Практика організації туристичного відпочинку в умовах збереження природних ландшафтів в зарубіжних країнах показує, що ні законодавче забезпечення охорони, ні штучне обмеження відвідування не можуть вирішити проблему надмірного використання найбільш цінних в науковому чи рекреаційному відношенні об’єктів, якщо поблизу них не створені умови для відволікання на більш ординарні території і ресурси.
В США навантаження на популярні парки, які мають природоохоронний режим, в сотні разів більші ніж на сусідні території, які придатні для відпочинку, але не мають охоронного статусу. При цьому найбільший потік відвідувачів приходиться на парки, розміщені в межах 100 км від великих міст з мільйонним населенням..
Головною передумовою запобігання надлишковому рекреаційному пресу на охоронні природні комплекси є інтенсифікація рекреаційного використання периферійних або прилеглих до парків територій. Необхідним є створення зон відпочинку, що мають приблизно схожий набір рекреаційних ресурсів, але не мають тих цінностей, що притаманні території НП.
На прикладі США можна прослідкувати деякі тенденції у вирішенні проблеми суміщення відпочинку й охорони природи. Перш за все, це введення більш суворих режимів рекреаційного використання та реорганізація структури парку. Необхідність скоротити рекреацію в НП призвела до появи в законодавстві США режиму “незайманих територій”, який зараз використовується і в інших країнах. При цьому режимі охорона природи грає провідну, а відпочинок – підлеглу роль. Не дозволяються ніякі види господарського освоєння території за винятком деяких форм зміни природного середовища, необхідних для обслуговування безмоторного (пішохідного, верхового і водного) туризму, строго обмеженого по напрямку й об’єму. Забороняється проводити дороги з твердим покриттям. Зараз у багатьох американських парках цей режим розповсюджений на 80-90% їх площі. В цілому він діє на чверті площі НП США. Середнє навантаження визначене як 1 людино-день\га в сезон.
МСОП рекомендує ввести цей режим у всіх країнах світу. Офіційно він прийнятий також в Канаді. Цей режим можна вважати компромісом між суворою охороною і мінімальним господарським використанням у вигляді рекреаційного.
Господарська зона НПП виділяється з метою здійснення парком господарської діяльності, спрямованої на виконання покладених на парк завдань, впровадження збалансованого менеджменту природними ресурсами на територіях інших землекористувачів. До неї відносяться, перш за все освоєні території, на яких ведеться традиційне сільське, лісове, рибне господарство, поширені традиційні ремесла, представлені історико-архітектурні пам’ятки, які віддзеркалюють особливості побуту та культури місцевого населення. Ця зона включає об’єкти комунального призначення, сільськогосподарські виробничі комплекси, сільгоспугіддя національного парку та землі інших землевласників і землекористувачів.
В населених пунктах, які знаходяться в межах НПП, доцільно зосереджувати центри послуг, що надаються відвідувачам, і відповідні матеріальні ресурси. Тут можуть також розміщуватись органи управління парком і адміністративні служби. В господарській зоні забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану довкілля та зниження рекреаційної цінності території НПП. Тобто, передбачається можливість введення певного особливого режиму території (в порівнянні з прилеглими, незаповідними, територіями), яка полягає у забороні або обмеженні певних видів господарювання. Діяльність людини в межах господарської зони має не вступати в протиріччя з завданнями НПП в цілому, а бути спрямованою саме на їх успішне виконання.
