Економічна думка в Україні бере початок із суспільно-економічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток, як "Руська правда" Ярослава (XI ст.), "Повчання" Володимира Мономаха (XII ст), "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.), літопису "Повість временних літ" (кінець XI — початок XII ст.), "Київський літопис" (XII ст.), "Галицько-Волинський літопис" (XII—XIIIст.), "Моління Даниїла Заточника" (XIIIст.). Ці твори містять окремі елементи суспільно-економічної думки, що відображають ідеологію пануючого класу феодалів, його намагання зміцнити феодальний лад та обгрунтувати прагнення давньоруської держави відігравати самостійну роль у міжнародному житті.
У XVI — на початку XVII ст. суспільно-економічна думка була спрямована на захист національної незалежності українських земель, які захопила шляхетська Польща. Серед просвітителів України значне місце посідає І. Вишенський, який вбачав ідеал майбутнього суспільства у створенні "царства божого", де всі люди будуть рівними. Засобом досягнення цього він вважав самовдосконалення людини, додержання заповідей божих.
З другої половини XVII ст. головним центром культури та освіти стала Києво-Могилянська академія. Видатними її діячами були І. Гізель, Л. Баранович, Ф. Прокопович.
У другій половині XVIII ст. суспільно-економічній думці України були властиві антикріпосницькі ідеї. Так, просвітитель Я. П. Козельський у творі "Філософські пропозиції" (1768) зазначав, що "не золото та срібло, а працелюбність людей складає багатство народів".
Найрішучіший протест проти кріпосництва висловив Г. С. Сковорода — видатний український мислитель. Найбільшим благом людства Г. С. Сковорода проголошував свободу. Новий суспільний устрій, створений на основі принципу загального щастя, філософ вбачав у формі демократичної республіки, яка гарантує свободу і відносини братства між людьми. Здійснення свого соціального ідеалу Г. С. Сковорода пов'язував з вихованням людей, розвитком освіти і культури.
Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. в умовах розпаду кріпосницької системи та формування капіталістичного укладу відбувався процес становлення економічної науки як самостійної галузі знань. У цей період посилилася дворянсько-ліберальна течія, видатним представником якої був В. Н. Каразін — засновник Харківського університету. Він розробив аграрну програму, в якій пропонував ліквідувати панщину, замінивши її грошовою рентою, а частину поміщицьких земель передати селянам у вічне спадкування. З метою подолання економічної відсталості В. Н. Каразін пропонував розвивати високими темпами промисловість, зміцнювати грошову систему та державні фінанси.
У 50—60-х роках ХІХ ст. виникає революційно-демократична течія економічної думки, видатним представником якої в Україні був Т. Г. Шевченко. У своїх творах він рішуче осудив кріпосництво, панщину і закликав народ до боротьби проти феодального гніту, за створення нового суспільства, "сім'ї вольної, нової".
У середині XIX ст. панівним напрямом в економічній думці України була класична політична економія. Найвідоміші представники класичної школи в Україні — професор Харківського університету Т. Ф. Степанов (1795-1847), професори Київського університету І. В. Вернадський (1821—1884), М. X. Бунге (1823—1895), професор Новоросійського (нині Одеський) університету М. М. Вольський (1834—1876). Вони були лідерами економічної науки в Російській імперії. Наприклад, Т. Ф. Степанов склав перший підручник з політичної економії, за яким навчалися не лише студенти Харківського і Київського, а й Московського та Петербурзького університетів.
З початку 80-х років ідейною течією в Україні стає марксизм. Значну роль у поширенні марксизму в Україні відіграли твори М. І. Зібера, Г. І. Петровського, Е. І. Квірінга, О. Г. Шліхтера, М. О. Скрипника, В. Я.Чубаря та ін.
В останнє десятиріччя XIX — перші 20 років XX ст. сформувалася українська школа неокласичного напряму, найвідомішими представниками якої були Р. М. Орженцький, Д. І. Піхно, О. Д. Білімович, Є. Є. Слуцький. Зокрема, Є. Є. Слуцький започаткував теорію поведінки споживача, опублікувавши в італійському економічному журналі працю "До теорії збалансованого бюджету споживача" (1915), в якій поєднав аналіз функції корисності з грошовими доходами і споживчим бюджетом. У цей же період значно вплинув на розвиток економічної думки М. І. Туган-Барановський (1865 — 1919) — видатний економіст, організатор науки, педагог. У своїх дослідженнях він розробляв проблеми ринків, промислових криз, розподілу, розвитку капіталізму, соціалізму, кооперації тощо. За його безпосередньою участю було створено Українську академію наук (1920), у складі якої діяло одне з перших у світі відділення соціально-економічних наук. В останні роки свого життя він був професором і деканом юридичного факультету Київського університету, головою кооперативного комітету та Українського наукового товариства економістів.
У радянський період значним внеском у розвиток економічної теорії були твори П. М. Першина, Л. І. Кухаренко, А. А. Чухна, А. К. Покритана та ін.
Головними центрами економічної науки в Україні є Інститут економіки НАН України, Інститут економіки промисловості НАН України, Інститут аграрної економіки УААН, Інститут регіональних досліджень НАН України, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Рада з вивчення продуктивних сил України. Економічні дослідження проводяться також в економічних секторах, лабораторіях, інших підрозділах не економічних науково-дослідних установ та на економічних кафедрах вузів України.
