Існують дві основні групи методів конкуренції: цінові та нецінові.
Цінова конкуренція – продаж товарів за більш низькими цінами, ніж у суперників. Це суперництво підприємців за вилучення додаткового прибутку на основі зменшення витрат виробництва та реалізації певної продукції, зниження цін на цю продукцію без зміни її асортименту і якості.
Нецінова конкуренція – передбачає пропозицію товарів більш високої якості, з кращими показниками надійності та строком служби, з більш високою продуктивністю, а також більш широкого асортименту. Особливого значення набувають такі параметри продукції, як екологічність, енергоємність, естетичні показники, її безпечність. Усе більшу роль у конкурентній боротьбі відіграє надійність та репутація фірми виробника, її престижність.
Останнім часом нецінова конкуренція, що пов’язана з суперництвом за досягнення найбільш високої якості продукції, набула домінуючого значення.
Залежно від обставин фірма може застосовувати будь-які методи конкуренції, якщо їх не заборонено законом, і використовувати будь-яку модель конкурентної поведінки.
Недобросовісна конкуренція. В умовах жорстокої боротьби між товаровиробниками часто застосовуються методи, пов’язані з порушенням норм та правил конкуренції, тобто недобросовісна конкуренція. Вона виявляється: у демпінгових цінах – продаж товарів за ціною нижчою від собівартості, встановленні контролю над діяльністю конкурента, зловживанні домінуючим становищем на ринку, таємних змовах на торгах, неправдивій інформації та рекламі, що вводить конкурента в оману; недобросовісному копіюванні товарів і продукції конкурентів, порушенні стандартів та умов постачання товарів.
Моделі конкурентної поведінки
Розрізнюють три типи конкурентної поведінки:
· креативну;
· пристосовницьку;
· забезпечуючу (гарантуючу).
Креативний тип – система дій, що спрямовані на створення яких-небудь нових компонентів ринкових відносин, які забезпечували б перевагу над суперниками (нова продукція, нові форми технології та організації виробництва, нові методи розподілу та збуту, включаючи рекламу).
Пристосовницька конкурентна поведінка полягає в урахуванні інноваційних змін у виробництві та у спробах випередити дії суперників, що пов’язані з модернізацією виробництва. Ця поведінка застосовується в тому випадку, коли підприємець не до кінця впевнений у своїх інноваційних можливостях. Тому він прагне до копіювання досягнень суперника у максимально стислі строки.
Забезпечуюча конкурентна поведінка заснована на прагненні підприємців до збереження та стабілізації на тривалу перспективу досягнутих позицій на ринку за рахунок підвищення якості продукції, зміни асортименту, надання додаткових послуг. Ця поведінка застосовується в тому випадку, коли підприємець не має змоги змінювати виробничу програму.
Усі типи конкурентної поведінки застосовуються залежно від методів конкурентного суперництва, які обираються.
Підприємницька таємниця
Підприємницька таємниця – це захищене законодавством право підприємця на засекречення відомостей про діяльність фірми, розповсюдження яких могло б завдати шкоди її інтересам. Підприємство та підприємці мають право тримати в таємниці інформацію про всі напрямки своєї діяльності, розповсюдження якої послаблює їхні позиції на ринку та яка становить інтерес для конкурентів.
Підприємницька таємниця – це насамперед виробнича таємниця, результати науково-дослідницьких, проектно-конструкторських, технологічних досліджень, вирішень завдань, які виникають у процесі виробництва. Це можуть бути відомості про техніку та технологію виробництва, проектовані до випуску нові види продукції, організацію виробництва. Це також спеціальні технічні рішення, що стосуються методів управління виробничими чи економічними процесами.
Нарешті, саме комерційний аспект таємниці пов’язаний з підготовкою та проведенням операції її учасниками.
Підставою для віднесення тих або інших відомостей до розряду комерційної таємниці може служити аналіз інформації, на підставі якого здійснюються висновки, що розголошення тих чи інших відомостей може завдати шкоди підприємству. Після визначення відомостей, які стосуються комерційної таємниці, проводиться комплекс заходів щодо її захисту.
При розробці заходів захисту інформації важливо встановити:
· яка інформація потребує захисту;
· кого вона може цікавити;
· які елементи інформації найбільш цінні;
· який «термін життя» цих секретів;
· як дорого коштуватиме їхній захист.
Для організації надійної системи захисту інформації слід мати чітке уявлення про можливі канали її просочування.
Найбільш вірогідні канали просочування інформації:
· персонал, який має доступ до інформації;
· документи, що містять цю інформацію;
· технічні засоби і системи обробки інформації;
· промисловий шпіонаж.
Великі фірми самостійно здійснюють спеціальні заходи щодо попередження просочування інформації. Водночас вони самі інформують споживача про результати своєї діяльності, про комерційні та виробничі досягнення, але не розкривають при цьому сутності виробничих процесів. Це сприяє зростанню довіри до них з боку кредиторів, розширює ринок збуту, підвищує курс акцій на ринку цінних паперів.
Право на комерційну таємницю диктується необхідністю захистити підприємство від недобросовісних конкурентів, безвідплатного користування продуктами інтелектуальної діяльності: винаходами, інноваціями, комп’ютерними програмами, управлінськими рішеннями.
