Дослідження природного (еволюційного) розвитку рослинного та тваринного світу.

Заповідна справа в її класичному, первинному напрямку сформувалась на початку минулого сторіччя. Її засновником на теренах Російської імперії вважається професор Московського університету Григорій Олександрович Кожевніков. Саме йому належить наукове обґрунтування ідеї створення заповідників як ділянок для спостереження за природним розвитком рослинного та тваринного світу. У своїх роботах початку 20-го сторіччя Кожевніков вказував, що для того, щоб мати можливість вивчати природу, слід намагатись зберегти її в первинній недоторканості. Він вважав, що мета збереження незайманих ділянок насамперед наукова, оскільки лише наукове вивчення природи має міцні основи для практичної діяльності. Маючи перед собою для вивчення спочатку спустошену, а потім культивовану природу, неможливо розв’язати ті загадки, які ставить перед нами життя рослин і тварин. Сутність поглядів Г.О. Кожевнікова щодо наукової ідеї створення заповідників чітко відбиває висловлена ним теза: “Не треба нічого усувати, нічого додавати, нічого поліпшувати. Слід залишити природу самій собі і спостерігати за результатами”.

Г.О. Кожевніков одним із перших чітко сформулював наукову ідею створення заповідників – територій із режимом, який повністю виключав господарське використання. Вони створювалися виключно з метою здійснення наукових досліджень. Ще до Г.О. Кожевнікова питання заповідання в науковому плані поставив професор В.В. Докучаєв. У своїх роботах він пропонував з метою збереження “найхарактерніших степових рослинних та тваринних форм” заповідати ділянку природного степу і побудувати на ній наукову станцію. Ці погляди поділяв відомий ботанік Й.К. Пачоський, який склав програму наукової діяльності степових ботанічних станцій із заповідними ділянками. Він відзначав особливу важливість багаторічних спостережень за фауною та флорою найбільш типових ділянок заповідних об’єктів.

Засновник наукового лісознавства Г.Ф. Морозов, поділяючи погляди щодо виділення заповідних ділянок, висловив думку про те, що виділення заповідних ділянок має відбуватися на базі ботаніко-географічного поділу і в сукупності являти собою найбільш характерні та найцікавіші у науковому плані типи рослинності. Так був започаткований географічний підхід до організації системи заповідників, який отримав у практиці заповідної справи широке визнання.

Паралельно із формуванням цих основних поглядів на розвиток заповідної справи, значний розвиток отримало виділення в природних комплексах незвичайних, унікальних ділянок і намагання їх збереження.

Виділення в природних комплексах незвичайних, унікальних ділянок і явищ і питання їх збереження.

Обґрунтування необхідності охорони унікальних і мальовничих ділянок природи пов’язане з ім’ям німецького ентузіаста охорони природи Гуго Конвенца, який був найвидатнішим діячем у цій галузі не лише у своїй країні, але й в Європі в цілому. Гуго Конвенц заснував рух щодо охорони пам’яток природи. З 1906 року він очолив у Прусії першу в Європі Державну комісію з охорони пам’яток природи. Найбільш відомою його роботою була книга “Загроза пам’яткам природи та пропозиції для їх збереження”, видана 1911 року в Берліні*. До пам’яток природи Г. Конвенц відносив об’єкти первинної природи, які в певному регіоні є унікальними, рідкісними. Здебільшого, це невеликі цінні об’єкти, які є самобутніми. Нерідко це вцілілі рештки раніше більш поширених ландшафтів, місце існування зникаючих видів тварин та рослин на певній території.

Для оцінки певного об’єкта як пам’ятки природи вирішальним є ряд факторів, вирішення яких може залежати від ряду обставин у кожному конкретному випадку. Г.Конвенц проаналізував загрози пам’яткам природи, серед них – недостатню освіченість населення, проведення меліорації боліт, ведення лісового господарства тощо. Він наводить численні приклади загроз пам’яткам природи і, в тому числі, перехід місцезростань багатьох раніше більш поширених видів до категорії пам’яток природи, які необхідно охороняти. Автор наводить яскравий приклад, коли внаслідок осушення вологих лук під Берліном загинула “видатна рослинна формація”, до складу якої входили рідкісні види рослин – Anacamptis pyramidalis, Carex buxbaumii, Gladiolus palustris, Herminium monorchis, Tofieldia calyculataта ін. Це було відзначено Г. Конвенцем мало не 100 років тому, але актуальність цих рядків підкріплюється тим фактом, що всі зазначені тут види увійшли до нинішнього ІІ видання “Червоної книги України” і справді є “пам’ятками нашої флори”. Майже всі їх місцезростання взяті під охорону.

Сутність поглядів Г. Конвенца відображає така його фраза “Було б несправедливо вимагати, щоб заради рідкісних рослин не використовувати у господарському відношенні певну місцевість, але напевне у тому або іншому випадку необхідно докласти зусиль, щоб зберегти цінні рослини або рослинні угруповання. Це ж стосується рідкісних видів тварин, геологічних утворів тощо”. Г. Конвенц запропонував реальні форми охорони пам’яток природи в Німеччині і залишив після себе значну кількість заповідних пам’яток природи та дійову державну природоохоронну структуру (Конвенц, 2000).

Погляди Г. Конвенца щодо збереження унікального та зникаючого у природі мали значний вплив на вчених Російської імперії (в т.ч. в Україні). Відомий природоохоронник із Харкова В.І. Талієв вказував, що рух за збереження пам'яток природи в Західній Європі тісно пов'язаний з ім'ям німецького професора Г. Конвенца.

В.І. Талієв започаткував етико-естетичний напрямок у заповідній справі. У своїй відомій книзі "Охраняйте природу", яка вийшла в декількох виданнях 1913-1914 рр. В.І. Талієв писав, що краса природи має найвищу цінність, її слід охороняти незалежно від вузькопрактичних задач, що гарний ландшафт, мальовнича дорога є таким самим національним багатством в області духу, як і мінеральні поклади в галузі матеріальної культури.

Одним із найвідоміших прихильників етико-естетичного підходу до заповідної справи був відомий петербурзький ентомолог Андрій Петрович Семенов-Тян-Шанський (Борейко, 1995). Він вважав вільну природу великим живим музеєм, який потребує невідкладних заходів щодо його збереження. Незмінена людиною природа дає людині естетичну насолоду, яка звеличує її душу.