Тактика проведення очної ставки

Тема 15

Тактичні особливості допиту потерпілих, свідків, підозрюваних, обвинувачених, неповнолітніх, осіб з психологічними та фізичними вадами а також за участю спеціалістів перекладача та захисника

Особливості тактики допиту свідка і потерпілого регламентуються відповідно ст.ст. 68-71, 167-170 та 49, 72, 171 КПК України. Як процесуальний порядок, так і тактика їх допиту мають багато спільних рис, хоча є й певні відмінності.

На підготовчому етапі слід обов'язково встановити: взаємостосунки свідка з потерпілим та цих осіб з підозрюваним чи обвинуваченим, якщо вони відомі; чи не вчинили допитувані якихось дій, що певним чином їх дискредитують, а це спричинить неточні, неповні або неправдиві показання, насамперед стосується потерпілого (мова про так звану віктимну поведінку) тощо.

На початку допиту свідкові і потерпілому мають бути роз'яснені положення ст. 63 Конституції України. Під час установлення психологічного контакту слід уміло використовувати попередження потерпілого і свідка про відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправдиві показання, свідка - ще й за ст. 385 КК України за відмову від давання показань (це не стосується випадків, коли потерпілий і свідок на законних підставах відмовляються від давання показань). Якщо слідчий вважає, що допитувана особа має намір безпідставно ухилитися від давання показань, неправдиво освітити розслідувану подію та окремі обставини, в неї відсутній настрій на ділове спілкування, то слушно зробити наголос на реальності перспективи настання кримінальної відповідальності.

Допит свідка і потерпілого, як правило, проходить у безконфліктній ситуації (добросовісні допитувані). Вільна розповідь свідка і потерпілого - відповідь на пропозицію розповісти про все, що їм відомо в справі. Свідкові може бути поставлене більш конкретне запитання, залежно від його інформованості (наприклад, тільки про взаємовідносини обвинуваченого і потерпілого тощо).

На етапі запитань та відповідей нерідко доводиться використовувати додаткові, уточнюючі, контрольні запитання та застосовувати тактичні прийоми, що допомагають актуалізувати (відновити) забуте в пам'яті. Так, за допомогою запитань можуть бути усунені неточності в показаннях потерпілого, що є наслідком переживань під час скоєння злочину (страху, страждань від фізичного болю тощо), несвідомого перебільшення небезпечності дій злочинця.

Має місце допит свідка, потерпілого і в умовах конфліктної ситуації з несуворим і суворим суперництвом (недобросовісні допитувані), що тягне застосування тактичних прийомів емоційного, логічного впливу, тактичних комбінацій. Мета застосування таких прийомів - переконати допитувану особу змінити позицію, дати правдиві свідчення. Причиною відмови від давання показань, давання завідомо неправдивих показань може бути побоювання помсти винуватої особи або и родичів, друзів, погрози, вплив цих осіб, особливі стосунки з підозрюваним (обвинуваченим), зацікавленість у результатах вирішення справи, бажання приховати свої неправильні дії, сором'язливість (насамперед характерно для потерпілих), викривлене розуміння почуття товариськості (у свідка) тощо.

Особливості тактики допиту підозрюваного, обвинуваченого регламентуються відповідно ст. 43 і, 73, 107 та ст.ст. 43, 74, 143-146 КПК України. Тактика їх допиту багато в чому збігається, проте існують певні відмінності.

їПід час установлення психологічного контакту, зважаючи на право підозрюваного і обвинуваченого давати або не давати показання, все ж доцільно і корисно акцентувати увагу на їх значенні для правильного вирішення справи, встановлення невинуватості особи чи обставин, що пом'якшують відповідальність, надання допомоги органам досудового розслідування.

Вільна розповідь підозрюваного і обвинуваченого - це їх пояснення по суті відповідно підозри і пред'явленого обвинувачення. Вони вправі обирати і відстоювати будь-яку позицію. Може мати місце визнання вини та давання правдивих показань (безконфліктна ситуація); часткове визнання або повне невизнання вини й давання частково чи повністю неправдивих показань або відмова від їх давання, відмінна юридична оцінка за фактичного визнання обставин скоєного (конфліктна ситуація з несуворим чи суворим суперництвом).

На етапі запитань та відповідей, виходячи із характеру ситуації допиту, застосовуються вищеописані тактичні прийоми. Для допиту підозрюваного і обвинуваченого досить характерна конфліктна ситуація. Тому найбільш поширені тактичні прийоми емоційного, логічного впливу, тактичні комбінації, застосування яких спрямоване як на переконання допитуваної особи змінити позицію, дати правдиві показання, так і на викриття неправди. Адже показання підозрюваного, обвинуваченого, не маючи за КПК України переваг перед іншими доказами, важливі для обрання криміналістичних засобів, прийомів і методів з метою повного розкриття, якісного розслідування злочину, оцінки та перевірки інших доказів, отримання необхідної й достатньої сукупності доказів, щоб правильно вирішити справу. Як відзначалося вище, під час визначення тактичних прийомів ураховуються факт побачення підозрюваного, обвинуваченого із захисником до першого допиту (ст. 43,43і КПК), участь у ньому захисника, можливе оскарження правомірності застосованих тактичних прийомів.

Особливості тактики допиту неповнолітнього свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого (ст.ст. 168,437,438 КПК України).

Основним фактором, який впливає на тактику допиту є рівень психологічного розвитку неповнолітньої особи, що визначається зазвичай її віком. У психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх, кожна з яких характеризується психологічними особливостями: 1) дитячий вік - до 1 року; 2) раннє дитинство - від 1 до 3 років; 3) дошкільний вік - від 3 до 7 років; 4) молодший шкільний вік - від 7 до 11-12 років; 5) підлітковий вік - від 11 до 14-15 років; 6) старший шкільний вік - від 14 до 18 років. Згідно з тлумаченням норм КК України малолітніми вважаються особи до 14 років. Нижньої межі віку для допиту КПК України не встановлює, але допитувати осіб дошкільного і молодшого дошкільного віку рекомендується лише в разі крайньої необхідності. Крім того, в п. З ч. 1 ст. 69 КПК України вказано, що особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, та давати пояснення про них, не підлягають допиту як свідки. У КПК України передбачені особливості допиту неповнолітньої особи до 14 та 16 років.

Слід визначити час допиту неповнолітнього: рекомендується перша половина дня, ранкові години. Важливим є визначення місця допиту, зокрема неповнолітніх свідка, потерпілого до 14 років в окремих випадках доречно допитати у звичній обстановці: за місцем мешкання, тимчасового перебування (дитячому закладі) чи навчання. Має значення спосіб виклику на допит неповнолітніх свідка, потерпілого, щоб не залякати їх та щоб про допит передчасно не стало відомо особам, які можуть вплинути на показання (товариші з оточення, співучасники, батьки тощо); викликати не повісткою, а наприклад, запросити особисто, через батьків або інших законних представників. Це ж за певних обставин згідно зі ст. 437 КПК України допускається і для виклику неповнолітнього обвинуваченого (на практиці - і підозрюваного).

Варто продумати, в присутності якого саме педагога (із навчального закладу, де навчається неповнолітня особа, чи іншого; якого фаху) має проводитися допит неповнолітнього свідка віком до 14 років обов'язково, а віком до 16 років за розсудом слідчого. За необхідності присутності лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього слідчий визначає, яка особа сприятиме встановленню психологічного контакту, отриманню правдивих показань. Це також поширюється на неповнолітнього потерпілого.

Необхідно вирішити, чи застосовувати для фіксації перебігу і результатів допиту звукозапис чи відеозапис, бо в деяких випадках це буде відволікати увагу допитуваного. З іншого боку, потреба в цьому є, якщо необхідно зафіксувати особливості мови, поведінки неповнолітнього, дій особи, яка провадить допит, присутніх; якщо не бажана очна ставка з іншими допитаними тощо.

Важливо, оскільки неповнолітній швидше за дорослого втомлюється, визначити тривалість допиту, можливість перерви та момент, коли її зробити.

У плані допиту слід сформулювати основні запитання, що підлягають з'ясуванню. Вони мають бути чіткими, стислими, зрозумілими для допитуваної особи. Цим необхідно керуватися в разі формулювання нових запитань.

Слідчий як на цьому етапі допиту, так і в перебігу інших повинен поводитися спокійно та доброзичливо, проте достатньо офіційно й твердо. У цілому має бути створена невимушена атмосфера, що налаштує неповнолітнього на спілкування, відвертість.

Під час вільної розповіді особливо важливо чітко сформулювати, що має розповісти допитуваний; не бажано переривати, зупиняти розповідь. Однак необхідно робити зауваження, якщо неповнолітній відволікається від суті, та спрямовувати відповідь, але без навіювання.

На етапі запитань та відповідей можуть бути використані будь-які з названих запитань, тактичних прийомів і тактичних комбінацій, але обережно, з тим, щоб уникнути неправильного впливу на неповнолітнього, беручи до уваги підвищену схильність до нього даної категорії осіб, і отримання бажаних, як видається, але фактично недостовірних показань. При цьому також слід ураховувати присутність під час допиту інших осіб, а отже, обирати тактичні прийоми, які не могли б бути оскаржені ними як незаконні.

Показання в протоколі допиту рекомендується фіксувати переважно після закінчення попередніх етапів для того, щоб не відволікати неповнолітнього. Слід використовувати зрозумілі для неповнолітньої особи слова, спеціальні терміни. Має бути відображеним факт і час перерви в допиті, якщо вони мали місто.

 

Тактика проведення очної ставки

Очна ставка — це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, щодо яких були дані істотно суперечливі показання.

Очна ставка може бути проведена між двома допитаними раніше свідками, свідком і обвинуваченим або підозрюваним, між двома обвинуваченими чи підозрюваними. Очна ставка може бути проведена також у суді. Головні характеристики очної ставки такі:

1) єдність предмета (особи допитуються за одних обставин);

2) єдність об’єкта (очна ставка являє собою процес безперервного порівняння показань двох одночасно допитуваних осіб);

3) єдність часу (допит двох осіб здійснюється у їх присутності протягом слідчої дії);

4) єдність місця (особи допитуються в одному місці);

5) допитувані повинні бути поставлені у рівні умови сприйняття запитань слідчого і показань один одного;

6) єдність документування (процедура очної ставки фіксується в одному протоколі слідчої дії).

Підготовка до очної ставки передбачає вирішення таких питань: між якими особами вона буде проведена; які запитання слід поставити; які суперечності необхідно усунути та яким шляхом; які взаємовідносини між допитуваними мають місце; яка черговість допиту осіб на очній ставці буде ефективною; які тактичні прийоми доцільно застосувати.

Сутність очної ставки полягає в тому, що слідчий по черзі пропонує кожному з допитуваних дати показання про обставини, в яких виявлено істотні суперечності. Під час очної ставки допитуваним може бути дозволено ставити запитання один одному, але слідчому треба пильно контролювати цей процес.

Проведення очної ставки передбачає «ефект присутності», коли обвинуваченому треба давати показання у присутності особи, яка знає дійсні обставини події, що відбулася. Допитувані впливають один на одного своїм авторитетом, вольовими якостями, життєвим досвідом. Однак такий вплив може бути й негативним, коли авторитет недобросовісного учасника (який може мати злочинний характер) впливає на добросовісного. Складні психологічні стосунки можуть виникати при очній ставці потерпілого і обвинуваченого. Якщо є симптоми нестійкості потерпілого, очну ставку проводити не слід.

Тактика очної ставки має певну специфіку, яка пов’язана з розширеним складом її учасників; ускладненим інформаційним обміном; сильним психологічним впливом учасників очної ставки один на одного; зниженням рівня прогнозу слідчого; можливістю зміни показань; підвищеним ступенем тактичного ризику.

Перехресний допит є специфічним видом судового допиту. У судовому засіданні правом ставити запитання наділені суддя, прокурор, захисник, експерти, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також підсудні та потерпілі. Допит є перехресним тільки тоді, коли до нього включаються рівноправні учасники кримінально-процесуальної діяльності. Кожний учасник судового розгляду має право ставити допитуваному додаткові запитання для з’ясування чи доповнення відповідей, які були надані на запитання інших осіб.

На перехресному допиті можуть бути допитані усі учасники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі та цивільні відповідачі, а також експерти), які допитуються у судовому засіданні. Такий допит справляє сильний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одночасний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних й тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті належить суду, який повинен виконувати регулятивну функцію.

Перехресний допит збільшує небезпеку виникнення навіювання. Це пов’язано з постановкою однотипних запитань, повторюванням однакових запитань кілька разів, різною тактикою допитуючих.