Глюкокортикоїди впливають на всі ланки патогенезу бронхообструктивного синдрому.
Механізм дії глюкокортикоїдів при бронхіальній астмі пов'язаний зі стабілізацією мембран базофільних гранулоцитів та їх гранул, гальмуванням синтезу і вивільнення медіаторів запалення, підвищенням чутливості Р2-адренорецепторів, збільшенням синтезу цАМФ і пригніченням синтезу цГМФ, а також з прямим впливом на гладкі м'язи стінки бронхів.
Глюкокортикоїди призначають усередину, місцево, внутрішньом'язово і внутрішньовенно. Для інгаляцій використовують кілька препаратів: беклометазону ди-пропіонат (бекотид) і тріамциноло-ну ацетанід (азмакорт), будесонід (пульмікорт), флунізоліду пропіонат (інгакорт) та інші, які погано транспортуються крізь слизові оболонки.
2.5. Засоби, що застосовують при набряку легень.
Вибір фармакологічних засобів залежить від ступеня набряку легень і рівня артеріального тиску. У випадках набряку легень, що спричинений недостатністю серця, вводять серцеві глікозиди швидкої дії (строфантин, корглікон). Лікувальний ефект кардіотонічних засобів зумовлений стимуляцією роботи серця, поліпшенням венозного відтоку від легень, а також зменшенням виходу рідини з судин.
Для лікування при набряку легень із значною артеріальною гіпертензією призначають засоби, що знижують артеріальний тиск і зменшують венозний приплив крові до серця. Це поліпшує загальну гемодинаміку, підвищує ефективність функції серця, сприяє зниженню артеріального тиску в малому колі кровообігу і кровонаповнення легень. Останній чинник відіграє вирішальну роль, оскільки сприяє зменшенню трансудації рідини в альвеоли і збільшує її абсорбцію в кров. Для цього застосовують гангліоблокатори короткої (гігроній) і середньої тривалості дії (пентамін, бензогексоній); судинорозширювальні засоби міотропної дії (натрію нітропрусид, нітрогліцерин).
Зменшенню набряку легень також сприяють осмотичні діуретики (маніт, сечовина) та високоактивні сечогінні засоби (фуросемід, кислота етакринова).
При набряку легень, що розвивається на фоні незначної артеріальної гіпертензії або нормотензії, призначати засоби, які знижують артеріальний тиск, слід надзвичайно обережно. Лікувального ефекту в цьому випадку можна досягти за допомогою дегідратуючих і сечогінних засобів.
Особливої уваги потребує застосування лікарських засобів при набряку легень на фоні артеріальної гіпотензії. Артеріальний тиск потрібно нормалізувати за допомогою адреноміметиків (мезатон, ефедрин) і обережно вводити дегідрату-ючі й сечогінні засоби.
Виразну протизапальну і протинабря-кову дію мають глюкокортикоїди, що ефективні у випадках нафілактичиого набряку легень. 1'люкойортикоїди можна застосовувати і при інших формах набряку легень.
У деяких випадках позитивний ефект можна отримати за допомогою наркотичних анальгетиків (морфін, фентаніл) внаслідок здатності цих речовин зменшувати венозний приплив до серця, кровона-повнення легень, задишку і кашель.
Оскільки під час проходження повітря крізь набрякову рідину виникає значна кількість піни, яка заповнює альвеоли і бронхи, відбувається (настає) різке порушення газообміну і тяжка гіпоксія, що потребує невідкладної допомоги. Тому при всіх видах набряку легень показане призначення піногасників (спирт етиловий, антифомсилан). їх дія полягає у зменшенні поверхневого натягу піни й перетворення її на рідину, яка має менший об'єм.
Вдихання парів спирту з киснем здійснюється через носовий катетер або маску. Антифомсилан застосовують інгаляційно у вигляді аерозолю спиртового розчину з киснем. Антифомсилан діє швидше, ніж спирт, і не подразнює дихальних шляхів.
