У 1947 році під час виступу перед студентами Гарвардського університету, державний секретар президента США Гарі Трумена генерал Джордж Маршалл розповів про план економічного відродження Європи. “Сполучені штати мають робити все, на що спроможні, аби посприяти поверненню у світ нормального економічного здоров’я, бо без нього не може бути ні політичної стабільності, ні гарантованого миру. Головною метою цього комплексу економічних і політичних намірів, відомого як “План Маршалла”, передбачалася стабілізація соціально – політичної ситуації у Західній Європі, приєднання Західної Німеччини до західного блоку та зменшення радянського впливу у Східній Європі. ”План Маршалла” діяв чотири роки – з 1948 року до кінця 1951 року. У липні 1947 року в Парижі відбулася конференція 16 країн європейського економічного співробітництва, які прийняли рішення долучитися до “плану Маршалла” - Англія, Франція, Австрія, Бельгія, Голландія, Данія, Греція, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Португалія, Швеція, Швейцарія та Туреччина. На конференції було створено комітет європейського економічного співробітництва і прийнято спільну заяву країн-учасниць конференції на американську допомогу, яку США протягом наступних 4 років надали їм у сумі майже 17 млрд дол.
“План Маршалла“ надавав щедре фінансування для відбудови та розвитку європейської економіки. Але вплив цього кроку виявився значно більшим: він звернув увагу європейських лідерів на те, що потрібна багатонаціональна економіко - адміністративна структура, подібна до “Бенілюксу“. Це не був час національних бар’єрів для заборони потоків товарів і сировини або митних тарифів для перешкоди регіональному економічному відродженню. Незабаром на конференціях була спроектована нова об’єднана Європа. Один із результатів полягав у створенні Ради Європи.
Економічному відродженню Європи сприяла діяльність міжнародних організацій: “Бенілюкс“ (1944), Організація європейського економічного співробітництва (1948), на основі якого у 1958 році був створений “Спільний ринок”, Рада Європи (1949), Європейське об’єднання вугілля і сталі (1951) та ін.
Однак не всі європейські країни приєдналися до 6 країн “Спільного ринку”. Спочатку Франція наклала вето на членство Великої Британії, тому остання створила конкуруючу організацію – Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ або ЕФТА), до якої входили крім засновниці, три скандинавські країни - Швейцарія, Австрія та Португалія. Але ЄАВТ не була рівною могутньому ЄЕС, і її учасники, включно із самим Сполученим Королівством, ясно бачили переваги членства в Європейському економічному “Спільному ринку “.
Далі події в Європі розвивались таким чином: 1965 рік – підписано Мергерську угоду між ЄЕС, ЄОВС і Євратомом (чинні з 1967 р.); 1967 рік – час заснування організації Європейського Співробітництва; 1968 рік – ліквідовано всі митні податки для внутрішньої торгівлі ЄС; введено спільний зовнішній тариф. ЄС почало розростатися; 1973 рік – Велика Британія, Ірландія і Данія були прийняті у члени ЄС, створивши “ дев’ятку ”; 1979 р. – відбулися перші загальні вибори Європи – парламенту. Новий законодавчий орган у складі 410 членів засідав у Страсбурзі.
У 1981 році прийняли Грецію – створилася “десятка”, 1986 рік – Іспанія і Португалія вступили в ЄС, створена “дванадцятка”. Ратифіковано Єдиний Європейський Акт, в якому визначено завдання Європейського Союзу у 1990-х рр.
З 1986 року, коли країн стало дванадцять, організація Європейського Співробітництва знову змінила свою назву на теперішню - Європейський Союз і було створено новий прапор. 1987 року – Туреччина і Марокко подали перші заяви про вступ у ЄС. Марокко відмовили; Туреччину - повідомили, що дискусії триватимуть. 1990 року – підписали Паризьку хартію 34 члени Конференції з безпеки і співробітництва у Європі (КБСЄ). Колишня Східна Німеччина, як частина нової об’єднаної Європи, приєдналася до ЄС. 1991 рік – Маастрихтська зустріч визначила курс Європейського Союзу на 1990 – ті роки. 1993 року – вступив в дію Єдиний європейський ринок. Ратифіковано угоду про модифікацію європейського Співробітництва у Європейський Союз. 1995 рік - Австрія, Фінляндія і Швеція вступили до ЄС, створивши “ пятнадцятку ” - Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швейцарія.
Пізніше до них приєднались 4 країни-учасниці Європейської асоціації вільної торгівлі – ЄАВТ – Норвегія, Швейцарія, Ісландія, Ліхтенштейн.
1999 рік – вступив у дію Європейський валютний союз, єдина валюта (євро) в 11 з 15 країн ЄС. Гельсінський саміт обговорив домовленості фаст – трек з шістьма іншими; перспективи для Туреччини відкладаються на довший термін. 1 травня 2004 року до неї увійшли 10 країн - Естонія, Литва, Латвія, Польща, Угорщина Словенія, Мальта та Кіпр.
Рух до європейської інтеграції триває. З січня 2007 року членами ЄС стали Болгарія і Румунія. Група країн у середині ЄС скасовує формальності при перетині кордонів згідно з Шенгенською угодою, євро стає основною валютою все більшої кількості країн Європи. Якщо Європейський Союз матиме успіх, Європа стане важливим чинником економічного, політичного та культурного розвитку усього світу.
