Бокс. 3.8. Види флори і фауни України в Додатках до Бернської конвенції.

В Додаток І Бернської конвенції занесено 534 види рослин. Серед них лише 59 видів реєструється в Україні. Причина такого малого представництва полягає в тому, що на момент розробки Додатку І фахівці з нашої країни не брали участь у цій роботі. Що ж до рухливого компоненту біорізноманіття – тварин, то до Додатку ІІ занесено 388 видів хребетних та 71 вид безхребетних тварин, більше 350 видів з яких є характерними для фауни України.

 

Бернська конвенція також передбачає створення системи „територій спеціального збереження” (англ. - Areas of Special Conservation Interest), що складатимуть Смарагдову мережу Європи (англ. - Emerald Network). Критеріями визначення територій спеціального інтересу є знаходження в їх межах рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, що відібрані з Додатків І та ІІ як такі, що потребують спеціальних заходів збереження, і занесені в спеціальний перелік, та/або рідкісні і зникаючі типи природних середовищ існування. Серед біля 80 типів рідкісних і зникаючих природних середовищ – річкові гравієві екотопи, печери, дюни, букові та дубово-грабові ліси, ялицеві, гірські смерекові та мішані ліси в ущелинах і на схилах, кислі торфові оліготрофні та перехідні болота, рідколісся в степах.

До пакету документів щодо Смарагдової мережі увійшли: Смарагдова типова форма даних та пояснення до неї, Перелік природних та антропогенних видів впливів і діяльності, Європейська класифікація типів природних середовищ, комп‘ютерна програма „Смарагдова мережа” тощо. Смарагдова мережа Європи є аналогом програми Європейського союзу „НАТУРА 2000”, що розроблена з метою реалізації Директиви ЄС №79/409/ЕЕС про охорону диких птахів і Директиви ЄС №92/43/ЕЕС про охорону середовищ існування дикої фауни і флори. Слід зазначити, що програма „НАТУРА 2000” є обов‘язковою для країн-членів ЄС і включає спеціальний фінансовий механізм на забезпечення відповідних природоохоронних заходів. Цей документ, хоча і не є обов’язковим для України, проте її прагнення ввійти до Європейського союзу зумовлює необхідність уже зараз дуже уважно відслідковувати виконання положень Бернської конвенції.

Першочерговим для України завданням є внесення до Смарагдової мережі природних заповідників і національних природних парків, всі з яких відповідають зазначеним критеріям. Це дозволить підвищити відповідальність за збереження окремих рідкісних і зникаючих видів біорізноманіття та природних середовищ і активніше набувати накопичений в Європі досвід щодо природоохоронного менеджменту. Зараз Конвенція діє під егідою Ради Європи, її керівним органом є Постійний комітет у складі представників усіх Договірних сторін, який збирається щорічно й приймає резолюції щодо інтерпретації положень Конвенції, рекомендацій щодо збереження окремих видів (груп видів), методичних вказівок тощо. Кожні 4 роки Постійним комітетом видаються доповіді стосовно загальної політики збереження біорізноманіття У моніторингу реалізації завдань Конвенції суттєву роль відіграють національні та міжнародні неурядові (громадські) організації. Щорічно Постійний комітет Конвенції розглядає скарги щодо збереження того чи іншого виду або типу природного середовища в країнах Європи (число таких справ перевалило за 400). Відповіддю на скарги уже стали більше 20 рекомендацій та ряд оцінок на місцях, хоча основна робота по ліквідації підстав для скарг проводиться у відповідних країнах.

Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття підготовлена Радою Європи у співпраці з Європейським центром збереження природи (Тілбург, Нідерланди) та схвалена Міністрами охорони довкілля 55 країн Європи на конференції Міністрів “Довкілля для Європи” (Софія, 23-25 жовтня 1995 р.). Головною підставою розробки стратегії стала необхідність більш узгодженого і, через це ефективнішого використання існуючих політичних засобів, ініціатив, механізмів, фондів, наукових досліджень та інформації для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття Європи. Цілями Всеєвропейської стратегії є: суттєве зменшення загроз для біологічного та ландшафтного різноманіття Європи, підвищення можливостей його відтворення, зміцнення екологічної цілісності всієї Європи та забезпечення всебічного залучення громадськості до цих справ. До її завдань віднесені:

· збереження та відновлення природного стану ключових екосистем, середовищ існування (екотопів), видів флори і фауни та ландшафтів шляхом створення Всеєвропейської екологічної мережі та ефективного управління нею;

· стале управління та використання позитивного потенціалу біологічного та ландшафтного різноманіття Європи шляхом забезпечення оптимального використання соціальних і економічних можливостей на національному та регіональному рівнях;

· урахування цілей у сфері збереження та сталого (збалансованого і невиснажливого) використання біологічного та ландшафтного різноманіття в усіх галузях, що використовують це різноманіття або впливають на нього;

· покращання інформованості та обізнаності населення в питаннях біологічного та ландшафтного різноманіття, а також активізація його участі в діяльності щодо збереження і збільшення цього різноманіття;

· забезпечення глибшого розуміння стану біологічного та ландшафтного різноманіття Європи і процесів, які сприяють його стабільності; та

· забезпечення адекватних фінансових надходжень для впровадження Всеєвропейської стратегії.

Під біологічним різноманіттям в Конвенції про біологічне різноманіття розуміється варіабельність живих організмів з усіх джерел, включаючи також наземні, морські, інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є. Це поняття включає в себе різноманіття в межах виду, між видами та різноманіття екосистем (стаття 2). Ландшафтне різноманіття визначене як формальне вираження численних зв’язків, що мають місце в даний час між індивідуумом або суспільством та топографічно окресленою територією, і зовнішній прояв яких є результатом впливу природних та людських чинників та їх комбінацій протягом певного часу.

Територій та об’єктів ПЗФ України певним чином стосуються також й інші міжнародні конвенції та угоди. Так, Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (ратифікована Україною 29 жовтня 1996 р.) та Віденська конвенція про охорону озонового шару (Відень, 1985, чинна для України з 20 травня 1986 р.) можуть мати інтерес, коли мова йде про збереження торфових екосистем, те задеповані великі запаси вуглекислого газу, вивільнення якого може вплинути на клімат регіону. Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини (Валлетта, 1992 р.) має братись до уваги, коли в межах існуючих чи перспективних територій та об‘єктів природно-заповідного фонду є об‘єкти археологічної спадщини. Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (Гельсінкі, 1992), що є чинною в Україні з 1 липня 1999 р., та ратифікована 19 березня 1999 р. Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (Еспоо, 1991), як і Європейська конвенція про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади від 1980 р. (Україна приєдналася 14 липня 1993 р.) не можуть не братися до уваги природно-заповідними установами прикордонних регіонів України. Конвенція щодо співробітництва по охороні та сталому використанню ріки Дунай (ратифіковано Законом України від 17 січня 2002 р.) має відношення до всіх природоохоронних територій Придунав‘я. Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням (Закон України про приєднання від 4 липня 2002 р.) є актуальним для посушливих районів України. Розробка Червоної книги Чорного моря та Протоколу про біорізноманіття робить Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення, що чинна для України від 4 лютого 1994 р., актуальною для природно-заповідного фонду України. Проблем ПЗФ стосується і ще не ратифікована Україною Європейська ландшафтна конвенція, яка була започаткована в м.Флоренція (Італія) в 2000 р. і діє під егідою Ради Європи. На П’ятій Конференції Міністрів охорони навколишнього середовища “Довкілля для Європи” (21-23 травня 2003 р., м.Київ) з ініціативи України була започаткована Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат.

Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, яка була започаткована у 1998 р. в м. Оргус (Данія) на Всеєвропейській міжміністерській конференції “Довкілля для Європи” та ратифікована Верховною Радою України 6 червня 1999 р., є особливо актуальною для сфери природно-заповідного фонду. Метою Конвенції є сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров'я та добробуту, а кожна із Сторін має гарантувати права на доступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля.

Обов‘язковим для України також стало міждержавне співробітництво в природоохоронній сфері із укладанням 5 червня 2000 р. у м.Бухарест (Румунія) Угоди між Міністерством довкілля та планування територій Республіки Молдова, Міністерством вод, лісів та охорони довкілля Румунії і Міністерством екології та природних ресурсів України про співробітництво в зоні природоохоронних територій в дельті Дунаю та пониззі р.Прут, де з українського боку суб‘єктом співробітництва виступає Дунайський біосферний заповідник, і Декларації про співробітництво у створенні Нижньодунайського зеленого коридору (Болгарія, Румунія, Молдова та Україна), до складу якого від України запропоновано біля 50 тис. га існуючих природоохоронних територій, передбачається створення нових об‘єктів природно-заповідного фонду та відновлення ряду порушених екосистем.

Європейський червоний перелік видів тварин і рослин, що перебувають під глобальною загрозою зникнення (1991) був схвалений на розширеному засіданні Європейської економічної комісії ООН за участі делегації від України в м.Нурмесс (Фінляндія) влітку 1986 р. і є обов‘язковим для взяття під особливу опіку. Найбільш рідкісні в Україні види з цього переліку включені до Червоної книги України, інші наведені в її додатках і також підлягають контролю за їх збереженням. Зокрема, за збирання, знищення та пошкодження цих видів визначені такси для обчислення розміру компенсації (штрафів). Україна також має певні інтереси за кордоном, зокрема в Антарктиці. Наша держава 1992 року стала одною з правонаступниць СРСР щодо Договору про Антарктику від 1961 р. (постанова Верховної Ради України від 17.09.92 р.), згідно з яким Антарктика може використовуватись лише у мирних цілях. В 2002 р. Україна приєдналась до Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики від 1982 р., відповідно до якої будь-яка діяльність там має слідувати наступним принципам збереження: запобігання зменшенню чисельності промислових видів нижче рівнів їх відтворення, відновлення виснажених популяцій, попередження або зведення до мінімуму небезпеки негативних змін в морському середовищі з метою забезпечення сталого збереження морських живих ресурсів Антарктики. Перелік базових міжнародних конвенцій, угод та інших правових механізмів щодо заповідної справи, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття наведений у табл. 4 Додатках. Контрольні запитання: 1. Які цілі ставить перед собою Конвенція про біологічне різноманіття (1992 р.)?2. У чому полягають головні завдання Бернської (1979 р.) конвенції?3. В чому різниця між Протоколом Монтере та Протоколом Сан-Хосе?4. Яке відношення до організації заповідної справи в Україні мають Рамкова конвенція ООН про зміну клімату та Віденська конвенція про охорону озонового шару атмосфери?

 

Розділ 4