Стилі професійної художньої творчості: українське бароко, романтизм, модернізм.

Яскравою, хоча і своєрідною була українська барокова культура, час розквіту якої припав на кінець XVI — першу половину XVIII ст. Як і європейське, українське бароко характеризувалося поєднанням світських мотивів і релігійних образів, тяжіло до контрастів і гіпербол, складних метафор, алегоризму і метафоричності, прагнуло вразити уяву глядача, читача, слухача, вдаючись до пишних барвистих форм. Українське бароко залишило по собі численні пам'ятки церковного й цивільного будівництва, зокрема, будівлі Києво-Печерської лаври, браму Зборовського біля храму св. Софії у Києві, ліплені прикраси головної церкви Лаври, Покровський собор у Харкові, церкву А. Киселя в Нискиничах на Волині, палаци в Збаражі, Бережанах, Барі, кам'яницю Д. Апостола в Сорочинцях та багато інших. У добу українського бароко великого розвитку досягає граверство та дерев'яна різьба, що користуються складною символікою, геральдичними знаками, пишними орнаментами.
Для музичного бароко в Україні характерні пишність, декоративність, драматизм, проникнення у внутрішній світ людських почуттів, синтез мистецтв і водночас прагнення відокремити музику від слова, розвиток суто інструментальної і хорової музики. Ці риси притаманні творчості М. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, Г. Рачинського та інших.
Багато барокових рис позначилося на літературних творах так званих «перелітних птахів», тобто українців, що навчалися в польських чи західноєвропейських університетах. Зважаючи на їхню європейську освіченість, Петро І покликав їх очолити в Росії церковні та освітні установи. Найкращими серед них були Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Дмитро Туптало та Симеон Полоцький.

Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику.

До перших творів романтичної поезії, що спиралася на народність та фольклор, належали балади П. Гулака-Артемовського “Твардовський”, “Рибалка” (переспіви з Міцкевича й Гете), вірші Л. Боровиковського, Є. Гребінки, М. Маркевича, А. Метлинського, М. Шашкевича. В. Забіли.

У добу романтизму розквітла творчість Шевченка. Романтизм Шевченка реалістичний, він завжди проектується на реальну Україну, на її історію, долю народу.

В українській музиці ХІХ ст. романтизм був провідним стилем, який набув найяскравішого вияву й нової якості у творчості М, Лисенка.

Модерн як новий культурно-історичний напрям в Європі виникає в середині 90-х рр. XIX ст. Основними його рисами були декоративність, опертя на культурну спадщину бароко, рококо тощо, втілення національного колориту і традицій народного мистецтва.

Класичним зразком українського архітектурного модерну став будинок "з химерами", Міська бібліотека в Одесі, Державний банк в києві.

У межах українського літературного модернізму можемо розглядати творчість багатьох і багатьох авторів – скажімо, Василь Стефаник, Г.Косинка, В.Підмогильний, М.Хвильовий.

75.Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури
початку ХІV- перш. пол. ХУІІ ст.

Розвиток української культури на початку XIV—першої половині XVII ст. відбувався у складних суспільно-політичних та історичних обставинах. В середині XIV ст. українські землі (Київщина, Черні-гівщина, Переяславщина, Поділля і значна частина Волині були приєднані до Великого князівства Литовського. Староукраїнська (руська) мова переважної більшості населення князівства стала офіційною мовою уряду. Вона використовувалась при складанні грамот і законів.
У другій половині XIV ст. на українські землі розпочалася експансія Польщі Виник гострий релігійний, соціальний та етнічний конфлікт, який поширився на всі сторони життя України,

Великою перешкодою на шляху розвитку української культури було й те, що впродовж XV—XVI ст. тривала нерівна боротьба з татарською ордою, яка завдала великих збитків матеріальній та духовній культурі українського народу.

Важливим чинником культурного процесу в Україні була православна церква, роль якої в історії українського суспільства постійно зростала. Церква для українців, за умов відсутності власної держави, залишалась єдиним інститутом вираження їх самобутності. Однак становище православної церкви було надзвичайно тяжким. Проти неї вів боротьбу католицизм, підтримуваний польською королівською адміністрацією

Фатальними для українців були наслідки Люблінської унії 1569 р., згідно з якою більша частина українських земель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщії-на, Київщина) перейшла до Польщі, а друга — значно менша, — до Москви. В цей час українська культура і православна церква зазнали тяжких утисків.
З метою зміцнення української православної церкви у 1596 р. була укладена Брестська церковна унія. Однак вона мала непередбачені наслідки. З єдиної православної церкви утворилася так звана уніатська, або греко-като-лицька, церква (з'єднана з Римом) і православна церква (не з'єднана), яка у другій половині XVII ст. потрапила у залежність від московського патріарха