Найважливішою складовою ринкової інфраструктури є банківська система. Сучасна дворівнева банківська система сформувалася в Україні після 1991 року.
Перший рівень – це Національний банк України (НБУ), який є не просто центральним банком країни, але й органом центральної державної виконавчої влади. НБУ здійснює емісію грошових знаків України, грошово-кредитну політику, регулювання валютного ринку і забезпечення його функціонування, забезпечення функціонування банківсько-кредитної системи в цілому. НБУ незалежний від уряду та підзвітний Верховній Раді України.
Другий рівень – комерційні банки, здійснюють весь спектр банківської діяльності, ліцензії на яку надає НБУ. До видів діяльності комерційних банків відноситься:
- зберігання цінностей;
- надання кредитів та позик;
- кредитне обслуговування поточної діяльності;
- операції з валютою і цінними паперами і т.д.
Банківська система України хоча в основному й сформована, проте системоутворюючі процеси ще не завершені. Про це свідчать наступні обставини:
1) досить мала кількість вузькоспеціалізованих банків (іпотечних, інвестиційних та інших);
2) більшість комерційних банків мають незначний у порівнянні зі світовою практикою статутний капітал;
2) у багатьох українських банків недостатньо збалансований портфель активів і пасивів;
4) більшість українських банків працюють на «коротких грошах», тобто практично не займаються довгостроковим кредитуванням інвестиційних проектів.
Фінансова економічна криза, що розпочалась в 2008-му році, показала слабкі місця вітчизняної банківської системи. Штучне роздування споживчого кредиту, значні суми позик на зовнішньому ринку підірвали стійкість банківської системи. Непрофесійні дії Національного банку, з одного боку, і рейдерські атаки крупних фінансово-промислових груп із-за кордону, які вирішили скористатися ситуацією, з другого боку, призвели до глибокої кризи банківської системи країни. Враховуючи, що банківська система – основна ланка ринкової інфраструктури, уряд прийняв рішення про рекапіталізацію ряду системних банків, аж до повернення їх у державну власність. Всі ці події свідчать про необхідність подальших системних заходів по укріпленню і розвитку банківської системи України, найважливішими з яких є:
1) збільшення статутного фонду і власного капіталу банків;
2) диверсифікація діяльності комерційних банків;
3) розвиток спеціалізованих банків (іпотечних та інвестиційних);
4) посилення ролі регулятора, тобто НБУ.
Іншою важливою складовою ринкової інфраструктури є система страхування, хоча в Україні вона ще не набула такого рівня розвитку, щоб реально забезпечити цей статус. Страховий бізнес знаходиться в стадії активного формування, інституціалізації і фактично розширює діяльність в ринковому секторі (страхування оборудок, інвестиційних та інноваційних ризиків, нерухомості).
Моніторинг ринкових процесів здійснюють аудиторські компанії. Їх організовують з метою незалежної оцінки фінансового стану та фінансово-господарської діяльності господарюючих суб’єктів. Такі оцінки є результатами відповідних перевірок, які виконуються аудиторськими фірмами на замовлення господарських суб’єктів. Рівень активності аудиторських компаній в країні є показником прозорості і публічності фінансової діяльності ринкового сектору та характеризує процес детінізації економіки. На ці процеси суттєвий вплив здійснюють консалтингові компанії. Основне їх призначення – це здійснення консультативної допомоги господарським суб’єктам з питань управління, обліку, фінансів. Розвиток консалтингового бізнесу в Україні характеризується потужною експансією крупних іноземних та транснаціональних консалтингових компаній.
Важливу роль у рамках ринкової інфраструктури відіграють фінансові посередники, зокрема, інвестиційні фонди та довірчі товариства.
Інвестиційні фонди та довірчі товариства – це спеціалізовані форми ринкової інфраструктури, призначені для акумуляції коштів і управління ними з метою ефективного використання для отримання прибутку. Розвиток ІФ в Україні пройшов складний шлях, який важко оцінювати однозначно. В період масової приватизації мали місце формування фінансових пірамід під виглядом інвестиційних фондів. Це призвело до втрати довіри населення і господарських суб’єктів до цієї форми організації інфраструктури, але останнім часом відбувається процес динамічного розвитку ІФ і посилення їх ролі в забезпеченні ринкових процесів. Через специфічні інвестиційні умови, зокрема, недовіру населення до банківської та інших підсистем ринкової інфраструктури, остання сьогодні не виконує значний обсяг своїх функцій, тому її розбудова залишається важливим полем для економічної політики держави.
