Сучасний рівень виробництва і використання органічних та мінеральних добрив, мікроелементів вимагає застосування їх відповідно до встановленої системи удобрення культур у сівозміні.
Система удобрення є складовою частиною організаційно-господарських і агротехнічних заходів, спрямованих на економне використання засобів хімізації. Вона являє собою план використання органічних і мінеральних добрив, який складають на ротацію сівозміни з урахуванням норм, доз і способів використання добрив, засобів хімічної меліорації в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах для одержання сталого запланованого врожаю високої якості, підвищення родючості ґрунту з урахуванням охорони навколишнього середовища.
При складанні системи удобрення враховують обсяг, виробництво органічних добрив, необхідність проведення хімічної меліорації, родючість ґрунтів, культуру землеробства, біологічні особливості сорту, заплановані врожаї, можливості застосування мінеральних добрив, рекомендації наукових установ і досвід з використання добрив в інтенсивних технологіях вирощування культур.
Під час складання системи удобрення культур у сівозміні треба враховувати: необхідність проведення хімічної меліорації; місце внесення меліорантів; місце і норми внесення органічних добрив та насичення ними сівозміни; місце, норми, дози і способи внесення мінеральних добрив та насичення ними сівозміни. Згідно з системою удобрення, щороку складають план застосування добрив у сівозміні.
Норми удобрення сільськогосподарських культур визначають такими методами: 1) використання результатів польових дослідів з добривами; 2) балансово-розрахунковим; 3) комплексним та економіко-математичними.
У результаті проведення польових дослідів з добривами встановлюють рекомендовані норми добрив при складанні системи удобрення культур сівозміни (табл. 45). Наведені рекомендовані середні норми добрив після введення поправок на ґрунтово-кліматичні умови, дані про рівень забезпечення рослин поживними речовинами та врожайність використовують для складання системи удобрення культур.
Із балансово-розрахункових методів поширені такі: 1) розрахунок норм добрив за запасами поживних речовин у ґрунті на запланований урожай; 2) розрахунок норм добрив на приріст урожаю. Суть першого полягає у визначенні норм добрив за різницею між виносом поживного елемента та запланованим урожаєм і наявністю цього елемента в ґрунті. При цьому враховують коефіцієнти використання поживних речовин з ґрунту і добрив. Основною відмінністю першого методу від другого є та, що розрахунки норм добрив здійснюють на величину приросту врожаю. При цьому витрати добрив на одиницю врожаю значно менші. Тому цей метод ширше застосовується.
Норми добрив можна визначити за даними про бонітет ґрунту. Матеріали якісної оцінки земель використовують при розподілі добрив, плануванні врожаю та аналізі виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств. Добрива розподіляють з урахуванням наявних їх ресурсів, площі орних земель і середньозваженого бонітету ґрунту:
P1,...,n = [P(S1,...,n · К1,...,n)] / [(S1 · K1) + (S2 · К2) + (Sn · Кn)],
де P1,...,n — кількість добрив (NРК), кг;
Р — ресурси добрив (NРК), кг;
S1,...,n— площа, га;
К1,...,n — коефіцієнт потенціальної продуктивності земель, який показує, наскільки родючість даного ґрунту менша або більша за еталон землі.
При встановленні очікуваної (планованої) врожайності враховують бальну оцінку землі, оптимальні або фактичні ресурси органічних і мінеральних добрив, агротехнічні і сортові резерви, наявність основних виробничих фондів.
При використанні нормативу витрат добрив на одиницю врожаю норму добрива розраховують за формулою
Д = У · Н · К,
де Д — норма N, Р2O5 або K2O для вирощування запланованого врожаю, кг/га;
У — запланований урожай, ц/га;
Н — норматив затрат добрива на одиницю врожаю, кг/ц;
К — поправочний коефіцієнт на вміст рухомих сполук фосфору і калію в ґрунті.
При використанні нормативу витрат добрив на одиницю приросту врожаю, норму добрива розраховують за формулою
Д = Уп · Н · К,
де Д — норма N, Р2O5, K2O для вирощування запланованого врожаю, кг/га;
Уп — запланований приріст урожаю за рахунок добрив, ц/га;
Н — норматив витрат добрив на одиницю приросту врожаю, кг/ц;
К — поправочний коефіцієнт на вміст рухомих сполук фосфору і калію у ґрунті (для встановлення норми азоту К = 1).
Дані про ефективність застосування добрив в умовах дослідних установ та виробництва України дали змогу використати економіко-математичні методи для встановлення кількісної оцінки закономірностей (функцій) зміни врожайності від рівня вмісту, поживних елементів у ґрунті і норм внесення їх з добривами. Суть методу встановлення норм добрив, що ґрунтується на використанні кількісної оцінки закономірностей (функцій), полягає у визначенні рівня врожайності за рахунок ефективної родючості ґрунту з урахуванням сорту культури, агровиробничого групування ґрунтів поля, середньозваженого вмісту поживних речовин, оцінки попередників і культури землеробства, погодних умов. Використання функцій дало можливість розробити нормативи витрат добрив на утворення одиниці планового врожаю сільськогосподарських культур з урахуванням гранулометричного складу ґрунту, вмісту в ньому рухомих сполук фосфору і калію, культури землеробства (табл. 45).
В табл. 45 с означає, що крім добрив і сприятливих погодних умов для вирощування вказаного рівня урожайності необхідний високий рівень землеробства та організації, добрий попередник, а — крім вказаних у с вимог можливе внесення добрив у рядки і під культивацію, в — високий рівень культури землеробства та організації, добрий попередник.
За табл. 45 для вирощування 50 ц /га озимої пшениці при вмісті у чорноземі типовому 11,8 мг на 100 г рухомих сполук фосфору і 11,2 мг на 100 г обмінного калію при високому рівні агротехніки і доброму попереднику необхідно внести азоту (2,04 × 50) 100 кг, фосфору (1,41 × 50) 70,5 кг, калію (1,70 × 50) 85 кг з розрахунку на діючу речовину.
Таблиця 45
