Біхевіористична теорія особистості

Чотири умови, які відповідають за впевненість особистості за біхевіористичною теорія особистості (Дж.Уотсон) є наступні:

1. Наступний досвід (знання, навички, позитивний результат попередньої діяльності);

2. Самоінструкція – «Я змогу це зробити!»;

3. Підвищений емоційний настрій;

4. Спостереження, моделювання, наслідування поведінці інших («Якщо інші змогли, то і я змогу!»).

Таким чином, цілісність особистості виявляється у єдності дії суб'єктивної значущості та доступності. Люди, які не вбачають зв'язку між своїми вчинками і поведінкою та її результатами (екстернальний локус контролю), позбавлені здатності управляти ситуацією і цілком залежать від обставин, тоді як ті, що чітко визначають цей зв'язок, контролюють ситуацію і управляють нею (інтерльний локус контролю). Тому саме формування у керівника бачення вказаного зв'язку уявляється одним з перспективних завдань системи роботи з персоналом в сфері публічного управління. Дійсно, для їхньої професійної діяльності характерною є мінливість і часто непередбачуваність ситуацій, які потребують швидкого їх розуміння і адекватної реакції.

ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД (С.Л.РУБІНШТЕЙН, А.М.ЛЕОНТЬЕВ ТА ІН.)

Для діяльнісного підходу (С.Л.Рубінштейн, А.М.Леонтьев та ін.) характерною є чотирикомпонентна модель особистості, основними елементами структури якої виступають здібності, спрямованість, характер і самоконтроль.

Під спрямованістю прийнято розуміти таку систему стійких переваг, мотивів, прагнень, інтересів, установок та ідеалів, яка визначає головні тенденції поведінки особистості. Для людини, якій притаманна спрямованість, характерними є працелюбність, старанність і наявність чітких цільових установок.

Під здібностями людини звичайно розуміють сукупність індивідуально-психологічних властивостей, які забезпечують успішність її діяльності.

Характер визначається як сукупність морально-етичних і вольових якостей людини.

Четвертим компонентом моделі особистості виступає самоконтроль, який являє собою сукупність властивостей саморегуляції, яка ґрунтується на усвідомленні особистістю самої себе і забезпечує належну корекцію дій і вчинків, всієї діяльності з метою її відповідності заздалегідь визначеним цілям, морально-етичним нормам і суспільним вимогам до характеру міжособистісного ділового спілкування.

Для керівника в сфері публічного управління надзвичайно важливими уявляються такі морально-етичні якості, як чуйність у відносинах з людьми, відповідальність відносно службових і суспільних обов'язків, скромність тощо. Ці якості мають бути закріплені у звичках і виступати для службовця проявом нормативних дій. Вольові якості також відіграють важливу роль у забезпеченні належної ефективності діяльності системи публічного управління. Вони обов'язково включають такі риси, як рішучість, наполегливість, мужність, самовладання тощо і забезпечують певний стиль поведінки і загальний системний підхід до вирішення проблемних ситуацій.