В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: суть міжнародних валютних відносин; особливості визначення курсу національної і іноземної валюти;
Вміти: аналізувати сутність міжнародних валютних відносин; визначати курс національної та іноземної валюти
Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень завдання самостійної роботи.
Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт заповнити таблицю 10.1 і виконати завдання 10.1
Таблиця 10.1 Етапи розвитку міжнародної валютної системи
| Назва етапу | Хронологічні рамки | Основні заходи |
| Паризька система | ||
| Генуезька система | ||
| Бреттон-Вудська система | ||
| Ямайська система |
Завдання 10.1
Пояснити сутність термінів: валюта, пряма котировка валют, обернена котировка валют, паритет купівельної спроможності.
Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт заповнити таблицю 10.2 і виконати завдання 10.2
Таблиця 10.2 Етапи розвитку міжнародної валютної системи
| Назва етапу | Хронологічні рамки | Основні заходи | Позитивні риси | Негативні риси |
| Паризька система | ||||
| Генуезька система | ||||
| Бреттон-Вудська система | ||||
| Ямайська система |
Завдання 10.2
Представити у вигляді оберненої котировки валют вирази:
1) 1 долар = 5,8 грн.
2) 1 євро = 7,5 грн.
3) 1 рубль = 0,21 грн.
Додатковий матеріал для виконання самостійної роботи:
Результати зовнішньоекономічної діяльності кожної країни значною мірою пов'язані з курсом національної валюти.
Валютний (обмінний) курс — це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. При цьому під валютою розуміється будь-який платіжний засіб, який може бути застосований у міжнародних розрахунках.
Валютний курс може встановлюватися у двох формах. Перша — у формі прямої котировки, коли масштабна одиниця іноземної валюти виражається через певну кількість національної валюти.
Друга — у формі оберненої котировки, згідно з якою масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти.
Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність, тобто якщо курс іноземної валюти падає, то в такій же пропорції зростає курс національної валюти. При котируванні валют визначається курс продажу — вищий і курс покупки — нижчий. Різниця між ними формує доход продавців валюти.
Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти три його види:
1) вільний плаваючий валютний курс, який змінюється без будь-яких обмежень під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку;
2) фіксований валютний курс — це курс, який держава підтримує на фіксованому рівні. Різновидом фіксованого курсу є валютний коридор;
3) керований плаваючий валютний курс, коливання якого регулюється державою.
В основі валютного курсу лежить паритет купівельної спроможності окремих валют. При зіставленні купівельної спроможності окремих валют до уваги приймається ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найбільш вживаних товарів та послуг, які знаходяться в міжнародному товарообороті. Згідно з паритетом купівельної спроможності курс національної валюти у прямій котировці можна визначити за формулою:
ВКн = Цр.к. (н) /Цр.к. (і)
де Цр.к. (н), Цр.к. (і) – вартість (ціна) ринкового кошика відповідно в національній і іноземній валютах.
У першу чергу попит на національну валюту визначається попитом на вітчизняний експорт, а її пропозиція — попитом на вітчизняний імпорт товарів та послуг. Якщо вітчизняний експорт збільшується, то іноземні покупці збільшують попит на гривню, а якщо зростає наш імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні.
Національна валютна система - державно-правова форма організації валютних відносин на території даної країни, що встановлює певний порядок валютних розрахунків і правила роботи з валютами інших країн.
Світова валютна система - це грошова система країн, в межах якої функціонують валютні ресурси, здійснюються міжнародні платіжні операції.
Етапи розвитку міжнародної валютної системи:
І етап. Паризька валютна система (1816-1914 рр.). В основу був покладений золотомонетний стандарт, більшість країн випускала гроші у вигляді золотих монет.
Золотомонетний стандарт -це власна, тобто класична форма золотого стандарту, пов'язана з використанням золота і золотих монет у якості грошового товару.
У золотомонетному обігу паперові гроші вільно розмінювалися на золото за номіналом, що надавало грошовій системі додаткову гнучкість і стійкість.
Ця система сформувалася стихійно як сукупність національних систем. На той час не існувало ніяких міжнародних норм, що регулювали валютні відносини. Основу валютних курсів у цей період становив валютний золотий паритет.
Золотий паритет - співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім офіційним золотим вмістом. Був основою формування валютних курсів і був скасований МВФ у 1978 р.
ІІ етап. Генуезька валютна система (1922-1944 рр.). В її основу був покладений золотодевізний (золотовалютний) стандарт.
Золотодевізний (золотовалютний) стандарт - урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на девізи у валютах країн золотозлиткового стандарту і потім на золото. При золотодевізному стандарті валюти одних країн ставилися у залежність від валют інших, знецінення їх викликало нестійкість супідрядних валют. Діяв із 1922 до 1971 р.
До переваг цього етапу міжнародної валютної системи можна віднести:
- збереження стійких валютних курсів;
- забезпечення стабільності зовнішньої і внутрішньої економічної політики;
- сприятливі умови для розвитку міжнародної торгівлі;
- стабільність внутрішніх цін.
До недоліків:
- залежність грошової маси в обігу у світі від видобування і виробництва золота;
- неможливість проведення незалежної національної грошово-кредитної політики.
ІІІ етап. Бреттон-Вудська валютна система (1944-1976 рр.). На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, що відбувалась у липні 1944 р. у місті Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені основні принципи валютно-фінансового устрою.
У Бреттон-Вудській валютній системі зберігалася деяка подоба золотодевізного стандарту, особливість якого полягала у тому, що це був, по-перше, золотодевізний стандарт тільки для центральних банків, а, по-друге, при цьому тільки долар США (тобто тільки одна-єдина національна валюта) обмінювалася на золото. По суті це був золотодоларовий стандарт - поряд із золотом функцію міжнародного платіжного засобу став виконувати американський долар. У доларах проводилася основна маса міжнародних розрахунків, визначалися ціни на світовому ринку.
Привілейоване становище американського долара пояснюється кількома факторами. В той час, коли національні економіки багатьох країн були зруйновані війною, економіка США не тільки не постраждала, а й навпаки зміцніла за рахунок великої кількості військових замовлень. Крім того в роки війни американські поставки продукції значною мірою сплачувалися золотом. Все це призвело до того, що в кінці 1949 р. золотий запас США досяг рекордної позначки - близько 22 тис. т., або 70% резервів капіталістичних країн світу.
США взяло на себе зобов'язання обмінювати долари на золото за твердою офіційною ціною - 35 дол. за тройську унцію - 31,1 г. чистого золота, цей обмін здійснювався тільки за вимогами центральних банків.
Був введений режим фіксованих валютних паритетів, тобто законодавчо встановленого співвідношення між валютами.
Для забезпечення сталості світової валютної системи був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який почав свою діяльність у березні 1947 р. Капітал фонду створювався із внесків країн-членів відповідно до квот, яка установлювалася для кожної країни і визначалася її економічним потенціалом і роллю у світовій економіці. Всі країни-члени МВФ зобов'язалися встановлювати паритети своїх валют у доларах, а через долар - у золоті; не змінювати паритет без згоди МВФ більше, ніж на 10%. Ринкові курси валют не могли відхилятися від фіксованих паритетів більше, ніж на 1%.
Основні напрямки діяльності МВФ полягали в регулюванні валютних курсів, підтримані сталості валютних паритетів, усунені валютних обмежень, а також у наданні своїм членам кредитів.
У 1969 р. МВФ були введені для розрахунків „Спеціальні права запозичення” - СДР і золотодевізний стандарт був замінений стандартом СДР.
У 60-ті роки відбулися зміни у співвідношенні сил у світовій економіці, США почали втрачати домінуюче положення, їх платіжний баланс був дефіцитним, золотий запас почав стрімко зменшуватися. Наприкінці 1971 р. він становив лише 8,6 тис. т (21% усіх золотих резервів капіталістичних країн), тобто зменшився за 22 роки на 13,4 тис. т.
У серпні 1971 р. уряд США офіційно припинив продаж золотих злитків на долари, а наприкінці цього року оголосив про девальвацію долара.
До переваг цієї міжнародної валютної системи можна віднести:
- більш гнучке регулювання валютних курсів шляхом зменшення ролі золота;
- обмеження відхилень валютних курсів від офіційних паритетів за допомогою валютних інтервенцій;
- створення МВФ.
До недоліків:
- практика добровільного коригування валютних курсів;
- незацікавленість урядових органів у своєчасному коригуванні валютних курсів;
- неможливість забезпечення необхідного рівня міжнародної ліквідності.
ІV етап. Ямайська валютна система (з 1976 р. - по сьогодні). У січні 1976 р. угодою країн-членів МВФ на конференції в Кінгстоні (Ямайка) була проведена друга зміна статуту МВФ. Цією угодою був переглянутий статус золота і введені плаваючі валютні курси. Членам МВФ було надане право самим вибирати режими своїх валютних курсів.
До переваг цієї системи можна віднести забезпечення довгострокової гнучкості валютних курсів, необхідну для вирівнювання платіжних балансів, та короткострокову стабільність для стимулювання міжнародної торгівлі і фінансів.
Серед недоліків - непостійність і різка мінливість валютних курсів при введенні режимів „вільного плавання”, а також відмова від фіксованих валютних курсів означає відмову від механізмів стримування інфляції.
Рекомендована література:
1. Політична економія / за ред. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К.: Академія, 2004. – с.632-637
2. Основи економічної теорії. / за ред. П.В.Круша, В.І.Депутат, С.О.Тульчинськох. – К.: Каравела, 2007, с.423-428
3. Економічна теорія: Політекономія / за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006, с.578-581
4. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. – К.: Либідь, с.230-235
