Види первісної людини,організація життя.Стоянки первісних людей на Закарпатті.

Камяний вік

Кам'яна́ доба — великий (найдовший період в історії людства) доісторичний період часу, впродовж якого люди широко використовували камінь для виготовлення знарядь праці, була відсутня технологія обробки металу, використовувалась також деревина, кістка, на пізнішому етапі з'явилась обробка глини, з якої робили посуд.

Кам'яні знаряддя виготовлялися з різних видів каменю.

У Середземномор'ї та на Близькому Сході кам'яна доба змінюється бронзовою добою через перехідну епоху — енеоліт. Кам’яна доба переважно збігається з епохою первіснообщинного ладу і охоплює період, починаючи з виокремлення людини з тваринного стану (біля 1 млн. 800 тис. років тому) і завершуючи епохою поширення перших металів (приблизно 8 тис. років тому на Стародавньому Сході та біля 6-7 тис. років тому в Європі).

Кам’яна доба ділиться на:

§ давня кам'яна доба або палеоліт

§ перехідну епоху — мезоліт

§ нова кам’яна доба або неоліт.

Палеоліт

Період найдавнішої історії людства, що охоплює епоху з моменту виділення людей з тваринного стану і появи первіснообщинного ладу до остаточного відступу льодовиків.. У палеоліті людина почала використовувати кам'яні знаряддя у своєму повсякденному житті. Кам'яна доба охоплює більшу частину історії людства (близько 99% часу^]) на Землі і починається 2,5, або 2,6 млн років тому. Кам'яний вік характеризується появою кам'яних інструментів, сільського господарства і завершенням плейстоцену близько 10 тис. років до н. е.

За часів палеоліту люди жили разом у невеликих громадах, таких як племена і займалися збиранням рослин і полюванням на диких тварин^]. Палеоліт характеризується використанням переважно кам'яних знарядь, хоча також застосовувалася деревина і кістяні інструменти. Природні матеріали адаптувалися людиною для використання їх як інструментів Людство протягом палеоліту поступово еволюціонувало від ранніх представників роду Homo, таких, як Homo habilis, які використовували прості кам'яні знаряддя до анатомічно сучасної людини (Homo sapiens). У кінці Палеоліту, під час так званого середнього і пізнього палеоліту люди почали створювати перші твори мистецтва та стали займатися релігійними і духовними обрядами, такими як поховання мертвих і релігійніритуали. Клімат за часів палеоліту включав льодовикові і міжльодовикові періоди, в яких клімат періодично змінювався від теплих до холодних температур.

Ранній палеоліт

В цейперіод були порівняно прості інструменти, відомі як колуни. Живучи в цю епоху, люди існували переважно за рахунок м'яса померлих тварин і збирання дикорослих рослин, оскільки полювання в цей час не було ще поширене. Потім люди навчилися використовувати вогонь і створювали складніші рубаючі інструменти з каменю, а також розширили ареал свого проживання за рахунок освоєння Азії, що підтверджується знахідками на плато Жойкудан в Китаї. Близько 1 млн років тому людина освоїла Європу і почала використовувати кам'яні сокири.

Середній палеоліт

Період почався близько 200 тис. років тому і є найбільш вивченою епохою, протягом якої жили неандертальці (120-35 тис. років тому). Найвідоміші знахідки неандертальців відносяться до Мостеріанської культури. Зрештою, неандертальці вимерли і були замінені сучасними людьми, які вперше з'явилися в Ефіопії близько 100 тис. років тому. Попри те, що культура неандертальців вважається примітивною, є дані, що вони шанували своїх людей похилого віку і практикували ритуали поховання, які організовувалися всім плем'ям. У цей час відбулося розширення ареалу проживання людей і заселення ними неосвоєних територій, таких як Австралія і Океанія. Народи Середнього палеоліту демонструють неспростовні докази, що у них почало переважати абстрактне мислення, виражене, наприклад в організованому похованні померлих.

Пізній палеоліт

Близько 35-10 тис. років тому завершився останній льодовиковий період і сучасні люди протягом даного періоду розселилися по всій Землі. У цілому, на планеті стали переважати спільноти мисливців-збирачів, які використовували різні типи кам'яних інструментів в залежності від регіону.

Мезоліт

Період між палеолітом і неолітом, X-VI тисяч років до нашої ери. У цьому періоді з'явилися мікроліти - мініатюрні кам'яні інструменти, які значно розширили можливості застосування каменю в повсякденному житті стародавніх людей. Мікролітичні інструменти значно підвищили ефективність полювання, а в розвиненіших поселеннях (наприклад, Лепенський Вир) використовувалися також і для рибалки. Ймовірно, в цій часовій епосі відбулося приручення собаки в якості помічника на полюванні.

Перший відомий бій в історії людства відбувся в період мезоліту на плато в Єгипті

Неоліт

Нова кам'яна доба характеризувалася появою сільського господарства і скотарства під час так званої неолітичної революції, розвиткомгончарного ремесла і появою перших великих поселень людей, таких як Чатал-Гуюк і Єрихон. Перші культури неоліту з'явилися близько 7000 до н. е. в зоні так званого «родючого півмісяця». Сільське господарство і культура поширилися в Середземномор'ї, долині Інду, Китаї і країнахПівденно-Східної Азії.

Збільшення чисельності населення призвело до зростання потреби в рослинній їжі, що сприяло швидкому розвитку сільського господарства. При веденні сільськогосподарських робіт стали застосовуватися кам'яні інструменти для обробки ґрунту, а при зборі врожаю почали використовуватися пристосування для жнив, подрібнення та різання рослин. Вперше почали будуватися великомасштабні кам'яні споруди, такі як башти і стіни Єрихону або Стоунхендж, що демонструє появу в неоліті значних людських і матеріальних ресурсів, а також форм співпраці між великими групами людей, які дозволяли вести роботи над великими проектами. У якійсь мірі дане явище заклало основу розвитку соціальної ієрархії і появі еліт. Хоча деякі суспільства Пізнього Неоліту формувалися як племена зі складною ієрархією більшість людських спільнот неоліту були порівняно простими і не мали еліти У цілому, в неолітичних культурах було помітно більше ієрархічних спільнот, ніж у попередніх палеолітичних культурах мисливців-збирачів.

Види первісної людини,організація життя.Стоянки первісних людей на Закарпатті.

Мідно-бронзовий вік

Мідний вік, або енеоліт, (5 тис. до н.е.) став періодом виникнення та розвитку металургії міді. Першими нечисленними металевими виробами з міді чи свинцю були примітивні прикраси, виготовлені за допомогою холодного кування. Початок енеоліту в Європі пов’язаний з розвитком гірничорудної справи, відливанням металу та виробництвом із чистої міді знарядь праці, які використовувалися поряд із виробами з каменю, кістки й рогу.

Основою економіки в епоху енеоліту стало орне землеробство і скотарство, розвивалися ремесла й домобудівництво. Нових рис набуло мистецтво й релігійні уявлення. Складнішою стала суспільна організація – виділилася племінна верхівка. Окремі племена, пов’язані з виробництвом і розповсюдженням міді, нагромадили значні багатства. Тривав процес утворення великих споріднених міжплемінних об’єднань. Унаслідок просування частини населення у Пруто-Дністровське межиріччя тут виникла знаменита трипільська культура, яка згодом поширилася на всю територію Молдови та Правобережної України.

У 4 тис. до н.е. після приручення коня, розпочався процес освоєння скотарськими племенами широкої смуги євразійських степів. У Північному Причорномор’ї, на Півдні і Сході від трипільців, мешкали різні групи населення мідного віку, про що свідчать Чаплинський могильник на Дніпропетровщині, археологічні пам’ятки типу нижнього шару Михайлівського поселення у Херсонській області.

Бронзовий вік був періодом поширення виробів з бронзи, тобто сплаву міді з миш’яком, оловом, рідше – із свинцем та цинком. Перехід від міді до бронзи обумовлювався тим, що бронза була твердіша та легкоплавкіша за мідь. Винайдення бронзи й поширення виробів з неї у різних частинах земної кулі відбувалося не одночасно. Виникнення металургійних центрів, поява майстрів з виготовлення бронзових знарядь праці та зброї зумовили виробничу спеціалізацію і прискорили процес другого великого поділу праці – відокремлення ремесла від скотарства і землеробства. Виникнення нових знарядь праці сприяло у свою чергу подальшому розвитку орного землеробства й кочового скотарства. Нагромадження цінностей у руках окремих осіб, майнова нерівність призводили до поступового розпаду первіснообщинного ладу.

За часів бронзового віку у Месопотамії та Єгипті виникають перші міста і держави, формуються ранньокласові суспільства. На островах Егейського моря та прилеглих територіях Балканського півострова і Малої Азії з’явилася високо розвинута Крито-мікенська (Егейська) культура.

На території сучасної України бронзовий вік тривав близько 1 тисячі років. Основним заняттям жителів території степового півдня України, починаючи з XIX ст. до н.е., було орне землеробство. Існувало також місцеве високо розвинуте бронзоливарне виробництво, яке базувалося на руді з копалин поблизу сучасного Артемівська. наприкінці 2 – на початку 1 тис. до н.е. на Чорноморському узбережжі жили кіммерійці, які ймовірно були носіями культур пізнього періоду бронзового віку.

4.Трипі́льська культу́ра, культу́ра — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.

Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвиткові три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен.

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. кв. км.). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні

землеробсько-скотарські племена культур балканського походження

Ранній етап

У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра іПівденного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю.

Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Значного розвитку досягли гончарні вироби. У У ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси: браслети, кільця, також мали важливе значення. Землю обробляли за допомогою мотик, зроблених з рогу оленя,каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі,

Середній етап

На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра насхід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші за розміром (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство.

Пізній етап

За пізнього періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища pік Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь (Усатове). Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури.

5. Ранній залізний вік.Кіммернійці.

Утвердження заліза як найпоширенішого металу на землях України відбулося у 7 ст. до н. е., про що свідчать матеріали археологічних розкопок.

Поява залізних знарядь праці та зброї спричинила бурхливий розвиток господарства та військової справи.

Землеробські племена почали застосовувати залізний плуг, за допомогою якого можна було виорати більше землі, а отже – зібрати кращі врожаї.

Скотарі степу за тієї доби зажили кочовим життям, постійно переходячи разом із худобою на нові землі. Вони навчилися їздити верхи на конях і долали на цих прудконогих тваринах величезні відстані.

Із винайденням заліза скотарі-кочовики перетворилися на непереможних воїнів. Історію войовничих кочівників на наших землях започаткували кіммерійці.

 

Кіммері́йці — стародавні кочівники, які жили на території Північного Причорномор'я в X — VII століттях до н. е. і мандрували через Кавказ до Малої Азії.

Вони перший народ на наших землях, чия назва нам відома. Зберегли її писемні джерела.Найдавніша згадка про кіммерійців міститься у славнозвісній «Одіссеї», а найдокладніша – у праці Геродота.

Загадковими та незбагненними видавалися мешканці причорноморських степів грецьким авторам.

Гомер, зокрема, називав їх дивними доярами кобилиць і молокоїдами, земля яких одвіку «хмарами й млою вповита».

Справжніми рисами сповнені ассирійські та вавилонські свідчення про кіммерійців, позаяк народам Близького Сходу довелося пережити їхню навалу.

Всі писемні згадки про кіммерійців пов’язані з їхніми воєнними походами.

Військо кіммерійців складалося з рухливих загонів вершників.

Як свідчать археологічні знахідки, кіммерійці для свого часу були неперевершеними майстрами військового спорядження.

Головною зброєю кіммерійських воїнів був потужний далекобійний лук. У ближньому бою вони застосовували залізні мечі завдовжки понад метр.

Про досконалість кінського спорядження кіммерійців

Кіммерійці були першим народом на українських землях, якого дослідники називають кочовим.

Кіммерійці не будували жител, а їхнє життя збігало у нескінченній мандрівці степом або верхи на конях.

Грецькі колонізації

 

Перші центри античної цивілізації з'явилися на північному узбережжі Чорного моря понад 2600 років тому. Вони мали тісні взаємозв'язки з місцевим населенням, що зумовило появу важливих особливостей у політичному, економічному та культурному розвиткові античних держав.

Заселення греками Північного Причорномор'я не було поодиноким, випадковим явищем в історії розвитку античного суспільства. Воно становило один з напрямків їх розселення у VIII—VI ст. до н. е. Цей процес охопив територію Апеннінського півострова, Північної Африки, узбережжя Чорного та Азовського морів.

Головними причинами переселення грецьких міст були: демографічна, аграрна, торговельна, сировинна, воєнна, соціальна, етнічна. Переселенський потік у Причорномор'я виходив головним чином з району малоазійського узбережжя Греції — з Іонії, зокрема Мілета. Значні масштаби переселення звідси відбулися у VII—VI ст. до н. е. Заселення греками районів Причорномор'я відбувалося поступово. Так, у VIII ст. до н. е. грецькі мореплавці освоїли південно-східне узбережжя Чорного моря. На той час, мабуть, припадає виникнення тут найдавніших поселень — Сінопи та Трапезунда. Проте заснування Сінопи як міста — колонії Мілета — датується другою половиною VII ст. до н. е. Наприкінці VII ст. до н. е. тут виник Аміс і на півстоліття пізніше — єдина в цьому районі дорійська колонія Гераклея Понтійська, вихідці з якої згодом заснували Херсонес. З кінця VII ст. до н. е. почалося освоєння західного узбережжя. Тут виникли такі міста, як Істрія, Аполлонія; у першій половині VI ст. до н. е. — Томи, ще пізніше переселенці з Гераклеї Понтійської заснували Каллатіс.

У Північному Причорномор'ї поява більшості античних міст датується VI ст. до н. е. Заселювалося не тільки морське узбережжя, а й береги лиманів. Виділяються три основні райони зосередження античних міст і поселень: район Боспору Кіммерійського (Керченський і Таманський півострови) з найбільшими містами Пантікапеєм (Керч), Фанагорією (поблизу ст. Сінної на Таманському півострові), Гермонассою (ст. Таманська), Горгіппією (Анапа) та Феодосією; узбережжя Дніпро-Бузького та Березанського лиманів з найзначнішим центром Ольвією (поблизу с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області); район Західного Криму з основним центром Херсонесом (поблизу м. Севастополя). Слід назвати й узбережжя Дністровського лиману з найбільшим містом Тірою, яке за своїми економічними і політичними зв'язками та особливостями розвитку тяжіло до району Ольвії. Більшість названих міст була заснована вихідцями з Іонії.

7.Скіфи — в сучасній науковій літературі група племен, які жили у VII — III ст. до н. е. на землях Великого Євразійського Степу, тобто теперішньоїУкраїни, та Середньої Азії, а згодом, до ІІІ ст.до н. е., в Криму і називали себе «сколотами».

Скіфи пробули за Кавказом, за свідченнями Геродота, 28 років, на думку сучасних дослідників — 90 років. Зазнавши у 595—594 pp. до н. е. поразки у війні з Мідією і втративши своїх царів, скіфи вернулися в північне Причорномор'я. Повернувшися з Азії в степи Причорномор'я, скіфи прибрали назву «царських почали поступово встановлювати свою владу над місцевими народами, як і тими скіфськими племенами, що залишилися в чорноморських степах по відході скіфів в Азію, і створили могутнє політичне об'єднання, відоме відтоді у грецьких джерелах як Скіфія. Першою столицею скіфської держави, було виникле в кінці 5 ст. до н. е. Кам'янське городище (площею до 12 кв. км), розташоване на лівому березі Дніпра, навпроти нинішнього м.Нікополь

Найбільшої могутності скіфи досягли в кінці 5 ст. і з початку 4 ст. до н. е. під проводом царя Атея, який об'єднав усіх скіфів від Азовського моря до Дунаю, вів переможні війни з фракійцями і стримав (339) похід військ Філіппа II Македонського, в бою з яким сам загинув. У 331 р. до н. е. скіфи перемогли і знищили військо Олександра Македонського, під проводом його намісника Зопіріона 349-290рр.. У 3 ст. до н. е. скіфи контролювали грецькі міста в гирлі Дунаю й Ольвію.

Після появи у причорноморських степах сарматів і внаслідок безнастанних боїв з ними, військова та державна сила скіфів почала слабнути. Відтиснуті сарматами до Криму в кінці 3 ст. до н. е., скіфи перенесли туди своє царство (столиця —Неаполь Скіфський), яке досягло свого розквіту у 2 ст. до н. е., коли скіфи здобули низку володінь Херсонесу і підкорили у Ольвію Скіфське царство в Криму перестало існувати. Самі скіфи поступово розчинилися серед сарматських племен.

Скіфи поділялися, крім царських, ще на скіфів-кочовиків, скіфів-хліборобів і скіфів-орачів. До скіфських племен деякі дослідники зараховують ще гелонів і калліпідів алазонів і агатірсів

Скіфи, що жили в степу займалися напівкочовим Ті Скіфи, що жили в Лісостепу були хліборобами, вирощували пшеницю і просо, а також ячмінь, бобові, деяку городину і садовину; знаряддями праці були серед ін. дерев'яний плуг і залізна мотика. Добре було розвинене ремесло, між іншим металургія (залізо, бронза), обробка золота і срібла. Важливу роль відігравала торгівля, зокрема з грецькими містами північного і західного Причорномор'я, особливо торгівля худобою, збіжжям, лікарськими рослинами, шкурами й рабами (котрих брали у полон, зокрема Кіммерійців, що витіснялися Скіфами).

Сарматська доба в Україні

Сармати – сформувались у заволзьких степах на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н. е., хвилями просувались на захід в пошуках нових територій, Під кінець ІІ ст. до н. е. починається масове переселення сарматських племен на територію Північного Причорномор‘я, а вже на рубежі нашої ери вони освоюють степи між Доном і Дніпром, проникаючи аж до Південного Бугу і Дунаю. Постійні сарматські набіги і вимоги сплачувати данину зумовили переселення ранньослов’янського населення Середнього Подніпров’я на нові території.

Апогею розвитку сарматське суспільство досягло в І ст. н. е. З часом частина сарматського населення була асимільована місцевими слов’янськими племенами.

9. Готи і гуни

В середині І ст. н. е. германські племена готів рушили на південь, та висадились у районі гирла Вісли. Їх прибуття ототожнюють із виникненнямВельбарської культури. Руги були відтиснені готами від гирла Вісли, а вандали, що були жили в низов'ях Вісли ближче до Ельби, були приборкані. Протягом II століття готи мігрували на південний схід уздовж Вісли й оселились в Північному Причорномор'ї. За свідоцтвом Йордана, готи спочатку оселились біля Меотійського болота, потім розселились у Мізії, Фракії та Дакії, а згодом знову у Скіфії.

У III сторіччі готи розділилися на дві гілки: остготи якими правила династія Балтів і вестготи під проводом династії Амалів. Вестготи почали одне з перших головних «варварських» вторгнень до Римської Імперії у 263 р., пограбувавши Візантій 267 року.268 року вони зазнали нищівної поразки від військ Клавдія II в битві при Найсусі і були витиснені за Дунай 271 року. Вони оселилися на північ від Дунаю, де створили незалежне королівство у щойно покинутій римлянами провінції Дакія.

Протягом IV століття під впливом торгівлі та військових угод зі Східною Римською імперією остготи та вестготи у значній мірі романізувалися. У цей час вони прийняли християнство у формі аріанства.

Остготи були завойовані гунами в 370-х рр. Під тиском гунів король вестготів Фрітигерн 376 року попросив у імператора Східного РимуВалента дозвіл поселитися зі своїми підданими на південному березі Дунаю. Валент дозволив і допоміг готам перетнути річку (ймовірно, біля фортеці Дуросторум Але внаслідок голоду почалась Готська війна (377–382), під час якої Валента було вбито в битві підАдріанополем 9 серпня 378 р.

Вестготи під проводом Аларіха захопили Рим у 410 р. 418 року Флавій Август Гонорій надав вестготам Аквітанію, де вони завдали поразкивандалам. До 475 р. вестготи захопили більшу частину Іберійського півострова. Були вигнані з Аквітанії франками, заснували Іспанськекоролівство, що проіснувало до завоювання його маврами (арабами) в 711 р.

Після поразки гунів, очолюваних Аттілою, на Каталаунських полях у 451 р., остготи повернули собі незалежність (454) і за Теодоріха Великого завоювали Італію (488–493). Припинили існування як народ після завоювання візантійським імператором Юстиніаном Італії в 535–555 рр.

Частина готів залишилася у Причорномор'ї спочатку у Східному Криму та Тамані, згодом під натиском числених ворогів, які приходили з Великого степу, вони переселилися в безпечніші регіони — Південне узбережжя Криму та у гористий Крим. Цей край з VI до XV століття називали Готією.

Гуни - давній кочовий народ, що склався в І-IV ст. у Центральній Азії з тюркомовних хуну та місцевих угрів і сарматів. Масове переселення найвідоміших т. зв. Західних гун до Європи дало поштовх великому переселенню народів. У 375 р. гуни розгромили германські племена остготів, які заселяли пониззя Дніпра, Південного Бугу та Дністра, і почали витісняти вестготів, які проживали на півночі нижньої течії Дунаю. Підкоривши інші народи, гуни очолили могутній союз племен, який здійснював спустошливі походи до інших країн. Гуни підкорили готів, брали данину з Римської імперії, Візантії.

Найбільшої могутності гунський союз племен досяг за часів вождя Аттіли Очолені ним племена спочатку перекочували з Чорноморських степів на Дунайську рівнину, потім, об'єднавшись із остготами, пройшли по Дунаю і, переправившись через Рейн, вторглися до Галлії, яку контролювали римляни. Однак подальше просування гун на Захід було зупинено римськими військами, яким допомагали вестготи, бургунди і франки, що завдали їм нищівної поразки в Каталаунській битві (451 p.). Після смерті Аттіли (453 р.) гунський союз племен розпався. Від західних гун під час їх руху до Європи відокремилася група так званих. білих гун, або ефталітів, які зайняли Трансоксанію (область між Амудар'єю і Сирдар'єю). У 427 р. вони напали на Індію, а згодом створили державу, до якої увійшли ПівнічноЗахідна Індія, частина Середньої Азії, Східного Ірану і Афганістану.

Анти. Аварська навала

Анти (слов'янські племена), незважаючи на навалу гунів, зуміли відстояти свою незалежність. УIV-VI ст. виник могутній союз антських племен, який історики називають Антським царством. На чолі антів стояли царі (рекси). Анти мали сильне й велике військо, здійснювали походи за Дунай на Візантію.
Держава антів, як політичне об'єднання, припинила своє існування 602 року після кривавої війни з аварами, у якій анти були союзниками візантійців. Попри те, що в писемних джерелах назва «анти» більше не згадується, слов'янські племена, звісно, не припинили свого існування. На сторінках руських літописів натомість з'являється інформація про боротьбу з аварами слов'янських племен дулібів.

Уперше анти з'явилися на території сучасної України у 558 році, напавши на населення Приазов'я. Наприкінці 50 — на початку 60-х аварські орди в спілці з кутригурами спустошили землі антів.Після 565 року авари почали ходити в грабіжницькі походи в Центральну Європу. В 567 в спілці з лангобардами розбили племена гепідів і захопили їхні землі в колишній римській провінції Паннонії.). На цій території після численних походів і підкорення кількох слов'янських племен заснували у 560-х роках Аварський каганат — племінне об'єднання типу «варварських імперій».З 70-х років 6 сторіччя авари почали систематичні вторгнення у Візантію, завдали їй ряд поразок та змусили платити данину, В 587 році Баян спустошив Мезію, зруйнував Доростол (Силистрія), Сінгідун (на Дунаї), Маркіанополь (на західному узбережжі Чорного моря). Значні вторгнення аварів на Балкани відбувалися в 592, 598 та в наступні роки.