Проектування і впровадження сівозмін.

Як уже зазначалося, правильна сівозміна є основою системи ведення землеробства у кож­ному господарстві. Роль її, особливо як біолого екологічного фактора поліпшення фітосанітарного стану ґрунту і посівів, у забезпеченні високої та сталої урожайності вирощуваних культур, а також у гар­монійному розвитку господарства винятково велика і, незважаючи на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, вона не втратила свого значення, бо є одним із способів цієї інтенсифікації.

Прикро, але факт, що в деяких господарствах спеціалісти не приділя­ють належної уваги розробці, впровадженню та освоєнню сівозмін, покладаючись на зарубіжний досвід, який не завжди є науково обґрунтованим і його використання здебільшого не доцільне в наших умовах.

В Україні для впровадження сівозмін у господарствах необхідно провести землевпорядкування, визначити кількість сівозмін, розмі­щення в них посівних площ, установити чергування культур, розмі­щення в натурі сівозмінних масивів і полів. При цьому в кожному іосподарстві потрібно мати точний план землекористування з нанесенням угідь, шляхів, населених пунктів, основних елементів рельє­фу, меліоративних споруд тощо.

Розробку сівозмін слід розпочинати з визначення основного напряму господарства, його спеціалізації. Потім складають організаціїйно - господарський план, складовою частиною якого є науково обґрунтована організація території, система продуктивного використання земель, впровадження сівозмін. Цей план здійснюється у вигляді проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування.

Внутрішньогосподарське землевпорядкування проводять з метою створення сприятливих організаційно - територіальних і виробничих умов для раціональної організації виробництва в цілому, високопродуктивного використання земель та сільськогосподарської техніки, впровадження науково обґрунтованих сівозмін, створення сталої кормової бази тваринництва і, насамкінець, для одержання високої урожайності сільськогосподарських культур за одночасного підви­щення родючості ґрунту й рентабельності господарства.

Якщо внутрішньогосподарське землевпорядкування проводять не паралельно з розробкою організаційно - господарського плану, то для його складання необхідно розробити завдання, в якому мають бути висвітлені: підстава для проектування; показники щодо спеціалізації на перспективу; міжгосподарські взаємовідносини; організаційна структура виробництва і управління; перелік населених пунктів на запланований строк господарювання; розміщення тваринницьких об'єктів у населених пунктах; площі сільськогосподарських угідь виділенням ріллі й багаторічних насаджень; площі, що трансформу­ються в ріллю та інші види сільськогосподарських угідь; площі, які відводяться для зрошення й осушення, а також для докорінного поліп­шення (вапнування, гіпсування та ін.); структура посівних площ за куль­турами; середня врожайність сільськогосподарських культур і кормових угідь; поголів'я кожного виду тварин та середня їх продуктивність; обсяг валової продукції рослинництва і тваринництва на кінець запланованого строку; замовлення продажу сільськогосподарської продукції; заходи з охорони земель (захист від ерозії, рекультивація тощо) і боротьби з забрудненням водних джерел, грунту та повітря.

Проектні організації несуть відповідальність за якість робіт із землевпорядкування і видачу проекту у визначені строки. Замовники (фермери та інші землекористувачі) відповідають за об'єктивність і повноту вихідних матеріалів, необхідних для проектування, за своє­часне узгодження завдання на проектування і затвердження його та проекту.

Для складання проекту проводять такі роботи: обстежують всі землі господарства, збирають і розробляють пропозиції щодо їх подальшого використання, зокрема виявляють сільськогосподарські угіддя, які потребують докорінного й поверхневого поліпшення і придатні до переведення в ріллю, та інші сільськогосподарські угіддя; виявляють ісмсльні ділянки, на яких велися гірничі виробки, будівельні та інші роботи з метою їх рекультивації, ділянки для закладання садів, виноградників і ягідників; визначають ділянки з еродованими ґрунтами та динаміку ерозійних процесів на них, ступінь еродованості ґрунту і вогнища діючої лінійної ерозії; гідротехнічні ґрунтозахисні споруди, захисні лісові насадження, обстежують внутрішньогосподарську дорожну мережу, центри господарства, польові стани, літні табори для худоби і встановлюють доцільність їх подальшого функціонування; роблять облік джерел водопостачання і описують їх стан; складають рисунки (плани) розміщення сільськогосподарських культур у полях господарства за останні два роки.

За результатами обстеження уточнюють експлікацію земельних угідь. Результати обстеження заносять у польові журнали, акти та креслення і розглядають у господарстві. Акт і креслення обстеження з пропозиціями щодо поліпшення використання земель і організації території підписують представники проектної організації та землеко­ристувачі. На підставі цих даних проводять зелений дизайн території, будівель, насаджень, виділяють виробничу, адміністративно - господарську та житлову зону і оформляють все у вигляді план - дизайну облаштування фермерського (селянського), колективного, приватно - орендного господарства.

Для розробки сівозмін особливе значення має вивчення орних зе­мель. Користуючись ґрунтовою картою і агрономічними картограма­ми, знаннями історії земельних ділянок, їх розміщенням за рельєфом ні віддаленістю від господарських центрів, доріг, даними урожайності сільськогосподарських культур за останні три роки, всі орні землі поділяють на декілька категорій за їх родючістю, стійкістю проти ерозії й за іншими показниками. Таке групування орних земель дає можливість правильно розмістити різні сівозміни на території господарства. Одночасно обстежують і оцінюють інші угіддя.

9.2.2. Складання проекту.

Проект - це сукупність документів (розрахун­ки, креслень) про створення нових форм упорядкування землі, їх економічне, технічне, юридичне обгрунтування, що забезпечує організацію раціонального й ефективного використання землі в сільсько­господарському виробництві, де земля є головним засобом виробництва. Проект створює територіальні й організаційно - господарські пе­редумови щодо забезпечення більш якісного і ефективного викорис­тання земель на території землевпорядкування.

Проект складається із графічної і текстової частин. У першу вхо­дять проектний план на фотопланшетах, креслення проекту земле­впорядкування та інші графічні матеріали. Текстова частина склада­ється із пояснювальної записки з аналізом сучасного стану сільського господарства і використання земель, обґрунтуванням проекту, агро­екологічних, економічних та інших розрахунків.

У проекті господарства повинні знайти своє втілення заходи з по­ліпшення використання земель і розвитку сільськогосподарського виробництва, розміщення виробничих підрозділів, господарських центрів та магістральних доріг, організації сівозмін і кормових угідь, охорони земель, водойм і повітря. Складовою частиною проекту гос­подарства є план його реалізації.

Серед заходів з поліпшення використання земель намічають обсяг робіт з докорінного і поверхневого поліпшення кормових угідь, осво­єння нових земель, осушення і зрошення, захисту ґрунтів від водної й вітрової ерозій та прогноз використання земель. Це можна зробити тільки тоді, коли запропоновані для нового використання землі бу­дуть детально вивчені та з'явиться впевненість у їх придатності для продуктивнішого використання. У практиці траплялися випадки, ко­ли в ріллю переводилися малопридатні землі (сильно засолені, забо­лочені, ерозійно небезпечні тощо), на яких неможливо було одержати достатньо високих урожаїв польових культур.

Можливі й такі випадки, коли частину орних земель доведеться відвести для інших цілей, наприклад, під забудову, плодові та лісові насадження, під дороги. Землі на крутих схилах, що зазнають змиву, краще відводити під посіви багаторічних трав і використовувати як сінокісні угіддя або організовувати на них спеціальні ґрунтозахисні сівозміни. Малі ділянки ріллі, що вклинюються в лучні землі, можна перевести разом з прилеглими природними луками в штучні луки і пасовища. Проте вилучена площа ріллі має бути поповнена і розши­рена за рахунок інших угідь. Потім можна розпочати розробку струк­тури посівних площ. Її розробляють безпосередньо в господарстві за участю всіх спеціалістів і працівників з урахуванням грунтово - кліматичних умов та матеріально - технічної бази господарства.

Головним критерієм наукової обгрунтованості структури посівних площ є виражена в порівняльних показниках (наприклад, у грошовій або енергетичній оцінці) кількість продукції, виробленої на 1 га ор­них угідь при найменших затратах праці й засобів.

Найвища урожайність кожної сільськогосподарської культури може бути досягнута тоді, коли кліматичні та ґрунтові умови, а також агротехніка найповніше відповідають їх біологічним особливостям. Серед сільськогосподарських рослин є такі, для яких від проростання по достигання потрібно 60 - 70 днів, для інших 85 - 90, 100 і більше днів. Природно, що в північних районах можна успішно вирощувати культури з коротким періодом вегетації, а на півдні віддавати перевагу культурам з тривалим вегетаційним періодом, які краще використовують сонячну енергію.

Неоднаково рослини реагують на довжину світлового дня. Рослини довгого дня, наприклад, жито, ячмінь, овес при переміщенні на північ прискорюють свій розвиток і швидше достигають. Достигання ж багатьох південних культур (кукурудза, просо, соя та ін.), навпаки, у цих умовах затримується, оскільки для них потрібні інші тривалість та інтенсивність освітлення, температурний режим. Для росту і розвитку соняш­нику, проса, кукурудзи на зерно оптимальною температурою протягом вегетації є 20 – 25⁰ С. Ще більше тепла необхідно при вирощуванні рису, рицини та інших культур. Озиме жито має вищу стійкість проти морозів, між озима пшениця, тому його вирощують у північних районах. Тут во­но в багатьох випадках продуктивніше від озимої пшениці.

По - різному рослини реагують на вміст вологи в ґрунті. Деякі з них можна вирощувати в умовах недостатнього зволоження, напри­клад, сорго, суданську траву, просо, нут та ін. Велику кількість вологи потребують горох, кормові боби, льон - довгунець, соя, люпин, гречка, конюшина, рис та інші культури. Помірне й рівномірне зволоження необхідне для багатьох зернових культур, картоплі.

По - різному реагують сільськогосподарські культури і на ґрунти. Так, картопля, озиме жито, кукурудза, люпин потребують супіщаних і легкосуглинкових ґрунтів, які добре аеровані і прогріті, а пшениця, конюшина, цукрові буряки, льон - довгунець більш високу урожай­ність забезпечують на зв'язних і вологих ґрунтах. Більшість рослин краще розвиваються за реакції ґрунтового розчину, близької до нейт­ральної, але деякі (люпин, жито, картопля) добре ростуть і на ґрунтах з високою кислотністю.

Крім величини врожайності, слід враховувати якість продукції і її призначення. Можна порівнювати між собою зернові або кормові культури. Таким чином, при розробці посівних площ насамперед слід встановити співвідношення між різними групами культур (товарні зернові, технічні, кормові, овочеві та ін.). Це співвідношення зале­жить від системи спрямування та спеціалізації господарства.

У межах кожної групи підбирають найбільш урожайні, ринкові, ліквідні, економічно вигідні культури. При цьому враховують також якість продукції, наприклад, уміст у кормових рослинах протеїну, амінокислот, вітамінів, а для зелених кормів - час їх надходження.

У земельні масиви сівозмін включають лише землі, які будуть освоє­ні протягом визначеного терміну. Розробляють декілька варіантів орга­нізації сівозмін для науково обгрунтованої і всебічної їх оцінки.

Для економічної оцінки сівозмін недостатньо порівнювати між собою окремі культури, потрібно давати оцінку різним структурам посівних площ, щоб вибрати краще поєднання культур. Для госпо­дарства зернового напряму важливо визначити найкраще співвідно­шення між зерновими культурами, з одного боку, та незерновими і чистими парами - з іншого. При спеціалізації на виробництві техніч­них культур необхідно встановити пропорції між цими культурами, з одного боку, і зерновими та кормовими - з іншого. У господарствах, які спеціалізуються на виробництві продукції тваринництва, насампе­ред слід встановити загальну площу посіву кормових культур, їх склад і можливу спеціалізацію сівозмін. Важлива організаційно - господарська вимога до сівозміни - таке розміщення сільськогоспо­дарських культур на території, яке забезпечувало б краще викорис­тання землі, техніки і робочої сили. Культури треба розміщувати достатньо великими масивами, на яких можна ефективно використову­вати трактори і сільськогосподарські машини. Спеціалізація земле­робства зменшує витрати на техніку і знижує собівартість продукції.