НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОППЛЕКС 4 страница

3. Додаткові філософські ресурси комп’ютерної мережі INTERNET (http://www.epistemelinks.com/link/PhiLink.html).

4. Посилання “The Perseus Project: An Evolving Digital Library on Ancient Greece” (http://www.philosophy.ru/linx/linx1.html).

5. Посилання “Exploring Plato’s Dialogues”, а також сервер “Philosophy in Cyberspace” (http://www.philosophy.ru/linx/linx1.html).

6. Посилання на твори Аврелія Августина, І.Канта, Ф. Ніцше, З.Фрейда, А. Камю, Ж.П.Сартра, Ю.Габермаса, П.Рікера та інших філософів на “Книжковій полиці” (http://philosophy.allru.net/pervo.html).

7. Посилання на фонди Російської державної бібліотеки (www.rsl.ru).

8. Посилання “David Chalmers’ Philosophy Resources” у переліку філософських тематичних ресурсів (http://www.philosophy.ru/linx/linx1.html).

9. Посилання на сервер “Philosophy in Cyberspace” (http://www.philosophy.ru/linx/linx1.html).

 

 

Плани-конспекти лекційних занять

 

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ внутрішніх справ

Кафедра філософії права та юридичної логіки

 

“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Начальник

кафедри філософії права

та юридичної логіки

полковник міліції

Гвоздік О.І.

“” 2012 року

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

ТЕМА №1 Етика як наука про мораль. Сутність, структура, функції моралі

З навчальної дисципліни: “Етика та естетика”

Категорія слухачів: курсанти (студенти, слухачі) навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС

Навчальна мета: ознайомити навчанців з етикою як філософською дисципліною, продемонструвати місце етики в ряді наук про людину і світ; визначити структуру і функції моралі, роль моралі в житті суспільства та людини.

Виховна мета: звернути увагу навчанців до морального боку їхнього життя; переконати їх, що мораль є в суспільстві альтернативною стосовно права формою регуляції дій та взаємовідносин людей у колективі.

Розвиваюча мета: продемонструвати відмінність між практичною, етичною та моральною доцільністю дії;через аналіз категорій “етика”, “мораль”, “моральність”; розкрити включеність індивіда до суспільного життя, утвердження його соціальних зв’язків у площині моральних обов’язків та моральної відповідальності.

Навчальний час: 2 години

Навчальне обладнання, ТЗН: мультимедійний проектор, комп’ютер.

Наочні засоби: малюнки та схеми, мультимедійні презентації.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: логіка (юридична логіка), юридична деонтологія, культурологія, філософія.

Забезпечувані дисципліни: релігієзнавство, кримінологія, соціальна психологія, соціологія, конфліктологія, політологія, міжнародне право, сімейне право, філософія права актуальні проблеми теорії держави та права, філософські проблеми управління.

План лекції (навчальні питання):

1. Етика як наука про мораль.

2. Структура, функції моралі.

3. Етика, мораль, моральність: співвідношення понять.

Література:

1. Апресян Р.Г. Понятие общественной морали. Послесловие к дискуссии.// Вопросы философии. – 2010. - № 2. – С. 60-71.

2. Бачинин В. Этика: Энциклопедический словарь. – Х.: Издательство Михайлова В.А., 2005. – 287 с.

3. Бродецький О.Є. Етика: Навч. посібник/ Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича. – Чернівці: ЧНУ, 2009. – 120 с.

4. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. – М.: Гардарика, 2005. – С.9-40.

5. Этика: Учебник для ВУЗов./ Под ред. А.А. Гусейнова, Е.Л. Дубко. – М.: Гардарики, 2010. – 542 с.

6. Іванова-Геогієвська Н. Сендиментація смислів у культурі та відповідальність пам’яті// Філософська думка. – 2009. - № 1. – С. 27-42.

7. Зеленкова И.Л. Этика: Учебное пособие для студентов учреждений, обеспечивающих получение высшего образования. – 3-е изд. – Мн.: ТетраСистемс, 2008. – 351 с.

8. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій. – К.: Либідь, 2009. – С.15-124.

9. Основи професійної етики та естетичної культури: до проведення масових заходів та спортивних змагань: Навч. пос./ За заг. ред. Петрової Г.М., Кумеди Т.А. – К.: КНТ, 2012. – 192 с.

10. Петрова Г.М. Філософське розуміння ролі права у взаємодії моралі, етики і політики// Філософські, методологічні та психологічні проблеми права: тези доповідей ІІІ Всеукр. наук.-теорет. конф. (Київ, 23 квітня 2010 р.) / Ред. кол.: В.В. Коваленко, М.В. Костицький. О.М. Джужа та ін. – К.: Київський нац. ун-т внутр. справ, 2010. – С. 170-171.

11. Прибутько П.С., Дубчак Л.М. Етика: посіб. для підготов. до іспитів / П. С. Прибутько, Л. М. Дубчак. — Вид. 2-е, стер. — К.: Видавець Паливода А.В., 2008. — 180 с.

12. Савельєв В.П. Етика: Короткий навч. словник: терміни, поняття, персоналії. – Л., 2009. – 89 с.

13. Тофтул М.Г. Етика: підручник / М. Г. Тофтул. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2010. — 448 с.

14. Тюріна Т.Г. Феномен духовності особистості: монографія:: для педагогів, психологів, філософів. – Л.: Сполом, 2009. – 232 с.

15. Чикалова Е.С. Общее в системе морали и права// Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральнісної особистості: Матеріали XXVІІ Міжнародної науково-практичної конференції. – Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта», 2010. – С. 114-116.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Питання 1. Етика як наука про мораль. Етика – це філософська наука про сутність і закономірності розвитку моралі, її ролі в житті суспільства та людини. Етика є нормативною наукою, до того ж вона найзагальніша нормативна наука, яку називають іще практичною філософією.

Мораль – це специфічна форма суспільної свідомості, діяльності і відносин, що регулює взаємозв’язки між людьми. Мораль характеризує людину з точки зору її здатності жити в людському співтоваристві. Вона окреслює внутрішню смислову межу людської діяльності, що задається самою людиною. Мораль дозволяє і зобов’язує людину розглядати власне життя й оточуючу дійсність так, як ніби вони залежали від її вибору; саме завдяки їй життя людини і суспільства набуває цілісності, внутрішньої осмисленості.

На відміну від етики як науки, мораль може і не виражати (їй не обов’язково) думку у чистому вигляді – у вигляді логічно стрункої наукової істини. Відбиваючи оточуючу людину соціальну дійсність, утримуючи в собі пізнавальні моменти, мораль користується ними у перетвореному вигляді, специфічно імперативно, у зв’язку з полярною протилежністю добра та зла.

Питання про природу і походження моралі; від цього підходу залежить, в першу чергу, тлумачення сутності даного феномену та його ролі в житті людини. Так, розмаїття концепцій моралі можна систематизувати в трьох основних підходах за принципом розкриття зазначеного питання. Це: 1) креаціоністські та ідеалістичні концепції моралі, де її підґрунтям вважається божественне або інше поза історичне, зовнішнє по відношенню до людини задане начало;

2) натуралістичні (еволюціоністські) обґрунтування моралі, де моральні якості людини виводяться безпосередньо з її біологічно заданої в еволюції «тваринної» природи;

3) концепції, в яких походження моралі виводиться з соціально-історичних умов людського буття (теорії, що спираються на принцип історизму у розвитку).

Як зазначав московський професор О. І. Титаренко, мораль постає як такий практично-оцінний спосіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла.

Що це, власне, означає? По-перше, мораль як предмет етики являє собою концентрований вияв саме практичного, активно-перетворювального ставлення людини до життя. Вона знаходить свої духовні витоки в царині людської волі, практичного розуму, за словами великого німецького філософа І. Канта. Відповідно до цього, й етику як науку в безмежному океані різноманітних вдач, характерів, форм поведінки і спілкування цікавить передусім вимір належного, того, що має бути: як належить чинити, поводитися, спілкуватися, які цінності слід втілювати в життя, в якому напрямі вибудовувати власну особистість тощо. Етику вирізняє її сутнісна практична орієнтація. Поза цією орієнтацією немає й підстав говорити про мораль загалом.

По-друге, в наведеному визначенні мова йде про оцінюваність моральних явищ, про можливість оцінки як сутнісну рису моралі. Й справді, мораль цікавлять саме такі речі, такі прояви людини, які в принципі можуть бути певним чином оцінені, причому саме у зв'язку з розглянутим її практичним спрямуванням. Яку краватку я зав'яжу сьогодні, підете ви на балетну виставу чи на концерт рок-музики, вам чи вашому приятелеві віддасть перевагу дівчина, котрій ви симпатизуєте, — всі ці життєві обставини, як і безліч подібних їм, такій оцінці не підлягають, і елементарна людська тактовність полягає в тому, щоб не тягти мораль туди, де їй робити нічого. Навіть щонайістотніші якості людини, як помітили ще давні стоїки, з погляду моралі досить часто постають не як благо чи зло, а як щось нейтральне. Життя, здоров'я, насолода, сила, багатство — все це, на думку стоїків, саме по собі не підлягає етичній оцінці, не є приводом для моралізування. Лише тоді, коли виникає потреба оцінювати поведінку людини, оцінювати саме як добру або злу, справедливу чи несправедливу, відповідальну чи безвідповідальну — мораль вступає у свої права. Щоправда, як видно із сказаного, критерій оцінюваності як такої все ще залишається для моралі занадто широким, необхідним, але не достатнім. Отже, будемо рухатися далі.

Третій суттєвий момент наведеного визначення пов'язаний з осмисленням моралі як особливого відношення людини до дійсності. Потрібна була нинішня глобальна екологічна криза, що поставила на край небуття людство, а з ним і все життя на Землі загалом, щоб ми належним чином усвідомили просту, зрештою, обставину: природу в принципі врятувати неможливо, якщо вбачати в ній лише певну корисну для людини річ, якщо не визнавати за нею статусу самоцінності, не розглядати її як суб'єкт потенційно безмежної сукупності моральних зв'язків. Тільки нині ми почали усвідомлювати всю правоту магістральної традиції світової етичної думки, що від давніх Вед до А. Швейцера стверджувала благоговіння перед життям у найрізноманітніших його проявах.

Оскільки ми утверджуємося в розумінні моралі як певного загального відношення людини до дійсності, як певної форми світовідношення — стає більш очевидним саме філософський характер етики як науки. Адже предметом філософії саме і є загальні основи людського буття і відношення до світу. Але повернімося, нарешті, до нашого визначення моралі.

Четвертим з істотних його моментів є те, що все перелічене й розглянуте нами досі набуває власне моральної якості тільки тоді, коли потрапляє у сферу протистояння добра і зла — так би мовити, в силове поле напруги між цими протилежними полюсами — й осмислюється в цьому зв'язку. Власне моральними є тільки ті імперативи, ті прагнення, ті оцінки й ті відношення до дійсності, які виражають це протистояння, акумулюють у собі його напругу. До власне етичного аналізу проблем добра і зла ми ще звернемося надалі. Поки ж обмежимося загальною філософською констатацією: так само як людське пізнання дійсності орієнтоване на ідеал Істини, осмислюється ним із середини й не існує у відриві від нього; й так само як естетичне, чуттєво-емоційне освоєння світу людиною орієнтоване на ідеал Краси, висвітлюється й ошляхетнюється ним — так само ж і моральне ставлення людини до світу, до реальності в будь-якій із своїх форм зорієнтоване на ідеал Добра. Єдність ідеалів Істини, Добра й Краси ще з античних часів символізує гармонійну цілісність людської культури, повноту її смисложитгєвих потенцій; звідси сам собою випливає висновок і про незамінне місце моралі, морального світогляду і світовідношення в системі культури людства.

До сфери інтересів етики потрапляє найширше коло духовних пошуків людини, поєднаних спільною тональністю вільного обмеження нею своїх суб'єктивних потенцій заради вищих смисложиттєвих цінностей. Саме останнє становить, можна сказати, філософську й, ширше, духовну специфіку етичного погляду на світ, етика висуває і розробляє свого роду культуру меж — тверезу й зосереджену культуру свідомого самовизначення людського суб'єкта.

Взагалі ж етика як дисципліна свідомого самовизначення суб'єкта нерідко вінчала собою найвеличніші філософські системи. Зрештою це закономірно, оскільки для філософії завжди існує потреба в подоланні абстрактності, у втіленні своїх ідей і візій, у самовизначенні її автора, який має продемонструвати світові певні життєві висновки згідно з власною доктриною; етика ж спирається на розроблюваний філософією духовний потенціал, на тлумачення нею інтегрального досвіду людини.

Питання 2. Структура, функції моралі. Більш повне уявлення про сутність моралі дає аналіз її структури та функцій. Так, у структурі моралі можна виділити три основні елементи: моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини (див. рис. 1).

СТРУКТУРА МОРАЛІ

 

Найскладнішим елементом загальної структури моралі є моральна свідомість. Моральна свідомість, виступаючи специфічною формою суспільної свідомості, є системою поглядів, ідей, уявлень про належну поведінку, що відповідає соціальним інтересам, «тяжінням» особи до соціального, до спільноти. В моральній свідомості суб’єкта відбивається система принципів і норм, які визначають межі легітимних дій, вчинків людини відповідно до їх моральних цінностей.

Моральна свідомість має суспільну та індивідуальну складову. (див. рис.2).

│Рис.2.

МОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ

 

Мораль як форма суспільної свідомості має специфічні властивості, що виявляються в процесі діяльності і взаємовідносин між людьми. Це:

- Імперативність, що виражається у виховній та пізнавальній функціях моралі, як властивість повеління, припису, вимоги. Вона представляє собою вираження морального закону, іманентної властивості моралі, через яку реалізується її сутність. Імперативність – це форма вираження вимог і приписів моралі, спосіб реалізації її норм і принципів. Імперативність завжди виявлялася одним із засобів узгодження суспільних і особистих інтересів, у взаємодії яких провідне начало об’єктивно належить суспільному інтересу.

- Нормативність як регулятивна функція моралі, що забезпечується за допомогою певних норм, правил, установок, повчань, заповідей тощо. Моральні норми, як спосіб досягнення необхідного результату у відносинах між людьми, програмують відповідним чином поведінку індивідів, визначають спрямованість їх дій.

- Оціночність як ціннісно-орієнтовна функція моралі: мораль завжди передбачає схвалення чи осуд явищ соціальної дійсності, пов’язаних із поведінкою особистості, групи, колективу тощо. Оціночність встановлює відповідність чи невідповідність вчинку, мотиву або поведінки вимогам моралі, передбачаючи врахування конкретних обставин і можливостей дій особистості на основі визнання моральних цінностей.

До специфічних особливостей моральної регуляції поведінки людини належать:

— повноцінний вияв у моралі свободи, самостійності особистості. Жоден із засобів регулювання людської поведінки не здатен забезпечити такої їх реалізації;

— універсальність, однакова зорієнтованість на кожну людину;

— поширеність на всі сфери життя людини;

— заснованість на протиставленні належного (ідеального) існуючому;

— постановка перед людиною максимальних вимог. Здебільшого вони є нездійсненними, оскільки ідеалу не можна досягти;

— опора на громадську думку і внутрішнє переконання особистості, передусім — на її сумління;

— пов'язаність переважно з духовними санкціями, насамперед з громадською думкою та особистим самоосудом чи схваленням своєї поведінки.

Мораль як універсальний регулятор поведінки людини, відносин між людьми виконує найрізноманітніші функції, які обумовлюються сферою, характером вияву життєдіяльності особи, соціальних груп, суспільства.

Питання 3. Етика, мораль, моральність: співвідношення понять. Давайте прослідкуємо, яким чином співвідносяться між собою поняття «етика», «мораль», і «моральність» (рос. «нравственность»).

Так, етику як проблемну сферу філософії визначають наступні константи: а) сутність моралі як об’єкта дослідження; б) спосіб її теоретичного осмислення; та в) опис у соціокультурному контексті основними парадигмами філософствування (східною та західною). Завдання етики завжди полягало в осмисленні і вирішенні проблем, що постають перед моральною свідомістю, з позицій загальної концепції світу і місця людини в цьому світі. Етика – це моральна свідомість, тільки така, що піднялася до теоретичного розгляду власних проблем.

Однак попри всю відмінність у підходах та методі розкриття проблематики досліджень, незмінною залишається як основна тема етики: розмірковування про природу моралі, так і її основне питання: “що я маю робити?”.

До того часу, поки питання: «Що я маю робити?» стосується прагматичних завдань, ми, спираючись на емпіричну інформацію у наших спостереженнях, дослідженнях, співставленнях і роздумах, діємо, виходячи з позицій ефективності або за допомогою інших правил вирішення проблем. Практичне міркування здійснює тут рух у межах, визначених горизонтом доцільності, завдання якого знайти потрібні технічні засоби, стратегії чи програми.

Результат такого роздуму – рекомендації, що мають у простих випадках форму обумовленого імперативу. Імператив – це повеління, настійлива вимога, належність дії, виражена у вимозі до неї. Дане звернення до дії говорить, що «потрібно» або що «необхідно» зробити в даному випадку, якщо ми хочемо реалізувати певні цінності або цілі.

Однак як тільки самі цінності стають проблематичними, питання: «Що я маю робити?» виводить нас за межі доцільності. Наприклад, у ситуації вибору професії, коли схильності й інтереси особи ще не визначені. В даному разі ми обираємо не лише професію, а й своє майбутнє, самого себе як особистість: «Що я за особистість і ким я хотів би бути?»

Вибір, що стосується тривіальних або побутових уподобань, не потребує обґрунтування (одяг, марка авто тощо). Проте, стійкими або «сильними» уподобаннями є оцінки, що зачіпають не лише виняткові схильності та уподобання, але й самосвідомість особистості, спосіб життя, характер; вони невіддільні від тотожності нашого Я. А це вже потребує обґрунтувань.

Важливі ціннісні рішення, починаючи з Аристотеля, розглядаються як кардинальні питання життя, яке треба добре прожити. Невірне рішення – союз із невідповідним партнером, неправильний вибір професії – може зіпсувати все життя. Практичний розум, який тут спрямований не лише на можливе і доцільне, але й на добре (благо), вступає тим самим до царини етики.

Однак питання: «Що я маю робити?» знову змінює своє значення, як тільки мої дії починають зачіпати інтереси інших людей, що неухильно веде до конфліктів, які мають вирішитися неупереджено, тобто з моральної точки зору, – і тут перед нами уже принципово нова якість окресленого питання.

Прагматичні завдання ставляться щодо перспективи певної діючої особи, яка виходить зі своїх цілей та уподобань. Моральні проблеми з цієї точки зору взагалі не можуть бути поставлені, оскільки інші особи можуть відіграти в даному контексті лише роль засобів і умов, що обмежують реалізацію власного плану дій. Там, де мова йде про стратегічні дії, їх учасники вважають, що кожен приймає рішення егоцентрично, наслідуючи власні інтереси – це, безумовно, призводить до конфлікту між учасниками, бодай латентного. Конфлікт цей можна винести за дужки, приглушити на певний час, узяти під контроль або навіть поставити на службу взаємним інтересам. Однак без радикальної зміни перспективи й установки конфлікт учасників не може бути усвідомлений як моральна проблема якщо я можу добути необхідні мені гроші лише шляхом укриття якихось фактів, що мають відношення до справи, то з прагматичної точки зору значення має лише можливий успіх мого шахрайства. Але той, хто робить проблемою саму допустимість цього шахрайства, ставить питання іншого роду, а саме – моральне питання про те, чи могли б усі люди захотіти, щоб кожен у моїй ситуації вчиняв відповідно тій самій максимі.

Етичні питання ще не потребують повного розриву з егоцентричною точкою зору: життя, гарне для мене, зачіпає спільні для багатьох життєві форми. Етичні питання мають іншу спрямованість, ніж питання моральні: перші не стосуються врегулювання міжособистісних конфліктів, що виникають через протилежність інтересів у процесі діяльності. Етичні судження відходять з позиції “Я”, за кожним етичним судженням стоїть конкретне “Я”, що відповідає за нього і життя, діяльності чи, взагалі, життєвої позиції якого ці судження безпосередньо стосуються.

Питання: «Чи хотів би я бути такою людиною, яка з крайньої потреби дозволить собі невеличкий обман у відношенні до анонімної страхової компанії?» не є питанням моральним: мова ж іде про самоповагу і, можливо, про повагу до мене інших людей, але не про рівну шану до кожного, не про ту симетричну повагу, яка кожна людина відчуває до цілісної єдності всіх людей.

До моральної точки зору ми наближуємося вже тоді, коли починаємо перевіряти наші максими на сумісність із максимами інших людей. Максимами І.Кант називав ті, наближені до ситуації більш чи менш тривіальні правила поведінки, у відповідності з якими вибудовується пересічна практика індивіда. Вони звільнюють діючу людину від тягаря щоденно приймати рішення і разом створюють послідовну життєву практику, в якій відображається характер і спосіб життя. Так, максими регулюють розклад дня, щоденну поведінку, підхід до різних проблем, способи вирішення конфліктів тощо.

Максими утворюють свого роду площину перетину етики і моралі, оскільки можуть розглядатися одночасно і з етичної, і з моральної точки зору. Так, максима «разочок можна дозволити собі невеличкий обман» може бути поганою (нехорошою) для мене, якщо вона не відповідає образу людини, якою я хотіла б вважатися. Але таж максима може бути одночасно і несправедливою – саме тому, що всезагальне наслідування її не буде однаково гарним для всіх.

Перевірка максим, яка керується питанням: «Як я хочу жити?», використовує практичний розум інакше, ніж у іншому випадку – коли я розмірковую про те, чи може, на мою думку, регулювати наше сумісне життя та максима, яку всі наслідують. У першому випадку перевіряється, чи гарна максима для мене і чи підходить вона до ситуації; у другому – чи можу я хотіти, щоб кожен прийняв дану максиму як всезагальний закон. У першому випадку мова йде про етичні міркування, у другому – про моральні, хоча й в обмеженому сенсі, оскільки результат такого морального роздуму все ще не є відокремленим від особистої перспективи окремого індивіда.

Категоричний імператив уперше пориває з егоцентризмом Золотого правила моралі («Не роби іншому того, чого не хотів би, щоб робили тобі»), визнаючи максиму справедливою лише тоді, коли всі можуть хотіти, щоб кожен наслідував її в аналогічних ситуаціях. Необхідно, щоб кожен міг побажати: максима нашої поведінки має стати всезагальним законом. Тільки максима, що здатна претендувати на все загальність у перспективі всіх, кого вона стосується, може вважатися нормою, яка заслуговує всезагальне схвалення і повагу, тобто є морально обов’язковою. На питання: «Що я маю робити?» моральна відповідь дається у тому випадку, якщо вона співвідноситься із питанням: «Що належить робити кожному?»

Моральні заповіді – це категоричні, або безумовні, імперативи, що прямо виражають значимі норми або такі, що імпліцитно мають до них відношення. Саме імперативний смисл цих заповідей і дозволяє зрозуміти в якості належного те, що не залежить ні від суб’єктивних цілей та уподобань (практичний вибір), ні від абсолютної для людини мети – гарного, вдалого або не змарнованого життя (етичний вибір).

Отже, моральні заповіді постають у формі морального закону, яким керуються люди у своїй вільній діяльності, накладаючи самі на себе необхідність зберігати його, усвідомлюючи його переваги і важливість. Закон залишається завжди незмінним і не втрачає своєї обов’язкової сили, тому він є чимось від нас незалежним, заданим, загальним. «Належно» чи «необхідно» вчиняти певним чином – це означає тут скоріше: вчиняти так – справедливо, і тому це є наш обов’язок.

Етичні судження спрямовані на раціональну підготовку важливого ціннісного вибору, що зачіпає спрямування всієї життєвої практики. Тут іде мова про герменевтичне саморозуміння індивіда і про відповідь на вирішальне питання мого життя: чи буде воно щасливим або невдалим? Верхньою межею відповідного етико-екзистенційного дискурсу є рекомендація, що допомагає правильно зорієнтуватися у житті, виправити особистий життєвий курс.

Моральне судження про вчинки і максими (наближені до ситуації більш чи менш тривіальні правила поведінки, у відповідності до яких будується повсякденна практика індивіда) роз’яснює легітимні правила поведінки, якої потрібно очікувати від кожного індивіда перед обличчям міжособистісних конфліктів, де суперечливі інтереси порушують встановлений порядок сумісного життя. При цьому мова йде про обґрунтування і застосування норм, що стверджують взаємні обов’язки і права. Верхньою межею відповідного морально-практичного дискурсу є узгодження відносно того, як знайти справедливе вирішення конфлікту в області регульованої нормами поведінки.

Однак, оскільки мораль існує на двох рівнях: загальнолюдському та особистісному, то вона виступає одним зі способів вирішення протиріч між всезагальним й індивідуальним, на чому, власне, і наголошує етика. Однак при переході всезагального в індивідуальне і навпаки, утворюється простір, який, в силу свого “перехідного” характеру, відрізняється нечіткістю приписів і санкціонуванням їх лише на індивідуальному рівні в інстанції совісті. Це – сфера моральності, яка, на відміну від моралі, є тісно пов’язаною із герменевтичними проблемами індивідуального сприйняття і розуміння. Інакше кажучи, відповідність нашої волі моральним нормам, відповідність правил і норм, яких ми дотримуємося, моральному закону і є сферою моральності, що знаходить пряме вираження у вчинках людей. Особливістю моральності є нормативне розпорядження, націленість на певні дії. Відповідно, моральнісне є стихією життєвого втілення, процесуальністю дії в життєвому пориві. Моральність, за Гегелем, - це образ думок, совість і воля осіб, втілена в їхніх діях.

Моральність починається з проблемної ситуації, коли вчинок як смисложиттєвий акт, вибір, де людина виявляє себе як особистість, здійснюється як акт морального вибору. Так, Е.Муньє зазначає: “Обираючи те чи інше, я кожен раз опосередковано обираю самого себе і вибудовую власне “Я” через цей вибір”. В цьому і полягає свобода індивіда, розгортаючись через вибір як індивідуалізоване моральнісне діяння в системі регламентованих норм і принципів моралі.

Висновки. Отже, етика підходить до моральнісного життя не з описової, а з нормативної точки зору. Вона визначає норми, тобто судить про те, що добре, що погано, і судження ці обґрунтовує, показуючи, чому все саме так, а не інакше. На противагу їй, мораль задає орієнтири поведінки без врахування специфіки індивідуальності та можливості її реалізації у соціумі. Право на власну реалізацію особистість має відстояти, створивши власний моральнісний життєвий простір, засвідчений/ стверджений індивідуалізованим діянням. Однак цей простір не є чимось відособленим від моралі, оскільки саме “закон моральний є дороговказом до досконалості”, – як стверджував професор філософії Київської духовної академії І.М. Скворцов (1795-1863).