Вихідні дані: схематичні карти сучасного рослинного покриву, відновленого рослинного покриву заповідного об’єкта, місцезростання рідкісних лісових угруповань, поширення рідкісних і зникаючих видів рослин заповідного об’єкта.
Завдання:
Вичленувати функціональні і встановити охоронну зони заповідного об’єкта й нанести їх на карту. Скласти клопотання про розширення території заповідного об’єкта.
Методика роботи
На території заповідних об’єктів встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням, передбаченим чинним законодавством [17].
Метою зонування є виділення на території заповідного об’єкту ділянок різного функціонального призначення та створення “екологічного резерву” на його території, не охопленого нині значним антропогенним навантаженням, в тому числі рекреаційним. Зонування кожного заповідного об‘єкту має свої особливості, що витікають із характеру природно-заповідних територій, в тому числі – характеру землекористування.
На території національного природного парку, регіонального ландшафтного парку доцільним є виділення таких зон із різним режимом використання:
1. Заказна (заповідна) зона, що об’єднує території природно-заповідних категорій (заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ) на території заповідного об‘єкту. Вона здебільшого буде територіально роз’єднаною. У ній повинен бути встановлений режим, передбачений у Законі "Про природно - заповідний фонд України". Площа цієї зони може бути різною, але доцільно встановити її в середньому у розмірі 10-25 % від площі заповідного об‘єкту. Вона має бути більшою у місцевостях, де природна рослинність і фауна краще збереглись.
2. Зона нестаціонарної рекреації (екскурсійна зона) охоплює маршрути постійних екскурсій та екологічного туризму на території заповідного об’єкта. Є основною на його території, може становити 50-70% площі заповідного об’єкта. До неї можуть бути включені угіддя із напівприродною та культурною рослинністю, які є об’єктом демонстрації та складовою ландшафту. Основна вимога до режиму зони – збереження існуючого ландшафту, заборона побудови великих промислових комплексів, підприємств, що забруднюють середовище, тощо. На господарських угіддях цієї зони здійснюється традиційне господарювання з деякими екологічними обмеженнями (щодо застосування хімічних засобів боротьби зі шкідниками та бур’янами, культури землеробства тощо), які узгоджуються з дирекцією заповідного об’єкту і нею контролюються.
3. Зона стаціонарної рекреації. ЇЇ переважно планують невеликою за зайнятою площею (5-10% території заповідного об‘єкту). Вона передусім призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів та інших об’єктів обслуговування відвідувачів заповідного об’єкта. Виділення цієї зони доцільне з необхідністю врахування потреб стаціонарної рекреації при плануванні ведення господарства на території заповідного об’єкта. У цій зоні, що знаходиться під постійним контролем дирекції заповідного об’єкта, бажане розміщення садиби заповідного об’єкта, дирекції, центру екологічного навчання. Тут має бути заборонена будь-яка діяльність, що спричиняє або може спричинити погіршення стану навколишнього природного середовища.
4. Господарська зона. Містить території населених пунктів, які входять у межі заповідного об’єкта. Тут здійснюється традиційне господарство, закладання об’єктів комунального призначення. Господарська діяльність узгоджується дотриманням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.
У тих випадках, коли на існуючому природозаповідному об’єкті мережа заповідної зони є недостатньою, планують її розширення за рахунок сусідніх територій, багатих на видове різноманіття та рідкісні види, тому у розрахунково-графічній роботі слід оцінити раритетність угруповань одночасно з рівнем організації території заповідного об’єкта і за необхідності запроектувати розширення його площі. Аргументами віднесення нових ділянок до заповідної мережі передусім буде:
- переважання на території відносно незміненого природного ландшафту – характерного для певних регіонів або унікального;
- наявність на території осередків природних екотопів з цінними рослинним і тваринним світом, на яких встановлений охоронний режим (в категорії заказників та пам’яток природи) або ділянок на яких можливе створення таких об’єктів;
- важливість території, як частини більш широких територіальних природоохоронних мереж (наприклад, прикордонних природоохоронних смуг, мережі цінних водно-болотних угідь тощо).
Охоронна зона призначена для охорони та відновлення найцінніших природних комплексів. Її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.
При проектуванні охоронної зони слід пам’ятати, що вона повинна:
- бути цілісною, нерозірваною для кращого забезпечення охоронного режиму;
- розташовуватися там, де є ландшафтне й екосистемне різноманіття;
- охоронятися з усіх сторін;
- бути розташованою якнайдалі від населених пунктів;
- становити близько 15- 25% площі парку.
Виконана робота повинна містити аргументоване (існуюче, якщо це достатньо, або проектоване, якщо це необхідно) зонування заповідного об’єкта чи території, чітку оцінку його раритетних угруповань й обґрунтування заходів щодо дотримання природоохоронного режиму на підставі аналізу існуючого стану і врахування сучасних вимог до певної категорії заповідних територій. Зонування природоохоронної території повинне бути відображене на картосхемі або карті.
