Перенесення проекту в натуру (впровадження сівозміни).

Після затвердження проекту він переноситься в натуру, тобто здійснюється землевпорядкування. Встановлюють або уточнюють межі виробничнх центрів та інших господарських ділянок, сівозмін і полів, у кож­ному з них - ділянок, запланованих щодо освоєння як ріллі та інших сільськогосподарських угіддь, сіножатеоборотних і гуртових (отар­ник) ділянок, а також доріг і прогонів для худоби.

Можливі деякі відхилення від намічених розмірів площ сівозмін її полів, викликані особливостями землекористування і прагненням створити кращі умови для польових та транспортних робіт. Проте вони не повинні відбиватися на щорічному виконанні й продажу сільськогосподарської продукції.

На поворотах польових меж та інших господарських ділянок, які розрізують масиви земель, встановлюють межові знаки. Межі полів, що розділяють ріллю з іншими угіддями, а також межі освоюваних земель проорюють в одну борозну, дороги і прогони оборюють з обох боків. На полях, зайнятих посівами, межі проорюють після збирання врожаю. Після землевпорядкування сівозміни вважаються впровадженими, і робота здається по акту представнику господарства.

 

9.2.9. Освоєння сівозмін.

Наступне завдання полягає в тому, щоб освоїти сівозміни у можливо короткий строк. Здійснення всього проекту землевпорядкування - першочергове завдання керівників і спеціалістів господарства. В їх обов'язок входить збереження межових знаків і встановлених меж полів сівозмін та інших господарських ділянок. Вони повинні передбачити в щорічних і перспективних планах вико­нання заходів в установлені проектом строки щодо освоєння нових земель, поліпшення угідь, захисту ґрунтів від ерозії, розробити і виконувати план освоєння запроектованих сівозмін.

Запроектовану сівозміну відразу освоїти не можна, оскільки до цього поля здебільшого зайняті не тими попередниками, яких потребує розмі­щення культур нової сівозміни, часто замість однієї культури в полі висівалось три - чотири і більше. Ось чому між впровадженням нової сівозміни і фактичним її освоєнням повинен минути певний період.

Після того, як буде визначено кількість сівозмін, площу кожної і них, розміщення їх на земельній території господарства, встановлено чергування культур і проведено землевпорядкування, складають план освоєння сівозмін або так звані перехідні таблиці. План освоєння сі­возмін не входить в організаційно - господарський план і прикладається у вигляді додатку. План освоєння (переходу) являє собою таблицю розміщення сільськогосподарських культур і парів на полях сівозміни та наміченої агротехніки на перехідний період, тривалість якого має становити для польових сівозмін один - три роки, а для кормових з трьома і більше полями багаторічних трав - чотири роки і більше.

План освоєння вважається правильним лише тоді, коли він забезпечує:

1. Виробництво сільськогосподарської продукції у розмірах, достат­ніх для виконання плану продажу й задоволення внутрішньогосподарсь­ких потреб господарства. Посівні площі, особливо зернових, технічних і кормових культур у роки освоєння (переходу) повинні повністю відпові­дати перспективному плану розвитку господарства.

2. Сівбу провідних культур, насамперед продовольчих зернових і технічних, після кращих попередників. Не можна висівати зернові там, де їх вирощували протягом двох років.

3. Відведення найзабур'яненіших полів під зайняті, а в посушли­вих районах - під чорні пари.

4. Розміщення в кожному полі по одній культурі, що має важливе організаційно - господарське значення, оскільки при цьому продуктив­ніше використовується техніка. Якщо ж виникає потреба висівати в одному полі дві - три культури, потрібно добирати такі, які були б рівноцінні як попередники для наступних культур. Це має істотне значення для прискорення переходу до запроектованої сівозміни.

5. Підвищення врожайності та валових зборів усіх культур у пере­хідний період, що забезпечується правильним розміщенням їх і від­повідною агротехнікою. Оскільки доводиться відхилятися від запроек­тованого чергування культур, то на цей період потрібно скласти спе­ціальну перехідну агротехніку, враховуючи конкретне розміщення культур після попередників.

У перехідну таблицю записують номер полів і їхню площу, усі культури, які висівали в кожному полі за попередні два роки із зазна­ченням їх площі, а також включені до складу полів неосвоєні землі, що підлягають переведенню в ріллю на розрахунковий строк. Щоб було видно, як розміщувалися культури на кожному полі, бажано скласти карту попередників. Потім намічають розміщення посівів на найближчі два - три роки або більше, поки не буде освоєна сівозміна. У ці роки порядок зміни культур може відрізнятися від встановленого чергування, так само як і розміщення на полях. Але те й інше з кожним ро­ком все більше й більше буде наближатися до передбаченого проектом.

При складанні плану освоєння сівозміни рекомендується дотри­муватися такого порядку: скласти план послідовно за роками, починаючи з першого року до повного освоєння; намітити план освоєння нових земель, якщо вони входять у поля сівозміни; вписати культури, висіяні в минулі роки під урожай поточного року (багаторічні трави, озимі); розміщати ярі культури в порядку їх убуваючої цінності; визначити поля для підсіву багаторічних трав і чистих парів, якщо вони передбачені схемою сівозміни, або тимчасово допущені в перехідний період на сильно засмічених полях.

Крім того, намічають основи технологій вирощування сільськогосподарських культур (обробіток ґрунту, система удобрення та ін.), в яких передбачають поступовий перехід від існуючої в господарстві технології по запланованої на рік освоєння сівозміни. Особливу увагу звертають на ті поля й ділянки, де плануються посіви по гірших попередниках.

З порядком складання плану освоєння і ротаційної таблиці сівозміни можна ознайомитися на прикладі сівозміни: 1 - вико-вівсяна суміш, 2 - озимі, 3 - картопля рання, 4 - озимі, 5 - ячмінь.

Роботу виконують у такій послідовності:

1) у план освоєння сівозміни заносять фактичне розміщення культур у рік, що передував освоєнню, і в рік освоєння сівозміни, з тим щоб було видно після яких попередників розміщували культури за попередні не менше ніж два роки;

2) намічають площі освоєння нових земель, якщо такі землі входять в сівозміну (у цьому прикладі на перший рік освоєння сівозміни таких площ немає);

3) у відповідні графи плану переходу заносять ті культури, які посіяні в минулі роки, але збиратимуть у поточному році: багаторічні трави, озимі та деякі інші багаторічні (перехідні) культури.

У нашому прикладі такі записи на перший рік освоєння сівозміни слід зробити в 1, 2, 3-му полях. Щоб запобігти плутанині з розміщенням ози­мих у роки переходу, доцільно посіви озимих цього року (перехідна культура) вказувати в дужках (озимі), а попередник озимих - без дужок. Наприклад, запис на поточний рік у 3-му полі означає, що 37 га були зайняті озимою пшеницею і в перший рік освоєння ця площа може бути використана під яру культуру (вико - вівсяну суміш). Решта поля (22 га) у поточному році була зайнята вико - вівсяною сумішкою, а восени на цій площі ми сіяли озиму пшеницю, яку збиратимуть у перший рік освоєння сівозміни.

План розміщення культур на другий рік освоєння складають в аналогічній послідовності:

1) у відповідні графи записують перехідні культури (озимі в 4-му і 5-му полях);

2) три поля (1, 4 і 5) зайняті культурами згідно із схемою чергу­вання культур нової сівозміни. Отже, для цих полів перехідний період можна вважати закінченим, і чергування культур здійснюватиметься за новою схемою сівозміни;

3) 3-є поле можна цілком зайняти ячменем, а 2-е – вико - вівсяною сумішкою.

Таким чином, перехід до нової сівозміни завершується за три роки.

Після освоєння сівозміни розміщення культур на кожному полі здійс­нюється відповідно до встановленого чергування, причому рік освоєння вважається першим роком першої ротації сівозміни. Продовживши пере­хідний план ще на 4 роки, одержимо ротаційну таблицю, яка відображж чергування культур у просторі (по полях) і в часі.

Освоєними називають такі сівозміни, в яких розміщення культур полях відповідає затвердженій схемі, дотримуються межі полів, встановлене чергування культур і технологія їх вирощування.

Складання плану - лише початок роботи щодо освоєння сівозмін. Господарство повинне заздалегідь придбати потрібний насіннєвий мате­ріалі, добрива, машини, знаряддя та ін. Дуже важливо потурбуватись про забезпечення господарства насінням багаторічних та однорічних трав, ринніх сортів картоплі та парозаймаючих культур.

Виконання плану освоєння сівозмін необхідно систематично контролювати, перевіряючи фактичне розміщення посівів на полях по закінченні сівби весною, влітку та восени, з плановим розміщенням сільськогосподарських культур і парів.

Якщо розміщення посівів частково змінене, то в план потрібно внести поправки не тільки на цей рік, а й на наступні. Так само пере­віряють виконання технології.

Розробивши план освоєння запроектованої сівозміни, розписують розміщення культур на полях протягом ротації. План розміщення сільськогосподарських культур та пару в полях за роками на період ротації сівозміни записують у ротаційну таблицю.

У перший рік ротації культури розміщують в полях так само, як і в рік освоєння сівозміни (відповідно до таблиці переходу), а в наступ­ні роки - згідно з їх чергуванням, передбаченим схемою.

Контроль за дотриманням сівозмін слід здійснювати після їх освоєння. Порівнюють фактичне розміщення культур із запланованим відповідно до ротаційної таблиці. При щорічному вирощуванні культур в освоєній сівозміні можливі відхилення від встановленого їх чергування. Поряд з невиправданими порушеннями проекту можуть бути і необхідні зміни, внесення яких обумовлює практика. Найчастіше зміни в сівозмінах викликані потребою пересівання озимих культур та багаторічних трав у несприятливі роки. Щоб запобігти цьому, слід правильно підбирати культури для пересівання, враховуючи особливості вирощуваних після них наступних. Наприклад, якщо в полі, де озимі загинули, наступного року планується вирощувати цукрові буряки, то для пересівання підбирають зернову культуру, яка була б добрим попередником буряків (горох, ячмінь). Багаторічні трави, що випали, можна пересівати вико – горохо - вівсяними сумішами, горохом, кукурудзою (чисті посіви чи в сумішці з іншими культурами) на зелену масу або ранній силос, тобто тими культурами, які вважаються добрими попередниками озимих.

Оскільки зміна в розміщенні культур на полях сівозміни в одному році впливає і на наступні роки, слід так само, як і в період освоєння, два рази в рік порівнювати фактичне розміщення посівів зі встановленим згідно з проектом сівозмін. За будь - яких розходжень потрібно вносити поправки.

Якщо цього не зробити, то допущені одного разу відхилення від плану розміщення культур призведуть до значних змін і порушення сівозмі­ни. Так само перевіряють виконання встановленої технології для кожної культури і вносять необхідні поправки, викликані змінами в розміщенні культур або іншими причинами. Одночасно удосконалюють і сам план згідно з новими досягненнями науки і передового досвіду.

 

9.2.10. Документація.

Складання проекту, впровадження, освоєння і до тримання сівозмін оформляють рядом документів. До них належть агроекономічне та екологічне обгрунтування проекту, ілюміновані креслення виробничих і арендованих ділянок (при необхідності), ілюміноване оглядове креслення, протоколи про розгляд і затвердження проекту, акт про перенесення проекту в натуру.

Агроекономічне та екологічне обгрунтування містить всі розраху­нки, покладені в основу проекту. У складанні цього документа, крім співробітників проектної організації, беруть участь усі спеціалісти господарства. До проекту внутрішньогосподарського землевпорядку­вання прикладають пояснювальну записку.

Впроваджені сівозміни заносять у книгу реєстрації сівозмін. До неї включають основні відомості із агроекономічного та екологічного обгрун­тування: кількість і площу сівозмін за типами, чергування сільськогоспо­дарських культур у кожній з них, посівні площі кожної культури на рік освоєння сівозмін, плани організації або розширення садів, виноградників, культурних пасовищ і сіножатей, меліоративні та ґрунтозахисні заходи.

Відповідальність за своєчасне і правильне ведення книги покла­дена на головного агронома районного управління сільського госпо­дарства. Він, а також головний інженер - землевпорядник зобов'язані періодично перевіряти стан сівозмін у господарствах району.

Освоєння сівозмін документується актами і журналами перевірки в книзі історії полів. Із акта результати перевірки переносять у спеці­альні журнали для звіту освоєння сівозмін.

Книга "Історія полів" - основний документ, який висвітлює всі заходи щодо підвищення родючості ґрунту та урожайності сільсько­господарських культур як у період освоєння сівозміни, так і в наступ­ні роки. Її ведуть у кожному підрозділі господарства, яке має окрему сівозміну. При невеликих розмірах землекористування обмежуються однією книгою на всі підрозділи господарства.

У книзі "Історія полів" має бути дві частини: загальна для всієї сівозміни та окремо по кожному полю.

У загальній (першій) частині записують схему прийнятої сівозміни і перехідну таблицю, запроектовану систему обробітку ґрунту й удобрення н сівозміні, систему меліоративних заходів. Слід також мати карту ґрунтів і карту забур'яненості полів (останню на підставі щорічних обстежень потрібно систематично поновлювати), дані обліку поширення шкідників та збудників хвороб (також поновлюються щороку). На карті ґрунтів, на підставі ґрунтових і агрохімічних досліджень, слід мати відомості про глиби­ну орного шару, гранулометричний склад, кислотність, уміст поживних речовин у доступних формах. Агрохімічні дослідження ґрунтів треба по­ширювати через кожні п'ять років.

У другій частині книги "Історія полів" на сторінках, відведених для кожного поля, щороку записують відомості про культури, які були висіяні у кожному полі, їх урожайність та в хронологічному по­рядку відомості про всі проведені технологічні заходи із зазначенням якості й часу проведення кожного з них, поливи (у зрошуваному гос­подарстві), наявність шкідників і збудників хвороб, види, норми і строки внесення добрив, хімічних засобів захисту рослин.

Важливість книги "Історія полів" зумовлюється наступним: по - перше, вона вкрай необхідна для поточного і перспективного плануван­ня ведення сільськогосподарського виробництва - розміщення культур після попередників, правильного планування агрозаходів у кожному з полів сівозміни і складання технологічних карт, оскільки при цьому треба враховувати фактичне розміщення культур, виконання агрозаходів, внесення добрив і пестицидів у попередні роки (без точних записів контроль, особливо у великому господарстві, неможливий); по - друге, у книзі буде зібраний величезний виробничий досвід щодо ефективності окремих агрозаходів, які застосовуватимуться при уточненні системи агротехніки в господарстві. Матеріал з книги "Історія полів" може бути використаний для агротехнічного навчання працівників господарства. Окремий журнал треба мати для обліку виробничого досвіду.

Книга "Історія полів" та інші матеріали з обліку земель і системи проведення агротехнічних заходів у господарстві допоможуть вста­новити порядок, без якого в сучасних умовах не можна вести високо­культурне інтенсивне землеробство.

Об'єктивні й своєчасні записи дають можливість аналізувати запроваджену технологію, оцінювати досягнутий прогрес у культурі землеробства, виявляти й усувати недоліки, повніше використовувані наявні резерви підвищення родючості ґрунту та продуктивності кож­ного поля. За ведення книги "Історія полів" відповідає головний (старший) агроном господарства.

Контрольні запитання

1. Виробничі напрями (типи) фермерських господарств Степу, Лісостепу та Полісся.

2. Порядок створення фермерських господарств.

3. Грунтово – екологічні групи грунтів Полісся.

4. Технологічні групи грунтів Степу та Лісостепу.

5. Проектування і впровадження сівозмін.

6. Особливості організації угідь в умовах розвитку ерозії грунтів.

7. Особливості організації угідь і сівозмін на зрошувальних та осушених землях.

8. Заходи з охорони земель і навколишнього сере6довища.

9. Перенесення проекту в натуру.

10. Документація по сівозмінах.