Релігійне життя Боспорського царства

Стійкий інтерес до вивчення проблем, пов'язаних з духовним життям людини стародавнього світу, із специфікою його світогляду спрямував вивчення Боспорського царства, яке, як відомо, було яскравим прикладом успішної греко-варварскої культурної взаємодії, що вплинула на формування місцевих соціально-економічних, політичних і, звичайно, релігійних традицій. Про збільшений інтерес до вивчення боспорської культово-релігійної проблематики свідчить, зокрема, значно збільшене за останнє десятиліття число доповідей по питаннях духовного життя боспорян, що обговорюються на конференціях з історії Причорномор'я. В результаті поповнення джерельної бази, з'являється можливість взяти ще більше інформації з вже відомих пам'ятників або по-новому інтерпретувати матеріали, вже введені в науковий обіг.

Як стверджують більшість дослідників Гайдукевич В. Ф., Шелов Д.Б. [13, с. 546], релігійне життя Боспора пройшло ряд етапів. У VI ст. до н.е. грецькі колоністи вперше з'являються на даній території і привозять з метрополії в основному релігійну систему, що вже склалася.

Проте, зростання контактів з автохтонним варварським населенням і присутність варварського елементу в середу грецьких колоній вже з IV ст. до н.е. накладають певний відбиток на релігійні уявлення громадян Боспору. Проте набагато істотніші зміни, що досить глибоко вплинули на релігійне життя регіону, відбулися на рубежі IV - IIIст. до н.е. Ці зміни носять комплексний і всеосяжний характер і просліджуються у всіх сферах життя Боспора – в політичній, економічній, соціальній, культурній, а, отже, і в духовній [29, с. 150].

Як відомо, головним заступником Мілету, метрополії Пантікапея, був Аполлон - «олімпійський бог, що включив в свій класичний образ архаїчні риси до грецького і малоазійського розвитку (звідси різноманітність його функцій, як згубних, так і добродійних, поєднання в нім похмурих і світлих сторін)» [29, с. 150]. Жерці храму Аполлона в Дідмах керували колонізацією Північного Понта, переселенці приносили на нові освоєні місця вогонь священного вогнища храму, своїх богів-заступників. Заступником Пантікапея і більшості боспорських міст був Аполлон. (дод. Д). Про популярність його культу на Боспорі свідчать багаточисельні епіграфічні дані - присвячені Аполлону і графіті. На пантікапейських монетах зображувалася його символіка - голова або маска лева, зірка, що відображає космічні початки цього бога [29, с. 150].

До IV ст. до н.е. набув особливого поширення прадавній по своїх витоках образ хтонічного Аполлона. «Його значення тісно пов'язане з міфами про гіперборей і з ідеєю Аполлонової релігії, по якій Аполлон викрадає праведних в свій рай, нагірну країну Гіперборея» [29, с. 150].

Аполлон і Артеміда дарують швидку, легку і несподівану смерть. Так вони розстріляли з лука дітей Ніоби, що образила в своїй гордині Літо. Природа Аполлона суперечлива - це бог сонячного світла і похмурий бог смерті; пророк і цілитель - і жорстокий каратель; володар країни блаженних і низхідний в Аїд, страшний, страхітливий бог, бог долі - найпохмуріший і таємничий бог. Міфи про Аполлона і Артеміду служили мотивом для прикраси саркофагів, розписів похоронних ваз. Існує думка, що приміщення стріл, монет із зображенням Аполлона у складі супутнього інвентаря в могили населення Боспора пов'язано із згубними і відроджуючими функціями Аполлона.

При вивченні культів населення Боспора важливе значення має дослідження археологічних матеріалів, що відносяться до храмів, святилищ і культових місць.

На жаль, фундаменти храмів VI-IV ст. на Боспорі до цих пір не виявлені або не ідентифіковані, проте, розкопки і дослідження В.Д.Блаватського, І.Р.Пічикяна та В. П. Толстікова дозволили визначити місце розташування і відтворити подобу одну з наймонументальніших в Північному Причорномор'ї святилищ міського типа - храму (ймовірно, Аполлона) на акрополі Пантікапея.

Завдяки знахідкам перш за все присвятних написів можна передбачати, що на акрополі Пантікапея разом з храмом Аполлона найпізніше вже існували святилища Деметри (Тесмофори), Кибели (Матері Фрігийської), Артеміди Ефесськой; у південній частині міста, біля підніжжя г. Мітрідат знаходився храм Діоніса.

На Боспорі Кіммерійському з прадавніх часів великого значення набув культ жіночих богинь родючості Елевсинського кола. Землеробство було головною основою багатства населення Боспора. Культ Деметри тут глибоко укорінявся і знайшов сприятливий грунт для розвитку в культах сусідніх народів, що почитали богиню родючості, велику богиню, матір природи. Деметрі присвячені написи з Пантікапея, граффіті з Пантікапея і Німфея. Написи з ім'ям Деметри відомі з V ст. до н.е. по III ст. до н.е. [29, с. 151].

Стародавній образ Деметри у вигляді тієї, що сидить на троні у величавій позі богині поширений в дрібній пластиці. Боспорські теракоти, що відносяться до культу Деметри, знайдені в Тірітакі, Німфєї, Пантікапєї. «У ранніх терракотах Боспора, Деметру, що змальовували, і Кору, закладений глибокий сакральний сенс: землеробські уявлення про добротний урожай перепліталися з вірою в захисні функції богинь і ідеєю про відродження всього сущого (природи, душі людини) після вимушеної смерті» [29, с.152]. На надгробних рельєфах часто зображалися Деметра і Кора з факелами і хлібними колосами в руках. Факели свідчать про значення богині, а колоси - про майбутнє воскресіння. Міф про Деметру і Персефону був популярним сюжетом для розпису склепів(склеп в кургані Велика Близица на Тамані, знаменитий «склеп Деметри» в Керчі)

Широку популярність придбав також культ Артеміди. Своєю войовничістю і агресивністю, непохитним характером Артеміда схожа з таврской богинею Дівой і дуже нагадує амазонку. Її володіння - світ тварин і рослин, старовинні звичаї, пов'язані з ними. Ця жорстока діва особливо довго не бажала розлучатися з людськими жертвами. Грецька Артеміда усе була схожа на варварських кумирів, саме тому в своїх міфах елліни помістили її в храм, в якому жрицею служила Іфігенія, в таврской землі і навіть називали її таврськой богинею. Всі три богині виявилися настільки тісно зв'язаними між собою, часто просто підміняли один одного; Артеміду називали то Іфігенієй, то Дівой [29, с. 153].

Одним з головних божеств боспорської релігійної системи була Афродіта, про що свідчать чисельні археологічні знахідки святилищ як у містах Боспорського царства, так і у невеликих поселеннях та помістях. Такі знахідки разом з повідомленнями античних авторів та епіграфічними джерелами дають можливість з'ясувати умови і обставини становлення культу Афродіти на Боспорі, а також визначити, як розумілося місцевими жителями єство божества, характер, особливості розвитку культу і яким чином було організовано шанування. Останнім часом наші знання про культи Боспора значно збагатилися завдяки відкриттю ряду нових суспільних і приватних святилищ [29, с. 148].

В світлі нових відкриттів з'являється можливість для інтерпретації ряду предметів з розкопок (фрагменти посуду, прясельця, ножі, голки і так далі) якщо мають зв'язок з культами конкретних божеств, у тому числі і з культом Афродіти.

Зробимо сапробу з’ясувати, чому саме культ Афродіти набув найбільшого поширення на Боспорі і став особливо популярним. Особливо широко вона шанувалася на азіатському березі Боспора, де знаходився комплекс її святилищ, відомих у грецькому світі ще з VI ст. до н.е. Головним святилищем Афродіти був Апатур, місцезнаходження якого достовірно не установлено. Про існування цього святилища повідомляє Страбон [13, с. 156]. Для пояснення епітета богині, він наводить міф про те, як Афродіта, коли на неї тут напали гіганти, покликала на допомогу Геракла і заховала його в печері, куди заманювала поодинці гігантів і віддавала Гераклу для розправи.

М.І. Ростовцев свого часу висловлював думку, що культ Афродіти Уранії на Боспорі злився з культом якогось місцевого божества, центром якого було святилище Апатур [5, с. 95].

Східними рисами культу Афродіти вважаються її епітети Уранія («небесна»), Епітрагія («на козлові»), а також її зв'язок з морем. Всі ці риси властиві Афродіті на Боспорі. Уранія – її найпоширеніший епітет на цих територіях. Разом з головним святилищем Афродіти, Апатуром на Тамані було місто Кепи, де виявлено святилище цієї богині. Само його назва («Кепі» - «сади») вказує на зв'язок з цим культом. Зображення Афродіти, що сидить на козлові, засвідчено теракотовими рельєфами. Зв'язок богині з морем фіксується на Боспорі фігурними судинами і терракотами [5, с. 100]. Із загробним світом Афродіта зв'язана перш за все завдяки своїй приналежності водної стихії - народженню з піни морською, такою, що утворилася з крові оскопленого Урану, що впала в морі [5, с. 102].

З потойбічним світом в античній свідомості асоціювалася перш за все Афродіта Пандемос як Пані потойбічного царства. У цьому вигляді Афродіта неодноразово зображується в V – IV ст. до н.е. і пізніше на предметах похоронного комплексу (на теракотових протомах, на керченських вазах) [5, с. 103]. Афродіта, і Афіна (її зв'язок із потойбічним світом зафіксований багаточисельними зображеннями), і сама Гея виступає як постать єдиної Володарки Пекла у вазовому живописі у вигляді великої жіночої голови, що піднімається із землі. В межах міфологічного синкретизму, прийнятого боспорськими греками, Афродіта і Афіна являються якоюсь мірою взаємозамінними, єдиними по своїй основі, проте при індивідуальному прояві характерних для них якостей [5, с. 104].

По своїх функціях покровительки, богиня втілювала ідею безсмертя і була тотожна малоазійскій Кібелі, іранській Анаїт і сирійській Атаргатіс [5, с. 104]. Племена, що населяли азіатську частину Боспора, шанували її як Астару. Греки асоціювали її з Афродітою, а також Артемідою, Деметрой і Персефоною. Мабуть, це верховне жіноче божество спочатку ще не мало атрибутів, що розрізняють пізніше Деметру, Афродіту, Афіну і ін.

Образ верховної богині в уявленнях прадавнього землеробського населення об'єднував в собі функції, які пізніше стали властиві різним жіночим божествам. Можливо, що вона була анонімною і не мала антропоморфної подоби, що вказує на безперечну старовину її культу. Культ Великого жіночого божества набув поширення в образі Артеміди Ефесської. Присвячення цій богині знайдені також в Пантікапеї і відносяться до IV ст. до н.е. [5, с. 105]. У Пантікапеї були відкриті залишки святилища божества круга Артеміди. Ця знахідка вказує на те, що богиня могла шануватися тут як Артеміда-Геката, а фрагменти єдиної знайденої тут чоловічої фігури могли означати скульптуру Пріапа - одного з супутніх божеств, що підкреслюють животворящі функції цієї грізної богині.

Культ Діоніса набуває великої популярності в IV -IIIст. до н.е. у зв'язку з розквітом виноградарства на Боспорі, до цього часу відносяться присвятні лапідарні написи на честь Діоніса і графіті. Міфологічні сюжети, пов'язані з культом Діоніса, відтворювалися в містичних діях і ритуальних обрядах. У основі діонійськихсвят лежить ідея про бога страждаючому, вмираючому втілюючому продуктивні сили природи, які засинають взимку і знов відроджуються з першими весняними променями сонця.

З цим єством Діоніса зв'язана його інша іпостась бога вина і виноробства. Весь процес обробки винограду і перетворення його у вино можна вважати метафорою смерті і відродження Діоніса. У мистецтві Боспора IV - III ст. до н.е. багато творів, пов'язаних з культом Діоніса: статуї Діоніса, статуетки акторів, театральні маски, зображення сатирів і менад (статуетки і маски). Маски широко представлені знахідками з пантикапейських поховань пізнього елліністичного часу. Широко представлений тип маски Диониса-винограда з бородою у вигляді виноградного кетяга. У похоронному культі на Боспорі маски часто служили прикрасами саркофагу. З образом Діоніса-Сабазія зв'язують зображення вершників на надгробних рельєфах Боспора. Апофеоз померлого як бог-вершник, сполучений з богинею, що сидить на троні, був звичайною виставою на Боспорі в період еллінізму [5, с. 109].

Всілякі обряди і церемонії були невід'ємним елементом старогрецької релігії. Культові дії грали найважливішу роль в життя міст Боспорського царства. Обрядову сторону шанування богів освітлюють написи, що згадують про жрецьку діяльність, свідоцтва про проведення священних ритуалів, жертовники і вівтарі. Обов'язковими елементами культового життя грецького населення Боспора були суспільні жертвопринесення; молитви, що супроводжуються обрядами, що включають ритуальне очищення, увінчування вінком, спільні бенкети. Ці ритуали могли здійснюватися як самостійні культові церемонії, але зазвичай супроводжували найяскравішу священну церемонію - релігійне свято. Такі свята влаштовувалися зазвичай на честь божеств, чиї культи були офіційними. Влаштовувалися вони за рахунок казни і регулювалися законами [26, с. 114].

Обряд присвячення в діонійській містерії включав очисні обряди, що супроводжувалися сакральною фразою: «я уникнув зла, я знайшов добро»[26, с. 115]. Плутарх відзначає, що ця формула належить і весільному обряду. Її виголошує наречений під час весільної церемонії, з вінком з дубового листя на голові і з корзиною зі священними хлібцями в руках. Ця обставина наводить на думку, що ініціація натякала в символічній формі на священний шлюб, містичне єднання того, хто одружувався з божеством. У цей момент наречений отримував частку божественного єства, отримував надію на безсмертя і відчуття нового блаженного життя [26, с. 115].

Отже, грецькі переселенці ніколи не забували про самі давні функції своїх богів, пов'язаних із землею, родючістю, водою, і саме вони виявилися особливо потрібними для обслуговування поховального культу – одній з найбільш важливих сторін людського життя. Як ми могли переконатися, боспорські греки в VI – IIст. до н.е. вшановували богів і героїв грецького пантеону: Аполлона, Афродіту, Діоніса, Деметру і Кору, Артеміду, Гекату, Гестію, Афіну, Гермеса, Геракла. Але вони не заперечували і місцевих богів, про що свідчить шанування впродовж всього античного періоду автохтонного культу Великого жіночого божества родючості.

Таким чином, населення Боспору поставило собі на службу місцевих богів, пов'язавши їх зі своєю історією освоєння нової батьківщини і з традиційними обрядами. Грецькі культи увібрали в себе риси місцевих божеств відтворюючих сил природи, збагативши тим самим арсенал власних релігійних уявлень і заручившись підтримкою могутніх богів і в цьому, і у потойбічному світі.

Досліджуючи матеріали про храми і святилища Боспору, можна сказати, що з самого початку існування тут античних поселень культові церемонії на честь божеств здійснювалися або в домашніх умовах, або на невеликих ділянках без яких би то не було будівель культового характеру; головну роль під час обрядів шанування божеств грали вівтарі, гаї, міжгір'я. З часом значення храмів стало збільшуватись, що дозволяє стверджувати вплив централізованої держави на релігійне життя населення.

ВИСНОВКИ

Досліджуючи проблему державних культів міст-держав Північного Причорномор’я на основі комплексного аналізу першоджерел та історичних праць, нами зроблені деякі узагальнення та висновки. По-перше, писемна джерельна база у вигляді повідомлень сучасників періоду, що досліджувався, недостатня для обґрунтування того чи іншого ствердження. Тільки врахування епіграфічних пам’яток та результатів археологічних досліджень дають можливість більш точних стверджень щодо проблеми дослідження.

По-друге, проаналізована історична література за останні десятиріччя значно збільшилася, однак багато питань залишаються дискусійними.

Зроблений нами системний аналіз доступної літератури дозволяє розширити знання з проблем державних релігійних культів Північного Причорномор’я і зробити наступні висновки і узагальнення.

Людині з самих ранніх часів доводилося осмислювати навколишній світ. Свідомість, ще не скута законами традицій, відображала світ так, як вона його бачила, створюючи міфи про природні явища і сили, які за ними стоять. Астральні культи є найбільш ранньою формою світосприйняття, розуміння світу і самого себе. Такими вони потрапили з Греції разом з колонізаторами у Причорномор’я і закріпилися там.

У культах Північного Причорномор’я спочатку відчувається просте перенесення релігійних культів метрополій, а під час розширення сфер спілкування з місцевим населенням сталося зіткнення і взаємопроникнення грецької і місцевої культури, у тому числі і релігійних поглядів. Це вплинуло і на відправлення культів, і на збільшення функцій кожного з божеств, що можна прослідкувати по наявності того чи іншого епітету, що надавався божеству. Крім того саме у цьому відчувається не тільки розвиток культу, а насамперед взаємодія різних релігійних культів.

Результатом таких процесів стало те, що у Причорномор'ї, в області релігії намітився всеосяжний синкретизм, який визнає всіх богів і внутрішньо тяжіє до своєї протилежності – монотеїзму.

Офіційний державний характер шанування у містах Північного Причорномор’я встановлений не менш ніж для 20 культів: Посейдона, Зевса, Геракла, Афродіти, Гермеса, Деметри і Кори-Персефони, Великої богині-матері, Кібели, Аттіса, Артеміди, Зевса, Геліоса, Аполлона, Ахілла, Мена, Діоніса та Пана-Сатира. Крім того у містах-колоніях поклонялися Тюхе, Афіні, знали Ерота, Персея, горгон, Сфінкса та ін. Державне регулювання релігійного життя громадян, особливо у ІV – ІІІ ст. до н.е. було м’яким і допускало шанування широкого кола божеств, однак мало місце використання релігійних культів соціальними і політичними силами для досягнення своїх цілей. Правляча верхівка використовувала астральну символіку, щоб підтримати непорушність своєї влади, її богоданість.

У шануванні богів в різних містах-колоніях Північне Причорномор'я вирізнялося винятковою різноманітністю. В той же час для релігійного життя населення цього регіону був характерним цілий ряд загальних рис. Перш за все – це існування культу узагальненого Великого жіночого божества, який на різних територіях в процесі синкретизації з грецькими жіночими богами став сприйматися у вигляді Артеміди, Афродіти, Деметри, Кібели тощо, наділеними додатковими функціями.

Якщо дія культу місцевої Великої богині на греків Північного Причорномор'я представляється очевидним, так само як і безперечний вплив скіфського шаманізму, засвідчений цілим рядом міфів, які еллінська традиція пов'язувала з Понтом, то військові культи і ритуали скіфів, настільки яскраво описані Геродотом, а також культ фарна, не знайшли зримого віддзеркалення в релігійному житті причорноморських держав.

 

Дослідження культів населення грецьких колоній Північного Причорномор’я доводить існування як рис, притаманних метрополіям, так і багатьох відмінностей між класичною грецькою олімпійською релігією і її проявами у Причорномор’ї. Спільним залишалося те, що державний пантеон грецьких міст-колоній Причорномор’я складався з богів олімпійської релігії, і зберігалися старі традиції: проведення на їх честь святкувань у вигляді урочистої ходи, спортивних змагань, жертвопринесень, будівництво храмів, святилищ і вівтарів, виготовлення скульптурних зображень та теракотових статуеток, оспівування в поетичних творах. Звичай

Відмінності знайшли прояв у тому, що у деяких містах Північного Причорномор’я поруч з олімпійськими богами не у меншій мірі шанувалися і герої грецьких міфів, що можна пов’язати з потребою греків-колоністів у шануванні людських чеснот і подвигів, які доводилося проявляти у складні часи засвоєння нових територій. Крім того, на релігію греків-переселенців здійснювався вплив місцевих релігійних елементів, які мали яскраво виражену тенденцію вдаватися до еллінської форми.