Організаційна структура системи соціального захисту.

Держава для вироблення і здійснення соціальної політики утворює відповідні структури законодавчої та виконавчої влади. Правом законодавчої ініціативи, згідно з Конституцією України, володіє Кабінет Міністрів України, який розробляє та вносить на затвердження Верховної Ради України найважливіші законопроекти щодо визначення стратегії та основних параметрів соціальної політики, спрямованих на розвиток соціальної сфери, реалізацію соціальних програм збереження та відтворення фізичного, інтелектуального, духовного й трудового потенціалу, створення інституційних та соціально-економічних передумов для задоволення громадянами (різними соціальними верствами і групами) своїх потреб та інтересів, вияву активності, а також максимального розкриття особистісного потенціалу кожним індивідом.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод громадян здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. В складі Верховної Ради України діє Комітет з питань соціальної політики та праці.

На державному рівні функції соціальної політики здійснюють в першу чергу соціальні міністерства і відомства, зокрема Міністерство соціальної політики.

Завданнями в діяльності Міністерства є вирішення таких гострих соціальних проблем, як реформування систем оплати праці та пенсійного забезпечення, подолання бідності, реалізація Державної програми зайнятості, Концепції подальшого реформування оплати праці, національних програм медико-соціально-трудової реабілітації інвалідів, охорони праці та безпечної життєдіяльності, державних програм адресної підтримки малозабезпечених верств населення, запровадження принципово нового рівня соціального захисту в ринкових умовах.

На центральному рівні органів виконавчої влади, крім Міністерства соціальної політики, також залучені до розв’язання проблем соціальної політики та соціального захисту Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство інфраструктури, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Міністерство фінансів, Пенсійний фонд України.

На місцевому рівні соціальну політику здійснюють обласні та районні Управління праці та соціального захисту населення, сільські, селищні центри праці та соціального захисту населення в складі державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування мають значні повноваження у сфері соціального захисту населення. В Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» детально прописано, які саме проблеми належать до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Йдеться про такі, як: вирішення питань про подання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім’ям загиблих (померлих або визнаних без вісті пропалими) військовослужбовців; інвалідам з дитинства, багатодітним сім’ям у будівництві індивідуальних жилих будинків; організація для малозабезпечених громадян похилого віку, інвалідів будинків-інтернатів, побутового обслуговування, продажу товарів у спеціальних магазинах і відділах за соціально доступними цінами, безплатного харчування тощо.

До того ж до відома виконавчих органів місцевих рад належать проблеми здійснення делегованих їм повноважень з боку місцевих адміністрацій.

Про компетенцію місцевих державних адміністрацій в галузі соціального забезпечення та соціального захисту населення йдеться в законі «Про місцеві державні адміністрації» (ст. 23- повноваження в галузі соціального забезпечення та соціального захисту). В першу чергу, згідно з цим документом, місцева державна адміністрація реалізує державну політику в галузі забезпечення соціально незахищених громадян – пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних, дітей-сиріт, одиноких матерів, багатодітних сімей, інших громадян, які внаслідок недостатньої матеріальної забезпеченості потребують допомоги та соціальної підтримки з боку держави. До того ж держадміністрація створює мережу і забезпечує розвиток бази закладів соціального захисту населення; розробляє і забезпечує виконання комплексних програм поліпшення обслуговування соціально незахищених громадян та всебічний розвиток їх обслуговування; сприяє громадським, релігійним організаціям, благодійним фондам, окремим громадянам у поданні допомоги соціально незахищеним громадянам та ін.

Повноваження місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування в сфері соціального захисту багато в чому «перегукуються», доповнюють одне одного, і спрямовані на досягнення спільної мети – створення і розвиток ефективної системи соціального захисту населення на місцевому рівні.

Перед системою соціального захисту стоять широкі стратегічні завдання, пов’язані із політичною, економічною, соціальною сферами. Система соціального захисту має значний вплив на стабільність у суспільстві, на розвиток людських ресурсів шляхом підтримки добробуту, стимулювання споживання, на суспільний розвиток в цілому, і посідає чільне місце в політиці соціальної держави.

Ключові поняття: соціальний захист; соціальне забезпечення; соціальні ризики; соціальна безпека; загальнообов’язкове державне соціальне страхування; державна соціальна допомога; соціальні гарантії та стандарти; прожитковий мінімум; соціальні послуги; матеріальна допомога; соціальне обслуговування.