Соціальний захист посідає чільне місце в соціальній політиці. Як діяльність держави соціальний захист відноситься до одного із напрямів соціальної політики поряд із такими, як зайнятість населення, система охорони здоров’я, житлова політика, освіта тощо.
Вважається загальноприйнятим, що поширення терміна «соціальний захист» пов’язане із прийняттям Закону про соціальний захист («Social Security Act») в 1935 році в США.
В буквальному перекладі термін «security» має декілька значень, основні з яких: безпека, охорона, захист, забезпечення, гарантування. В свою чергу «social» перекладається з англійської мови як «суспільний», «соціальний».
Існують різні теоретико-методологічних підходи до визначення сутності поняття «соціальний захист». Так, Міжнародна організація праці (далі – МОП) визначає поняття соціального захисту як загальну базову соціальну підтримку всім громадянам, незалежно від внесків або тривалості їх трудового стажу. Так, Конвенція МОП 1952 року і наступні міжнародні трудові норми містять дев’ять основних складових соціального захисту: медична допомога, допомога внаслідок хвороби, допомога по безробіттю, у зв’язку з народженням дитини, допомога сім’ям з дітьми, внаслідок виробничого травматизму і професійного захворювання, за інвалідністю, за віком, у випадку втрати годувальника. Тобто наявне широке трактування соціального захисту як соціальної підтримки, яка надається всьому населенню і метою якої є соціальна безпека.
Викликає інтерес визначення, яке дає соціальному захисту «The Encyclopedia Americana»: «соціальний захист, у загальному розумінні цього поняття, означає безпеку та свободу від страху і спрямоване до суспільства як до групи взаємопов’язаних та залежних один від одного людей». Системоутворюючим фактором у цьому визначенні є «безпека та свобода від страху», що само по собі є необхідним елементом вільної демократичної держави. Підкреслений також такий суттєвий аспект соціального захисту, як можливість його існування тільки в солідарному суспільстві – «групи взаємопов’язаних людей», адже соціальний захист здійснюється спільними зусиллями всього населення країни.
В цілому виокремлюється два основні підходи до поняття «соціальний захист». Відповідно до першого підходу, соціальний захист трактується як широке поняття і стосується усієї соціальної сфери в державі. Соціальний захист у широкому розумінні включає соціальну допомогу, соціальні гарантії, соціальне страхування, а також заходи активного характеру (політика зайнятості, боротьба з безробіттям). Іншими словами, це діяльність держави, спрямована на забезпечення процесу формування і розвитку повноцінної особистості, виявлення й нейтралізацію негативних факторів, що впливають на неї, створення умов для самовизначення й ствердження у житті.
Під соціальним захистом у вузькому сенсі розуміють у першу чергу певну, обмежену сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих негараздів.
У різних країнах значення соціального захисту у вузькому сенсі – соціального забезпечення – «social security» дещо відрізняється. У США цей термін відноситься виключно до пенсійної системи (для соціального захисту в широкому розумінні, використовується поняття «welfare» або «welfare system» – добробут, система добробуту), у Великій Британії – до всієї системи грошової допомоги, у материковій Європі (за термінологією МОП) охоплює всю грошову допомогу та охорону здоров’я, в деяких інших країнах означає здебільшого соціальне страхування. Звідси і розходження в трактуванні соціального захисту, які існують у західній літературі.
Метою соціального захисту є, з одного боку, надання кожному можливості вільно розвиватися, реалізувати себе, свої здібності через забезпечення гідного життєвого рівня, а з другого боку, дотримання стабільності в суспільстві, соціальну солідарність, підвищення загального добробуту населення.
Отже, соціальний захист можна визначити як процес, діяльність суспільно-політичних інститутів щодо підтримки гідного рівня соціального добробуту людини в конкретних економічних умовах.
Однією з важливих функцій соціального захисту є уникнення соціального ризику. Соціальні ризики – це обставини, що об’єктивно порушують життєдіяльність особи, пов’язані з соціально-економічними чинниками в державі і при яких наступає необхідність у соціальному захисті.
Правовим підґрунтям визначення таких обставин є положення законодавства щодо соціального захисту. За змістом найчастіше виокремлюються такі соціальні ризики, як непрацездатність, безробіття (часткове безробіття), втрата годувальника та малозабезпеченість.
На міжнародному рівні соціальні ризики як підстава для набуття людиною права на соціальний захист було встановлено у міжнародних актах – у Конвенціях та Рекомендаціях МОП (№ 102 про мінімальні норми соціального забезпечення – 1952 р.; № 117 про основні цілі і норми соціальної політики – 1962 р., № 128 про допомогу по інвалідності, по старості і в разі втрати годувальника – 1967 р. та інших), а також у Європейській хартії про основні соціальні права трудящих, Європейській соціальній хартії. Перелік соціальних ризиків закріплений і в національному законодавстві, в першу чергу в ст. 46 Конституції України.
Пом’якшення соціальних ризиків можна позначити як здійснення соціальної безпеки. Соціальна безпека є одним з основних завдань соціального захисту.
