Цільовий інструктаж на робочому 4 страница

Спеціальне навчання з питань охорони праці може проводитись як безпосередньо на підприємстві, так й іншим суб'єктом господарської діяльності, котрий отримав в установленому порядку відповідний дозвіл.

У разі здійснення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безпосередньо на підприємстві спеціальне навчання з питань охорони праці є складовою зазначеної професійної підготовки.

Спеціальне навчання з питань охорони праці проводиться роботодавцем на підприємстві за навчальними планами та програмами, які розробляються з урахуванням конкретних видів робіт, виробничих умов, функціональних обов'язків працівників і затверджуються наказом.

Перевірка знань з питань охорони праці після завершення спеціального навчання проводиться комісією підприємства.

У разі неможливості створити комісію з перевірки знань з питань охорони праці на підприємстві перевірка знань проводиться комісією спорідненого підприємства або територіального управління спеціально вповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

4. Призначення та місцезнаходження на об’єкті засобів пожежегасіння, протипожежного обладнання та інвентарю (вогнегасники, внутрішні пожежні крани, бочки з водою, ящики з піском, стаціонарні установки пожежегасіння).

Усі будівлі, споруди, приміщення, лабораторії, обладнання університету повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, пожежним інвентарем (пожежними щитами та стендами, ящиками з піском, бочками з водою, покривалами з негорючого теплоізоляційного матеріалу, пожежними відрами, совковими лопатами), пожежним інструментом (гаками, ломами, сокирами тощо), внутрішніми пожежними кранами, які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії розвитку, та засобами зв’язку.

Вогнегасники вуглекислотні застосовують для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В. Їх рекомендують застосовувати при захисті від пожежі приміщеннь, в яких знаходяться електронно – обчислювальні машини, копіювальна техніка та інша оргтехніка, а також телефонних станцій, архивів тощо. Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 6 – 7 Мпа. Час дії вогнегасників цього типу 25 – 40 с, довжена струменя 1,5 – 3 м.

Порошкові вогнегасники призначені для гасіння твердих, рідких та газоподібних горючих речовин та електроустановок під напругою до 1000 В.

Для зазначення місцезнаходження первинних засобів пожежогасіння в ОДЕКУ слід установлювати вказівні знаки згідно з ГОСТ 12.4.026-76 “ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности”. Знаки повинні бути розміщені на видних місцях на висоті 2-2,5 м від рівня підлоги як усередині, так і поза приміщеннями (за потреби).

Місця розміщення первинних засобів пожежогасіння в ОДЕКУ мають зазначатися у планах евакуації, які розробляються згідно з ГОСТ 12.1-114-82.

Для розміщення первинних засобів пожежогасіння на об’єктах ОДЕКУ (НЛК № 1, НЛК № 2, гуртожитки № 1, № 2, спортивний табір і таке інше), як правило, повинні встановлюватися спеціальні пожежні щити (стенди).

На пожежних щитах (стендах) повинні розміщуватися ті первинні засоби гасіння пожежі, які можуть застосовуватися в даному об’єкті.

Пожежні щити (стенди) та засоби пожежогасіння повинні бути пофарбовані у відповідні кольори згідно з ГОСТ 12.4.026-76 “ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности”.

На пожежних щитах (стендах) необхідно вказувати їх порядкові номери та номер телефону для виклику пожежної охорони.

Порядковий номер пожежного щита вказують після літерного індексу "ПШ".

Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:

-захист вогнегасників від потрапляння прямих сонячних променів, а також захист знімних комплектуючих виробів від використання сторонніми особами не за призначенням (для щитів та стендів, установлюваних поза приміщеннями);

-зручність та оперативність зняття (витягання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.

До комплекту пожежного щита (стенду) належить такий набір первинних засобів пожежогасіння:

-вогнегасники порошкові або вуглекислотні (ВП-2, ВВ-2) - 2 шт.;

-ведро (конус) - 2 шт.;

-сокира - 1 шт.;

-лопати - 2 шт.;

-багри - 2 шт.;

-ломи - 2 шт.;

-ящики з піском місткістю 250 кг - 2 шт.;

-бочки з водою місткістю 250 л - 2 шт. (на зимовий період замінюються ящиками з піском тією ж місткістю).

Пожежні щити (стенди) з інвентарем, інструментами, вогнегасниками в місцях установлення на об'єктах університету не повинні створювати перешкоди під час евакуації.

Вогнегасники (порошкові, вуглекислотні) слід встановлювати у легкодоступних та помітних місцях (коридорах, біля входів або виходів з приміщень: кафедр, лабораторій, комп’юрних класів тощо), а також у пожежонебезпечних місцях, де найбільш вірогідна поява осередків пожежі (лабораторії хімії, фізики, студентська їдальня, склади). При цьому необхідно забезпечити їх захист від попадання прямих сонячних променів та безпосередньої (без загороджувальних щитків) дії опалювальних та нагрівальних приладів.

Відстань між місцями розташування вогнегасників не повинна перевищувати:

15 м – для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини);

20 м – для приміщень категорій В, Г, а також для будівель та споруд.

Вогнегасники в місцях установлення не повинні створювати перешкоди під час евакуації.

Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом:

-навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для її повного відчинення;

-установлювання в пожежні шафи поруч з пожежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).

Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах повинні забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на корпусі.

Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

-облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об'єкті системою нумерації;

-пломби на пристроях ручного пуску;

-бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

Використання первинних засобів пожежогасіння для господарських та інших потреб, не пов’язаних з гасінням пожеж, не дозволяється.

Необхідність внутрішнього протипожежного водогону в ОДЕКУ, кількість вводів у об’єкти університету, витрати води на внутрішнє пожежогасіння та кількість струмин від пожежних кранів визначаються, виходячи з вимог чинних будівельних норм.

Мережа внутрішнього протипожежного водогону повинна бути кільцевою.

Внутрішні пожежні крани слід установлювати в доступних місцях - біля входів, у вестибюлях, коридорах, проходах тощо. При цьому їх розміщення не повинно заважати евакуації людей.

Кожен пожежний кран має бути укомплектований пожежним рукавом, кнопкою дистанційного запуску пожежних насосів (за наявності таких насосів), а також важелем для полегшення відкривання вентиля. Пожежний рукав необхідно утримувати сухим, складеним в "гармошку" або подвійну скатку, приєднаним до крана та ствола і не рідше одного разу на шість місяців розгортати та згортати наново.

До стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять спринклерні та дренчерні установки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потребує захисту, або в інших місцях – залежно від типу і властивостей вогнегасних речовин.

II. Загальні поняття про пожежну сигналізацію, спринклерне і дренчерне обладнання та інші установки пожежегасіння (вуглекислотні, пінні, порошкові тощо).

Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймально-контрольний прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетворювати сигнал про пожежу у сприятливу для персоналу об’єкта форму, вимикати існуючи стаціонарні системи пожежогасіння, забезпечувати самоконтроль функціонування.

До складу будь-якої системи сигналізації входять:

1).Пожежні споживачі.

2).Приймальний прилад.

3).Автономне джерело електроживлення.

Пожежний сповіщувач це пристрій для формування сигналу про пожежу. Він буває двох типів:

1).Ручний.

2).Автоматичний.

Ручний сповіщувач – технічний пристрій (кнопка, тумплер), за допомогою якого особа, яка виявила пожежу, може подавати повідомлення на приймальний прилад або пункт пожежної сигналізації.

Автоматичний сповіщувач – встановлюється в зоні, яка охороняється та автоматично подає сигнал тривоги при виникненні однієї або кількох ознак пожежі:

1).Підвищення температури.

2).Поява диму або полум’я.

3).Поява значних теплових випромінювань.

За видом зони автоматичного сповіщувача поділяються на:

1).Точкові.

2).Лінійні.

Сигнали від точкових сповіщувачів є адресними, з точним визначенням місця пожежі.

Лінійні сповіщувачі реагують на виникнення пожежі впродовж певної безперервної лінії, при цьому не дає інформацію про конкретне місце пожежі.

Приймально-контрольні прилади – складова частина засобів пожежної сигналізації призначені для:

-прийому інформації від пожежних сповіщувачів;

-перетворення та оцінки цих сигналів;

-видачі повідомлень для людини;

-подальшої передачі повідомлень на пульт;

-видачі команд на включення сповіщувачів;

-забезпечення перемикання на резервні джерела у разі відмови основного джерела.

Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного, повітряно – пінного та порошкового гасіння.

У водяних, газових та інших спринклерних установках водорозпилюючі головки одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підвищенні температури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з’єднує пластини замка, що закриває вихід води або піни, плавиться, замок розподається, і розпилена завдяки спеціальній розетці вода починає падати на джерело займання. Кількість спринклерних головок визначають з розрахунку 12 м 2підлоги на одну головку.

У дренчерних установках головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від спринклерної. Але вона порожниста – не має замка. Вмикання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що потребує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вентиля, який відкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, що діє за принципом спринклерної головки та об’єднує до 8 дренчерів. В обох випадках вода потрапляє до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрошувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожежі на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні клапани дренчерних установок розраховані на температуру розкривання 72, 93, 141 та 182 0С в залежності від небезпечної температури у приміщенні, що потребує захисту.

Спринклерні та дренчерні установки безпосередньо вдосконалюються На данний час застосовують дренчерні установки для гасіння пожеж повітряно – механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кран автоматичного пуску зв’язаний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщенні.

Є також автоматичні вуглекислотні установки гасіння пожежі.

III. 1.Порядок утримання існуючих на об'єкті засобів пожежегасіння (у літніх та зимових умовах).

Пожежний резервуар (водойм) та його обладнання повинні бути захищені від замерзання води. Узимку для забирання води з відкритих вододжерел слід встановлювати утеплені ополонки розміром не менше 0,6 x 0,6 м, які мають утримуватись у зручному для використання стані. У літній період треба забезпечити утримання у належному станіпожежний резервуар (водойом), слід організувати його постійне технічне обслуговування, чищення.

Вогнегасники вуглекислотні у літній період забороняється тримати на сонці. Тому вогнегасникі, які прикріплені до пожежних щитів, що розташовані на території ОДЕКУ (вулиці) необхідно заносити до приміщень. Окремо випадку, коли на пожежному щиті є спеціальна покрівля.

Вогнегасники, встановлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, повинні зніматися на холодний період. У такому разі на пожежних щитах та стендах повинна розміщуватися інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.

Вогнегасники вуглекислотні, порошкові у зимовий період не можна зберігати у неопалювальних складських приміщеннях, підвалах. При низькій температурі у випадку падіння вогнегасника, можливо пошкодження (тріщина, деформація) корпусу, а також зіпсування пускового механізму.

Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на технічне обслуговування (перезарядження).

На перезарядження (технічне обслуговування) з об'єкта університету (НЛК № 1, НЛК № 2, гуртожитки № 1, № 2, спортивний табір і таке інше) дозволяється відправити не більше 50 % вогнегасників від їх загальної кількості.

Відповідальні особи за своєчасне і повне оснащення об'єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх технічного обслуговування, навчання співробітників ОДЕКУ правилам користування вогнегасниками є особи, призначені наказом ректора ОДЕКУ.

5. Правила безпеки при роботі на персональних комп’ютерах.

Заходи щодо усунення небезпеки ураження електричним струмом зводяться до правильного розміщення устаткування та електричних кабелів. Інші заходи щодо забезпечення електробезпеки, збігаються з загальними заходами пожежо- та електробезпеки.

В якості профілактичних заходів для забезпечення пожежної безпеки слід використовувати скриту електромережу, надійні розетки з пожежобезпечних матеріалів, силові мережі живлення устаткування виконувати кабелями, розрахованими на підключення в 3-5 разів більшого навантаження, включати й виключати живлення обладнання за допомогою штатних вимикачів. Треба регулярно робити очистку внутрішніх частин комп'ютерів, іншого устаткування від пилу, розташовувати комп'ютери на окремих неспалюваних столах. Для запобігання іскріння необхідно рідше встромляти і виймати штепсельні вилки з розеток.

Екран дисплея повинен бути розташованим перпендикулярно до напрямку погляду. Якщо він розташований під кутом, то стає причиною сутулості. Відстань від дисплея до очей повинна трохи перевищувати звичну відстань між книгою та очима. Перед екраном монітора, особливо старих типів, повинен бути спеціальний захисний екран. При його відсутності треба сидіти на відстані витягнутої руки від монітора. Ще одним моментом, який стосується зору, є необхідність створення неоднорідного поля зору. Для цього можна розвісити на поверхнях (стінах) плакати та картини, виконані у спокійних тонах. Наприклад, пейзажі.

Важливою є форма спинки крісла, яка повинна повторювати форму спини. Висота крісла повинна бути такою, щоб користувач не почував тиску на куприк або стегна. Крісло бажано обладнати бильцями. Його потрібно встановити так, щоб не треба було тягтися до клавіатури. Періодично користувачу необхідно рухатися, вчасно змінювати положення тіла і робити перерви у роботі.

При напруженій роботі за комп'ютером щогодини необхідно робити перерву на 15 хвилин через кожну годину і треба займатися іншою справою. Декілька разів на годину бажано виконувати серію легких вправ для розслаблення.

Наслідками регулярної роботи з комп'ютером без застосування захисних засобів можуть бути: захворювання органів зору (60% користувачів); хвороби серцево-судинної системи (20%); захворювання шлунково-кишкового тракту (10%); шкірні захворювання (5%); різноманітні пухлини.

Режим праці та відпочинку при роботі з персональною електронно-обчислювальною машиною (ПЕОМ) залежить від категорії трудової діяльності. Всі роботи з ПЕОМ ділять на три категорії. Перша - епізодичне зчитування і робота з інформацією не більше 2-х годин за 8-годинну робочу зміну. Друга - зчитування інформації або творча робота не більше 4-х годин за восьми годинну зміну. Третя - зчитування інформації або творча робота тривалістю більше 4-х годин за зміну.

Якщо у приміщенні експлуатується більше одного комп'ютера, то треба врахувати, що на користувача одного комп'ютера можуть впливати випромінювання від інших, в першу чергу бокових, а також і задньої стінки сусіднього дисплея. Тому необхіден захист спеціальними фільтрами і щоб користувач розміщався від бічних і задніх стінок інших дисплеїв на відстані не ближче одного метра.

Отже, щоб запобігти негативним впливам необхідно знати й небезпечні сторони самого комп'ютера і правила безпечної роботи, знати засоби запобігання небезпек. Вони пов'язані перед усім із загально відомими небезпечними факторами - поразками електричним струмом, пожежонебезпечністю.

Негативні фактори впливу на здоров'я. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) роботу з персональним комп'ютером віднесла до небезпечних, бо їй притаманний фактор постійно діючого стреса. З-за цього небезпеці піддаються всі життєво важливі органи людини, з'являється ризик виникнення серйозних хвороб.

Електромагнітні поля біля комп'ютера (особливо низькочастотні) негативно впливають на людину і в першу чергу на її центральну нервову систему, викликаючи головний біль, запаморочення, нудоту, депресію, безсоння, відсутність апетиту, виникнення синдрому стресу. Причому нервова система реагує навіть на короткі за тривалістю впливи слабких полів: змінюється гормональний стан організму, порушуються біоструми мозку. Це призводить до погіршення зору, ускладненню серцево-судинних захворювань, зниженню імунітету, виникають негативні впливи на плин вагітності.

Характерною рисою професії оператора ПК є статичний режим роботи: великий обсяг праці треба виконувати в сидячому положенні. При цьому більшість груп м'язів постійно напружені, що призводить до швидкої стомлюваності, сприяє розвитку фахових патологічних вигинів хребта: грудному гіперкифозу, сплощенню шийного лордозу і формуванню сколіозів. Неправильне розташування дисплеїв по висоті - занадто низьке або високе, під неправильним кутом - є головною причиною появи сутулості. Занадто високе розташування дисплея призводить до тривалої напруги шийного відділу хребта, що, зрештою, може призвести до розвитку остеохондрозу. Ненормальний стан хребта може стати причиною захворювання всього організму.

Основні "комп'ютерні" хвороби. Нерухома напружена поза оператора призводить до втоми і виникнення болю в хребті, шиї, плечових суглобах. Інтенсивна робота з клавіатурою викликає болючі відчуття в ліктьових суглобах, передпліччях, зап'ястях і пальцях рук.

У деяких операторів персонального комп'ютера (ПК) розвивається м'язова слабкість, відбувається зміна форми хребта (синдром тривалого статичного навантаження - СТСН), що може призвести до непрацездатності. Постійні користувачі ПК найчастіше піддаються психічним стресам, хворобам серцево-судинної системи і верхніх дихальних шляхів. Значному навантаженню піддається зоровий апарат.

При тривалій та інтенсивній роботі за комп'ютером з'являється синдром комп'ютерного стресу (СКС), який проявляється головною біллю, запаленням очей, алергією, дратівливістю, млявістю і депресією, погіршенням зосередженості і працездатності.

Причинами різноманітних симптомів СКС є 5 основних чинників: неправильна робота очей і поза тіла, носіння невідповідних окулярів або контактних лінз, неправильна організація робочого місця, розподілення фізичних, розумових, візуальних навантажень, низький рівень візуальної підготовленості для роботи з комп'ютером. Особливо це характерно для дітей, молодших школярів.

Існує медико-соціальна проблема - комп'ютер і здоров'я дітей. Тепер в світі існує потужна індустрія виробництва комп'ютерних ігор. Діти з великим задоволенням віддають цим гарним і захоплюючим, а часто і агресивним іграшкам свій вільний час. Діти в значно меншому ступені, чим дорослі, спроможні контролювати себе. їхня психіка дуже нестійка, тому надмірне захоплення комп'ютерними іграми може стати причиною дуже важких наслідків - розвивається підвищена збудженість, у школярів знижується успішність, діти стають примхливими, некерованими, перестають будь-чим цікавитися крім комп'ютера.

За своїм впливом на дитячий організм комп'ютерна гра подібна наркотику, тому необхідно дуже строго дозувати час комп'ютерних занять. Для організму дитини важливим є правильний розвиток опірно-рухового апарату, відхилення від норм розвитку якого є хвороби.

Інтенсивна і тривала робота з клавіатурою комп'ютера може стати джерелом важких професійних захворювань рук. Робота з клавіатурою є причиною 12% профзахворювань, викликаних повторюваними рухами.

Захворювання, пов'язані з "травмами повторюваних навантажень", пов'язані з хворобами нервів, м'язів і сухожилів. Наприклад тендит - запалення і набрякання сухожилів. Захворювання поширюється на кисті рук, зап'ястя, плечі. Інше - травматичний епікон-диліт - подразнення сухожилів, що з'єднують м'язи передпліч та ліктьових суглобів.

Хвороба Де-Кервена - різновид тендита, при якій страждають сухожилля, пов'язані з великим пальцем руки.

Тендосиновіт - запалення синовіальної оболонки сухожильної частини рук.

Тунельний синдром зап'ясного каналу - запалення медіального нерва руки з-за набряку сухожилів, синовиальної оболонки.

Для зменшення шкідливого впливу клавіатури фірма Microsoft розробила ергономічну клавіатуру, що своєрідною формою, конструкцією знижує навантаження на руки. Творці клавіатури сподіваються, що вона застрахує оператора від тунельного синдрому зап'ястного каналу.

Інший пристрій, який привертає до себе увагу фахівців в області ергономіки - маніпулятор типу "миша". На жаль, навіть найерго-номічніша клавіатура не може цілком вирішити проблему, оскільки причини захворювання "травми повторюваних навантажень" дотепер цілком не виявлені.

Найбільш актуальним є захворювання, яке одержало назву "ін-тернетоманія", а психологи назвали її маніакальною залежністю від віртуального світу глобальних мереж. Збуджені, почервонілі очі, високий ступінь нервового і фізичного виснаження, сльозоточиве зівання - лише деякі симптоми цієї хвороби.

Сіткоголіки, або інтернетоголіки відчувають жагуче бажання знову і знову занурюватися у світ віртуальної реальності і довго не виходити з нього. На думку психологів інтернетоманія також руйнівна, як і алкоголізм або наркоманія. Вона веде до глибоких змін особистості, самоізоляції, втраті внутрішніх орієнтирів, неурівнова-женості психіки, що зовні часто проявляється розсіяністю і неохайністю, навіть байдужим відношенням до близьких.

Безпека в інтернеті. Сучасний інформаційний ринок є одним із найбільш яскравих досягнень сучасного світу. Одним з найшир-ших інформаційних каналів, що дозволяє досягти цього, є світова комп'ютерна мережа Інтернет.

Початок створенню її поклав у 1972 р. Вінтон Серф - керівник лабораторії телекомунікацій в Стендфорді (США). Прототип такої системи був створений, під назвою DARPnet (по перших буквах одного з підрозділів міністерства оборони США). Головні конструктивні принципи, покладені в її основу, дозволили швидко охопити Сполучені Штати Америки (в першу чергу університети), а потім і весь світ. На початку 80-х років з'явилася нова назва системи -Internet (Всесвітня павутиння). В 1989 р. в Інтернеті налічувалося біля ста тисяч комп'ютерів, 1994 році їх було біля трьох мільйонів, в 2005 - біля 100 мільйонів.

Широкому поширенню Інтернета сприяло різноманіття засобів, які дозволяють людям з різних країн і континентів безперешкодно обмінюватися величезними обсягами інформації, що призвело до своєрідного інформаційного перевороту. Останнім часом одержали розвиток спеціалізовані сервери, присвячені питанням права і безпеки.

Таким чином, боротьба з економічною злочинністю переноситься у віртуальний (нереальний) світ, тобто світ створений комп'ютером, даючи можливість бізнесменам, приватним охоронцям, детективам і представникам правоохоронних органів обмінюватися інформацією і користуватися послугами інформаційних агентств, що працюють в цій сфері.

Комп'ютерні тенета охопили великі обсяги виробництва, банківську справу, наукові дослідження, освіти - від середньої до вищої. За допомогою глобального інтернету спілкується населення Землі. Виникає єдиний організм з спільною економікою, культурою, політикою, наукою, спільним інформаційним полем. Надалі ці інтегруючі процеси будуть наростати, але це може мати і негативні наслідки, зокрема з огляду загальної, індивідуальної безпеки.

Отже, щоб цьому запобігти потрібна висока компютерно-інформаційна грамотність, і перед усім спеціалістів у будь-якій сфері діяльності - промисловій, науковій, навчальній.

 

6. ОП при виконанні роботи на висоті. Вимоги безпеки під час виконання робіт на висоті із застосуванням електрифікованого інструменту.

5.2. Вимоги безпеки під час виконання робіт на висоті із застосуванням електрифікованого інструменту повинен відповідати вимогам ГОСТ

5.2.2. До роботи з електрифікованими інструментами допускаються працівники, які мають групу з електробезпеки II та вище.

5.2.3. Перед початком робіт на висоті перевіряється стан інструменту: комплектність, надійність кріплення деталей, цілісність ізоляції живильного кабелю та штепсельної вилки, роботу на холостому ході, наявність, комплектність та справність захисних кожухів, надійність кріплення змінних робочих пристосувань, а також працездатність вимикальних пристроїв.

5.2.4. Працювати з електрифікованими інструментами поза приміщеннями на риштуваннях, помостах під час дощу, снігопаду слід під навісом, обладнаним над місцем роботи.

Виконувати роботи із застосуванням електрифікованого інструменту з підйомників, колисок тощо під час снігопаду та дощу не дозволяється.

 

7. Правила ОП на автомобільному транспорті. Вимоги до контрольно-технічних пунктів.

6.1. Контрольно-технічний пункт (далі - КТП) повинен мати:

- приміщення для контролера (механіка) технічного стану транспортних засобів;

- приміщення (навіс) і оглядові канави або естакади для огляду транспортних засобів.

6.2. Оглядові канави і естакади повинні бути виконані відповідно до вимог глави 5 цього розділу.

Вхід в оглядову канаву і вихід з неї повинні бути розташовані збоку від проїздів.

6.3. Ухил при заїзді та з’їзді з КТП не повинен перевищувати 5%.

6.4. На в’їзді до КТП повинні бути вивішені дорожні знаки: «Проїзд без зупинки заборонено», «Обмеження максимальної швидкості - 10 км/год».

6.5. Площадка для перевірки гальм повинна бути рівною, з твердим покриттям, без вибоїн і ухилів. Розташування і розміри площадки повинні виключати наїзд транспортних засобів на людей, будівлі тощо.

6.6. При огляді транспортного засобу на КТП необхідно користуватися захисною каскою.

8-газ. Яка документація представляється при прийманні в експлуатацію систем газопостачання?

3.16. Про початок будівництва будівельно-монтажні організації повинні повідомити орган Держнаглядохоронпраці і СПГГ не пізніше як за 5 днів до початку будівництва.

3.17. Після закінчення будівництва об'єкти систем газопостачання (п. 1.1.2) повинні прийматися комісією.

Склад і організація роботи комісії регламентуються вимогами ДБН А3.1-3-94 і СНиП 3.05.02-88. Замовник повинен не пізніше як за 5 днів повідомити орган Держнаглядохоронпраці і членів комісії про дату і місце роботи приймальної комісії.

3.18. Допускається приймання в експлуатацію зовнішніх розподільних газопроводів низького тиску (підземних і надземних протяжністю до 100 м) з дозволу місцевого органу Держнаглядохоронпраці без участі інспектора.

3.19. Крім документації на будівництво, передбаченої СНиП 3.05.02-88 і ДБН А3.1-3-94, приймальній комісії повинні бути представлені такі документи:

- копія наказу про призначення особи, відповідальної за безпечну експлуатацію газового господарства підприємства;

- положення про газову службу підприємства або договір з СПГГ чи іншою спеціалізованою організацією про технічне обслуговування і ремонт газопроводів та газового обладнання;

- протоколи перевірки знань цих Правил, норм і інструкцій з питань охорони праці керівниками, спеціалістами і робітниками;

- посадові та виробничі інструкції, технологічні схеми, а також інструкції з охорони праці;

- акт приймання газового обладнання;

- акт про перевірку технічного стану димовідвідних та вентиляційних пристроїв;

- план локалізації і ліквідації можливих аварійних ситуацій, складений відповідно до вимог розділу 6 цих Правил;

- акти про виконані роботи з герметизації вводів інженерних підземних комунікацій.

3.20. Приймаючи в експлуатацію газопроводи із поліетиленових труб, будівельно-монтажна організація і замовник повинні представити приймальній комісії технічну документацію в обсязі, передбаченому СНиП 3.05.02-88.

3.21. Комісії надається право вимагати відкриття будь-якої ділянки газопроводу для додаткової перевірки якості зварювання і ізоляції, а також проведення повторних випробовувань.