Побут, звичаї та обряди українського народу (поч. ХІУ - перш. пол. ХУІІ ст.).

Національна особливість духовної культури українського народу найповніше проявилась у фольклорі. З літописних та інших письмових пам'яток другої пол. XIII—першої пол. XVII ст. видно, що у цей період прозові фольклорні жанри були представлені легендами,, переказами, казками, новелами, притчами. Жива народна мова оперувала також значними фондами прислів'їв, приказок і крилатих висловів.

У житті українського народу важливу роль відігравала календарно-обрядова та родинно-обрядова пісенність: напівязичеські колядки, новорічні щедрівки, веснянки, русальні та купальні, обжинкові та весільні пісні, родильні мелодії та похоронні голосіння. Народно-поетичні твори оспівували працю і побут народу, його працьовитість, волелюбність, справедливість і чесність. У них звучали мотиви поваги до старших, любові до рідного краю, ненависті до гнобителів. У цих творах проявлялися риси характеру українського народу, які стали визначальними для його духовного складу.

Однією з провідних тем поетичної творчості було оспі-вування героїчного подвигу українського народу в боротьбі протії зовнішніх ворогів — татаро-монгольських і турецьких завойовників. Центральним персонажем багатьох творів був київський лицар, борець проти турків Михайлик, який взяв на ратище Золоті Ворота і привіз їх до Царгороду за те, що кияни видали його ворогові. Дослідники вважають легенду про Михайлика переказом сюжету якоїсь епічної пісні або билини періоду Київської Русі.

У XV ст. на Україні зароджується історична поезія. Поява історичних пісень та дум пов'язана з боротьбою українського народу проти турецько-татарської агресії та польсько-шляхетського панування, а також з виникненням козацтва і Запорізької Січі.

Найдавніший пласт народних дум і пісень присвячений темам боротьби проти навали кримських орд і султанівськнх військ. Головний збірний герой цих творів — козак-воїн, патріот-захисник рідної землі, мужній та незламний лицар. Таким він є в бою і далеких походах, у турецькій неволі й на галерах.

Історичні пісні та думи несли в собі важливе ідейне на-вантаження, формуючи кодекс козацької, лицарської моралі, виховуючи почуття патріотизму. Зокрема, такі ідеї властиві думам про Олексія Поповича та бурю на Чорному морі, про плач невільників, про втечу трьох братів з Азова, про Самійла Кішку, про Івася Коновченка, про Марусю Богуславку, про козака Байду.

Який же зміст вкладено у вищеназвані народно-поетичні твори? Лейтмотивом думи про Самійла Кішку є сувора кара за зраду. Дума про Олексія Поповича обстоює високу громадянську та родинну мораль козака, засуджує усі її порушення. В думі про козака Байду відображено народне уявлення про відчайдушного українського героя-козака, якому в битві з ворогами смерть за справу батьківщини не є страшною.

Образи мужніх ватажків і героїв визвольної боротьби українського народу проти шляхетської Польщі (1648— 1654 рр.) та Султанівської Туреччини відтворені у народній поезії «Хмельницький і Барабаш», «Корсуньська перемога», «Богдан Хмельницький і Василь Молдавський», «Чи не той хміль», «Ой, Морозе, Морозенку, ти славний козаче», «Та ой як крикнув же козак» та в інших піснях і народних думах, які відіграли важливу роль у вихованні патріотичних почуттів.

53.Поетична та пісенна творчість українського народу.

Епічні пісні, які український на­род складав упродовж тривалої бо­ротьби за національне й соціальне виз­волення, за козацько-гетьманської до­би досягли вершин свого розвитку. В думах та історичних піснях народ опоетизував героїчні сторінки вітчиз­няної історії, образи реальних історич­них осіб - гетьманів, козацьких ватаж­ків, народних месників. Серед них та­кі виняткові особистості, як Дмитро Байда-Вишневецький, Богдан Хмель­ницький, Іван Мазепа, Самійло Кіш­ка, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Данило Нечай, Максим Кривоніс, Іван Гонта, Нестор Морозенко, Олекса Довбуш, Іван Сірко, Пилип Орлик, Семен Палій, Устим Кармалюк.

Найпоширенішим жанром україн­ської музичної епіки були історичні пісні. їх тематика охоплює дві основ­ні сфери: боротьбу козацтва проти чу­жоземних поневолювачів у часи татаро-турецького лихоліття і гайдамацькі й опришківські антикріпосницькі повстання. На відміну від дум, музиці іс­торичних пісень притаманні маршовість, чіткість куплетно-варіаційної форми, виконання хором без супрово­ду (переважно чоловіками). З-поміж кращих зразків історичних пісень особливої популярності набула «Ой на горі та женці жнуть», в якій оспіву­ються реальні історичні герої Петро, Дорошенко та Петро Сагайдачний. Ав­торство пісні «Засвіт встали козачень­ки», ймовірно, належить Марусі Чурай - напівлегендарній співачці-полтавчанці, чиї твори здобули всенарод­ну любов завдяки глибині почуттів, щирості, чарівності мелодій.

В іншому епічному пісенному жан­рі - баладі - поєдналися особливості західноєвропейської фольклорної тра­диції й типові національні риси. За­звичай історико-героїчні і соціально-побутові балади мають драматичні ме­лодії, що підсилюють винятковість тем і сюжетів - найчастіше романтичних, а інколи й фантастичних. Наприклад, в одній з улюблених у карпатському краї народній пісні-баладі «Довбуш» оспівано образ славетного ватажка опришківського руху на Гуцульгцині:

Гей попід гай зелененький Ходить Довбуш молоденький. Та й на ніжку налягає, Топірцем ся підпирає.

Соціально-побутові пісні - ко­зацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлаць­кі, наймитські тощо - відображували професійну спрямованість діяльності українців. У піснях цієї групи перева­жає тематика соціальної нерівності, несправедливості, тяжкої людської до­лі. Здебільшого вони розповідають про життєві поневіряння пригнобле­них представників трудового люду - бурлаків і чумаків, поміщицьких най­митів. Козацькі пісні глибоко ліричні й водночас драматичні. У кріпацьких превалюють сюжети тяжкої долі, лу­нають гостровикривальні мотиви.

Чумацькі й бурлацькі пісні пронизані тугою за родиною, яку довелося поки­нути, або, навпаки, - сповнені опти­містичного настрою і чекання майбут­ньої зустрічі з рідною домівкою (як, наприклад, пісня «Над річкою береж­ком»).

У часи козацтва український народ створив культ дружби і побратимства. Про народну шану до них свідчить, зокрема, такий уривок з бурлацької пісні «Забіліли сніги»:

Залежно від тематики пісень і мело­дії їх ліричні або драматичні. їм при­таманні експресивні, інколи деклама­ційні інтонації, мінорний лад, повіль­ний темп. Відомий зразок скорботної

козацької пісні про загибель героя -«Козака несуть». Родинно-побутові пісні є віддзеркаленням морально-етичних ідеа­лів українського народу. В них усебіч­но відображено родинні взаємини, під­невільне становище жінки, тяжку сирітську долю, лунають мотиви співчуття до кохання, на шляху якого постали різні перепони (передусім соціальна нерівність). Народнопісенна лірика - це історія людських сердець, людської душі - чистої і красивої. У піснях ін­ших народів навряд чи знайдеш такі високі ідеали родинних і міжстатевих стосунків, як в українських. У бага­тьох із них оспівано скромність, стри­маність, вірність у коханні, що вважа­лися специфічними рисами справжньої української дівчини. Водночас суворо засуджуються зради й джиґунство. Високо підносить українська пісня лю­бов і пошану до батьків. Здорова роди­на, в якій батьки люблять своїх дітей, а діти шанують батьків, усі живуть у злагоді, була основою світогляду укра­їнців.

Умовно родинно-побутові пісні можна поділити на такі жанрові різно­види, як ліричні, жартівливі (гумо­ристичні, сатиричні), танцювальні.

Розквіт пісенної лірики припадає на XVII—XVIII ст. Найпоширенішими у народному побуті в цей період стали протяжні пісні з емоційно насиченим мелодійним розспівом. Можна сказа­ти, що народнопісенна лірика - це істо­рія людських сердець, людської душі - чистої і красивої. Слова пісень зазвичай метафоричні, насичені специ­фічною символікою, яскравими порів­няннями (наприклад, жінки із зозу­лею). За емоційним змістом вони ві­дображують широкий діапазон настро­їв - від світлого суму до високої траге­дійності. Шедеврами української ліричної пісні стали «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Гаю, гаю, зелен роз­маю» та ін. Завдяки красі й емоцій­ності, мелодійній виразності, своєрід­ному духовному аристократизму українська пісенна лірика здобула світову славу.

Жартівливі й танцювальні пісні відповідають одному з архетипів укра­їнської ментальності - оптимізму сві­тосприйняття, життєрадісності, гумору і веселій вдачі. Засобами пародіюван­ня вони викривають вади людського характеру, соціальні суперечності. Му­зиці цих пісень, виконуваних соло або хором з інструментальним супроводом, притаманні чіткий ритм, швидкий темп, повтори або варіювання корот­ких і простих фраз. Приклади цього жанру - відомі пісні «Ой за гаєм, га­єм», «Дощик, дощик капає дрібнень­кий», «Ой джиґуне, джиґуне», «Гри­цю, Грицю до роботи» тощо.