Вплив азотних добрив на врожайність (ц/га) і якість зерна озимої пшениці

(за В. П. Толстоусовим)

 

Варіант досліду	Слабкоокультурений ґрунт	Сильноокультурений ґрунт
урожай­ність	вміст білка, %	урожай­ність	вміст білка, %
Без добрив	12,9	10,6	24,3	12,1
N60P55K60	13,8	11,5	34,5	12,8
N120P110K120	18,4	12,1	40,8	13,1
N180P165K180	21,9	12,8	44,5	13,7

Заходи для зменшення втрат поживних речовин і підвищення родючості ґрунтів

Основними заходами для зменшення втрат поживних речовин є такі: 1) внесення добрив у зволожений шар ґрунту в оптималь­них нормах і дозах з урахуванням властивостей ґрунтів та біоло­гічних особливостей культур, величини запланованого врожаю;

2) застосування повільнодіючих добрив та інгібіторів нітрифікації;

3) боротьба з втратами внаслідок ерозії, денітрифікації, вимиван­ня, засвоєння бур'янами; 4) проведення меліоративних робіт.

Підвищення родючості ґрунтів досягається за рахунок прове­дення меліорації (вапнування, гіпсування), науково обґрунтовано­го застосування органічних та мінеральних добрив, ґрунтозахис­них технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Для забезпечення рослин достатньою кількістю поживних ре­човин з урахуванням біологічних і сортових особливостей, вели­чини запланованого врожаю, агрохімічних та інших властивостей ґрунтів необхідним є додержання конкретної системи. Ця систе­ма складається з таких ланок: 1) визначення необхідності прове­дення хімічної меліорації, внесення певної кількості органічних і мінеральних добрив, меліорантів з урахуванням запасу поживних речовин і прогнозування родючості ґрунтів; 2) розподіл ресурсів засобів меліорації; 3) розроблення системи і плану застосування добрив, які забезпечують виконання планів виробництва сільсько­господарської продукції і відтворення родючості ґрунтів; 4) скла­дання проектно-кошторисної документації на застосування засобів хімізації; 5) здійснення авторського нагляду і контролю за викори­станням засобів хімізації; 6) визначення ефективності застосуван­ня засобів хімізації, частка їх у досягнутому рівні врожайності.

Поєднання цих ланок дає змогу використовувати замкнуту автоматизовану систему управління, яка сприяє оптимальному використанню добрив на науковій основі й отримувати найбіль­ший економічний ефект.

 

 

Контрольні запитання

 

1. Як ґрунти поглинають поживні речовини?

2. Яка агрохімічна характеристика основних типів ґрунтів України?

ЗАСТОСУВАННЯ ДОБРИВ

 

Способи і строки внесення добрив залежать від біологічних і сортових особливостей культури, попередників, ґрунтово-кліма­тичних умов, організаційно-господарських можливостей. Ґрунто­во-кліматичні умови, рівень забезпечення рослин поживними речовинами значною мірою визначають способи внесення доб­рив. Як правило, застосовують розкидний і локальний способи внесення добрив. Розкидне та локальне внесення добрив може бути основним, припосівним удобренням і підживленням.

Розкидне внесення добрив. При розкидному способі вне­сення добрив вони рівномірно розподіляються по поверхні ґрун­ту чи посіву з обов'язковим наступним зароблянням при основ­ному, припосівному обробітку ґрунту та боронуванні.

При зароблянні добрив плугом з передплужником понад 80% гранульованих добрив потрапляє у шар ґрунту 8-18 см, а при зароблянні добрив плугом без передплужника вони рівно­мірно розподіляються по всьому орному шару. Культивація або боронування призводять до того, що 50-60% добрив зосеред­жується в шарі ґрунту 0-2 см, а 81-100% — в шарі ґрунту 0-6 см. Внесення добрив у верхню частину орного шару ґрунту сприяє зниженню оплати одиниці добрива урожаєм, що особливо важ­ливо в умовах недостатнього зволоження. Внесення азотних добрив без заробляння у ґрунт на глибину менш як 5 см зумов­лює значні газоподібні втрати азоту. При розкидному способі внесення добрив без заробляння у ґрунт спостерігають найбільші втрати поживних речовин внаслідок змиву та вивіт­рювання сполук азоту. Мінімальний обробіток (без оранки) зу­мовлює недостатнє перемішування добрив з ґрунтом, що зу­мовлює підвищення концентрації азоту, фосфору, калію й інших елементів живлення, посилює іммобілізацію і зменшує кількість доступних поживних сполук азоту, фосфору в основній зоні зо­середження кореневої системи.

Головною вимогою до розкидного способу внесення є рівно­мірність розподілу добрив по поверхні ґрунту або посіву. Не­рівномірність розподілу добрив призводить до зниження врожай­ності на 10-19%, нерівномірності дозрівання врожаю, полягання рослин і зниження якості продукції. Так, недобір урожаю озимої пшениці за рахунок полягання досягає 25-60%. Локальне вне­сення добрив. При локальному внесенні добрива розміщують­ся екраном (суцільним шаром), суцільною або пунктирною стрічкою, розрізненими гніздами. Локальний спосіб порівняно з розкидним дає можливість зменшити площу взаємодії добри­ва з ґрунтом, що сприяє підвищенню коефіцієнта використання рослинами поживних речовин, особливо з фосфорних добрив. Локально добрива вносять в основне удобрення, припосів­не і в підживлення. Добрива вносять у рядки або ямки. Розмі­щують стрічку добрив в основному і припосівному внесенні упо­перек до майбутнього напряму сівби рядками. Локально добрива вносять за допомогою сіялок, культиваторів-рослино-підживлювачів, комбінованих агрегатів та інших механізмів.

При внесенні основного добрива локальним способом гли­бина заробляння добрив у Поліссі і Лісостепу становить 10-12, у Степу — 12-15 см. Відстань між стрічками при основному удоб­ренні зернових культур і культур суцільного посіву 12-17 см, про­сапних — 20-30 см. Ширина стрічки 2-4 см. Глибина припосів­ного локального внесення становить 12-15 см.

Оптимальні норми локального внесення добрив на 10-30% менші, ніж розкидного. Застосування для локального внесення норм добрив, вищих за оптимальні, зумовлює значно більше зниження врожайності, ніж при розкидному. При локальному внесенні добрив порівняно з розкидним підвищується вро­жайність зернових культур на 2-5 ц/га, зерна кукурудзи — на 5-8 ц/га. При нормах добрив 60-90 кг/га NРК і вище та високій родючості ґрунту ефективність локального внесення добрив мен­ша, ніж розкидного.

Строки внесення добрив. Із урахуванням біологічних особли­востей вирощування культур, створення оптимальних умов жив­лення рослин, ґрунтово-кліматичних умов добрива вносять в основне і припосівне удобрення, під час вегетації рослин (піджив­лення).

Основне внесення добрив передбачає внесення органічних і мінеральних добрив під час основного обробітку ґрунту. За ра­хунок основного удобрення створюють певні умови живлення для рослин протягом вегетаційного періоду. Норми внесення добрив встановлюють згідно з системою удобрення та планом ви­користання добрив, проектно-кошторисною документацією.

Високоефективним є сумісне застосування мінеральних і органічних добрив (гній, компости), особливо на фоні проведе­ної хімічної меліорації. У польових сівозмінах найефективніше використовувати органічні добрива під цукрові буряки, картоп­лю, кукурудзу, озиму пшеницю.

Оптимальною нормою підстилкового гною на Поліссі і в Лісо­степу під просапні культури є внесення 30-50 т/га гною, під озимі — 20-30, у Степу — відповідно 30-40 і 20-25, при зро­шенні — до 60 т/га. Оплата 1 т гною приростом урожаю на Поліссі становить 0,69 ц з.о. (зернових одиниць), у Лісостепу і Степу — 0,44 і 0,26 ц. В умовах зрошення оплата гною зростає вдвічі порівняно з умовами богару і становить 0,52 ц.

Внесення органічних добрив (гною, компостів) навесні зу­мовлює подовження строків виконання польових робіт, що врешті-решт призводить до недобору значної кількості врожаю, зниження оплати одиниці добрива, значних втрат поживних ре­човин.

Під час основного удобрення культури вносять 75-80% річної норми мінеральних добрив із запланованої для її удобрення кількості; 20-25% норми добрив застосовують припосівне вне­сення та для підживлення певної культури. Враховуючи ґрунто­во-кліматичні умови, особливості живлення рослин азотом, час­то частину азотних добрив з основного внесення переносять на весняно-літній період. Це стосується насамперед ґрунтів легко­го гранулометричного складу.

Дроблення норми мінеральних добрив на основне, припосів­не внесення та підживлення малоефективне, особливо в умовах недостатнього зволоження. В основне внесення в першу чергу використовують низькопроцентні, не гранульовані добрива. На ґрунтах з кислою реакцією з фосфорних добрив використову­ють важкорозчинні фосфорні.

В умовах виробництва часто доводиться довносити певну кількість добрив, яка не була внесена з осені, навесні під перед­посівний обробіток ґрунту. Такий спосіб внесення добрив не по­вною мірою сприяє підвищенню врожайності і зумовлює змен­шення оплати одиниці добрива врожаєм.

Припосівне удобрення. При внесенні добрив у рядки і ямки при посіві поліпшується живлення рослин певними елемента­ми живлення період проростання. Добрива в рядки та ямки вносять на 2-3 см нижче і в бік від насіння. Для припосівного внесення використовують водорозчинні висококонцентровані тверді і рідкі (РКД, КАС) добрива. Поживні речовини вносять у рядки з розрахунку 8-10 кг/га NРК. Оплата добрив, особливо суперфосфатів, при рядковому внесенні значно вища, ніж при внесенні добрив під передпосівний обробіток ґрунту навесні. Ефективність рядкового внесення добрив невелика при висо­кому рівні забезпечення рослин елементами живлення і знач­ному насиченні сівозміни добривами.

Підживлення рослин. Основним завданням підживлення є поліпшення живлення рослин у певні періоди, посилення інтен­сивності формування окремих органів рослин, вплив на відтік поживних речовин і підвищення якості продукції. Необхідність у проведенні підживлення визначається за результатами рослин­ної і ґрунтової діагностики, вмістом вологи у ґрунті.

Найчастіше проводять кореневі і позакореневі підживлення. При кореневому підживленні добрива вносять у зону розташу­вання основної маси коріння. При позакореневому підживленні розчини добрив наносять на поверхню рослин. Проводять під­живлення на початку вегетації рослин (ранньовесняні) та пізні підживлення. Для підживлення використовують водорозчинні ви­сококонцентровані добрива. Особливо підживлення високоефек­тивні коли не застосовують основного і рядкового удобрення.

В сучасних технологіях використовують позакореневі піджив­лення сечовиною в певні фази органогенезу озимої пшениці з метою підвищення її врожаю та збільшення біосинтезу білка в зерні. Часто позакореневі підживлення поєднують з внесенням пестицидів (табл. 25).

В умовах зрошення використовують три варіанти внесення мінеральних добрив: 1) проведення підживлення додатково до основного і припосівного удобрення сухими добривами; 2) якщо менша частина річної норми внесена під основний обробіток, то додатково вносять залишок норми добрив у вигляді розчинів разом з поливною водою протягом вегетаційного періоду; 3) усю норму добрив у вигляді розчинів вносять з поливною водою перед посівом, у період вегетації рослин і після збирання врожаю.

 

Таблиця 25