Неокейнсіанська теорія економічного циклу

Серед основних напрямів теоретичного дослідження неокейнсіанства важливе місце посідає теорія економічного циклу. Найбільший внесок у становлення і розвиток неокейнсіанської теорії економічного циклу здійснили такі видатні вчені, як Е. Хансен, Дж. Хікс, Р. Харрод, П. Семюелсон та ін.

Слід зазначити, що в теорії Дж.М. Кейнса проблема циклу детально не розроблялася. В центрі уваги Кейнсового аналізу знаходилась переважно проблема кризи, інші ж фази циклу опинились поза дослідженнями вченого. Праця "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" містила лише висловлювання автора про причини криз, до яких він відносив скорочення очікуваної норми прибутку (граничної ефективності капіталу), що, в свою чергу, спричинюється спадною віддачею капіталовкладень в умовах зростання маси функціонуючого капіталу. Сюди ж Кейнс відносив дію негативних психологічних факторів: песимізму, втрати віри в майбутнє, раптової паніки та ін.

Центральне місце у Кейнсовій теорії посідало питання про шляхи подолання кризових тенденцій.

Однією з перших неокейнсіанських праць, присвячених проблемі циклу була монографія Р. Харрода "Торгівельний цикл", що вийшла у 1936 р. У 1939 р. була надрукована стаття П. Семюелсона "Взаємозалежність між мультиплікатором та принципом акселерації", в якій містилось викладення різних варіантів взаємодії обох показників. У післявоєнний період важливий етап формування неокейнсіанської теорії циклу знаменувала праця Дж. Хікса "Розвиток теорії торгового циклу" (1950). Подальший розвиток і завершення вона отримала у творі Е. Хансена "Економічні цикли та національний дохід" (1958) (перевидана з доповненнями у 1965 p.).

У післявоєнний період нестійкість зв'язків відтворення змусила економістів вдатися до поглибленого дослідження природи циклічності. Увагу в неокейнсіанському аналізі було перенесено з окремої проблеми криз на більш загальну проблему циклу як такого. Було визнано, що значною загрозою для економічної стабільності є не тільки кризові спади, але і "перегрівання" економіки під час підйому, яке загрожує інфляційними тенденціями та неминучим наближенням спаду. Таке розширення проблематики теоретичного дослідження викликало подальші зміни і в галузі методології економічного аналізу.

розвиток методологи макроекономічного дослідження в неокейнсіанській теорії циклу:

поширення макроаналізу на всі фази економічного циклу, вирішення нових завдань регулювання економіки на різних фазах циклу;

включення в предмет дослідження всіх макроекономічних суб'єктів;

фокусування уваги на запобіганні циклічним спадам та подовженні фази економічного піднесення;

поглиблена розробка типів та інструментів державної стабілізаційної політики;

пріоритетна всебічна розробка фіскальної політики;

врахування соціальних аспектів формування ефективного попиту;перехід до аналізу відкритої економіки

У неокейнсіанській теорії циклу відбулось суттєве розширення предмета макроекономічного аналізу за рахунок включення в нього всіх фаз економічного циклу. З урахуванням тих зрушень, що відбувалися в економічній системі, неокейнсіанцями була здійснена розширена інтерпретація структури сукупного попиту, до якої крім споживчого та інвестиційного попиту увійшов державний попит та попит іноземних споживачів. Повна кейнсіанська формула сукупного попиту відображає його структуру:

AD = С + / + G + Xn,

де AD — сукупний попит;

С — споживчий попит домогосподарств;

/ — інвестиційний попит фірм;

G — державні видатки;

Хп — чистий експорт, попит іноземних споживачів.

Повна кейнсіанська формула сукупного попиту відобразила суттєві якісні зміни в еволюції макроекономічних систем країн з ринковою економікою — їх рух від суто ринкової до змішаної економіки, а також інтернаціоналізацію господарських процесів:

Таким чином, неокейнсіанський аналіз циклічності охоплював усю національну економіку, включаючи ринковий і державний сектори (змішана економіка), а також зарубіжний сектор (відкрита економіка). Аналіз поширювався на вивчення поведінки всіх макроекономічних суб'єктів — домогосподарств, фірм, держави, а також іноземних споживачів.

Неокейнсіанцями була розроблена динамічна теорія циклу як процесу перш за все внутрішнього саморозвитку ринкової системи. Це означало визнання того, що циклічність та викликані нею порушення макроеконо мінної нестабільності є закономірним продуктом функціонування ринкової економіки, а не випадковістю чи наслідком помилок економічної політики. До речі, саме це найсуттєвішим чином відрізняє економічну ідеологію неокейнсіанців від неокласиків. Останні схильні вважати ринкову систему переважно стабільною, а її порушення пов'язувати, зокрема, з необачним втручанням держави та помилками регуляторної політики.

Особливістю неокейнсіанського підходу було прагнення пов'язати теорію циклу з теорією довготривалих трендів (основних тенденцій) розвитку ринкової економіки. Це давало можливість визначати тривалість та глибину окремих фаз циклу в різних історичних умовах. Циклічність при цьому розглядалась як низка короткострокових відхилень від основного тренду.

Також відмінністю неокейнсіанської інтерпретації макроекономічної нестабільності та циклічних коливань було намагання пояснити причини цих явищ ендогенними (внутрішніми) закономірностями функціонування економічної системи, а не екзогенними (зовнішніми) факторами. В системі неокейнсіанського аналізу циклічності чільне місце посідала проблема ефективного попиту, його компонентів та загального рівня, яким визначаються зміни фактичного обсягу національного виробництва та його відхилення від потенційно можливого рівня.

Вагомий внесок у розробку проблеми циклічності здійснив Е. Хансен.

Елвін Хансен (1887—1975) — видатний американський вчений, найвідоміший популяризатор кейнсіанства в США і світі, теоретик макроекономічного регулювання, автор концепцій множинності економічних циклів та теорії інвестиційних коливань.

Віхи наукової біографії Елвіна Хансена.

Е. Хансен народився у 1887 р. в американському провінційному містечку в родині фермерів, вихідців з Данії.

З 1914 р. навчався в університеті штату Вісконсин. У 1921 р. Е. Хансен завершив докторську дисертацію, присвячену порівняльному аналізові циклів у США, Великій Британії та Німеччині. Тематиці циклів він присвятив подальші дослідження.

У 1927 р. вийшла його перша монографія "Теорія економічного циклу, її розвиток та сучасне значення". У цій праці еволюціонізували погляди Хансена на природу циклів: від їх пояснення монетарними факторами до врахування в якості причин циклічності інституційних змін — технології, права, організації виробництва причин циклічності. Проблематика циклів лишилась домінуючою у подальшій науковій діяльності вченого.

На 20-ті pp. XX ст. припадає початковий неокласичний період наукової біографії Е. Хансена. До кінця 30-х pp. економічні погляди Е. Хансена, як і більшості представників тогочасної економічної думки, визначались домінуючим в першій третині XX ст. неокласичним напрямом. В цьому дусі витримана його праця 1928 р. "Принципи економічної теорії", що відтворювала основні постулати неокласики. Проте під впливом Великої депресії в поглядах вченого з'являються елементи критичного ставлення до неокласичної ортодоксії, що втілилось у праці "Економічна стабільність у нестійкому світі" (1932), яка заперечує ідею про неможливість загального надвиробництва.

Е. Хансен не відразу став прихильником кейнсіанства, про що свідчать його перші рецензії на провідні праці Дж.М. Кейнса. Перелом у поглядах вченого біографи пов'язують з його переходом у 1937 р. до Гарвардського університету. З 1937 по 1957 р. він обіймав посаду професора цього університету та вів теоретичний семінар з проблем макроекономічної політики, в роботі якого брали участь майбутні Нобелівські лауреати з економіки П. Се-мюелсон, Дж. Тобін, автор теорії економічної динаміки Є. Домар, майбутній лідер американського інституціоналізму Дж.К. Гелбрейт.

Завдяки Елвіну Хансену кейнсіанство отримало широке поширення в США, а він здобув світову відомість як видатний популяризатор теорії Кейнса. Викладенню основних проблем кейнсіанської теорії присвячена низка виданих ним праць: "Повне відновлення чи стагнація?" (1938), "Податкова політика та економічні цикли" (1941), "Економічна політика та повна зайнятість" (1947), "Грошова теорія та фінансова політика" (1949).

Всесвітню відомість Е. Хансену принесла фундаментальна монографія "Економічні цикли та національний дохід" (1951). Є думка, що саме особистий науковий внесок Е. Хансена посприяв перетворенню США на більш "кейнсіанську" країну, ніж батьківщина кейнсіанства — Велика Британія. Тому не даремно в наукових колах Хансена часто називали "американським Кейнсом".

Дослідники визначали теоретичний внесок Е. Хансена в макроекономічну теорію та політику як "хансенівську революцію", підкреслюючи спадкоємність з теорією Дж.М. Кейнса. Е. Хансен був видатним теоретиком рузвельтівської адміністрації. У післявоєнний період, стоячи на позиціях кейнсіанства, він очолив реалізацію макроекономічної стратегії досягнення повної зайнятості. Як один з економічних радників Ф.Д. Рузвельта він активно впроваджував методи стимулювання ефективного попиту: стимулюючу кредитну політику (низьку ставку процента), розширення державних видатків, податкові знижки, політику дешевих грошей. Надалі, у 50—60-ті pp. урядова політика США традиційно проводилась у кейнсіанському дусі.

Е. Хансен увійшов в історію економічної думки не тільки як прихильник кейнсіанських ідей та розробник політики державного макроекономічного регулювання, але і як визначний теоретик-новатор, видатний представник неокейнсіанства, який своїми працями продовжив розвиток цього напряму. Е. Хансен здійснив теоретичну розробку неокейнсіанської теорії циклу.

Основи інвестиційної теорії циклу викладені Е. Хансеном у всесвітньо відомій монографії "Економічні цикли та національний дохід" (1951). Перша частина цієї праці присвячена з'ясуванню природи економічних циклів, друга містить теорію доходів та зайнятості, третя — теорію економічних циклів, четверта присвячена розкриттю зв'язку теорії циклів з економічною політикою.

Спираючись на фактичні дані історії американської економіки, Е. Хансен розробив концепцію множинності циклів. Він, зокрема, розрізняв чотири основні різновиди циклів.

Теорію множинності циклів Е. Хансен використав для пояснення світової економічної кризи 1929—1933 pp. Він вважав, що її глибина обумовлена фатальним збігом понижувальних хвиль у трьох типах циклів: великому, будівельному та "віковому циклі" у сільському господарстві.

Центральне місце в науковій спадщині Е. Хансена належить інвестиційній теорії циклів. Цікаво, що в своїй славнозвісній праці "Економічні цикли та національний дохід" Е. Хансен високо оцінив науковий доробок видатного українського вченого М.І. Тугана-Барановського, визнавши глибину та пріоритетність дослідження ним інвестиційного фактора циклічності ще на початку 90-х pp. XIX ст. Кейнсіанську макроекономічну теорію Е. Хансен збагатив дослідженням впливу інвестицій на циклічні коливання економіки.

За природою і походженням Е. Хансен розрізняв два основних види інвестицій:

автономні інвестиції — обумовлені такими економічними факторами, як технічний прогрес, залучення додаткових виробничих та природних ресурсів, демографічні зрушення та ін., спричиняють мультиплікаційний ефект;

стимульовані інвестиції — обумовлені приростом національного доходу.

Дослідження прямих та зворотних взаємовпливів динаміки інвестицій таї національного доходу дало змогу Е. Хансену розробити механізм державних регулюючих антициклічних заходів. За характером дії Е. Хансен розрізняв три групи регулюючих факторів.

Теоретичним розробкам неокейнсіанців країни з ринковою економікою завдячують формуванням практичного механізму реалізації державної антициклічної політики. Неокейнсіанцям належить пріоритет у визначенні принципів свідомої стабілізаційної політики, метою якої було згладжування циклічних відхилень, а зміст та заходи розрізнялись залежно від різних фаз циклу. Головна увага приділялась з'ясуванню механізму переводу макроекономічної системи від спаду до підйому і, навпаки, від підйому до спаду. Центральним пунктом неокейнсіанської теорії циклу було дослідження фази підйому, який забезпечувався взаємодією мультиплікатора і акселератора.

Акселератор — це макроекономічний показник, що є оберненим до мультиплікатора і відображає співвідношення приросту інвестицій до приросту національного доходу.

Якщо мультиплікатор фіксував залежність зростання національного доходу від росту інвестицій, то розроблений Е. Хансеном принцип акселератора фіксував зворотний зв'язок зростання інвестицій внаслідок росту національного доходу. Кумулятивний процес взаємодії мультиплікатора-акселератора полягав у тому, що збільшення інвестицій приводило до зростання національного доходу та зайнятості, а ріст зайнятості, доходу й ефективного попиту, в свою чергу, викликав подальше зростання інвестицій.

Неокейнсіанську теорію циклу було покладено в основу кейнсіанської антициклічної політики, яка включала такі складові

Найвищої результативності кейнсіанська макроекономічна політика досягла в 60-ті pp. XX ст. До початку 70-х pp. вона давала в цілому стійкі позитивні результати в межах тих економічних умов, для яких була розроблена. Завдяки їй економічний стан в розвинутих країнах з ринковою економікою відзначився в цей період найбільшою стабільністю, а у США з початку 60-х pp. впродовж наступних восьми років спостерігалось безперервне економічне зростання.

"Золота ера" кейнсіанства — економічне піднесення у 60-ті pp. XX ст.

Цей період в економічній історії США отримав назву "нової економіки", в основу якої було покладено кейнсіанський підхід економічних радників президентських адміністрацій Дж.Кеннеді та Л. Джонсона, спрямований на досягнення макроекономічної стабільності та економічного зростання.

Протягом 1960—1968 pp. валовий національний продукт щорічно зростав на 4 %, безробіття досягло природного рівня, ціни стабілізувалися.

З 1960 по 1965 р. економіка перебувала на рівні потенційного обсягу виробництва.

Проте серйозним недоліком теорії циклу було ігнорування процесів, щ відбуваються у грошовій сфері, а також проблеми ціноутворення. Звідси різка критика цієї теорії з боку опонентів. Збої кейнсіанського регулювання ви явились у середині 70-х pp., коли світова ринкова економіка зазнала глибоких циклічних коливань, структурних криз та проблем стагфляції.