. Ефективність діамофоски рівнозначна ефективності суміші простих добрив.

Комплексні добрива виробляють з певним вмістом мікроеле­ментів.

Поліфосфати. Рослини використовують більше фосфору з поліфосфатів, ніж з інших фосфорних добрив, їх доцільно вико­ристовувати на ґрунтах з високою біологічною активністю.

Фосфор може утворювати полімерні сполуки, які здатні до іонного обміну та комплексоутворення. Більшість з цих сполук розчинні у воді, піддаються гідролізу, інтенсивність якого зале­жить від температури ґрунту.

Метафосфат кальцію Са(Р0₃)₂. Масова частка цитратно-розчинної фосфорної кислоти становить 60-70% Р₂O₅. Процес виробництва дає змогу змінювати співвідношення цитратно- та водорозчинної фосфорної кислот (оптимальне співвідношення 1:1). Цитратно-розчинні сполуки в ґрунті поступово перетворю­ються на водорозчинні.

Метафосфат калію (КР0₃)_n. Масова частка фосфору ста­новить 57-59% Р₂O₅, калію — 38-40% К₂O. У воді практично не розчинний, а розчиняється у 2%-у розчині лимонної кислоти. Фізичні властивості добрі, не гігроскопічний, не злежується.

Введення в це добриво цинку, міді сприяє утворенню водороз­чинної його форми. Ефективність метафосфату калію практично рівнозначна ефективності суміші суперфосфату і калію хлористого.

Метафосфат амонію (NН₄Р0₃)_n. Масова частка азоту ста­новить 17%, фосфору — 80% Р₂O₅. При внесенні у ґрунт відбу­вається гідроліз метафосфату амонію до водорозчинних сполук. Ефективність метафосфату амонію аналогічна ефективності су­перфосфату.

Поліфосфат амонію (NН₄)_nН₂Р_n0_3n+1. Складається із суміші орто-, піро- та поліфосфатів амонію. Масова частка азоту стано­вить 16-17%, фосфору — 60-61% Р₂O₅. Малогігроскопічний, гра­нульований, не злежується. Високоефективний на кислих і вап­нованих ґрунтах.

Пірофосфат калію К₄Р₂O₇. Масова частка фосфору стано­вить 37% Р₂O₅, калію — 49%. Фосфор із цього добрива менш інтенсивно поглинається рослинами, ніж із суперфосфату.

Вартість полі- і метафосфатів на багато більша, ніж сумішей з простих добрив.

 

Рідкі комплексні добрива

Застосування РКД залежить від погодних умов, часу їх внесен­ня та вирощуваної сільськогосподарської культури. Охолодження рідких добрив призводить до виділення твердої фази та утво­рення осаду, що утруднює їх використання.

Рідкі комплексні добрива (РКД) можна рівномірно розподіля­ти і точно дозувати на поверхні ґрунту, повністю механізувати процеси, які пов'язані з їх транспортуванням, внесенням, знач­но зменшити затрати праці.

Комплексне рідке добриво марки 10-34-0. Містить амонійні солі орто- й поліфосфорних кислот різного ступеня заміщення. Масова частка загальної фосфорної кислоти не менш як 34% Р₂O₅, азоту — 10%. Азот і фосфор водорозчинні. Не містить вільного аміаку. Ступінь конверсії не менш як 55%. Близько 55% фосфору від загальної його кількості перебуває у формі поліфос­фатів, які підвищують розчинність поживних речовин і подовжу­ють строк зберігання, рН-6...7. Густина 1,4 г/см³, в'язкість — не більша за 50 МПа. Виробляють РКД марки 11-37-0.

Зберігають у закритих місткостях із залізобетону, вкритих захисною плівкою. Строк зберігання влітку 3 міс, узимку — 6 міс. Улітку при зберіганні РКД поліфосфати можуть перетворю­ватися на ортофосфати, внаслідок чого утворюється осад, який утруднює транспортування і внесення добрив.

Технологія застосування РКД така: 1) транспортування від за­воду до пристанційного складу; 2) транспортування від пристан­ційного складу до глибинного; 3) транспортування від глибинного складу до поля і заповнення агрегатів для внесення; 4) внесення.

Спрощення схеми транспортування від заводу до поля сприяє зменшенню затрат на застосування РКД. Вносять РКД обприс­куванням поверхні поля з наступним зароблянням у ґрунт, одно­часно з сівбою, у міжряддя при міжрядному обробітку і піджив­ленні, з поливною водою. Застосовувати РКД у вітряну та туманну погоду не рекомендується.

Використовують РКД як базисний розчин, до якого добавля­ють сечовину, аміачну селітру, калійні добрива, мікроелементи, пестициди. Ефективність РКД та твердих добрив практично од­накова на чорноземах, дерново-підзолистих, сірих опідзолених і темно-каштанових ґрунтах (табл. 29).

Вища ефективність РКД пояснюється більш рівномірним роз­поділом по поверхні поля, меншим поглинанням фосфору дея­кими ґрунтами.

Таблиця 29

Ефективність РКД, виготовленого на основі поліфосфорної кислоти, на дерново-підзолистих ґрунтах (за Ф. В. Янішевським)

 

 

Культура	Приріст від внесення, ц/га
РКД	еквівалентної суміші простих добрив
Озима пшениця	10,2	10,6
Озиме жито	7,9	8,6
Ячмінь	8,0	8,2
Картопля	55,9	57,5

 

Суспензовані рідкі комплексні добрива (СРКД). При добав­лянні до РКД суспензованих глин утворюються суспензовані рідкі комплексні добрива.

Введені в РКД глини затримують кристалізацію насичених розчинів, що дає змогу зберігати СРКД тривалий час. їх вико­ристовують як базисні розчини для виготовлення добрив марок 12-12-12, 10-30-10, 12-25-10.

Контрольні запитання

1. Назвіть склад однокомпонентних і комплексних добрив.

2. За якими показниками характеризують азотні, фосфорні та калійні добрива?

3. Які процеси відбуваються у ґрунті при внесенні добрив?

4. Способи застосування добрив, що сприяють підвищенню їх ефек­тивності.

5. Мета застосування інгібіторів нітрифікації.

6. Які властивості ґрунтів ураховують при внесенні добрив?

7. Агрохімічна та економічна-ефективність застосування добрив.

 

 

ОРГАНІЧНІ ДОБРИВА

 

Органічні добрива (гній, торф,сапропель, компости, сеча, гноїв­ка, пташиний послід, сидеральні культури) сприяють підвищенню врожаю та якості сільськогосподарських культур, родючості ґрунтів.

 

Гній

Основним органічним добривом є гній. Д. М. Прянишников вважав, що гній є важливим джерелом азоту, фосфору і калію як за абсолютною їх кількістю в ньому, так і за вартістю, рівномір­ністю розподілу по території сільськогосподарського використан­ня. Із збільшенням застосування мінеральних добрив роль гною у підвищенні родючості ґрунтів, особливо легкого гранулометрич­ного складу, значно зросте. Практика застосування добрив довела доцільність сумісного застосування органічних і мінеральних доб­рив. Це пояснюється тим, що застосування самих лише мінераль­них добрив, особливо кислих і фізіологічно кислих у великих нор­мах, зумовлює погіршення властивостей ґрунтів, призводить до зниження врожайності та якості сільськогосподарської продукції.

Внесення органічних добрив та вапна було і є найбільш дію­чим заходом з усіх відомих для збереження і підвищення родю­чості ґрунтів. Систематичне застосування органічних добрив підвищує вміст поживних речовин, увібраних основ, поглинальну здатність та буферність, вологоємкість, пористість і водопроник­ність ґрунту, збагачує його на мікрофлору, посилює біологічну активність. Застосування гною зменшує кислотність ґрунту, поліп­шує його фітосанітарний стан та підвищує біологічну активність.

Органічні речовини гною сприяють поліпшенню фізичних властивостей і структури ґрунту. Ґрунти глинистого грануломет­ричного складу при внесенні гною стають пухкішими, краще про­пускають воду і повітря та краще обробляються механізмами. Піщані ґрунти стають більш зв'язними, вологоємкість їх підви­щується.

Застосування гною в зернобуряковій сівозміні Миронівської Дослідної станції збільшувало водостійкість агрегатів чорноземних ґрунтів — з 17,6 до 31%, капілярну вологоємкість — з 37,9 до 40,2%, водопроникність — із 100 до 130%.

При розкладанні органічних речовин гною виділяється теп­лота, що позитивно позначається на інтенсивності біологічних процесів. При цьому життєдіяльність мікроорганізмів та фер­ментів посилюється, в результаті вивільняється значна кількість вуглекислого газу, мінеральних елементів живлення рослин і мікроорганізмів. Отже, гній діє на ґрунт всебічно. Внесення орга­нічних добрив приводить до нагромадження в ґрунті органічної речовини, гумусу, гумінових і фульвокислот.

Внесення органічних добрив — це найкращий спосіб збага­чення ґрунту на органічну речовину, яка здатна перетворюватись на гумус, що значно підвищує родючість ґрунтів. Тому гній треба розглядати як джерело не тільки перегною, а й макро- та мікро­елементів, біологічно активних речовин.

Щорічне застосування 35 т/га гною, азоту N₉₄ у складі міне­ральних добрив під озиму пшеницю, яку вирощували беззмінно (100 років) на важкосуглинистих ґрунтах Ротамстедської дослід­ної станції (Англія), зумовило збільшення вмісту гумусу при зас­тосуванні гною до 4,48%, мінеральних добрив — до 2,07% по­рівняно з 1,88% без застосування добрив. Урожайність озимої пшениці при цьому відповідно становила 27,7, 24,1 і 13,3 ц/га.

При вирощуванні культур без добрив живлення їх азотом відбувається за рахунок мінералізації гумусу, втрати якого дося­гають 0,9-1,5 т/га. Систематичне сумісне застосування органічних і мінеральних добрив у сівозмінах сприяє нагромадженню гумусу в ґрунті. Так, внесення гною та одинарної норми мінеральних добрив зумовило збільшення вмісту гумусу до 4,53% в лучно-чорноземних ґрунтах, а збільшення норми мінеральних добрив у 1,5 рази з такою самою кількістю гною зумовило збільшення вмісту гумусу до 5,31% порівняно з 4,29% без добрив. Із 1 т гною утворюється 35-50 кг гумусу. При цьому у ґрунті синтезу­ються гумінові і фульвокислоти, які мають підвищену обмінну здатність.

Для підтримання бездефіцитного балансу гумусу багато вчених вважає, що необхідно вносити на орних землях, на дерново — підзолистих ґрунтах — 12-15 т/га органічних добрив, на чорно­земах — 9-13 т/га.

Значення гною, за висловом Д. І. Менделєєва, підтвердже­не віками, тому що він діє швидко й ефективно, поліпшує фізичні властивості ґрунтів, придатний для застосування в усіх сівозмі­нах є повним добривом за хімічним складом. Поступове вивіль­нення поживних речовин з гною не призводить до підвищення концентрації ґрунтового розчину, яке може негативно позначи­тись на рості і розвитку рослин, особливо на ґрунтах з незнач­ним вмістом органічних речовин. Органічна частина ґрунту ад­сорбує мінеральні поживні речовини і таким чином регулює їх засвоєння. Великий позитивний вплив органічних добрив вияв­ляється не тільки в їх прямій дії, а й у післядії.

Склад гною. Гній поділяється на підстилковий (твердий) і безпідстилковий (рідкий). Гній — це суміш екскрементів і сечі, перемішаних з підстилкою, що містить у собі всі речовини, не­обхідні для живлення рослин. Поживні речовини в гної містять­ся в такому співвідношенні, яке необхідне для рослин.

Склад гною залежить від виду тварин та їх віку, кількості і якості кормів та підстилки, способу зберігання гною тощо (табл. 30).

Таблиця 30

Склад свіжого гною (за В. А. Васильєвим, Н. В. Філіповою)

 

 

Склад гною	Гній на солом'яній підстилці	Гній на підстилці з торфу
великої рогатої худоби	коней	овець	свиней	великої рогатої худоби	коней
Вода	77,3	71,3	64,6	72,4	77,5	67,0
Органічна речовина	20,3	25,4	31,8	25,0	-	-
Азот загальний білковий аміачний	0,45 0,28 0,14	0,58 0,35 0,19	0,83 - -	0,45 - 0,22	0,60 0,38 0,18	0,80 0,68 -
Фосфор (Р2O5)	0,23	0,28	0,23	0,19	0,22	0,25
Калій (К2O)	0,50	0,63	0,67	0,60	0,48	0,53
Вапно (СаО)	0,40	0,21	0,33	0,18	0,45	0,44
Магній (МgО)	0,11	0,14	0,18	0,09	-	-
Сірка (SO4)	0,06	0,07	0,15	0,08	-	-
Хлор (Сl)	0,10	0,04	0,17	0,17	-	-
Кремній (SiO2)	0,85	1,77	1,47	1,08	-	-
Залізо й алюміній	0,05	0,11	0,24	0,67	-	-

 

Для практичних розрахунків приймають такий склад гною: 0,5% N. 0,25% Р₂O₅ і 0,6% K₂O. Із загальної кількості азоту (0,5%) на легкозасвоюваний (аміачний, амонійний, нітратний) припадає 0,1-0,2%. Фосфор у гної міститься у вигляді засвоюваних спо­лук. Близько 30% фосфору перебуває у водорозчинній формі. Калій також перебуває у легкодоступній формі, крім того, 70-75% його — у водорозчинній формі.

Із 30 т/га гною у ґрунт вноситься 150 кг азоту, 80 кг Р₂O₅, 180 кг К₂O, 500 кг СаСO₃ і МgСO₃, 80 г мангану, 100 бору, 60 міді, 12 молібдену, 60 кобальту, 10-15 г йоду. Поживні речовини з гною вивільняються поступово протягом усього періоду вегетації рос­лин, забезпечуючи їх життєві потреби.

Підстилковий гній. Для підстилки використовують матеріали, для яких властиві велика вологоємкість і поглинання рідин та газів, що містять значну частину азоту, фосфору, калію, кальцію (табл. 31).

Таблиця 31

Поглинальна здатність підстилки і її склад, % (за В. А. Васильєвим, Н. В. Філіповою)

 

 

 

Підстилка	100 частин під­стилки погли­нає частин води	Склад підстилки
Вода	N	р2о5	к2о	СaО
Солома пшениці жита	170-300	14,0 14,3	0,57 0,45	0,20 0,26	0,90 1,00	0,28 0,29
Торф низинний верховий	500-700 1000-1500	60,0 50,0	0,90 0,60	0,05 0,04	0,04 0,05	1,00 0,15
Тирса	400-445	30,0	0,04	0,02	0,04	-

 

Основними видами підстилки є солома й торф. Інші воло­гоємкі матеріали (тирса, стружка тощо) використовують рідко.

Вихід гною значною мірою залежить від виду тварин, їхнього стійлового періоду, застосування підстилки. Так, від 1 голови великої рогатої худоби за 220-240 діб стійлового періоду нагро­маджується 9-10 т гною, за 200-180 діб — 6-8 т. За ці періоди вихід гною від однієї свині становить відповідно 2,2 і 1,5 т. Збільшення використання соломи, торфу на підстилку дає змогу підвищити виробництво гною та продуктивність тварин (табл. 32).

Таблиця 32

Вплив кількості підстилки на вихід гною (за І. П. Мамчєнко)

 

 

 

Підстилка	Вихід гною	Втрати гною за 3 міс. збері­гання,%
на одну корову за добу, кг	за 200 діб стійлового періоду, т
Солома житня те саме те саме		6,8 8,2 9,4
Торф низинний верховий		10,4 12,2

 

На підстилку використовують подрібнену солому, а також торф з вологістю до 50% і ступенем розкладання не більш як 25%.

Зберігання, виробництво, застосування. Підстилковий (твер­дий) гній із ферм транспортують у гноєсховища або на місце майбутнього внесення, де його зберігають у буртах. Для збері­гання гною і збільшення виробництва органічних добрив при ви­користанні соломи, торфу та відходів господарства повинні мати гноєсховища наземні або заглиблені (котлованні).

Транспортування підстилкового гною безпосередньо з фер­ми до поля для буртування має деякі недоліки, наприклад нера­ціональне використання транспорту.

Зберігання гною у невкритих гноєсховищах, пухких буртах призводить до значних втрат поживних речовин. Втрати орга­нічної речовини й азоту протягом 4 міс. відповідно досягають 40 і 30-44%. Особливо великі втрати поживних речовин спостері­гаються з малих куп гною.

Для зберігання і виготовлення гною використовують два спо­соби: холодний (щільний) і гаряче-пресований (пухкий спосіб збе­рігання з наступним ущільненням). При щільному способі збе­рігання гній укладають щільно в гноєсховищах або буртах (до 2,5-3 м висоти), вкривають зверху соломою, торфом або 5-10-сантиметровим шаром ґрунту. Доцільно в період зберігання гною зволожувати його гноївкою, сечею та стоками тваринницьких ком­плексів. Для боротьби з бур'янами застосовують гербіциди. За гаряче-пресованого способу зберігання гній складають пошарово (пухко) з наступним ущільненням. Поверхню гноєсховища (бур­ту) вкривають соломою, торфом або шаром ґрунту. У дослідах при холодному зберіганні гною протягом 4 міс. Утворилося 170 л гноївки, при гаряче-пресованому — 450 л. Отже, при зберіганні гною на дно гноєсховища (бурту) треба класти шар соломи або торфу. Гарячий період зберігання гною (при 55-60°С) сприяє знеш­кодженню насіння бур'янів і збудників хвороб. Через 3-4 міс. зберігання у буртах втрачається 15-25% органічної речовини. У масі гною видно бурі рештки соломи, що легко руйнуються. Та­кий гній називається напівперепрілим. Після 6-8 міс. зберігання втрачається половина органічної речовини. Гній перетворюєть­ся на однорідну масу. Такий гній називається перепрілим.

Підстилковий гній використовують за двома технологіями: пря­моточною (ферма — поле) або перевалочною (ферма — бурт — поле).

Гній з буртів навантажують на гноєрозкидачі, за допомогою яких його розподіляють по поверхні поля. Використання перева­лочної технології застосування гною призводить до значних втрат поживних речовин та забруднення навколишнього середовища. Гній потрібно заробляти у ґрунт одразу після розподілу його по поверхні.

Краще гній вносити під зяблеву оранку. Весняне внесення гною менш ефективне. У районах надмірного зволоження гній вносять навесні при переорюванні зябу. Заробляння гною дис­ковими боронами сприяє більш інтенсивній його мінералізації, значним втратам газоподібного азоту.

Норми внесення підстилкового гною залежать від ґрунтово-кліматичних умов, окультурення поля, сівозміни, біологічних особ­ливостей культури, насичення сівозміни добривами.

Оптимальними нормами гною (т/га) є: на Поліссі і в Лісосте­пу під просапні культури — 30-50, під озимі — 20-30, у Степу — відповідно 30-40 і 20-35, при зрошенні — до 60.

Під цукрові буряки, картоплю, кукурудзу, овочеві культури застосовують більші норми гною, ніж під зернові. Найбільша оп­лата одиниці гною на Поліссі (табл. 33).

Таблиця 33

Оплата органічних добрив додатковим приростом урожаю сільськогосподарських культур (зернові одиниці, О. О. Бацула та ін.)

 

Зона	Пряма дія	З урахуванням після­дії у сівозміні
Полісся	0,69	1,23
Лісостеп	0,44	0,75
Степ	0,26	0,55

 

Найбільший приріст урожаю від внесення гною отримують при застосуванні його під картоплю, овочеві культури, коренепло­ди, коноплі. Добре оплачується застосування гною зерновими культурами та багаторічними травами. Післядія гною на ґрунтах піщаного і супіщаного гранулометричного складу триває 3-4 роки, суглинистого — 6-8 років і більше.

Безпідстилковий гній. При застосуванні на фермах гідроз­миву отримують безпідстилковий гній. Це суміш твердих і рідких виділень тварин, розбавлених водою. До його складу входять залишки кормів, невелика кількість підстилки. Надлишкове вико­ристання для гідрозмиву води приводить до утворення тварин­ницьких стоків.

Залежно від вмісту води безпідстилковий гній поділяють на напіврідкий (вологи не менш як 92%), рідкий (вологи 92-97%) і стоки (вологи понад 97%). У рідкому гної із вмістом 6-8% сухої речовини 0,25-0,34% загального азоту, в тому числі 0,13-0,15% NН₃, фосфору — 0,11-0,15%, калію — 0,27-0,35%.

У безпідстилковому гної від 50 до 70% азоту міститься у роз­чинній формі. Фосфор органічних сполук гною засвоюється рос­линами краще, ніж фосфор мінеральних добрив. Калій перебу­ває в розчинній формі. Наведені дані свідчать про те, що вміст загального азоту, фосфору і калію у безпідстилковому гної удвічі менший, ніж у підстилковому.

Рідкий гній і стоки тваринницьких комплексів, крім азоту, фосфору і калію, містять значну кількість інших елементів жив­лення (табл. 34).

Застосування надлишку води для видалення гною з ферм збільшує затрати на його гомогенізацію, зберігання і внесення. На свинокомплексах, що вирощують 108000 голів свиней за рік, нагромаджується до 1 млн м³ тваринницьких стоків. Без під­стилковий гній видаляють з допомогою механічних засобів та гідравлічних систем (самотічна безперервної дії, самотічна пе­ріодичної дії).

Таблиця 34

Вміст елементів живлення у рідкому гної свиней, мг/л (УкрНДІПМ)

 

Елемент живлення	Рідка фракція	Тверда фракція
Залізо	16,2	9,5
Манган	1,6	1,9
Нікель	0,05	0,01
Молібден	0,01	-
Цинк	-	0,19
Мідь	0,16	1,00

 

При механічній системі використовують бульдозери, підби­рачі, конвеєри. Гній зберігається у прифермських і польових гноє­сховищах. Прифермські сховища поділяють на карантинні та основні. У карантинному гноєсховищі відбувається знезаражен­ня гною, яке триває 3-4 доби. Якщо за цей час знезараження гною не відбулося, то проводять хімічне його знезараження. Основне гноєсховище вміщує 1-6-місячний вихід тваринницьких стоків. Прифермські гноєсховища бувають відкритого та закри­того типу, польові — відкритого. Із прифермських гноєсховищ стоки транспортують у польові.

Стоки і рідкий гній доцільно поділяти на тверду і рідку фракції. Вологість твердої фракції гною — до 75%. Зберігають тверду фракцію гною пухко у буртах, як і підстилковий гній. Процеси ро­зігрівання відбуваються повільніше. Рідку фракцію гною (стоки) зберігають у польових сховищах.

Зберігання, виробництво, застосування. Втрати азоту та ор­ганічної речовини при безпідстилковому утриманні тварин, пра­вильному видаленні, зберіганні і використанні рідкого та на­піврідкого гною менші порівняно з втратами підстилкового гною.

Очищають і знезаражують рідкий гній трьома способами: 1) природне біологічне очищення при тривалому витримуванні стоків у відстійниках-накопичувачах з наступним очищенням та утилізацією на полях зрошення; 2) штучне біологічне очищення; 3) виготовлення компостів.

При вирощуванні 108000 голів свиней за рік у процесі гідроз­миву безпідстилкового гною щодоби мають 5 - 5,5 тис. м³ стоків, які після механічного та біологічного очищення поділяють на твер­ду фракцію, стічну воду і надлишкове активний мул. Склад стоків складний (табл. 35).

Надлишково активний мул вносять під кормові і технічні (300 м³/га) та під зернові культури (100-150 м³/га). Безпідстилко-вий гній вносять насамперед під просапні та кормові культури,

Тверду фракцію безпідстилкового гною вносять тими сами­ми машинами, що й підстилковий. Рідкі фракції вносять мобіль­ними машинами і поливною технікою (табл. 36).

 

Таблиця 35

Хімічний склад відходів тваринницьких комплексів (І. I. Омельченко)

 

 

 

Інгредієнти	Рідкий гній, г/л	Гнойові стоки, мг/л (механічне очищення)	Стічні води, мг (біологіч­не очищен­ня)
великої рогатої худоби	свиней	великої рогатої худоби	свиней
рН	6,9-7,2	6,5-8,2	8,4-8,6	6,7-7,2	7,6-8,2
HCl	0,4-4,4	0,28-4,2	600-2410	2257-3240	823-1891
Cl-	0,1-0,5	0,2-0,6	58-610	218-412	234-355
SO42-	0,1-0,4	0,09-0,4	45-115	73-360	68-321
Са22+	0,3-0,6	0,2-0,5	56-420	60-240	73-200
Мg2+	0,07-0,4	0,06-0,2	37-214	84-124	66-108
Na+	0,3-0,6	0,15-0,6	71-510	100-440	184-375
К+	0,1-0,4	0,17-0,7	145-617	81-360	50-282
Р2O5	0,3-0,6	0,07-0,4	118-322	25-185	26-138
NO3-	сл. - 0,08	сл.-0,06	2,5-24,5	-	Сліди - 2,6
NH4+	0,7-1,1	0,6-0,9	324-820	225-570	57-306
Азот загаль­ний	0,9-1,5	0,9-1,2	335-980	233-607	64-560
Сухий зали­шок	3,4-7,7	2,1-5,5	1680-4840	3021-5724	1479-2576
Мінеральний залишок	2,2-4,2	2,5-3,5	1215-4350	1662-3610	1316-2198

 

Таблиця 36

Норми внесення безпідстилкового гною, т/га (О. О. Бацула та ін.)

 

Культура	Рідкий гній	Рідка фракція гною
Зернові ярі	40-60	200-250
Озима пшениця	40-60	200-250
Картопля	60-80	300-400
Цукрові буряки	80-100	500-600
Однорічні трави	60-80	300-400
Пасовища	100-120	600-800

 

Коефіцієнт використання прямої дії та післядії азоту без­підстилкового гною становить 30-50%, фосфору — 60-50% Р₂O₅, калію 60-70% K₂O.

Неправильне зберігання та застосування безпідстилкового гною призводить до забруднення навколишнього середовища, підґрунтових вод і водойм. Безпідстилковии гній використовують для основного і передпосівного удобрення, підживлення, удоб­рювальних поливів.

Норму внесення (м³/га) визначають з урахуванням мінімаль­ного вмісту азоту або фосфору чи калію за формулою

H = A/N · K · 10,

де А — винос азоту культурою, кг/га;

N — вміст азоту в стоках, %;

К — коефіцієнт використання елемента живлення (для N = 0,6... 0,7; Р₂O₅ = 0,6; K₂O = 0,6).

Для перерахунку різних видів органічних добрив на умовні одиниці використовують коефіцієнти: для підстилкового гною, твердої фракції безпідстилкового гною, компостів на основі гною, осаду стічних вод з вологістю до 76% — 1,0; для безпідстилко­вого напіврідкого гною з вологістю до 76-92% — 0,5; для без­підстилкового рідкого гною з вологістю 93-97% — 0,2; для стоків гною з вологістю 93-97% — 0,2; для стоків гною з вологістю понад 97% — 0,1; для сухого пташиного посліду з вологість до 20% — 7,0; для напіврідкого пташиного посліду з вологістю 76-92% — 1,4.

Пташиний послід

Пташиний послід може бути у твердому (вологість менш як 50%), пластичному (вологість 50-92%) і текучому (вологість по­над 92%) стані. Він містить більше поживних речовин, ніж гній (табл. 37).

Таблиця 37

Склад пташиного посліду, % на сиру речовину (В. А. Васильєв та ін.)

 

Вид птиці	Елемент
н2о	N	р2о5	к2о	СаО	МgО	SO4
Кури		1.0	1,5	0,8	2,4	0,7	0,4
Качки		0,7	0,9	0,6	1.1	0,2	0,3
Гуси		0,5	0,5	0,9	0,8	0,2	1,1

 

Азот у пташиному посліді міститься у вигляді легкогідролізо-ваних сполук. У свіжому посліді немає аміачного азоту, проте він утворюється при його зберіганні внаслідок мінералізації органіч­них сполук. Поживні речовини пташиного посліду добре доступні для рослин. Неправильне зберігання пташиного посліду зумов­лює великі втрати не тільки азоту, а й фосфору і калію.

Безпідстилковии пташиний послід використовують для виготов­лення компостів. Оптимальне співвідношення торфу до пташиного посліду з вологістю 75% становить 1: 0,6, з вологістю 85% — 1:1. Бурт формують заввишки 2,5-3 м та завширшки до 4 м. Через два тижні після закладання бурту компост перемішують. Компо­стування триває 1,5-2 міс.

Термічно висушений пташиний послід містить до 80% сухої речовини, 4-6 азоту, 4-5 Р₂O₅, 2-2,5 K₂O, 4,5% СаО. При вису­шуванні посліду втрачається до половини азоту, до 12-20% фос­фору і калію.

Використовують пташиний послід для основного та припосів­ного внесення. Географічна мережа дослідів з добривами України рекомендує під картоплю, кукурудзу, цукрові буряки вносити 20-25 т/га торфопослідного компосту, під зернові — 10-15 т/га. Ефек­тивність пташиного посліду аналогічна ефективності мінеральних добрив.

Торф

Торф у чистому вигляді використовувати безпосередньо на добриво не рекомендується. Для збільшення виробництва орга­нічних добрив і доступності поживних речовин, які знаходяться в ньому, торф використовують як підстилковий матеріал та для виготовлення компостів.

Торф містить у собі всі необхідні для рослин поживні речови­ни (табл. 38).

Таблиця 38

Хімічний склад торфу, % на абсолютно суху речовину (УНДІЗ)

 

Вид торфу	рН	Золь­ність	Азот	Фос­фор	Калій	Каль­цій	Маг­ній
Очеретяно-осоковий	6,8	13,7	1,97	0,36	0,12	2,48	0,08
Осоковий з домішками сфагнуму	4,0	13,8	2,42	0,27	-	0,9	0,07
Сфагновий	3,1	24,5	1,22	0,01	0,17	0,17	0,06

 

Органічної речовини в торфі 87-96,6% (в перерахунку на суху речовину). Незважаючи на значний вміст азоту в торфі, більшість його (90-95%) знаходиться в органічній формі, яка стає доступ­ною для рослин після мінералізації. Малопридатний на добриво торф з рН < 5 та вмістом алюмінію понад 5 мг-екв/100 г сухого торфу. Кількість золи коливається від 5-10 до 50%. Нормально-зольні торфи містять до 12% золи. Високозольні торфи (> 12% золи) як добриво малоефективні. Вміст заліза в нормальнозоль-них торфах не перевищує 3%. Торф бідний на мікроелементи.

За ступенем розкладання торфи поділяють на слабко- (5-25% гуміфікованих речовин), середньо- (25-40% гуміфікованих речовин) та сильнорозкладені (>40% гуміфікованих речовин). Добре розкладений торф чорного кольору, мажеться, прохо­дить між пальцями руки при здавлюванні.

Д. М. Прянишников писав, що застосування торфу на підстил­ку, як доповнення до соломи, є шляхом поступового переходу азоту торфу в хліб. Підстилка з торфу добре поглинає аміак, сірководень, вуглекислий газ, які утворюються у тваринницьких приміщеннях внаслідок дихання тварин і розкладання гною та сечі. Порівняно з соломою вологоємкість торфу та здатність вби­рати гази у 2-3 рази більша.

Для підстилки використовують торф із вмістом води не більш як 50% і зольністю не більш як 10%. Подрібнений торф на підстилку рівномірним шаром розподіляють у тваринницьких приміщеннях і вигульних місцях. Потім підстилку з торфу вивозять і буртують.

 

Компости

Компостування — біотермічний процес мінералізації та гумі­фікації органічної речовини, який відбувається в аеробних умо­вах під впливом життєдіяльності мікроорганізмів.

Компостування торфу з гноєм, торфу з гноївкою, сечею, пта­шиним дослідом, відходами тваринницьких комплексів і рослин­ництва дає можливість збільшити виробництво органічних добрив та кількість доступних елементів живлення, що в них знаходять­ся, включити в кругообіг додаткову кількість поживних речовин, зменшити забруднення ґрунту й навколишнього середовища, спростити технологію застосування рідкого гною.

У процесі компостування торфу з гноєм як основної маси ком­постів нагромаджується значна кількість доступних елементів живлення торфу, підвищується біологічна активність компосту. Процес компостування відбувається за оптимальних умов тем­ператури, зволоження й аерації. При температурі 60-70°С гине значна кількість насіння бур'янів, збудників хвороб, шкідливих речовин. Таких умов у процесі компостування досягають при пух­кому укладанні компостної маси, періодичному додатковому зво­ложенні її за рахунок добавляння сечі, гноївки, стоків тваринниць­ких комплексів. При зволоженні понад 75% життєдіяльність мікроорганізмів в компостній масі знижується, температура — не вище ніж 55°С.

Для зменшення втрат поживних речовин у нижню частину компосту закладають шар торфу або соломи. Поверхню компос­ту обов'язково вкривають торфом, соломою або ґрунтом. Компо­стування влітку триває 3-4 міс, взимку — 4-6 міс. Виготовляють торфогнойові, торфосечові, торфофекальні та інші компости. Тор­фогнойові, компости готують при співвідношенні гною і торфу 1:1 або 1:1,5. Збільшення кількості торфу подовжує тривалість ком­постування, зумовлює зниження його якості й ефективності.

Для виготовлення компостів використовують пошаровий, осередковий і площадковий способи.

Пошаровий спосіб. Цей спосіб виготовлення компостів за­стосовують протягом року. На дно гноєсховища (бурту) кладуть 40-50-сантиметровий шар торфу. Далі гній і торф кладуть поша­рово (20-30 см).

Після заповнення гноєсховища поверхню компосту вкрива­ють торфом. Періодично компостну масу зволожують гноївкою, сечею. При закладанні компосту у бурти пошарово кладуть торф і гній (20-30 см). Ширина бурту — 4-6, висота — 4-3 м. Довжи­на довільна. Загальна маса бурту-не менш як 300 т. Після фор­мування бурту його поверхню вкривають торфом. Щоб вміст во­логи у бурті був не менш як 60%, компост зволожують гноївкою, сечею. Щомісяця масу бурту перемішують. Через 3-4 міс. ком­постування утворюється високоефективний компост. Готовий високоякісний компост має однорідну темного кольору розсип-часту масу з вологістю не більш як 75% і близьку до нейтральної реакцію, містить всі необхідні елементи живлення в доступній формі (табл. 39).

Таблиця 39

Склад різних видів компостів (В. А. Васильєв та ін.)

 

Показники	Торфо-гноєвий	Торфо-сечовий	Торфофе­кальний	Торфопо-слідний
рН	4,8-6,2	5,0-7,9	4,8-6,2	5,5-7,0
Вологість, %	60-75	65-80	65-75	60-70
Зола, %	5-50	5-30	5-50	5-20
Загальний азот, %	2-3,5	2,0-4,2	2,0-3,2	0,6-1,0
NO3 + NН3, мг/ 100 г аб­солютно сухого торфу	60-500	120-700	40-450	—
Легкорозчинний фос­фор, мг/100 г	200-400	150-400	80-450	—
Загальний калій, %	0,6-1,2	1,5-3,0	0,6-1,5	0,6-1,0
Розчинні гумінові ре­човини, %	1-2	1-4	1-2	—

Осередковий спосіб. При осередковому способі виготовлен­ня компостів на шар торфу (подушку) завтовшки 30-50 см кла­дуть, окремими купами гній. Проміжки заповнюють торфом. Потім масу перемішують бульдозерами і формують бурт завширшки 5-6 та заввишки 2-2,5 м. Через 1 міс. після закладання компосту його перемішують, поверхню вкривають торфом і соломою. Маса компосту — не менш як 300 т. Компостування триває 3-4 міс.

На вигульних площадках, літніх таборах торф розстилаюсь шаром 20-30 см. Через деякий час масу буртують і отримують, торфогнойовий компост. Для збільшення поживної цінності ком­постів і зниження втрат азоту до кислого торфу добавляють 1,5-2% фосфоритного борошна. Часто такі компости називають торфо-гноєфосфоритними.

Широко застосовують виготовлення компостів на спеціаль­них бетонованих площадках. На подушку з торфу (20-30 см) кладуть шар (20-30 см) підстилкового або безпідстилкового гною, потім поверхню дискують дисковою бороною і згортають бульдозером у штабель завширшки 4-6 м. Висота, компостної маси досягає 3-4 м.

Для підвищення якості компосту пошарово вносять сечу, 1,5-2% фосфоритного борошна, 0,5-1 калійної солі, 1-2% вапняко­вих матеріалів залежно від складу компонентів. Через 1-1,5 міс. масу перемішують, щоб посилити процеси компостування та утворення однорідного добрива.

Торфосечові (гноївкові) компости готують аналогічно торфо­гнойовим. У 40-50-сантиметровому шарі торфу роблять заглиб­лення, куди вливають сечу або гноївку. На 1 т торфу використо­вують 1-3 т сечі або гноївки. Після вбирання сечі (гноївки) кладуть новий шар торфу і заливають у заглиблення сечу (гної­вку). Масу буртують. Компостування триває 1-1,5 міс.

Аналогічно готують торфофекальні компости. На 1 т торфу використовують 1-2 т фекальних мас.

Застосовують компости восени під'зяблеву оранку. Ефек­тивність прямої дії компостів рівнозначна дії підстилкового гною.

Застосовуючи метанове бродіння для розкладання органіч­них добрив, можна отримати добре розкладене добриво, у яко­му внаслідок біологічних процесів знешкоджено насіння бур'янів та збудників деяких хвороб. Крім того, в процесі метанового бродіння виділяється значна кількість газу, який можна викори­стовувати для побутових потреб.

Сучасні технології за рахунок інтенсивного біологічного окис­лення дають можливість відходам тваринницьких ферм надава­ти однорідного рідинного стану і вносити його в ґрунт.

Застосування вермикультури дає можливість отримувати з відходів рослинництва та органічних добрив вермикомпост, який містить 40-45% органічної речовини, 0,9-3,5% загального азо­ту, 0,8-2,2% Р₂0₅, 0,8-2,1% К₂O та інші елементи.

Штучний гній. Для його виготовлення використовують под­рібнену солому, стоки тваринницьких комплексів,покидьки рос­лин. Подрібнену солому, різні рослинні залишки розстелюють рівним шаром товщиною 30-35 см на ширину 3-3,5 м. Шар ущільнюють, змочують водою. Укладають солому пошарово до висоти 2,5 м. Температура у бурті піднімається до 25-30 градусів. Після цього бурт поливають водою, рідким гноєм, стоками тва­ринницьких комплексів. За 3-4 міс штучний гній готовий.

 

Сапропель

Сапропель — продукт відкладів прісних озер і ставків, який належить до органічних або вапнякових добрив. Склад сапро-пелів дуже неоднорідний (табл. 40).

Таблиця 40