Контрольні питання
1. Визначити групи нормативно-правових актів, які визначають соціальну політику в Україні.
2. Які міжнародні документи покладені в основу формування нормативної бази соціальної політики в Україні?
3. Назвіть приклади документів, що визначають напрями та принципи проведення соціальної політики.
4. Які показники використовуються для вимірювання індексу людського розвитку? В чому полягає призначення ІЛР?
5. Назвіть основні проблеми в сфері соціальної політики в Україні.
6. Визначити основні пріоритети та напрями соціальної політики в Україні на сучасному етапі.
7. Обгрунтуйте основні шляхи вирішення проблем в соціальній сфері в Україні.
Теми рефератів
1. Соціальні права та соціальні гарантії в Україні.
2. Реформа пенсійної системи в Україні.
3. Правове забезпечення соціального захисту безробітних в Україні.
4. Державна політика щодо сім’ї та захист материнства в Україні.
5. Громадські організації як суб’єкти соціальної політики.
Тестові завдання
1. Закон України «Про соціальні послуги» був прийнятий
а) 19 червня 2003 р.;
б) 1 лютого 2010 р.;
в) 25 червня 1997 р.
2. Право на соціальний захист закріплюється в Конституції України в статті
а) першій;
б) тридцятій;
в) сорок шостій.
3. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» прийнятий
а) 9 липня 2003 р.;
б) 23 лютого 1999 р.;
в) 1 березня 2009 р.
4. Базовий державний соціальний стандарт – це
а) мінімальний розмір оплати праці;
б) прожитковий мінімум;
в) мінімальний розмір соціальної допомоги.
5. Закон України «Про прожитковий мінімум» був прийнятий
а) 15 липня 1999 року;
б) 1 лютого 1996 р.;
в) 9 липня 2003 р.;
6. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» був прийнятий
а) 8 серпня 2005 р.;
б) 22 листопада 1993 р.;
в) 7 квітня 2009 р.
7. Концепція реформування системи соціальних послуг була прийнята
а) 8 серпня 2005 р.
б) 13 квітня 2007 р.;
в) 7 квітня 2009 р.
8. Система недержавного пенсійного забезпечення характеризується тим, що
а) частина обов’язкових внесків обліковується на індивідуальних пенсійних рахунках громадян;
б) побудована на принципах «солідарності поколінь» та «соціального страхування»;
в) громадяни можуть перераховувати внески до недержавного пенсійного фонду, а потім отримувати додаткову пенсію.
9. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» був прийнятий
а) 11 березня 2009 р.
б) 23 лютого 1999 р.;
в) 9 липня 2003 р.;
10. Державна цільова соціальна програма подолання та запобігання бідності прийнята
а) 31 серпня 2011 р.
б) 23 лютого 2010 р.;
в) 9 липня 2009 р.;
Література
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Міністерство юстиції України, 2010. – 124 с.
2. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України від 14.01.98 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 23. – Ст. 378.
3. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України від 05.10.2000 // Відомості Верховної Ради. – 2000. - № 48. – Ст. 983
4. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям: Закон України від 01.06.2000// Урядовий кур’єр. – 2000. – 6 липня. – С.10.
5. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 09.07.03 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 49-50, 51. – Ст. 1552.
6. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 02.03.2000 // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 22. – Ст. 3708.
7. Про невідкладні заходи з подолання бідності: Указ Президента від 26 лютого 2010 р. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.president.gov.ua8. Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України від 09.07.03 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 47-48. – Ст. 1504.
9. Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей: Закон України від 02.06.05 // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 26. – Ст. 1108.
10. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2009 р. «Про стан соціально-демографічного розвитку, охорони здоров’я і ринку праці в Україні»: Указ Президента України від 29.12.2009 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua11. Про соціальні послуги: Закон України від 19.06.03 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 45. – Ст. 1458
12. Про схвалення Концепції реформування системи соціальних послуг: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2007 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua 13. Про затвердження Державної цільової соціальної програми подолання та запобігання бідності на період до 2015 року: Постанова КМУ від 31 серпня 2011 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua ТЕМА 6СІМЕЙНА ПОЛІТИКА ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ 6.1. Понятійно-категоріальний апарат державної сімейної політики.6.2. Принципи та напрями державної сімейної політики в Україні. 6.1. Понятійно-категоріальний апарат державної сімейної політикиКлючовою категорією дослідження державної сімейної політики є поняття «сім’я». Сім’я є першоосновою розвитку людської індивідуальності, унікальним життєвим світом, що характеризується незалежністю і автономністю, в рамках якої відбувається процес відтворення людини, виховання дітей, їхня соціалізація, адаптація до локальної та національної спільноти. Як зазначається в Концепції державної сімейної політики, в усьому світі визнано, що сім'я є інтегральним показником суспільного розвитку, який відображає моральний стан суспільства і є могутнім фактором формування демографічного потенціалу.
В науковій літературі в основі визначення поняття сім’ї, як правило, лежить поділ її на соціальний інститут (логічний підхід) та малу соціальну групу (фактологічний підхід).
В рамках логічного підходу, сім'я як соціальний інститут характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій і зразків поведінки, правами та обов’язками, які регулюють відносини між подружжям, батьками, дітьми та іншими родичами. Іншими словами, логічний підхід орієнтований на виявлення специфіки соціального феномену сім'ї, який характеризується сукупністю стійких, повторюваних ознак. З цієї точки зору сім'я розглядається як форма інститутиалізації відповідальності, обов’язку та інших соціальних норм, центром яких є шлюбний союз.
Поняття соціального інституту відображає значення сім’ї у взаємодії з іншими соціальними інститутами та соціальними процесами. Характерним для сім’ї як соціального інституту є її стабільність, споконвічність, можливість зберігати та передавати від покоління до покоління норми і цінності, які панують в суспільстві.
Фактологічний підхід описує розподіл населення по групам, в основі якого лежить шлюб та родинні зв’язки. Саме в рамках цього підходу сім'я визначається як заснована на шлюбі або кровній спорідненості чи усиновленні мала соціальна група, члени якої пов’язані спільним побутом, взаємною відповідальністю і взаємодопомогою.
Об’єднує обидва підходи і виступає в якості єдиної підстави розгляду сім'ї як інституту і як малої соціальної групи поняття «шлюб». У більшості визначень сім'ї об’єднуються обидва підходи – і логічний, і фактологічний, тобто дослідники виходять з того, що сім'я – це соціальна система, якій притаманні одночасно риси соціального інституту і малої соціальної групи.
У політико-економічному контексті сім’я – це первинна ланка соціально-економічної системи, що базується на приватній власності (в трудовій і нетрудовій формах), веде спільне домашнє господарство на принципах взаємодопомоги, здебільшого забезпечує відтворення основної продуктивної сили, а також певною мірою формує деякі інші фактори виробництва, реалізуючи при цьому власні, колективні і суспільні інтереси.
Узагальнюючим можна вважати наступне визначення. Сім'я – це первинна ланка суспільства, заснована на шлюбі та родинних зв’язках, тобто відносинах між чоловіком і дружиною, батьками й дітьми, братами та сестрами та іншими родичами, яка виконує найважливіші соціальні функції відтворення, виховання, соціалізації, усестороннього розвитку особистості.
Сім’я грає особливу роль у житті людини, її захисту, формуванні особистості, задоволенні духовних потреб, забезпеченні первинної соціалізації. Сім’я є унікальним соціальним інститутом, посередником між індивідом і державою, транслятором фундаментальних цінностей від покоління до покоління. В ній міститься могутній потенціал впливу на процеси суспільного розвитку, відтворення робітничої сили, становлення громадянських відносин. Сім’я має консолідуюче значення, протистоїть соціальному протиборству та напруженості.
Саме сім'ї належить особлива роль у зберіганні традиційних, цінностей, які є фундаментальними для розвитку будь-якого суспільства.
Невід’ємною складовою дослідження понятійно-категоріального апарату державної сімейної політики є поняття «сімейні цінності». Взагалі цінності – це явища або предмети, які особливо цінуються людиною, усвідомлюються як важливі та необхідні, значимі для життєдіяльності та самореалізації. Система цінностей є однією з основних характеристик особистості. По відношенню до людини цінності є об’єктами її інтересів, а для свідомості виконують роль повсякденних орієнтирів у реальній дійсності, чинників різних практичних ставлень до оточуючих предметів і явищ. Цінності є дуже важливим фактором, який стимулює, обумовлює поведінку та вчинки індивіда.
Сімейні цінності – це явища, пов’язані з сім'єю як особливим соціальним інститутом, соціальною групою суспільства, і які визнаються найважливішими, значимими, найбільше цінуються. Це еталони, традиції, ідеали, звичаї, що передаються з покоління в покоління, те, що найбільше цінується членами родини. До сімейних цінностей можна віднести наступні: народження дітей, їх соціалізація, виховання; сфера відносин між членами родини, виконання сімейної ролі; сімейні функції (господарсько-побутова, дозвільна, виховна, емоційна тощо); складний спектр взаємовідносин між чоловіком та жінкою, найвищою цінністю яких є кохання.
Таким чином, сімейні цінності, з одного боку, – це сім'я як загальнолюдська цінність, а з іншого боку – це сімейні цінності як соціокультурні вподобання людей у шлюбі.
В ході дослідження теоретичних основ державної сімейної політики надзвичайно складною категорією є «політика». Термін «державна політика»охоплює суспільну діяльність, пов’язану передусім з участю в отриманні, утримуванні та реалізації влади в державі. Як сфера суспільного життя політика включає також політичні ідеї і відповідні їм установи. З позицій методів і технології політику можна визначити як мистецтво можливостей та маніпулювання. В сучасній політиці наука стає важливим методом, технологічним засобом, що визначає як сутність, зміст та форми її здійснення, так і сутність діяльності самої людини, об’єктивні підстави реалізації свободи.
В.Тертичка визначає державну політику як відносно стабільну, організовану й цілеспрямовану дію/бездію (як пролонґацію наявної політики) державних інституцій (не випадковою, безсистемною поведінкою учасників процесу політики) і містить не окремі абстрактні, а конкретні рішення щодо розв’язання проблем або сукупності проблем і є відповіддю на суспільні вимоги. Невід’ємним компонентом державної політики є її леґітимність, монополія держави на законний примус та безпосередня конкретна дія чи бездія, що й аналізується, адже оцінюється безпосередня дієвість/пасивність державних інституцій у дослідженні позитивних/неґативних її результатів і наслідків.
Що стосується державної сімейної політики, то, як справедливо зазначає А.Мішин, визначення терміну «державна сімейна політика» та його наповнення залежить від багатьох чинників. У даному випадку найголовнішим є розуміння того, які саме сім’ї потребують державної допомоги та яку ідеологію щодо сім’ї підтримує та поширює держава. Така ідеологія розуміється як система поглядів, цінностей та настанов, за допомогою яких усвідомлюються/аналізуються соціальні проблеми та визначаються цілі й способи діяльності, спрямованої на утвердження чи зміну суспільних відносин та соціальних феноменів (у тому числі – громадянських шлюбів). Розроблення, оприлюднення та суспільне схвалення такої ідеології є точкою відліку для формулювання концептуальних засад державної сімейної політики як цілісної науково-практичної системи.
На важливості державної сімейної політики та її ролі у розвитку інституту сім'ї наголошується у державних нормативно-правових актах, концепціях, програмах та інших документах.
Державну сімейну політику можна визначити як заходи держави та інших суб’єктів політики, спрямовані на утвердження чи зміну сімейних відносин, сім'ї як соціального феномену і які обумовлені політичною ідеологією щодо сімейних цінностей.
Сімейна політика соціальної держави – це політика, спрямована на формування сприятливого політичного, соціокультурного та економічного середовища для життєдіяльності сім’ї, створення необхідних умов для її функціонування та успішного виконання соціально значимих функцій, добробут, укріплення і розвиток сім'ї як важливого соціального інституту суспільства та основи стабільності політичної системи. В основі такого визначення лежать такі вихідні принципи: сім’я є найважливішим соціальним інститутом; держава повинна допомагати сім’ї; державна сімейна політика є комплексною системою.
Державну сімейну політику можна розглядати у широкому та вузькому розумінні. Відповідно до вузького підходу, сімейна політика – це допомоги та послуги, що спрямовані виключно на сімейну пару з дітьми або на одиноких батьків. Вузьке спрямування може включати такі компоненти, як грошові допомоги (допомоги при народженні дитини, багатодітним сім’ям тощо); непряма державна підтримка (наприклад, податкові пільги); декретна відпустка і відпустка по догляду за дитиною; система установ по догляду за дитиною.
Відповідно до широкого розуміння, сімейна політика може охоплювати всі напрями державної політики, що стосуються благополуччя сім'ї. Це і політика в сфері допомоги сім'ям з пенсіонерами, і політика зайнятості, і сімейне законодавство, і соціальні послуги, і освіта, і охорона здоров’я, і просвітницькі заходи тощо. Іншими словами, все, що робить уряд, впливаючи на сім'ю, потенційно може відноситися до сфери сімейної політики. Тому часто в західній практиці сімейна політику вважають не самостійною галуззю, а скоріше сукупністю політик, що орієнтовані на сім'ю.
Таким чином, наявний понятійно-категоріальний апарат сучасної сімейної політики перебуває в постійному розвитку. Це багатоманітний процес, який охоплює всі аспекти державної сімейної політики, своєрідно відображаючи еволюцію наукових інтересів і пошуків як окремих учених, так і цілих наукових шкіл.
Понятійно-категоріальний апарат має вирішальне значення для формування теоретико-методологічних засад державної сімейної політики, її наукової парадигми. Нечітке, розмите трактування понять може вести до ускладнення вирішення не тільки наукових, але й практичних завдань державної сімейної політики.
6.2. Принципи та напрями державної сімейної політики в УкраїніДержавна сімейна політика є важливим інструментом впливу на забезпечення умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій і поліпшення життєвого рівня, укріплення і розвитку соціального інституту сім'ї в цілому.
Необхідними на сучасному етапі є гарантування та реалізація конституційних положень щодо побудови соціальної державності в Україні, невід’ємною складовою якої є увага до інституту сім’ї, зважена, продумана сімейна політика, охорона дитинства, материнства і батьківства. Разом з тим, ця сфера на сьогоднішній день характеризується низкою складних явищ.
Як зазначається в Концепції державної сімейної політики України, сьогодні відповідальність за утримання і виховання дітей покладена на батьків значно більшою мірою, ніж на державу. Зростає роль сім'ї у життєзабезпеченні та вихованні дітей, їх оздоровленні і лікуванні, отриманні освіти і спеціальності. Така переорієнтація відбивається і на функціонуванні та розвитку сім'ї, впливає на її репродуктивність. Рівень життя більшості сімей в Україні значно знизився, оскільки він залежить не лише від розміру доходів, а також від соціально-демографічного складу - кількості дітей, працюючих і утриманців, віку членів сім'ї, їх освітнього та професійного рівня тощо. Найбільш уразливими є сім'ї з дітьми, особливо багатодітні; неповні сім'ї, в яких дітей виховує одна мати або один батько; сім'ї з дітьми-інвалідами; сім'ї людей похилого віку; сім'ї, в яких немає годувальника. Досить великою є також частка працездатних членів сім'ї, які не мають регулярного доходу, що ускладнює економічне становище сім'ї. Переважна більшість сімей в Україні мешкає у житлі, площа і комфортність якого не задовольняє елементарних потреб. Житлова проблема є однією з найважливіших перешкод у народженні бажаної кількості дітей.
Більшість сімей недостатньо реалізує свої виховні функції. Сімейні тяготи, обмеженість батьків у часі для спілкування з дітьми призводять до розриву внутрісімейних зв'язків, обмежують можливість батьків і дітей разом проводити дозвілля і відпочинок. Внаслідок зниження престижу сім'ї, нестабільності сімейних стосунків, відсутності необхідної культури сімейного життя, пияцтва батьків зростає кількість сімей, що розпадаються, та дітей, які потрапляють до спеціальних дитячих закладів, жебракують, бродяжать. У законодавчих актах України визначаються шляхи розв'язання цієї найважливішої загальносуспільної проблеми України - стабільного існування та розвитку сім'ї, поліпшення її життєвого рівня, створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого визначення, інтелектуального, духовного, фізичного розвитку особистості, починаючи з дитячого віку. Вона грунтується на визнанні пріоритету сім'ї в житті демократичного суспільства, її ролі у гуманістичному вихованні підростаючого покоління. Державна сімейна політика має стати складовою всієї соціальної політики України.Основи формування та пріоритети державної сімейної політики визначені в першу чергу в Конституції України, у визнаному нашою державою міжнародному законодавстві, і таких нормативних актах, як Сімейний Кодекс України, прийнятий 10 січня 2002 року; Закон України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства»; Постанова Верховної Ради України від 17 вересня 1999 «Про Концепцію державної сімейної політики»; Закон України від 21.11.1992 «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»;Закон України від 5 березня 2009 року «Про Загальнодержавну програму «Національний план щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року»; Закон України 13 січня 2005 р. «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» тощо.
Мета державної сімейної політики полягає в забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім'ї як основи суспільства. Основними напрямами державної сімейної політики є:· формування у свідомості людей розуміння важливості ролі сім'ї у житті суспільства, вихованні нового покоління, забезпеченні суспільної стабільності та прогресу;
· сприяння відродженню традиційно міцної, працьовитої, економічно спроможної сім'ї на основі нових соціально-економічних відносин, національних традицій та впровадження кращого світового досвіду; пропагування і забезпечення наступності поколінь;
· створення умов для повної реалізації економічних, соціальних і демографічних функцій сім'ї; вжиття заходів для захисту інтересів сім'ї і дітей, їх соціальної підтримки в період соціально-економічної трансформації суспільства;
· формування у населення культури планування сім'ї, народження бажаної кількості дітей з урахуванням сучасного розвитку медицини, налагодження ефективної системи підготовки молоді до сімейного життя, пропагування авторитету шлюбу;
· всебічна соціально-економічна підтримка молодих сімей;
· сприяння поширенню сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, профілактика дитячої бездоглядності, жебракування, запобігання правопорушенням;
· створення у державі єдиної соціальної інфраструктури з метою обслуговування сім'ї та виконання завдань, пов'язаних з її життєзабезпеченням.
Згідно з Концепцією державної сімейної політики, основними принципами державної сімейної політики є: · суверенітет і автономія сім'ї у прийнятті рішень щодо свого розвитку. Цей принцип забезпечується зведенням до мінімуму втручання у суто сімейні справи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, релігійних конфесій, крім випадків, передбачених законодавством; · диференційований підхід до надання державою гарантій соціального захисту сім'ї, який гарантує сталий рівень життя сім'ї шляхом створення для працездатних її членів належних умов і робочих місць для економічного забезпечення благополуччя своєї сім'ї та соціально гарантований рівень життя непрацездатним її членам (або працездатним, які за певних обставин потребують державної підтримки), пенсіонерам та інвалідам, рівні права сімей і всіх її членів на підтримку держави; · паритетна рівновага та партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах життя - надання жінкам і чоловікам рівних можливостей для повної реалізації у трудовій та суспільній діяльності, виявлення здібностей і талантів, виховання дітей і вільний та справедливий розподіл сімейних обов'язків; · соціальне партнерство сім'ї та держави, що здійснюється на основі розподілу відповідальності за сім'ю між батьками, дітьми, іншими членами сім'ї та державою, сприяння захисту сім'ї від злиднів і обмежень, пов'язаних з вимушеною міграцією, надзвичайними ситуаціями техногенного та природного характеру, військовими конфліктами; · пріоритетність інтересів кожної дитини незалежно від того, в якій сім'ї вона виховується, забезпечення виживання і захисту дитини, її повноцінного, фізичного, психічного, інтелектуального та соціального розвитку; · наступність поколінь, що забезпечується передачею нащадкам сімейних, національних і культурних здобутків, традицій, звичаїв. Таким чином, пріоритети державної сімейної політики, закріплені в законодавчих актах, програмах, концепціях, спрямовані на розбудову соціальної державності в Україні, захист прав і свобод людини і громадянина. В той же час наявні серйозні невирішені соціальні проблеми, які потребують вирішення. Багато що залежатиме на цьому шляху від злагодженості спільних дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування на державному і регіональному рівнях, ставлення до проблеми забезпечення сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї як основи суспільства з боку держави та її громадян.
Ключові поняття: «сім’я», «цінності», «сімейні цінності», «державна політика», «державна сімейна політика», «напрями державної сімейної політики», «принципи державної сімейної політики».
