Сучасні тенденції розвитку соціальної політики значною мірою обумовлені загальними особливостями й закономірностями світової політичної трансформації. Глобалізаційні процеси, посилення економічної конкуренції, активізація міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, зростання взаємозалежності національних економік, – ці та інші фактори впливають на формування нових підходів та змін у сфері функціонування соціальної політики.
Глобалізація (від лат. globus – земна куля, глобус, куля, та англ. global – світовий, всесвітній) визначається як загальноцивілізаційний процес, який характеризується економічною, культурною, політичною інтеграцією та уніфікацією. Глобалізація справляє величезний вплив на всі сфери людського буття. Основними рисами цього процесу є зміцнення зв’язків між найвіддаленішими точками планети, посилення взаємозалежності країн і народів; поширення спільних для всього людства технологій, культури, ідей, ціннісних орієнтацій, стандартизація законодавства; розподіл праці, міграція капіталу, людських та виробничих ресурсів в масштабах усієї планети; виникнення спільних для світового співтовариства проблем (економічних, екологічних, політичних тощо).
З процесами глобалізації пов’язана переоцінка ролі національної держави як основного інструмента соціального захисту. Традиційно соціальний захист асоціювався перш за все з державою, адже саме його виникнення – це, по суті, проект національних держав, пов’язаний із процесами державотворення.
Критичні періоди в історії певних країн вели до загострення національного духу та проведення соціальних реформ, таких, як «Новий курс» Ф. Рузвельта або створення системи соціального захисту на поч. 40-хх рр ХХ ст. у Великобританії. Введення соціального страхування О. Бісмарком в 1883-1889 роках було логічним продовженням об’єднання Німеччини 1871 р. Соціальні програми завжди мали на меті не лише зростання добробуту громадян, а й формування політичної спільноти і почуття приналежності до певної громади. Поступове формування соціальної політики стало невід’ємною частиною процесів розбудови національної держави.
На сучасному етапі, у світлі глобалізації, надання соціальних послуг перестає існувати тільки в межах певної держави, бути її особливою прерогативою. Наявні тенденції до формування єдиної, глобальної соціальної політики, суб’єкт якої – наднаціональне джерело. В цьому розумінні національна держава діє як частина глобальної політичної системи. Формується новий тип соціальної політики – наддержавний, суб’єктами якої є такі структури, як Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Всесвітня торгова організаціятощо.
Вплив глобалізації на соціальну політику, як правило, пов’язується зі скороченням державного втручання в соціально-економічну сферу. Ринкові підстави відіграють все більшу роль в державній та соціальній політиці. Ця тенденція підкріплюється лінією, яку в питаннях соціальної політики займає Європейське Співтовариство. Її сутність – в укріпленні позицій Європи та економічно активних індивідів, груп на світовому ринку. Це стосується й інших наднаціональних утворень. Так, Світовий банк вимагає від національних урядів забезпечувати лише мінімальний рівень соціального захисту, а Всесвітня організація торгівлі ініціює приватизацію медичного та соціального обслуговування. Сьогодні в усіх європейських країнах можна спостерігати тенденції, що ведуть до часткового «відступу» держави та відродження волюнтаризму.
Разом з тим, наукові дослідження про вплив різноманітних проблем та тисків на європейські системи соціального захисту єдині в тому, що вони демонструють надзвичайну пружність: реформуються, але не спростовуються. Виникають нові стратегії, які спрямовані на обмеження вартості та активізацію програм соціальної допомоги. В той же час, незважаючи на те, що з боку світової громадськості підтримка головних сервісів добробуту досить висока, в порівнянні з більш ранніми показниками (до 1980-х рр.), зараз можна спостерігати тенденцію до відмови від їх беззастережної підтримки. З одного боку, скорочення програм загалом не схвалюється, але, з іншого, те ж саме можна сказати про ставлення до оплати додаткових податків та «соціальних контрибуцій», обов’язкових для підтримки сучасних стандартів соціального забезпечення. Негативне ставлення виявляється тоді, коли під час досліджень акцент переноситься з державної відповідальності за добробут людей на проблеми фінансування забезпечення.
Водночас, можна говорити про те, що соціальні витрати сьогодні зберігають «статус кво»: існують саме в тому вигляді, який необхідний урядам країн, щоб, з одного боку, не втратити підтримки електорату (тобто відповідні програми не скорочуються), а з іншого, ці програми й не посилюються через економічні ризики.
Основні соціальні проблеми на глобальному рівні пов’язуються з нерівномірністю соціально-економічного розвитку країн, бідністю, високим рівнем безробіття, складнощами економічного розвитку, зростанням нерівності між країнами і всередині країн тощо. На перший план виходять такі глобальні проблеми, як освіта, професійна підготовка, здоров’я, безпека людини. В умовах процесів диференціації, поляризації світу, та інших проблем питання посилення ефективності існуючих механізмів соціальної політики набувають особливої актуальності.
Зміни у формуванні соціального захисту пов’язані також з необхідністю вирішення таких проблем, як старіння населення в індустріалізованих країнах, а в країнах з низьким рівнем розвитку – його збільшення. Змінюється структура сім’ї: збільшується кількість неповних сімей, що веде до збільшення попиту на такий напрям соціальних послуг, як охорона дитинства.
Старіння населення є спільною проблемою країн Заходу. Пов’язане з цими процесами збільшення пенсійних виплат ускладнює ситуацію в сфері соціального захисту. Так, у Швейцарії, Данії, Німеччині, Бельгії, Норвегії процент осіб старше 60 років від загальної чисельності населення знаходиться у діапазоні від 20 до 21 %, у Швеції – біля 23 %, норма видатків на виплату пенсій сягає 10-11 % від ВВП, а в Австрії найвища в світі – 15 % від ВВП.
Серед проблем значне місце займають бідність і соціальна дезінтеграція. Особливо висока частка бідних – 21-24 % в Греції, Ірландії, Португалії та Великобританії. Низький рівень бідності (9-10 %) має Данія і Нідерланди. Найбідніші 20 % населення ЄС отримують лише 8 % загального доходу, в той час як 20 % багатших людей отримують 40 %.
Соціальна політика та соціальний захист як її складовий елемент призначені пом’якшувати соціальні проблеми, запобігати їх загостренню. Об’єктивна необхідність вирішення цих завдань обумовила відродження інтересу до цінностей соціальної державності.
В цілому, незважаючи на загальну тенденцію посилення економічних чинників, соціальні пріоритети світової політики залишаються важливим стратегічним аргументом у політичному процесі. Соціальному захисту сьогодні відводиться особлива роль у вирішенні проблем сучасності, досягненні соціальної справедливості, суспільної злагоди в межах капіталістичної системи господарювання. Якщо на початку 80-х років головний аргумент проти розвитку соціального захисту базувався на тому, що забезпечення його високої якості коштує дорожче, аніж може дозволити економіка, так, наприклад, поширеною тезою було те, що соціальна політика в багатьох країнах створює перешкоди для економічного зростання, то сьогодні вже очевидним стало те, що «фіскальна криза» здійснення соціальної політики переглянута й переоцінена як на практиці, так і в теорії.
