Концепція сталого розвитку сформувалася на початку 90-х років минулого століття. В загальних рисах вона викладена в декларації ООН, прийнятій у 1992 році, яка називається «Порядок денний розвитку у 21-му ст.». Формування цієї концепції викликано деструктивними процесами в розвитку людської цивілізації, що призвели до появи і загострення глобальних проблем людства.
Глобальні проблеми людства виникли в основному через наступні обставини:
- обмеженість природних ресурсів;
- ентропійні демографічні процеси;
- катастрофічно швидке руйнування навколишнього природного середовища;
- зростаюча загроза здоров’ю і життю людей в умовах глобальної економічної кризи.
Сталий розвиток – це такий розвиток соціально-економічної системи, який забезпечує, з одного боку, максимальний добробут і сприятливі умови існування для нинішнього покоління, включаючи доступ для всіх громадян до якісної медицини, освіти, культури, духовності, і з іншого боку, не завдає шкоди інтересам наступних поколінь.
Рекомендації, наведені в декларації ООН, фактично зводяться до ідей обмеження економічного зростання, необхідності екологічної просвіти населення і використання досягнень науково-технічного прогресу для переведення виробничої сфери в більш безпечний з екологічної точки зору режим функціонування, але одночасно він має бути більш ефективний з економічної точки зору. Концепція сталого розвитку має три виміри:
- економічний;
- соціальний;
- екологічний.
Економічний вимір передбачає нарощування добробуту населення, подолання бідності за рахунок раціоналізації і підвищення ефективності використання ресурсів.
Соціальний вимір передбачає забезпечення прав і свобод людини, моральності і розбудови громадянського суспільства.
Екологічний вимір передбачає зменшення масштабів забруднення навколишнього середовища, відновлення екологічних систем, гармонізації співіснування суспільства і природи.
Загалом концепція сталого розвитку передбачає динамічний розвиток системи «людина-суспільство-природа» як єдиного цілого, що має кілька підсистем, які гармонійно співіснують. Для переходу до сталого розвитку необхідно створити певні умови, зокрема:
- має бути масштабне залучення до виробництва досягнень НТП, оскільки лише за рахунок таких впроваджень можна досягти вищої ефективності та більш раціонального використання ресурсів;
- необхідно радикально збільшити інвестиції в соціальну сферу і в екологічний капітал;
- основна увага має бути приділена демографічній ситуації, зокрема, необхідно припинити процес вимирання нації.
Процес сталого розвитку характеризується принципами, показниками і певною етапностю.
Основні принципи сталого розвитку.
1. Принцип справедливого розподілу благ і продуктів серед населення. Для реалізації цього принципу необхідна більш активна соціальна функція держави.
2. Єдина мета і однакове її розуміння абсолютною більшістю населення.
3. Принцип системності, що передбачає розуміння розвитку соціально-економічної системи країни як розвитку її складових підсистем, при цьому враховуються інтереси і характер розвитку підсистем. Виділяють три підсистеми:
- людська, що складається з підсистем державності й індивідуумів;
- забезпечуюча, що складається з підсистем економічної (виробництво благ) та соціальної (духовний, культурний, освітній розвиток особистості);
- навколишнє природне середовище.
4. Моніторинг і обов’язковість оцінки процесу розвитку.
5. Принцип достатності. В умовах обмеженості ресурсів етапи сталого розвитку необхідно планувати з урахуванням наявних і доступних ресурсів.
6. Зменшення енергомісткості ВВП.
7. Ефективні комунікації, тобто широке розповсюдження ідей і принципів реалізації сталого розвитку, широка участь населення в удосконаленні, поліпшенні та реалізації планів сталого розвитку.
Показники сталого розвитку.
Питання вимірювання параметрів сталого розвитку залишається відкритим. Існує ряд пропозицій щодо інтегральних показників, у тому числі й розроблених у рамках ООН, але більшість пропозицій мають складну методологію, що практично унеможливлює їх використання для моніторингу великої кількості країн світу. Вважається, що необхідно здійснювати моніторинг індексів стану розвитку суспільства і природного середовища, а також індикаторів їх відтворення. Пропонується чотири групи таких індикаторів.
1. Індикатори стану біосфери:
- вартість невідтворюваних природних ресурсів;
- вартість відтворюваних природних ресурсів.
2. Індикатори відтворення біосфери:
- виробництво екологічного капіталу на душу населення на рік;
- загальний обсяг біосферної ренти.
3. Індикатори стану суспільства:
- питомий фізичний капітал (цей показник характеризує нагромадження фізичного капіталу з розрахунку на одну особу);
- питомий людський капітал, характеризує вартість людського капіталу з розрахунку на одну особу, в тому числі капіталу, отриманого при народжені й капіталу, акумульованого особою протягом життя;
- питомий природний капітал (природний капітал у розрахунку на одну особу).
4. Індикатори відтворення суспільства:
- ВВП на душу населення;
- споживання енергії з розрахунку на одну особу;
- виробництво людського капіталу з розрахунку на одну особу.
Пропонуються також ряд інтегральних показників, проте кожен з них має свої недоліки.
Більшість фахівців вважають, що перехід до сталого розвитку має відбутися в чотири етапи.
1-й - підготовчий, передбачає інституційні перетворення, в тому числі досягнення загальнонаціонального консенсусу щодо необхідності переходу до сталого розвитку.
2-й – початковий. На цьому етапі має відбутися відповідне корегування економічної політики з метою створення таких умов, у яких господарським суб’єктам несприйняття ідей сталого розвитку і відсутність активності реалізації цих ідей були б економічно невигідними.
3-й – основний. На цьому етапі розвиток країни має бути перебудований за еколого-економічною концепцією, має відбутися гармонізація економічної, соціальної та екологічної складових суспільного поступу, причому з пріоритетом двох останніх.
4-й – завершальний. Перехід до сталого розвитку має набути незворотнього характеру.
