Право власності на території та об’єкти природно-заповідного фонду

За загальним правилом, встановленим статтею 45 ЗКУ, землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. При цьому право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (стаття 79 ЗКУ). Що стосується права власності на простір, що знаходиться над та під поверхнею такої ділянки, то воно розповсюджується на висоту та глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Суб'єктом права державної власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади: Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Територіальні громади є суб’єктами права комунальної власності, вони реалізують це право як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради). Громадяни та юридичні особи виступають в якості суб’єктів права приватної власності.

Загальне правило щодо можливостей перебування об’єктів ПЗФ у трьох формах власності, знає ряд виключень, передбачених спеціалізованим законодавством про природно-заповідний фонд. Так, території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу, тобто не підлягають приватизації та передачі у комунальну власність.

Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України, тобто в комунальній та приватній.

Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття Закону „Про природно-заповідний фонд України” (тобто до 16.06. 1992 р.), не підлягають приватизації.

Відповідно до вимог земельного законодавства, землі державної власності, зайняті під об’єктами ПЗФ загальнодержавного значення, не підлягають передачі ні в приватну, ні в комунальну власність. При цьому передачі в приватну власність не підлягають землі державної власності з розташованими на них об’єктами ПЗФ, як загальнодержавного, так і місцевого рівня.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

На територіях, що зарезервовані під наступне заповідання, також існують специфічні правила щодо зміни форм власності. Так, за загальним правилом, до прийняття рішень про створення або розширення в установленому порядку природних заповідників та національних природних парків землі державної власності, що зарезервовані під наступне заповідання, залишаються у державній власності й приватизації не підлягають. Це положення, як правило, фіксується у відповідному указі Президента України про резервування.

Законодавство України встановлює також засади відносин власності на об’єкти тваринного та рослинного світу. Згідно з загальним правилом, передбаченим Законом України „Про тваринний світ”, об'єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. При цьому об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника об'єктів тваринного світу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Закон встановлює важливе правило про те, що об'єкти тваринного світу в Україні знаходяться під охороною держави незалежно від права власності на них (стаття 5 Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України „Про тваринний світ”, об'єкти тваринного світу, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами та організаціями державної або комунальної форми власності, є об'єктом права державної або комунальної власності.

Об'єкти тваринного світу можуть також перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб. Це стосується об'єктів, вилучених із стану природної волі, розведених (отриманих) у напіввільних умовах чи в неволі або набутих іншим не забороненим законом шляхом. При цьому законність набуття у приватну власність об'єктів тваринного світу повинна бути підтверджена відповідними документами, що засвідчують законність вилучення цих об'єктів з природного середовища, ввезення в Україну з інших країн, факту купівлі, обміну, отримання у спадок тощо, які видаються в установленому законодавством порядку. Не потрібно доводити законність набуття у приватну власність лише об’єктів тваринного світу, добутих у порядку загального використання, а саме риби, добутої шляхом любительського чи спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування в межах встановлених законодавством обсягів безоплатного вилову. Закон також передбачає можливість обмеження права власників об'єктів тваринного світу в інтересах охорони цих об'єктів, навколишнього природного середовища та захисту прав громадян.

Відповідно до Закону України „Про Червону книгу України”, об'єкти Червоної книги України, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами та організаціями державної або комунальної форми власності, є об'єктами права відповідно державної або комунальної власності (стаття 6 Закону). А об'єкти Червоної книги України, надані відповідно до закону з дозволу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у приватну власність, розведені (отримані) у штучних умовах від законно набутих у приватну власність об'єктів Червоної книги України, а також ввезені в Україну з-за кордону або набуті в Україні в осіб, які мають право приватної власності на ці об'єкти, є приватною власністю юридичних або фізичних осіб. При цьому обов’язковою умовою, яку висуває законодавець, є документальне підтвердження законності набуття у приватну власність об'єктів Червоної книги України (стаття 7 Закону).

Контрольні запитання:

1. Які норми екологічного спрямування складають верхній щабель структури правового регулювання заповідної справи в Україні?
2. Скільки норм екологічного спрямування нараховується в Основному Законі України?
3. Що в законодавстві розуміється під режимом територій та об'єктів природно-заповідного фонду?
4. У чиїй власності за статтею 45 Земельного кодексу України можуть перебувати землі природно-заповідного фонду?
5. Чи можуть землі державної власності, зайняті під об’єктами ПЗФ загальнодержавного значення, передаватися в приватну власність?